Постанова від 17 грудня 2025 р. у справі №753/14206/22 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2025 року м. Київ

Справа № 753/14206/22

Провадження: № 22-ц/824/13630/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шаповалової К. В.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 20 червня 2013 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб. У шлюбі у сторін народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До 24 лютого 2022 року сім`я проживала разом у місті Києві за адресою: АДРЕСА_1 . Після початку воєнних дій позивачка разом із дитиною виїхала до Республіки Польща, де перебувала до 14 червня 2022 року. Після повернення в Україну, за її твердженням, фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені.

Зазначала, що відповідач не допускає її до квартири, яка належить їй на праві власності, у зв`язку з чим вона була змушена орендувати інше житло поблизу місця проживання дитини з метою забезпечення зручності відвідування ним школи. З 22 серпня 2022 року по 10 жовтня 2022 року дитина проживала у квартирі, що належить матері на праві власності за адресою: АДРЕСА_2 .

Протягом цього періоду вона, зі свого боку, здійснювала догляд за дитиною та реалізовувала батьківські права, зокрема, супроводжувала дитину до школи та зі школи, готувала їжу, контролювала виконання домашніх завдань та підтримувала щоденне спілкування з сином.

Починаючи з 10 жовтня 2022 року, за її твердженням, відповідач обмежив її у спілкуванні з дитиною, перешкоджав контактам, не допускав до житла та забороняв відвідувати навчальний заклад дитини. Також, вказувала на конфліктну поведінку відповідача та неможливість досягнення з ним домовленості щодо реалізації батьківських прав та обов`язків.

З моменту припинення фактичних шлюбних відносин сторони не змогли досягти згоди щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та способів участі кожного з батьків у її вихованні, у тому числі шляхом укладення відповідного договору.

У зв`язку з відсутністю домовленості між сторонами, з урахуванням найкращих інтересів дитини, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю за фактичним місцем її проживання, відібрати дитину у батька - ОСОБА_1 та передати дитину матері.

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому зазначив, що з березня 2022 року сторони проживають окремо, що підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року.

З його слів, 20 червня 2022 року ОСОБА_2 залишила сім`ю та виїхала до Республіки Польща без дитини, а після повернення до України орендувала квартиру та почала проживати окремо разом з іншим чоловіком за адресою: АДРЕСА_2 .

Також зазначив, що 14 листопада 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та її відібрання, а також із заявою про забезпечення позову, якою просила тимчасово визначити місце і час спілкування дитини з її матір`ю у будні дні до ухвалення рішення у справі.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року було визначено порядок спілкування малолітнього ОСОБА_1 з матір`ю, кожний перший та третій тиждень місяця з 18 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. неділі, а також зобов`язано ОСОБА_1 передавати дитину матері за місцем її проживання у визначені судом дні та години.

ОСОБА_1 зазначав, що виконує ухвалу суду, однак під час передачі дитини матері та під час її перебування з матір`ю дитина проявляє нервозність, перебуває у стані емоційного напруження та не бажає примусового спілкування.

При цьому, вказує, що відповідачка за зустрічним позовом сама підтверджувала факт проживання з 2022 року окремо від дитини разом з іншим чоловіком.

З огляду на викладене, вважаючи, що проживання дитини разом із батьком відповідає її найкращим інтересам та забезпечує стабільні й належні умови для життя і виховання, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком та відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2025 рокупозов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; два тижні з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 10:00 год. неділі та завершується через два тижні о 10.00 год. неділі.

Перші два тижні, починаючи з 01 червня 2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з батьком.

По завершенні двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

В іншій частині вимог первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнити в повному обсязі зустрічний позов ОСОБА_1 , яким визначити місце проживання дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 .

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, на його переконання, вийшов за межі заявлених позовних вимог та, вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, фактично визначив способи участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема, порядок та періодичність побачень, можливість спільного відпочинку, місце та час спілкування дитини з батьками.

Вважає, що таким чином судом було проігноровано вимоги частини другої статті 160 та статті 161 СК України, відповідно до яких місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. При цьому зазначає, що на момент ухвалення рішення суду першої інстанції до досягнення дитиною десяти років залишалося близько двох тижнів.

Крім того, звертає увагу на те, що, зазначивши у мотивувальній частині рішення про суд як «останній засіб», який застосовується при вирішенні сімейних спорів у разі неможливості їх врегулювання іншим шляхом, суд першої інстанції, на його думку, вийшов за межі своїх повноважень та дав оцінку, яка не стосується предмета розгляду справи.

Також, вказує, що суд першої інстанції, на його думку, неправильно та вибірково оцінив висновок судового експерта, зосередившись на тому, що дитина тривалий час проживає з батьком, перебуває під його впливом, а емоційний зв`язок з матір`ю ослаблений, не зазначивши при цьому, що, за його твердженням, проживання дитини з батьком зумовлено тим, що мати залишила сім`ю та почала проживати з іншою особою.

У зв`язку з наведеним, просить суд апеляційної інстанції дослідити докази, зокрема, відеозапис опитування малолітнього ОСОБА_1 , здійсненого судовим експертом, а також матеріали, що містяться на електронному носії, які, на його переконання, підтверджують негативне ставлення дитини до матері та небажання дитини спілкуватися з нею.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Сібірцева О. С., діючи в інтересах ОСОБА_2 , зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, ухваленим із дотриманням вимог процесуального закону та з правильним застосуванням норм матеріального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно дослідив усі фактичні обставини справи, надав належну оцінку кожному доказу в їх сукупності, врахував правові позиції Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини у справах, що стосуються визначення місця проживання дитини.

При ухваленні рішення суд обґрунтовано виходив із принципу найкращих інтересів дитини, що є визначальним у справах цієї категорії, а також належним чином урахував вік дитини, її психологічний стан, особисту прихильність, реальні умови проживання з кожним із батьків, висновки органу опіки та піклування й результати судово-психологічної експертизи.

Вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться фактично до незгоди ОСОБА_1 з оцінкою доказів та з висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на істотні порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення. А відтак, вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, прийняте з урахуванням інтересів і думки дитини, а апеляційна скарга не спростовує правильності зроблених судом висновків та підлягає залишенню без задоволення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник, адвокат Ткаленко А. В. апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.

ОСОБА_4 та її представник, адвокат Сібірцева О. С. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник служби у справах дітей Синявська Н. Ю. заперечувала проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначивши, що, на її думку, висловлювання дитини та характер наданих ним пояснень потребують особливо обережної оцінки з огляду на можливий вплив дорослих на формування позиції малолітнього. На її думку, висловлена дитиною позиція потребує зваженої оцінки та не може бути покладена в основу вирішення спору без урахування принципу найкращих інтересів дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, заслухавши думку дитини, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 20 червня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1, а. с. 11), який рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2023 року було розірвано.

У період перебування сторін у шлюбі у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 9 грудня 2022 року, малолітній ОСОБА_1 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Житлове приміщення обладнане всіма комунальними зручностями, має сучасний ремонт, повністю мебльоване. Для дитини облаштовано окрему кімнату, у якій наявні спальні та навчальні меблі, місця для зберігання речей і підручників, а також спортивний куточок. Зі слів батька, стосунки між ним і сином є дружніми та доброзичливими (т. 1, а. с. 103-105).

Згідно з актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 18 листопада 2022 року, фактичний догляд за дитиною здійснюють батько та бабуся. Ознак фізичного чи психологічного насильства щодо дитини не виявлено, дитина не перебуває у безпорадному стані, обмежень життєдіяльності не має, без нагляду дорослих не залишається. Під час складання акта ознак психо-поведінкових розладів у дитини та батька не встановлено, спілкування відбувалося спокійно та врівноважено. Загрози життю і здоров`ю дитини не виявлено, порушень прав дитини не зафіксовано (т. 1, а. с. 98-103).

Відповідно до акта оцінки потреб сім`ї від 17 листопада 2022 року № 99, ознаки складних життєвих обставин відсутні, стан задоволення основних потреб дитини є задовільним, потреби у наданні соціальних послуг відсутні (т. 1, а. с. 89-97).

Згідно з довідкою від 4 листопада 2022 року, ОСОБА_1 , 2015 року народження, навчається у спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 314 з поглибленим вивченням іноземних мов (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до довідки від 27 січня 2023 року, малолітній ОСОБА_1 з 2022 року займається плаванням у школі вищої спортивної майстерності м. Києва (т. 3, а. с. 40). До матеріалів справи долучено численні грамоти, які підтверджують значні спортивні досягнення дитини у змаганнях з плавання (т. 3, а. с. 38-39; т. 5, а. с. 163-179).

Згідно з довідками про доходи, ОСОБА_1 працює у ТОВ «АФАРМА» та ТОВ «Фармстор-Україна» на посаді заступника завідувача аптечного складу, отримує стабільний дохід, а також здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємец (т. 5, а. с. 134-135).

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 30 січня 2025 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Квартира складається з трьох кімнат, обладнана всіма комунальними зручностями, має належний санітарно-гігієнічний стан, сучасний ремонт. Для дитини створені належні умови для проживання, навчання та розвитку (т. 5, а. с. 121).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (т. 5, а. с. 120).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_2 має стабільний та достатній дохід (т. 5, а. с. 117-118).

У ході судового розгляду в суді першої інстанції неодноразово проводилися психологічні та соціальні дослідження, а також надавалися висновки Служби у справах дітей та сім`ї, залучалися фахівці-психологи та експерти, здійснювалися відповідні діагностичні заходи щодо дитини.

Так, відповідно до листа Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім`ї від 02 лютого 2023 року, за результатами проведеної психологічної діагностики встановлено, що емоційна сфера малолітнього ОСОБА_1 є нестійкою, дитина зазнала психоемоційної травматизації внаслідок ситуації в родині. При цьому, у дитини сформована надійна емоційна прив`язаність до батька, тоді як щодо матері простежується емоційна дистанція. Фахівцями рекомендовано проведення корекційної психологічної роботи та визначення місця проживання дитини з урахуванням її потреб та інтересів, без залучення до сімейних конфліктів, у стабільному та безпечному середовищі (т. 3, а. с. 48-49).

Згідно з висновком комісійної судової психологічної експертизи від 15 листопада 2024 року № 22995/23-61 встановлено, що конфліктні стосунки між колишнім подружжям, особливості їх виховної поведінки та залучення дитини до сімейного конфлікту негативно вплинули та продовжують впливати на психоемоційний стан, психологічний розвиток і відчуття благополуччя малолітнього ОСОБА_1 . Експертами зазначено, що оцінка дитиною сімейної ситуації має односторонній характер і значною мірою формується під впливом батька, з яким дитина тривалий час проживає, що призводить до формування негативного образу матері та порушення природного емоційного зв`язку між матір`ю та дитиною (т. 4, а. с. 193-209).

Експертами також звернуто увагу на те, що з огляду на вікові та індивідуально-психологічні особливості дитини, зокрема, її емоційну незрілість, підвищену сугестивність та тривалий вплив мікросоціального середовища, дитина не здатна надати об`єктивну та критичну оцінку ставленню кожного з батьків до неї. Водночас у ході дослідження не встановлено здійснення психологічного тиску на дитину з боку матері, тоді як вплив з боку батька був оцінений експертами як такий, що негативно позначається на психоемоційному стані дитини (т. 4, а. с. 193-209).

Крім того, у судовому засіданні експертами було роз`яснено, що обмеження спілкування дитини з матір`ю та її відчуження негативно впливають на емоційний розвиток дитини, формування її уявлень про сімейні ролі та міжособистісні стосунки, а за умови створення відповідних умов і припинення формування негативного образу матері можливе поступове відновлення емоційного контакту між дитиною та матір`ю (т. 4, а. с. 193-209).

Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 21 липня 2023 року № 101-6171/02, за результатами неодноразових обстежень житлово-побутових умов обох батьків встановлено, що як у батька, так і у матері створені належні умови для проживання, розвитку та навчання дитини, кожен із батьків має стабільний дохід та можливість забезпечувати потреби сина. Водночас органом опіки та піклування зазначено, що між батьками відсутня згода щодо визначення місця проживання дитини, а поведінка батька не сприяє налагодженню та підтриманню сталого контакту дитини з матір`ю (т. 3, а. с. 32-34).

З урахуванням викладеного, рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 22.06.2023 № 12) та принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_1 разом із матір`ю ОСОБА_2 (т. 3, а. с. 32-34).

Крім того, вході судового розгляду в суді першої інстанції були допитані свідки та опитано малолітнього ОСОБА_1 , пояснення яких суд оцінив у сукупності з іншими доказами у справі.

Свідок ОСОБА_5 , учитель початкових класів, повідомила, що знає малолітнього ОСОБА_1 з шести років. За її спостереженнями, після розірвання шлюбу між батьками поведінка дитини змінилася: він почав емоційно реагувати на згадки про матір та уникати з нею контакту, чого раніше не спостерігалося. Водночас мати дитини регулярно цікавиться навчанням сина та підтримує контакт зі школою. У навчанні ОСОБА_6 характеризується позитивно.

Свідок ОСОБА_7 , бабуся дитини, зазначила, що до 2022 року між матір`ю та дитиною існували добрі, довірливі стосунки, а зміна ставлення ОСОБА_6 до матері відбулася після початку його проживання з батьком.

Свідок ОСОБА_8 , сусід батька, підтвердив тісний емоційний зв`язок між батьком і сином, при цьому зазначив, що йому невідомі обставини взаємовідносин дитини з матір`ю.

Свідок ОСОБА_9 , кум батьків дитини, повідомив, що негативне ставлення дитини до матері сформувалося після проживання з батьком, тоді як раніше стосунки з обома батьками були добрими.

Під час опитування у судовому засіданні малолітній ОСОБА_3 зазначив, що проживає з батьком, однак підтвердив, що раніше мав добрі стосунки з матір`ю та не виключив можливості відновлення спілкування з нею у майбутньому, зазначивши, що нинішнє ставлення до матері сформоване в зв`язку із образою на неї.

Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_2 вважала, що місце проживання малолітнього сина має бути визначено разом із нею, оскільки вона має належні житлові умови, стабільний дохід, можливість забезпечувати всі потреби дитини та зацікавлена у збереженні і відновленні емоційного зв`язку з сином. Позивачка зазначала, що відповідач чинить перешкоди у її спілкуванні з дитиною, залучає сина до конфлікту між дорослими та формує у нього негативне ставлення до матері, що, на її переконання, суперечить найкращим інтересам дитини.

Водночас, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із зустрічним позовом, вважав, що місце проживання дитини доцільно визначити разом із ним, посилаючись на те, що син тривалий час фактично проживає з батьком, між ними існує тісний емоційний зв`язок, а дитина висловлює бажання залишатися з ним. Відповідач зазначав, що створив належні умови для проживання, навчання та розвитку сина, забезпечує його матеріальні та побутові потреби, а небажання дитини спілкуватися з матір`ю пояснював власною позицією дитини.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини пріоритетними є її найкращі інтереси, з урахуванням сукупності доказів у справі, зокрема висновків органу опіки та піклування, результатів психологічних досліджень і судово-психологічної експертизи, показань свідків та думки дитини.

За результатами оцінки зазначених доказів суд зазначив на наявність у дитини психологічної травматизації внаслідок тривалого сімейного конфлікту, формування емоційної дистанції з матір`ю та залежності сприйняття дитиною сімейної ситуації від впливу батька, водночас виходячи з необхідності збереження для дитини контакту з обома батьками.

З огляду на це суд першої інстанції визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним із батьків, встановивши двотижневий порядок проживання: два тижні - з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , та два тижні - з матір`ю за адресою: АДРЕСА_3 .

Двотижневий період проживання з кожним із батьків починається та завершується о 10:00 годині неділі, при цьому перші два тижні, починаючи з 1 червня 2025 року, дитина проживає з батьком. Після завершення кожного періоду той із батьків, з ким проживала дитина, зобов`язаний передати дитину іншому з батьків за місцем його проживання.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.

Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У цій справі встановлено, що батьки мають належні житлові умови, доходи, мають бажання виховувати дитину.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.

Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов`язані сприяти їхньому спілкуванню (частина третя статті 259 СК України).

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.

Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.

З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.

У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам у їх сукупності та дійшов висновків, які відповідають як нормам матеріального і процесуального права, так і принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що обидва батьки малолітнього ОСОБА_1 належним чином виконують свої батьківські обов`язки, позитивно характеризуються в побуті та професійній діяльності, не зловживають алкогольними напоями чи наркотичними засобами, мають стабільні доходи та створили належні матеріально-побутові умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Обоє батьків беруть участь у матеріальному забезпеченні сина, його навчанні, лікуванні, розвитку та дозвіллі.

Водночас, судом першої інстанціїобґрунтовано встановлено, що між батьками існує тривалий гострий особистий конфлікт, який супроводжується неприязними стосунками та відсутністю конструктивної комунікації, що унеможливило вирішення питання щодо визначення фізичної опіки над дитиною у позасудовому порядку та негативно вплинуло на психоемоційний стан дитини.

Суд першої інстанції детально дослідив та обґрунтовано врахував результати психологічних досліджень, висновки судово-психологічної експертизи, матеріали органів опіки та піклування, показання свідків, а також думку самої дитини, яка оцінювалася судом з урахуванням її віку, емоційної незрілості та умов, у яких вона формувалася.

З матеріалів справи убачається, що спільна дитина сторін - син ОСОБА_6 протягом тривалого часу проживає з батьком, перебуває з ним у тісному щоденному контакті, внаслідок чого саме думка та оцінки батька набули для дитини авторитетного і визначального значення. При цьому, судом встановлено, що емоційний зв`язок дитини з матір`ю істотно ослаб, сформувалася психологічна дистанція, що, за висновками експертів, зумовлено не відсутністю турботи чи інтересу з боку матері, а складною сімейною ситуацією та конфліктною поведінкою дорослих.

В ході апеляційного перегляду справи, за участю педагога ОСОБА_10 , було заслухано думку дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час опитування дитина орієнтувалася у побутових та навчальних питаннях, повідомила, що навчається у школі № 329 у п`ятому класі, розповіла про успішність у навчанні та спорті, про свої інтереси та уподобання, що свідчить про відповідний віковий рівень розвитку та обізнаності.

Разом з тим, під час запитань, пов`язаних із матір`ю, дитина помітно хвилювалася, емоційно реагувала, окремі відповіді супроводжувалися сльозами, що свідчить про внутрішнє емоційне напруження. ОСОБА_6 зазначив, що спочатку разом із матір`ю та бабусею перебував у Республіці Польща, де, за його словами, умови проживання були добрими. Після повернення в Україну мати ще певний час залишалася за кордоном, у зв`язку з чим дитина проживала з батьком.

Пояснюючи своє бажання проживати разом із батьком, дитина, зокрема, зазначила, що батько є більш поблажливим у повсякденних питаннях, тоді як мати наполягала на дотриманні певного режиму та відвідуванні занять. Водночас відповіді дитини щодо причин погіршення стосунків із матір`ю носили фрагментарний характер, містили оціночні судження дорослого змісту, які дитина не завжди могла пояснити або пов`язати із власним досвідом.

Хлопець також повідомив, що між батьками виникали конфлікти, які, за його сприйняттям, були пов`язані з їхніми взаєминами, при цьому дитина неодноразово використовувала формулювання та оцінки, які не є типовими для самостійного дитячого судження відповідного віку.

Оцінивши пояснення дитини в сукупності з іншими доказами у справі, з урахуванням віку дитини, його емоційного стану та обставин сімейного конфлікту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висловлена ОСОБА_1 позиція щодо його бажання проживати разом з батьком не може бути покладена в основу вирішення спору між батьками та не буде відповідати його найкращим інтересам.

При цьому, колегія суддів ураховує те, що під час висловдення позиціі щодо проживання з батьком, у дитини простежувалися ознаки внутрішньої суперечливості та емоційної напруги, а відповіді дитини щодо ставлення до матері значною мірою відтворювали оцінки та формулювання, озвучені дорослими. Разом з тим, дитина не заперечувала можливості спілкування з матір`ю у майбутньому ( після досягнення ним повноліття), висловлювала емоційні реакції при згадуванні попередніх теплих стосунків, що свідчить про неостаточну втрату емоційного зв`язку з матір`ю.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що визначення місця проживання дитини виключно з одним із батьків у цій конкретній ситуації створює реальний ризик повної та безповоротної втрати контакту з іншим з батьків, що суперечить інтересам дитини та принципам сімейного законодавства.

Важливим є й те, що під час судового розгляду, як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного перегляду справи, була забезпечена участь органу опіки та піклування, представник якого був присутній в судових засіданнях, надавав пояснення та наполягав на необхідності збереження для дитини можливості проживання і з матір`ю, і з батьком. Орган опіки та піклування зазначив, що сім`я тривалий час перебувала під соціальним супроводом, проводилися спостереження за дитиною та батьками, що дає підстави для фахової оцінки сімейної ситуації, динаміки взаємовідносин та впливу конфлікту на дитину.

Колегія суддів ураховує, що позиція органу опіки та піклування узгоджується з сучасними підходами до вирішення сімейних спорів, сформульованими, зокрема, у правових висновках Верховного Суду щодо доцільності застосування моделі спільної фізичної опіки за умови, коли обоє батьків є спроможними забезпечити належні умови для дитини, а конфлікт між ними не повинен призводити до втрати одним із батьків зв`язку з дитиною.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що саме почергове проживання дитини з кожним із батьків на цьому етапі є оптимальним способом захисту її прав та інтересів, дозволяє зберегти значущі емоційні зв`язки, запобігти подальшій психологічній травматизації та створює умови для поступового відновлення гармонійних взаємовідносин у сім`ї.

Колегія суддів вважає, що встановлений судом порядок почергового проживання не має на меті штучне втручання у життя дитини, а спрямований на відновлення балансу батьківського впливу, забезпечення права дитини на материнську і батьківську турботу, а також на формування у дитини відчуття стабільності, безпеки та підтримки з боку обох батьків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що вони відповідають фактичним обставинам справи, нормам законодавства та найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, фактично визначив способи участі одного з батьків у її вихованні, є помилковими. Адже, визначення місця проживання дитини почергово з кожним із батьків не є вирішенням спору про порядок участі у вихованні у розумінні статті 159 СК України, а є однією з форм визначення місця проживання дитини, яка прямо не заборонена законом та відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

В даному випадку, суд першої інстанції не встановлював окремого порядку побачень, спілкування чи участі одного з батьків у вихованні дитини, а визначив модель проживання дитини, яка передбачає її фізичне перебування з кожним із батьків у чітко визначені часові періоди. Колегія суддів відмічає, що такий підхід є допустимим і узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду щодо можливості застосування моделі спільної фізичної опіки у випадках, коли це відповідає інтересам дитини.

Отже, доводи скаржникапро вихід суду за межі позовних вимог не ґрунтується на змісті ухваленого рішення та фактичних обставинах справи.

Посилання відповідача за первинним позовом на те, що суд першої інстанції проігнорував вимоги статей 160, 161 СК України є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції врахував вік дитини, її психоемоційний стан та думку, однак обґрунтовано виходив з того, що на момент ухвалення рішення дитина не досягла десяти років, а отже положення частини другої статті 160 СК України щодо обов`язкової згоди дитини, яка досягла десяти років, не підлягали застосуванню.

Крім того, навіть після досягнення дитиною відповідного віку її думка не має абсолютного характеру та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, з урахуванням можливого впливу з боку дорослих, що прямо випливає з практики національних судів та Європейського суду з прав людини.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції, вказавши у мотивувальній частині рішення на суд як «останній засіб» врегулювання сімейного спору, вийшов за межі своїх повноважень, є юридично необґрунтованими.

Зазначена теза є оціночним судженням, яке відображає загальні принципи сімейного права та відповідає усталеному підходу до вирішення сімейних спорів, згідно з яким судове втручання застосовується у разі неможливості досягнення згоди між батьками. Таке формулювання не впливає на зміст ухваленого рішення, не змінює предмету спору та не свідчить про перевищення судом своїх повноважень.

Доводи ОСОБА_1 про вибіркову оцінку судом першої інстанції висновку судового експерта також не знайшли свогопідтвердженняв ході апеляційного перегляду справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідив висновок судово-психологічної експертизи у повному обсязі, надав йому належну оцінку та обґрунтовано врахував встановлені експертами обставини, зокрема, вплив тривалого сімейного конфлікту на психоемоційний стан дитини, формування емоційної дистанції з матір`ю та залежність оцінок дитини від позиції саме батька.

При цьому, обставини, на які посилається ОСОБА_1 ,щодо причин проживання дитини з батьком, були відомі суду та досліджувалися в ході розгляду справи, однак самі по собі не спростовують висновків експертів щодо психологічного стану дитини та впливу сімейної ситуації на її сприйняття матері.

Крім того, колегія суддів відмічає, що клопотання скаржника про повторне дослідження відеозапису опитування дитини та матеріалів з електронного носія не містять нових обставин, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, і фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Водночас, відповідно до положень процесуального законодавства апеляційний суд не здійснює повторний розгляд справи по суті, а перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги. Підстав для повторного дослідження зазначених доказів колегія суддів не вбачає.

З огляду на наведене вище, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та суб`єктивного тлумачення норм матеріального права, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції діяв у межах наданих йому повноважень, правильно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов висновків, які відповідають найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді В. А. Нежура

С. М. Верланов