Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №480/2275/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року Справа № 480/2275/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) у місячний строк з дня коли позивач дізнався про порушення своїх прав, звернувся через представника до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої судом до розгляду ухвалою від 01.08.2025 (т.1, а.с.247-248), та з урахуванням уточнення (т.2, а.с.43) в частині зазначення правильного року видання наказу №224 (правильно 2023рік замість 2024рік), просив визнати протиправними та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 :

- від 04 серпня 2023 року за № 224 (по стройовій частині) (т.1, а.с.192);

- від 15 серпня 2023 року за № 235 (по стройовій частині) (т.1, а.с.193);

- від 19 серпня 2023 року за № 241 (по стройовій частині) (т.1, а.с.194-195),

- від 01 вересня 2023 року № 255 (по стройовій частині) (т.1, а.с.13);

- від 10 вересня 2023 року № 1158 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» (т.1, а.с.70-71);

- від 07 грудня 2023 року № 1829 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» (т.1, а.с.72-74).

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 12 березня 2022 року він проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у ВЧ НОМЕР_1 на різних посадах у військовому званні «майор».

В частині оскарження наказів № 224, № 241, №255, відповідно до яких позивача було знято з усіх видів забезпечення як такого, що самовільно залишив військову частину, наголосив на тому, що ці накази командиром ВЧ НОМЕР_1 видані з перевищенням наявних у нього повноважень, як військової службової особи, оскільки чинним законодавством України взагалі не передбачено зняття військовослужбовця з усіх видів забезпечення у випадках тимчасової відсутності його на службі. За відсутності станом на дати їх видання від командира ВЧ НОМЕР_2 (як вищого командира — командира НОМЕР_3 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України) витягів з наказів по особовому складу про звільнення з посади майора ОСОБА_1 (військову службу якого б мало бути призупинено), у командира ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 окремої механізованої бригади), згідно абзаців першого - третього ч. 2 ст. 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ), абзаців першого, другого п. 1441, абзацу першого п. 1442, п. 1443, абзацу третього пп. 1 п. 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 Президента України (далі - Положення №1153/2008), у поєднанні з ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ, були відсутні законні підстави видавати щодо ОСОБА_1 накази № 224, № 241, №255, відтак при виданні таких останні підлягають визнанню в судовому порядку протиправними і скасуванню.

Оскільки фундаментальний принцип права, який передбачає, що незаконне рішення не може створювати правомірних наслідків, то наказ №235, який виник в результаті іншого протиправного рішення - наказу №224, зазначає представник позивача, є також протиправним.

Щодо наказів від 10 вересня 2023 року №1158 та від 07 грудня 2023 року № 1829, які були прийняті за результатами проведених службових розслідувань за фактом самовільного залишення військової частини та не прибуття у район виконання бойового завдання 18.08.2023, та за фактом самовільного залишення військової частини у період з 01.09.2023 до 27.10.2023, представник позивача зазначив, що висновок відповідача про самовільне залишення позивачем військової частини не відповідає фактичним обставинам справи. У періоди, коли позивача вважали таким, що самовільно залишив військову частину, він виконував службові обов`язки у ВЧ НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 .

Натомість жодних доказів, які б підтверджували те, що майор ОСОБА_1 зобов`язаний був 18 серпня 2023 року та 01 вересня 2023 року перебувати не з особовим складом фінансово-економічної служби в АДРЕСА_1 матеріали розслідувань не містять.

У ході розслідувань посадовими особами не встановлено найменування та реквізитів наказу або розпорядження, згідно якого майор ОСОБА_1 зобов`язаний був прибути (та перебувати у подальшому) з визначеного місця розташування фінансово-економічної служби в АДРЕСА_1 в район бойового розташування частини підпорядкованого йому особового складу фінансово-економічної служби, а також відомостей про дату і спосіб доведення до відома майора ОСОБА_1 відповідного наказу або розпорядження.

Внаслідок поверхневого підходу посадовими особами ВЧ НОМЕР_1 під час проведення службових розслідувань, за результатами яких прийняті оскаржувані накази, не було дотримано вимог п. 8 розділу III. абзацу другого п. 1 розділу IV Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом від 21 листопада 2017 року № 608 Міністерства оборони України, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371 (далі - Порядок №608) щодо всебічності, повноти та об`єктивності його проведення, що у свою чергу унеможливило майору ОСОБА_1 практичну реалізацію прав, визначених п. 3 розділу IV Порядку № 608, тому висновки, зазначені в актах розслідування, що “факт самовільного залишення військової частини майором ОСОБА_1 вважати таким, що знайшов своє підтвердження”, не можна визнати законними і обґрунтованими.

Окремою підставою для визнання протиправними наказів, представник позивача вказує на те, що на дату прийняття цих наказів, акти службових розслідувань на підставі яких прийняті оскаржувані накази, у військовій частині НОМЕР_1 згідно штампів, проставлених на актах, були відсутні та зареєстровані у стройовій частині відділення персоналу штабу ВЧ НОМЕР_1 вже значно пізніше після прийняття наказів. Таким чином, оскільки акти, як службові документи, станом на 10 вересня 2023 року та станом на 07 грудня 2023 року не були зареєстровані у стройовій частині відділення персоналу штабу ВЧ НОМЕР_1 , то вони, згідно п. 3.12 ДСТУ 2732:2004, абзацу двадцятого п. 1.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом від 07 квітня 2017 року №124 Генерального штабу Збройних Сил України, надалі - Інструкція № 124, не набрали юридичної сили і на їх підставі не могли бути прийняті оспорювані накази.

Також представник позивача у позові окремо вказує на строки проведення службового розслідування, за наслідками якого прийнято наказ від 07 грудня 2023 року № 1829. Наголошує, що з огляду на дату початку службового розслідування останнє мало бути завершеним 11.10.2023. Після цієї дати відсутні будь-які повноваження проводити службове розслідування, а тим більше складати зі сплином двох місяців з дати припинення таких повноважень, складати акт. Таким чином, акт службового розслідування, складений 11 грудня 2023 року після припинення у посадової особи військової частини 11 жовтня 2023 року повноважень проводити службове розслідування, є незаконним, оскільки суперечить вимогам ч. 3 ст. 85 ДС ЗСУ, п. 13 розділу ІІІ Порядку № 608, у поєднанні з абзацом другим п. 3 розділу III Порядку № 608, відтак на його підставі у командира не було законних підстав приймати наказ від 07 грудня 2023 року № 1829.

Вважаючи оскаржувані накази протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 01.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою було встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов, доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача та додатково витребувано належним чином завірені копії оскаржуваних наказів №1158 та №1829 (т.1, а.с.50).

Ухвалою суду від 01.05.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача (т.1, а.с.56-57) про застосування заходів процесуального примусу та повторно зобов`язано відповідача надати суду витребувані докази (т.1, а.с.63-64).

17.05.2024 представник позивача надав витребувані судом раніше у відповідача оскаржувані накази (т.1, а.с.68-74).

Поряд з цим з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду цієї справи судом було надіслано запит до Міністерства оборони України з метою виконання військовою частиною НОМЕР_1 вимог раніше прийнятих ухвал суду у цій справі щодо витребування додаткових доказів у справі, а також з метою надання Військовою частиною НОМЕР_1 матеріалів службового розслідування належної якості, призначеного на підставі наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2023 №2725 та від 11.09.2023 №3035, із зазначенням дати відібрання пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , наданих у межах службового розслідування (т.1, а.с.81,82).

27.12.2024 військовою частиною НОМЕР_1 були надіслані, серед іншого, копії матеріалів службового розслідування, призначеного наказом від 20.08.2023 (т.1, а.с.97-106).

30.12.2024 представник позивача подав додаткові пояснення, з урахуванням поданих відповідачем доказів , в яких підтримав позовні вимоги, окремо наголосивши на доводах, які були викладені в позові, в частині дати надходження акта службового розслідування, призначеного наказом №2725 (т.1, а.с.107-110).

18.01.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву (т.1, а.с.127-129), строк на подання якого, ухвалою суду (т.1, а.с.171-172) було продовжено.

У відзиві відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, втім, викладаючи свою позицію, обґрунтовував її виключно правомірністю наказу від 07 грудня 2023 року № 1829. Будь-яких обґрунтувань щодо правомірності наказу від 10 вересня 2023 року № 1158 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» та наказу від 01 вересня 2023 року № 255 представник відповідача у відзиві не зазначив.

При цьому, обґрунтовуючи свою позицію в частині правомірності прийняття наказу від 07 грудня 2023 року № 1829 представник відповідача вказав, що під час проведення розслідування, призначеного відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №3035 від 11.09.2023 з`ясовано, що відповідно до розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №2/1289/130дск від 29.03.2023, ОСОБА_1 , була дана вказівка особисто переміститися та постійно перебувати в районі виконання завдань військової частини НОМЕР_1 .

В ході службового розслідування було встановлено, що 01 вересня 2023 року начальником штабу - заступником командира військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 , було проведено перевірку наявності особового складу фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 за місцем дислокації у АДРЕСА_2 та за результатами перевірки встановлено відсутність на службовому місці поза районом виконання завдань начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера фінансово-економічної служби майора ОСОБА_1 . На телефонні дзвінки не відповідав, місце знаходження майора позивача було не відоме.

В ході службового розслідування було опитано сержанта ОСОБА_2 , який пояснив, що майор ОСОБА_1 з 01.09.2023 до 25.10.2023 перебував в АДРЕСА_3 .

З пояснення позивача стало відомо, що він з 01 вересня 2023 року до 25 жовтня 2023 року, перебував за адресою: АДРЕСА_3 , де щодня працював. Причини відсутності на службовому місці та знаходження в АДРЕСА_1 не уточнив.

Докази самовільного залишення військової частини, які вивчались під час цього службового розслідування: рапорт начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 від 01 жовтня 2023 року вх. №26826; рапорт від 27 жовтня 2023 року вх. №31704, начальника командного пункту - заступника начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 про прибуття до тимчасового розташування підрозділу майора ОСОБА_1 ; пояснення провідного бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_2 ; пояснення позивача.

Таким чином, встановлено факт відсутності на військовій службі без поважних причин, тобто самовільного залишення місця розташування підрозділу, та відсутності на військовій службі у районі проведення бойового завдання в районі зосередження військової частини, а саме в АДРЕСА_2 військовослужбовців фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , з 01 вересня 2023 року до 26 жовтня 2023 року (включно), у тому числі позивача.

21.01.2025 представник позивача надав відповідь на відзив (т.1, а.с.145-152), в якому підтримав доводи, викладені у позові та окремо відмітив, що у відзиві від 18.01.2025 ВЧ НОМЕР_1 стверджує про низку обставин, однак, в порушення вимог п. 1 ч. 4 ст. 162. п. 1 ч. 1 ст. 175 КАС, у поєднанні з ч.3 ст. 79 КАС, на підтвердження таких обставин жодних доказів до відзиву не подає.

Не надано доказів того, що під час службового розслідування відповідачем було з`ясовано, що відповідно до розпорядження № 2/1289/130дск від 29.03.2023 командира ВЧ НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , була дана вказівка особисто переміститися та постійно перебувати в районі виконання завдань ВЧ НОМЕР_1 . Представник позивача звернув увагу на те, що покликання ВЧ НОМЕР_1 у відзиві на існування вказаного розпорядження, не можна визнати доречним, оскільки окрім того, що копія такого не надана разом з відзивом, про існування і зміст такого Розпорядження № 2/1289/130дск та його доведення до відома ОСОБА_1 навіть не згадується ні в актах розслідування, ні в оскаржуваних наказах.

Окремо зауважив, що ВЧ НОМЕР_1 , як суб`єкт владних повноважень, всупереч вимогам абзаців першого, другого ч. 2 ст. 77 КАС ухиляється від доказування у суді правомірності своїх рішень, які оскаржуються позивачем у судовому порядку, а також взагалі не зазначає ні про визнання, ні про заперечення ключових, конкретно визначених обставин, на яких ґрунтуються підстави позову.

30.04.2025 ухвалою судом витребувано у відповідача додаткові докази у справі (т.1, а.с.171-172).

13.05.2025 на виконання вимог цієї ухвали суду представник відповідача надав докази, до яких додатково додав копії наказів №224 від 04.08.2023, №235 від 15.08.2023, №241 від 19.08.2023 (т.1, а.с.192-194).

15.05.2025 представник позивача надав додаткові пояснення, з урахуванням поданих відповідачем доказів (т.1, а.с.200-205), в яких підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

У свою чергу, з огляду на надані додатково копії наказів №224 від 04.08.2023, №235 від 15.08.2023, №241 від 19.08.2023, про які позивачу не було відомо раніше, представник позивача просив для ефективного захисту прав позивача, вийти за межі вимог позову, визнавши протиправним і скасувавши вказані накази № 224 від 04.08.2024, № 235 від 15.08.2023 та № 241 від 19.08.2023.

Втім у подальшому, у зв`язку з тим, що про існування наказів №224 від 04.08.2023, №235 від 15.08.2023, №241 від 19.08.2023 позивачу стало відомо після надання, на виконання вимог ухвали суду відповідачем доказів 13.05.2022, представник позивача подав заяву про зміну предмету позову (т.1, а.с.226-231), в якій додаткового просив визнати протиправними та скасувати накази командира ВЧ НОМЕР_1 : № 224 від 04.08.2024 (по стройовій частині), № 235 від 15.08.2023 (по стройовій частині), № 241 від 19.08.2023 (по стройовій частині).

Ухвалою суду від 01.08.2025 (т.1, а.с.247-248) було поновлено позивачу строк на подання заяви про збільшення позовних вимог та прийнято до розгляду таку заяву. Встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Крім того, цією ухвалою у відповідача витребувано належним чином завірені копії доказів, що стали підставою для прийняття наказів №224 від 04.08.2024 (по стройовій частині), № 235 від 15.08.2023 (по стройовій частині) та №241 від 19.08.2023 (по стройовій частині) та інші матеріали і документи, що можуть бути доказами у цій справі.

18.08.2025 представник відповідача подав відповідь на відзив на заяву про збільшення позовних вимог, строк на подання якого судом було продовжено ухвалою від 20.08.2025 (т.2, а.с.31-32). У відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову (т.2, а.с.1-3).

Так, у відзиві представник відповідача відмітив, що норми статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», пунктів 144-1, 144-2, 144-3, 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2002 №1153/2008, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог в частині оскарження наказів №224, №241, регулюють порядок та підстави призупинення військової служби військовослужбовцям, які вчинили самовільне залишення частини та відносно яких внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення.

Вважає, що позивач помилково наголошує на тому, що у військовій частині НОМЕР_1 на момент винесення наказів №224, №241 мав бути наказ командира військової частини НОМЕР_2 про звільнення позивача з військової служби відповідно до вимог п.225 Положення №1153/2008, оскільки накази №224, №241 не містять вимоги щодо звільнення позивача з військової служби. Предметом цих наказів №224, №241 є три питання, які стосуються:

- обліку особового складу, відповідно до якого позивач обліковується у військовій частині НОМЕР_1 як тимчасово відсутній, що передбачено п.3, п.4, п.п.1 п.13 Розділу І; п.п.7, п.п.11 п.10 Розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 р. За № 1407/38743;

- призупинення виплати грошового забезпечення позивачу, як такому що самовільно залишив військову частину або місця служби, що передбачено п.15 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018р. за № 745/32197;

- зняття з продовольчого забезпечення відповідно до п.1.11 Розділу 1 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2002 за № 992/7280.

У той же час предметом наказу №235 є підтвердження факту повернення позивача до місця служби після самовільного залишення частини, відновлення позивачу грошового та продовольчого забезпечення.

Тому вважає відсутні підстави для визнання протиправним та скасування цих наказів.

22.08.2025 представник позивача подав відповідь на відзив (т.1, а.с.37-43), в якому підтримав позицію викладену у позові, відповіді на відзив, додаткових поясненнях, заяві про збільшення позовних вимог.

Наголосив на тому, що доводи ВЧ НОМЕР_1 у відзиві від 16.08.2025, що норми, передбачені в абзацах першому, другому, третьому частини другої ст. 24 Закону № 2232-ХІІ та пунктах 144-1, 144-2, 144-3, 225 Положення № 1153/2008, регулюють порядок та підстави призупинення військової служби військовослужбовцям, які вчинили самовільне залишення частини та відносно яких внесені відповідні відомості до ЄРДРу, щодо кримінального правопорушення, є недоречними, оскільки дії, визначені цими нормами права, щодо призупинення військової служби та внесення відомостей до ЄРДРу, є невід`ємною складовою алгоритму дій командира (начальника) по відношенню до підлеглого їм військовослужбовця, який, на їх думку, вчинив самовільне залишення частини.

Щодо доводів ВЧ НОМЕР_1 в частині обліку особового складу та, зокрема, обліку позивача як тимчасово відсутнього, відповідно до п. 3, п. 4, п.п. 1 п. 13 Розділу І, п.п. 7, п.п. 11 п. 10 Розділу ІІ Інструкції № 280, представник позивача відмітив, що такі також є недоречними, оскільки такий облік ВЧ НОМЕР_1 уповноважена була здійснювати відносно позивача, виходячи з приписів абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 15 Розділу ІІ Інструкції № 280 (в редакції, чинній станом на дату видання Наказів № 224, № 241), лише у межах алгоритму, визначеного в абзацах першому, другому, третьому частини другої ст. 24 Закону № 2232-ХІІ та пунктах 144-1, 144-2, 144-3, 225 Положення № 1153/2008, тобто лише після призупинення позивачу військової служби (за наявності для цього підстав, які документально підтверджені), а компетенцією знімати позивача, як особу офіцерського складу, зі всіх видів забезпечення командир ВЧ НОМЕР_1 за відповідних обставин не наділений ні нормами Закону № 2232-ХІІ та Положення № 1153/2008, ні нормами Інструкції № 280 (в редакції, чинній станом на дату видання Наказів № 224, № 241).

В частині призупинення виплати грошового забезпечення представник позивача наголосив, що оскаржуваними наказами грошове забезпечення не призупинялося позивачу, на їх підставі позивача взагалі було знято з усіх видів забезпечення, тобто командиром ВЧ НОМЕР_1 прийнято рішення, яке не входить до обсягу його дискреційних повноважень.

Щодо суперечності між абз.9 п.15 Порядку №260 та абз.1,1 частини 2 статті 24 закону №2232-ХІІ, пунктів 144-1, 144-2 Положення № 1153/2008, представник позивача відмітив, що оскільки абзац дев`ятий пункту 15 Порядку № 260 не відповідає абзацам першому, другому частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ, то згідно частини третьої статті 7 КАС, а також позиції Верховного Суду, щодо практики застосування цієї норми права, абзац дев`ятий пункту 15 Порядку № 260 не підлягає застосуванню, незважаючи на те, що він є чинним.

В частині доводів відповідача щодо зняття з продовольчого забезпечення представник позивача наголосив, що покликання ВЧ НОМЕР_1 у відзиві від 16.08.2025 на п. 1.11 Розділу 1 Положення № 402, щодо обліку на його підставі зняття позивача з продовольчого забезпечення згідно оспорюваних Наказів № 224 та № 241, є також недоречним оскільки зазначеною нормою імперативно визначено, що це Положення є документом, який визначає завдання, організацію та порядок продовольчого забезпечення Збройних Сил України в мирний час, відтак, на спірні правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у період дії воєнного стану Положення № 402 не може бути застосованим. Крім того, жодною нормою Положення № 402 не передбачено зняття з продовольчого забезпечення військовослужбовця, відносно якого у командування військової частини є підстави вважати, що він самовільно залишив частину.

Також у відповіді на відзив відмітив, що оскільки наказ № 224, яким позивача знято зі всіх видів забезпечення, було видано командиром ВЧ НОМЕР_1 поза межами наявних у нього повноважень, відтак, який є протиправний, то і видання на його підставі наказу № 235 відносно позивача, як військовослужбовця, якого командир ВЧ НОМЕР_1 неправомірно відніс до тих осіб, які самовільно залишили частину, не може вважатися правомірним.

Ухвалою суду від 15.10.2025 у відповідача були витребувані додаткові докази у справі (т.2, а.с.47), на виконання вимог якої 31.10.2025 було надано частково докази та заявлено клопотання про продовження строку для надання витребуваних судом доказів. Ухвалою суду від 03.11.2025 клопотання було задоволено та продовжено строк для надання витребуваних судом доказів (т.2, а.с.61).

11 грудня 2025 року ухвалою суду було визнано поважною причиною пропуску строку подання витребуваних судом доказів, поданих відповідачем 04.12.2025 (т.2, а.с.71).

15.12.2025 та 09.02.2026 представник позивача надав додаткові пояснення у справі (т.2, а.с.73-77, 135-136), в яких підтримав доводи у поданих раніше заявах по суті спору та додаткових поясненнях та окремо щодо наданого відповідачем 04.12.2025 Розпорядження №2/1289/130дск звернув увагу на те, що переміщення особового складу фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 було організовано до АДРЕСА_1 командиром ВЧ НОМЕР_1 на виконання наказу вищого командира, оформленого Телеграмою №3712/дск, відтак, припинити виконання цього наказу командир ВЧ НОМЕР_1 міг лише на підставі наказу вищого командира, а не з власної ініціативи, однак у Розпорядженні №2/1289/130дск не зазначено підстав його видання. Крім того, ВЧ НОМЕР_1 , не надано доказів доведення Розпорядження №2/1289/130дск до відома

ОСОБА_1 зауважив, що у ситуації, коли ОСОБА_1 , перебуваючи у м. Черкаси у період з 01.09.2023 до 25.10.2023, підписував разом із командиром ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до абзаців 1, 30 п. 1.10 глави 1, абзацу 6 п. 4.3 глави 4 Правил № 280, розрахунково- платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, а також реєстрів на зарахування коштів на карткові рахунки, то наступне твердження командиром ВЧ НОМЕР_1 в оспорюваних наказах, що у цей період часу (з 01.09.2023 до 25.10.2023) ОСОБА_1 самовільно перебував за межами ВЧ НОМЕР_1 та з цих підстав зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення не можна визнати як логічним і доречним, так і законним.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №5 від 15.03.2022 капітана ОСОБА_1 , вважати таким, що прибув з 15.03.2022 по переводу з іншої частини, призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.03.2024 №134 на посаду помічника командира бригади з фінансово-економічної роботи-начальником служби фінансово-економічної служби НОМЕР_4 окремої механізованої бригади військової частини НОМЕР_1 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення (т.1, а.с.11, 25зворот,137).

31.03.2023 командиром корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України наказом №21 (по особовому складу) позивачу було присвоєне чергове військове звання «майор» (т.1, а.с.44).

У період проходження військової служби у відповідача командиром військової частини НОМЕР_1 були прийняті накази:

- від 04 серпня 2023 року за № 224 (по стройовій частині), згідно підпункту 1.6.2 пункту 1.6 якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 04 серпня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 04 серпня 2023 року як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.192);

- від 15 серпня 2023 року за № 235 (по стройовій частині), згідно підпункту 2.6.1 пункту 2.6 якого майора ОСОБА_1 зараховано на всі види забезпечення з 15 серпня 2023року та продовольче забезпечення з обіду 15 серпня 2023 року як такий, що раніше був поданий як самовільно залишив частину та повернувся до підрозділу, та позбавлений щомісячної премії та додаткової винагороди за серпень 2023 року у зв`язку із самовільним залишенням частини (т.1, а.с.193);

- від 19 серпня 2023 року за № 241 (по стройовій частині), згідно підпункту 1.11.1 пункту 1.11 якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 19 серпня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 19 серпня 2023 року як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.194-195),

- від 01 вересня 2023 року № 255 (по стройовій частині), згідно підпункту 1.8.4 пункту 1.8 якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 01 вересня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 01 вересня 2023 року, як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.13);

- від 10 вересня 2023 року № 1158 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» якими майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді «сувора догана» (т.1, а.с.70-71);

- від 07 грудня 2023 року № 1829 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» якими майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді «сувора догана» (т.1, а.с.72-74).

Надаючи правову оцінку спірним рішенням, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За приписами частин другої-четвертої статті 2 Закону України № 2232-ХІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі – Статут внутрішньої служби).

У відповідності до статті 11 розділу 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (статті 12 розділу 1 частини 1 Статуту).

Статтею 16 розділу 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За правилами статті 49 розділу 1 частини 1 цього Статуту військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №2232-XII, визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі — Порядок №260), відповідно до пункту 8 розділу І грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Матеріалами справи підтверджено, що 04.08.2023 ТВО начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 складено рапорт на ім`я ТВО командира військової частини НОМЕР_1 вх.№23382, в якому повідомлено, що о 11год 04.08.2023 проведено перевірку особового складу фінансово-економічної служби за місцем дислокації у АДРЕСА_4 . За результатом перевірки встановлено відсутність ТВО начальника фінансово-економічної служби-головного бухгалтера ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 . Враховуючи викладене просив провести службове розслідування за фактом СЗЧ (т.2, а.с.7).

04.08.2023 на підставі вказаного рапорту ОСОБА_6 від 04.08.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №224 підпунктом 1.6.2 пункту 1.6 майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 04 серпня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 04 серпня 2023 року як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.192).

15.08.2023 на підставі рапорту ТВО начальника штабу-заступника командира військової частини ОСОБА_6 від 15.08.2023 (т.2, а.с.8) наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №235, підпунктом 2.6.1 пункту 2.6, майора ОСОБА_1 зараховано на всі види забезпечення з 15 серпня 2023року та продовольче забезпечення з обіду 15 серпня 2023 року як такий, що раніше був поданий як самовільно залишив частину та повернувся до підрозділу, та позбавлений щомісячної премії та додаткової винагороди за серпень 2023 року у зв`язку із самовільним залишенням частини (т.1, а.с.193).

19.08.2023 начальником стройової частини штабу ВЧ НОМЕР_1 майором ОСОБА_7 складено рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 за вх. №2475, в якому повідомлено, що 19.08.2023 під час опрацювання рапорту ТВО заступника начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_8 , було встановлено, що частина військовослужбовців фінансово-економічної служби прибули 18.08.2023 в район виконання бойових завдань та розташувались в с. Безмятежне Шевченківського району Харківської області. В м. Черкасах розташувався особовий склад. Майор ОСОБА_1 разом з особовим складом не прибув в район виконання бойових завдань та у визначеному місці розташування фінансово-економічної служби м.Черкаси не перебуває (т.1, а.с.19зворот,103зворот,181).

19.08.2023 на підставі вказаного рапорту ОСОБА_9 від 19.08.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №241, підпунктом 1.11.1 пункту 1.11, майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 19 серпня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 19 серпня 2023 року як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.194-195).

01.09.2023 начальником штабу - заступника командира ВЧ НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 начальником стройової частини штабу ВЧ НОМЕР_1 складено рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 за вх. №26826, в якому повідомлено, що 01.09.2023 ним під час перевірки наявності особового складу фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 було виявлено, що ТВО начальника фінансово-економічної служби - головний бухгалтер ВЧ НОМЕР_5 майор ОСОБА_1 безпідставно відсутній на службовому місці поза районом виконання завдань. Місце перебування його не відоме (т.1, а.с.24зворот, 136).

01.09.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ (по стройовій частині) за №255, підпунктом 1.8.4 пункту 1.8 якого ОСОБА_1 , на підставі рапорту ОСОБА_3 від 01.09.2023, був знятий з усіх видів забезпечення з 01 вересня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 01 вересня 2023 року, як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.13,26, 137зворот).

Тобто виключно на підставі поданих рапортів, та навіть без проведення службових розслідувань, оскаржуваними наказами №224, №241, №255 позивача визнано таким, що вибув як такий, що самовільно залишив частину та знятий з усіх видів забезпечення та продовольчого забезпечення. При чому вказані накази були підставою позбавлення позивача додаткової винагороди і премії за серпень, вересень, жовтень 2023року, що підтверджується копіями витягів з наказів (т.2, а.с.25-27), а також довідкою від 22.10.2025 (т.2, а.с.57) та карткою особового рахунку позивача за 2023рік (т.2, а.с.59).

Вказані накази, як вбачається з їх змісту, прийняті з посиланням на пункт 15 розділу І Порядку №260, відповідно до якого військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Поряд з цим суд, погоджуючись з доводами позивача, зауважує, що наказами №224, №241, №255 позивачу не “призупинялась” виплата грошового забезпечення. На підставі цих наказів позивача було “знято” з усіх видів забезпечення та продовольчого забезпечення. Натомість “зняття” з усіх видів забезпечення, у тому числі і продовольчого забезпечення за обставин самовільного залишення військової частини не передбачено нормами Порядку №260.

Своєю чергою, умови призупинення виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, передбачені, зокрема, у Законі № 2232-XII.

Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Схожі приписи містяться і у пунктах 144-1 — 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі — Положення про проходження служби), відповідно, зокрема, до пункту 144-1 якого, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Тобто і зазначеним Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України дата внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення є датою призупинення військової служби військовослужбовця, відносно якого внесено запис.

У той же час, відповідач не надав суду доказів щодо внесення станом на 04.08.2023, 19.08.2023 та станом 01.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей стосовно кримінального провадження відносно ОСОБА_1 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення — частини 5 статті 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби), що відповідно до ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII є підставою для призупинення: військової служби, виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд також враховує, що згідно із статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Частиною 2 статті 2 Кримінального кодексу України також визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України).

Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.

За відсутності підтвердження станом на 04.08.2023, 19.08.2023 та станом 01.09.2023 факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби та саме у встановленому законом порядку, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для призупинення виплати йому грошового забезпечення та продовольчого забезпечення позивачу.

Таким чином, накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 04 серпня 2023 року за № 224 (т.1, а.с.192); від 19 серпня 2023 року за № 241 (т.1, а.с.194-195), від 01 вересня 2023 року № 255 (т.1, а.с.13) в ч а с т и н і, що стосуються позивача, прийняті передчасно, без дотримання положень частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII, Порядку №260, Положення про проходження служби, а відтак, не відповідають критеріям правомірності, визначених в частиною 2 статті 2 КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправними та скасування цих наказів, в ч а с т и н і, що с т о с у ю т ь с я позивача, підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними:

- підпункту 1.6.2 пункту 1.6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 серпня 2023 року за № 224 (по стройовій частині), відповідно до якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 04 серпня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 04 серпня 2023 року як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.192);

- підпункту 1.11.1 пункту 1.11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19 серпня 2023 року за № 241 (по стройовій частині), відповідно до якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 19 серпня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 19 серпня 2023 року як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.194-195),

- підпункт 1.8.4 пункту 1.8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 вересня 2023 року № 255 (по стройовій частині), відповідно до якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 01 вересня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 01 вересня 2023 року, як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (т.1, а.с.13).

Враховуючи, що наказ від 15 серпня 2023 року за № 235 (по стройовій частині), прийнятий відносно позивача як похідний наказ від наказу від 04 серпня 2023 року за № 224 (т.1, а.с.192), який визнано судом протиправним та скасовано в частині, що стосується позивача, то підпункту 2.6.1 пункту 2.6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15 серпня 2023 року за № 235 (по стройовій частині), відповідно до якого майора ОСОБА_1 зараховано на всі види забезпечення з 15 серпня 2023року та продовольче забезпечення з обіду 15 серпня 2023 року як такий, що раніше був поданий як самовільно залишив частину та повернувся до підрозділу, та позбавлений щомісячної премії та додаткової винагороди за серпень 2023 року у зв`язку із самовільним залишенням частини (т.1, а.с.193), також не може відповідати критеріям правомірності, визначеним в частині 2 статті 2 КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги про його визнання протиправним та скасування в цій частині також підлягають задоволенню.

Поряд з цим, враховуючи, що оскаржувані накази Військової частини НОМЕР_1 від 04 серпня 2023 року за № 224 (т.1, а.с.192); від 19 серпня 2023 року за № 241 (т.1, а.с.194-195), від 01 вересня 2023 року № 255 (т.1, а.с.13), від 15 серпня 2023 року за № 235 (т.1, а.с.193), стосуються не лише позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме шляхом визнання протиправними та скасування цих наказів в частині, що стосуються ОСОБА_1 .

Стосовно доводів відповідача про те, що спірні накази прийняті на виконання вимог п. 15 розділу І Порядку №260, згідно з яким військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення, суд зазначає, що такі накази видані до та без проведення службового розслідування та за відсутності доказів внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тому визнаючи позивача таким, що самовільно залишив місце служби та позбавляючи його всіх видів забезпечення, а також продовольчого забезпечення відповідач порушив положення ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII, яка передбачає призупинення виплат грошового забезпечення, а також продовольчого забезпечення лише у випадку призупинення військової служби. У свою чергу, як вже зазначалось вище, початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Втім, таких обставин у цій справі судом не встановлено.

Приймаючи рішення у справі, суд також враховує, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, оскільки абзац дев`ятий пункту 15 Порядку № 260 повною мірою не відповідає частині другій статті 24 Закону № 2232-ХІІ, то згідно частини третьої статті 7 КАС України, суд застосовує норми Закону № 2232-ХІІ — як правового акта, який має вище юридичну силу порівняно з нормами Порядку №260.

Доводи представника відповідача у відзиві (т.2, а.с.2) про правомірність зняття позивача з продовольчого забезпечення оскаржуваними наказами № 224, №241 на підставі пункту 1.11 Розділу 1 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2022 № 402 (далі — Положення №402), суд спростовує вказаного вище висновку суду, оскільки відповідно до пункту 1 цього Положення це Положення є документом, який визначає завдання, організацію та порядок продовольчого забезпечення Збройних Сил України в мирний час. Відтак, на спірні правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у період дії воєнного стану Положення № 402 не може бути застосованим. Крім того, жодною нормою Положення №402 не передбачено зняття з продовольчого забезпечення військовослужбовця, відносно якого у командування військової частини є підстави вважати, що він самовільно залишив частину.

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві (т.2, а.с.2) про те, що предметом наказів № 224, №241 є облік позивача у ВЧ НОМЕР_1 як тимчасово відсутнього, відповідно до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, також не спростовують висновок суду про протиправність наказів № 224, №241, оскільки такий облік мав вестися лише за умови призупинення позивачу військової служби (за наявності для цього документально підтверджених підстав), втім таких доказів суду надано не було.

Щодо наказів від 10 вересня 2023 року № 1158 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» якими майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді «сувора догана» (т.1, а.с.70-71) та від 07 грудня 2023 року № 1829 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування відносно майора ОСОБА_1 у зв`язку із самовільним залишенням розташування підрозділу та відсутності на військовій службі», якими майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді «сувора догана» (т.1, а.с.72-74), суд враховує таке.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, за приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" (частина третя статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Згідно з частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст. 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

а) зауваження

б) догана;

в) сувора догана;

г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);

ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);

д) пониження в посаді;

е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);

є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);

ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

Відповідно до вимог статей 83-85 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення (стаття 83).

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (стаття 84).

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (стаття 85).

Статтею 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до ст. 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Згідно зі ст. 91 Дисциплінарного статуту заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок).

Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі:

- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;

- невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;

- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;

- дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;

- втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;

- порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;

- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;

- внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;

- повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;

- скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування (пункт 8 Розділу ІІІ Порядку).

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Згідно п. 3 розділу IV Порядку, військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 1 розділу VI Порядку).

Матеріалами справи підтверджено, що 10.09.2023 за підсумками службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №1158 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування», відповідно до якого:

- службове розслідування за фактом залишення позивачем військової частини вважати завершеним;

- за порушення вимог статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби, затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 № 359, яке виразилося у самовільному залишенні військової частини, відповідно до "в" статті 48, 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності "сувора догана";

Цим наказом також було наказано організувати складення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та направити його до Державного бюро розслідувань.

Крім того, пунктом 5 цього наказу вирішено призупинити виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення позивачем військової частини та поновити з дня повернення, не виплачувати щомісячну премію за серпень 2023рік у зв`язку із допущенням у вказаному місяці самовільного залишення військової частини та не виплачувати щомісячну додаткову винагороду за серпень 2023рік (т.1, а.с.14-15,70-71).

Наказ був прийнятий за результатом проведеного службового розслідування, призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 20.08.2023 за №2725 за фактом самовільного залишення позивачем військової частини, про який стало відомо згідно рапорту від 19.08.2023 №24745 (т.1, а.с.19,103,181).

На підставі цього наказу у період з 20.08.2023-10.09.2023 начальником служби радіоелектронної та кіберборотьби ВЧ НОМЕР_1 майором ОСОБА_10 було проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ТВО начальника фінансово-економічної служби - головним бухгалтером ВЧ НОМЕР_5 майором ОСОБА_1 та 10.09.2023 за наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, який затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 (т.1, а.с.16-18,97-106).

В акті службового розслідування зазначено, що відповідно до рапорту №24745 позивач 18.08.2023 не прибув в район виконання бойових завдань АДРЕСА_2 та відсутній у місці розташування фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 (т.1, а.с.100зворот).

Поряд з цим ця інформація не відповідає змісту самого рапорту начальника стройової частини штабу ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_9 від 19.08.2023 за вх. №2475 (т.1, а.с.181), оскільки в такому рапорті відсутнє будь-яке посилання на район виконання бойових завдань АДРЕСА_2 .

Так, у згаданому рапорті ОСОБА_12 зазначив, що 19.08.2023 під час опрацювання рапорту ТВО заступника начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_8 , було встановлено, що частина військовослужбовців фінансово-економічної служби прибули 18.08.2023 в район виконання бойових завдань та розташувались в с. Безмятежне Шевченківського району Харківської області. В м. Черкасах розташувався особовий склад. Майор ОСОБА_1 разом з особовим складом не прибув в район виконання бойових завдань та у визначеному місці розташування фінансово-економічної служби м. Черкаси не перебував (т.1, а.с.19зворот,103зворот,181).

Крім того, суд звертає увагу на те, що у цьому рапорті ОСОБА_12 посилається на те, що такий висновок ним зроблений з аналізу рапорту ТВО заступника начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_8 (т.1, а.с.182).

У той же час рапорт ТВО заступника начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_8 під час службового розслідування не витребовувався, не досліджувався, а тому йому не надавалась будь-яка оцінка.

Поряд з цим у рапорті ОСОБА_8 взагалі відсутнє будь-яке посилання на ОСОБА_1 . У своєму рапорті ОСОБА_13 вказує лише про те, який саме особовий склад прибув у зону виконання завдання, а саме в село Безмятежне, та який саме особовий склад залишився виконувати поставлені на службу ФЕС завдання. Тобто у цьому рапорті, крім того, наголошується на тому, що особовий склад фінансово-економічної служби прибув у зону виконання завдання не АДРЕСА_2 , а саме в село Безмятежне (т.1, а.с.182).

А відтак, не зрозуміло, як посадова особа, яка проводила службове розслідування, встановила той факт, що позивач мав прибути саме 18.08.2023 та у район виконання завдань його служби саме у АДРЕСА_2 .

В акті дійсно є посилання (т.1, а.с.101) на те, що відповідно до витягу з підсумкового бойового донесення від 18.08.2023 №575-т (т.1,а.с.98), військова частина НОМЕР_1 здійснила переміщення у визначений район ОКП розгорнуте у АДРЕСА_2 . У той же час посадова особа, яка проводила перевірку, не зазначає та не конкретизує, яким чином зміст вказаного донесення №576-т, де зафіксовано факт переміщення ВЧ НОМЕР_1 , має відношення до обставин, які стосуються визначення місця перебування саме майора ОСОБА_1 з особовим складом підпорядкованої йому фінансово-економічної служби, який знаходиться у м. Черкаси. Тим паче, що у рапорті ОСОБА_9 від 19.08.2023 зазначено про визначене місце фінансово-економічної служби саме у АДРЕСА_1 . Так само не надано доказів обізнаності позивача з цим донесенням.

Таким чином, із досліджених матеріалів службового розслідування та доказів, у тому числі, які були підставою для призначення службового розслідування, неможливо з`ясувати на підставі яких саме документів було встановлено визначення місця дислокації фінансово-економічної служби частини 18.08.2023 та безпосередньо ОСОБА_1 саме у районі м. Куп`янськ, та які саме докази свідчать про доведення позивача до відома про таке переміщенням.

Більше того, у ході службового розслідування у ОСОБА_14 21.08.2023 були відібрані пояснення, в яких він зазначив, що ОСОБА_1 з 18.08.2023 по теперішній час перебуває у визначеному місці розташуванні фінансово-економічної служби м. Черкаси, звідки надає команди та вказівки щодо роботи особового складу. Про те, що ОСОБА_1 з 18.08.2023 вважається таким, що самовільно залишив військову частину йому не відомо. Причин по яким ОСОБА_15 не прибув у м. Куп`янськ 18.08.2023 невідомо. На телефонні дзвінки ОСОБА_15 відповідає, місце його розташування відомо – розташування фінансово- економічної служби м. Черкаси, де і продовжує виконувати свої обов`язки (т.1, а.с.97,104зворот-105).

Втім під час службового розслідуванні не було надано належної оцінки поясненням ОСОБА_2 , які спростовували інформацію, викладену у рапорті ОСОБА_9 (т.1, а.с.181), що став підставою для призначення розслідування “про відсутність позивача у визначеному місці розташуванні фінансово- економічної служби м. Черкаси”.

Так само не були витребувані пояснення у ОСОБА_9 з метою з`ясування найменування та реквізитів наказу або розпорядження, згідно якого майор ОСОБА_1 зобов`язаний був прибути з визначеного місця розташування фінансово-економічної служби в АДРЕСА_1 в район бойового розташування частини підпорядкованого йому особового складу фінансово-економічної служби, а також відомостей про дату і спосіб доведення до відома майора ОСОБА_1 відповідного наказу або розпорядження. Не з`ясовано чи вживались особисто майором ОСОБА_7 заходи для з`ясування місцезнаходження майора ОСОБА_1 , зокрема, вчинення ним спроб зв`язатися з останнім за допомогою засобів телекомунікації за тих обставин, що ОСОБА_13 у своїх поясненнях вказує, що ОСОБА_1 перебував на зв`язку.

Під час розслідування не було з`ясовано також і у ОСОБА_8 причини не зазначення у його рапорті ОСОБА_1 , за тих обставин, що йому було відомо, що 18.08.2023 позивач перебував у визначеному місці розташування фінансово-економічної служби в м. Черкаси.

Окремо суд звертає увагу на те, що 19.08.2023 ТВО командира ВЧ НОМЕР_1 була складена довідка доповідь про факт самовільного залишення частини позивачем, відповідно до якої 19.08.2023 надійшла доповідь від начальника стройової частини ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_16 про те, що ТВО начальника фінансово-економічної служби-головний бухгалтер ВЧ НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 не прибув разом з особовим складом в район виконання бойових завдань (т.1, а.с.97,104). При цьому в цій доповіді, яка складене 19.08.2023, вказано, що службове розслідування вже було призначено наказом від 19.08.2023.

Однак станом на 19.08.2023 такого наказу ще не існувало. Наказ про призначення службового розслідування за рапортом майора ОСОБА_16 від 19.08.2023, був прийнятий 20.08.2023 (т.1, а.с.19).

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що службове розслідування призначене на підставі наказу від 20.08.2023 відносно позивача, проведено поверхнево, без урахування всіх обставин, які важливі для прийняття обґрунтованого рішення.

Також матеріалами справи підтверджено, що 07.12.2023 за підсумками службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ №1829 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування відносно майора ОСОБА_1 у зв`язку із самовільним залишенням розташування підрозділу та відсутності на військовій службі» (т.1, а.с.72-74), відповідно до якого наказано:

- службове розслідування вважати завершеним;

- ОСОБА_1 обліковувати як тимчасово відсутнього на службі у зв`язку самовільним залишенням ВЧ НОМЕР_1 та відсутності на службі з 01.09.2023 по 27.10.2023 ;

- за порушення вимог статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби, затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 № 359, яке виразилося у недодержанні законодавства України, ухиленні від військової служби, самоусунення від виконання службових обов`язків, порушенні розпорядку дня частини, нездійсненні доповіді своєму командиру про причини відсутності, за самовільне залишення військової частини, відповідно до "в" статті 48, 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності "сувора догана";

Цим наказом також було наказано організувати складення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та направити його до Державного бюро розслідувань.

Крім того, пунктом 4 цього наказу вирішено не виплачувати грошове забезпечення з 01 вересня 2023 року та поновити з дня повернення – 27.10.2023 у зв`язку з відсутністю на службі без поважних причин одну добу і більше, не виплачувати щомісячну додаткову винагороду за вересень та жовтень 2023рік (т.1, а.с.72-73).

Наказ був прийнятий за результатами проведеного службового розслідування, призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 11.09.2023 за №3035 за фактом самовільного залишення позивачем військової частини, про який стало відомо згідно рапорту ОСОБА_3 від 01.09.2023 вх. №26826 (т.1, а.с.25,31,136зворот).

На підставі цього наказу майором ОСОБА_17 , заступником начальника штабу з мобілізаційної роботи штабу ВЧ НОМЕР_1 у період з 11.09.2023 до 07.12.2023 (т.1, а.с.30,132) було проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ТВО начальника фінансово-економічної служби - головним бухгалтером ВЧ НОМЕР_1 майором ОСОБА_1 та за наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування (т.1, а.с.21-24,132зворот-135).

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, відповідач встановив відсутність позивача на службі в районі проведення бойового завдання в районі зосередження в АДРЕСА_2 , у зв`язку із самовільним залишенням військової частини та відсутності його на службі з 01.09.2023 по 26.10.2023.

З акта службового розслідування вбачається, що доказом самовільного залишення військової частини позивачем є рапорт Бородія Д.П. № 26826 (т.1, а.с.133зворот). Поряд з цим суд звертає увагу відповідача на те, що такий рапорт був підставою для призначення службового розслідування, яке і було призначено для перевірки обставин, що викладені у такому рапорті. Відтак, такий рапорт не міг бути визнаним доказом тих обставин, про які у ньому зазначені, втім для з`ясування та перевірки обставин відповідач міг відібрати пояснення у полковника ОСОБА_3 , у тому числі з метою з`ясування реквізитів наказу або розпорядження, згідно якого майор ОСОБА_1 зобов`язаний був перебувати не у визначеному місці розташування фінансово-економічної служби в АДРЕСА_1 з підпорядкованим йому особовим складом, а в районі бойового розташування ВЧ НОМЕР_1 в районі зосередження АДРЕСА_2 , а також відомостей про дату і спосіб доведення до відома майора ОСОБА_1 відповідного наказу або розпорядження.

В акті службового розслідування вбачається, що доказом самовільного залишення військової частини позивачем також вказані пояснення позивача та ОСОБА_2 (т.1, а.с.133зворот). Поряд з цим у відібраних у позивача поясненнях він зазначав, що у період з 01.09.2023 до 25.10.2023 він перебував за місцем служби в АДРЕСА_3 (т.1, а.с.27зворот,139). Ці пояснення узгоджуються з відібраними у ОСОБА_2 , в яких він зазначив, що ОСОБА_1 у вказаний період перебував за місцем служби в АДРЕСА_3 (т.1, а.с.28,139зворот).

Крім того, серед досліджених матеріалів службового розслідування відсутні будь-які докази, які б підтверджували те, що майор ОСОБА_1 зобов`язаний був 01 вересня 2023 року перебувати не з особовим складом фінансово-економічної служби в АДРЕСА_1 , а на основному командному пункті у АДРЕСА_2 , де про його відсутність стверджується полковником ОСОБА_3 у рапорті № 26826 (т.1, а..136), що став підставою для призначення цього службового розслідування.

Посилання у відзиві на те, що під час проведення розслідування, призначеного відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №3035 від 11.09.2023 з`ясовано, що відповідно до розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №2/1289/130дск від 29.03.2023 (т.2, а.с.69), ОСОБА_1 , була дана вказівка особисто переміститися та постійно перебувати в районі виконання завдань військової частини НОМЕР_1 взагалі є необґрунтованим та не підтверджено жодними доказами, які були досліджені під час службового розслідування, оскільки зазначене розпорядження № 2/1289/130дск не долучалося до акта розслідування, в акті не надавалась йому оцінка, а так само не з`ясовувалося обставини доведення його до відома ОСОБА_1 (т.1, а.с.16-18).

Більше того, у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 №2/1289/130дск від 29.03.2023 (т.2, а.с.69) йде мова про те, що позивач до 01.04.2023 мав перебувати в районі виконання завдань (Сумська область), втім це розпорядження аж ніяк не могло бути доказом обставин, які мали місце після цієї дати, зокрема у серпні-жовтні 2023року. Тим паче, що докази ознайомлення з цим розпорядженням ОСОБА_1 відповідач не надав і під час розгляду справи у суді.

Також суд звертає увагу, що як в акті службового розслідування у пункті 5 (т.1, а.с.135), так і в п.2 наказу від 07.12.2023 №1829 (т.1, а.с.73) вказано, про необхідність обліковувати позивача як тимчасово відсутнього на службі у зв`язку із самовільним залишенням військової частини з 01.09.2023 по 27.10. 2023, у той же час, як відповідно до наказу від 27.10.2023 командира ВЧ НОМЕР_1 за №313 було наказано вважати майора ОСОБА_1 таким, що прибув, як такий, що раніше був поданий як самовільно залишив частину, повернувся до підрозділу та зарахувати на всі види забезпечення з 27.10.2023 (т.1, а.с.26зворот-27,138).

Відтак, висновок відповідача про відсутність відповідача на службі 27.10.2023 та продовження його обліку і 27.10.2023 як такого, що самовільно залишив частини взагалі є необґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що службове розслідування призначене на підставі наказу від 20.08.2023 відносно позивача, проведено поверхнево, без урахування всіх обставин, які важливі для прийняття обґрунтованого рішення.

Щодо наданих відповідачем доказів, які, на його думку, підтверджують обізнаність позивача прибути до АДРЕСА_2 в район виконання бойового завдання, суд відноситься критично.

Так, щодо наданого витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 153 від 29.05.2023 відповідно до якого особовий склад фінансово-економічної служби частини, у тому числі ОСОБА_1 28.05.2023 виключено з сил оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та вважати такими, що 29.05.2023 залучені до сил та засобів оперативно-тактичного угрупування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” об`єднаного стратегічного угрупування військ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (т.1, а.с.188), копії рапорту помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_18 за вх. № 16060 від 29.05.2023 (т.1, а.с.188зворот) в якому він просить виключити з продовольчого забезпечення у зв`язку з вибуттям зі складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, копії рапорту ОСОБА_1 про відрядження з 06.07.2023 до 07.07.2023, копії наказу від 03.07.2023 №188 про відрядження з 06.07.2023 до 07.07.2023 (т.1, а.с.189), копії рапорту позивач про виконання обов`язків з 07.07.2023 до 19.07.2023 у м. Черкаси (т.1, а.с.191зворот), суд зауважує, що відповідач не наводить жодного обґрунтування як саме надані докази, які були датовані травнем-липнем 2023року, мають взаємозв`язок з обставинами, що мали місце у серпні-жовтні 2023року та можуть підтвердити про визначене місце перебування позивача саме у спірний період.

Крім того, ці докази не були досліджені під час проведення службових розслідувань, а тому їм не була надана будь-яка оцінка, у тому числі на предмет підтвердження визначення місця перебування позивача у серпні-жовтні 2023року.

Наказ від 10.07.2023 №195 (т.1, а.с.190) та похідний наказ від 24.07.203 №211 також не стосується предмета спору, тим більше, що наказу від 10.07.2023 №195 (т.1, а.с.190) була надана оцінка у справі №480/10453/23 та Сумським окружним адміністративним судом рішенням від 22.10.2024, яким у цій частині постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 було залишено без змін, наказ №195 було визнано протиправним та скасований.

При цьому відповідач також не наводить жодного обґрунтування як саме ці накази, мають взаємозв`язок з обставинами, що мали місце у серпні-жовтні 2023року та можуть підтвердити про визначене місце перебування позивача саме у спірний період.

Щодо наданого наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №238 від 17.08.2023 (т.1, а.с.183), відповідно до якого з 17.08.2023 управління підпорядкованими військовими частинами та підрозділами здійснюватиметься з основного пункту управління, розташованого на території АДРЕСА_2 , суд зауважує, що відповідно до вказаного наказу не вбачається, що саме позивач мав прибути у пункт управління розташованого на території АДРЕСА_2 , тим паче, що за змістом рапорту №24745 (т.1, а.с.181) місцем розташування частини особового складу фінансово-економічної служби станом на 18.08.2023 є м. Черкаси.

Крім того, цьому наказу не було надано оцінка під час проведення службових розслідувань, а відтак, посилання на цей наказ є необґрунтованим.

Щодо наданих копій наказів про виплату додаткової винагороди в 2022-2023роках суд зауважує, що дійсно відповідно до карток особового рахунку позивача за 2022-2023роки підтверджено нарахування позивачу збільшеної винагороди у період травень-грудень 2022року, січень 2023року (т.2, а.с.58,59), поряд з цим, ці докази під час проведення службових розслідувань, результати яких оформлено актом за вх.№ 8138 та актом за вх.№ 12608, до матеріалів службового розслідування не долучались, їм не надавалась оцінка, у тому числі для уточнення причин та обставин, що стали підставою для призначення розслідування.

Відтак, докази, які були долучені ВЧ НОМЕР_1 до матеріалів справи, які не були досліджені та оцінені під час проведення службових розслідувань, додатково свідчать про те, що відповідач не виконав вимог пункту 8 розділу III, абзацу другого п. 1 розділу IV Порядку № 608, щодо всебічності, повноти та об`єктивності проведення відповідних службових розслідувань. При цьому жодних доказів, які б підтверджували те, що ОСОБА_1 зобов`язаний був 18 серпня 2023 року та 01 вересня 2023 року перебувати не з особовим складом фінансово-економічної служби в АДРЕСА_1 , а на основному командному пункті у АДРЕСА_2 матеріали розслідувань не містять.

Крім того, варто відмітити, що відповідно до пп. 2.9.5.3 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин; далі по тексту – Інструкція №124) акт має такі обов`язкові реквізити: назву організації; назву виду документа (АКТ); дату, реєстраційний номер (індекс); місце складання; заголовок до тексту; гриф затвердження; текст; підпис укладачів (із зазначенням їх посад і за необхідності місця роботи); позначку про наявність додатка; позначку про контроль; позначку про виконання й надіслання його до справи. Деякі форми актів передбачають запис точного часу їх складання в годинах і хвилинах.

Абзацами 1 та 4 пп. 3.9.1 п. 3.9 Інструкції №124 визначено, що реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації.

Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.

Отже, днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру, який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування, з реєстрацією перед цим такого акту разом з матеріалами службового розслідування у стройовій частині (діловодстві) військової частини.

З останніх сторінок актів службового розслідування (т.1, а.с.18зворот, 24) вбачається, що на них проставлені реєстраційні індекси від 18.09.2023 вх. №8138 та від 11.12.2023 №12608. Про те, що акт від 10.09.2023 був зареєстрований у стройовій частині саме 18.09.2023 визнає також і представник відповідача на підтвердження чого надав витяг з журналу обліку вхідних документів (т.1, а.с.184-185).

Отже, саме 18.09.2023 та 11.12.2023 є датами передачі актів службового розслідування на підпис командиру військової частини НОМЕР_1 , а відтак, і датою завершення службових розслідувань, призначених наказами командира військової частини НОМЕР_1 №2725 від 20.08.2023 та №3035 від 11.09.2023 відповідно.

Натомість, з оспорюваних наказів від 10.09.2023 №1158 та від 07.12.2023 №1829 (т.1, а.с.70-74) вбачається, що датою їх прийняття командиром військової частини НОМЕР_1 є 10.09.2023 та 07.12.2023, тобто раніше за дати надходження на підпис командиру військової частини НОМЕР_1 актів службового розслідування.

Таким чином, оскільки станом на дату видання командиром військової частини НОМЕР_1 наказів від 10.09.2023 №1158 та від 07.12.2023 №1829 службові розслідування, не були завершені, а це відбулося лише 18.09.2023 та 11.12.2023 відповідно - з надходженням на підпис командиру актів службового розслідування, суд визнає, що у командира військової частини НОМЕР_1 не було законних підстав станом на 10.09.2023 та 07.12.2023 приймати оскаржувані накази.

Окремо, суд зауважує, що за приписами ч. 3 ст. 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пункту 13 розділу ІІІ Порядку № 608, службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром. В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць, з дотриманням умови, що загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

За обставин цієї справи пунктом 1 наказу №3035 від 11.09.2023 було відведено провести службове розслідування у період часу з 11 вересня до 11 жовтня 2023 року (т.1, а.с.25). Як вбачається з додатків до акта службового розслідування (т.1, а.с.24) зміни до цього наказу щодо продовження строку проведення службового розслідування на один місяць, не вносились. Відтак, службове розслідування було проведено поза межами встановленого строку, з порушенням вимог частини 3 статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пункту 13 розділу ІІІ Порядку № 608, у зв`язку з чим наказ прийнятий за результатом проведення такого службового розслідування, також не може бути таким, що прийнятий у відповідності до вимог Дисциплінарного статуту ЗСУ та Порядку № 608.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, оскаржувані накази відповідачем прийнято без урахуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення питання, вони не можуть відповідати критеріям правомірності, визначених в частині 2 статті 2 КАС України, а відтак, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування наказів від 10 вересня 2023 року № 1158 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» (т.1, а.с.70-71) та від 07 грудня 2023 року № 1829 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» (т.1, а.с.72-74) є протиправними, а відтак, позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними та скасування наказів – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати:

- підпункт 1.6.2 пункту 1.6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 серпня 2023 року за № 224 (по стройовій частині), відповідно до якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 04 серпня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 04 серпня 2023 року як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;

- підпункт 2.6.1 пункту 2.6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15 серпня 2023 року за № 235 (по стройовій частині), відповідно до якого майора ОСОБА_1 зараховано на всі види забезпечення з 15 серпня 2023року та продовольче забезпечення з обіду 15 серпня 2023 року як такий, що раніше був поданий як самовільно залишив частину та повернувся до підрозділу, та позбавлений щомісячної премії та додаткової винагороди за серпень 2023 року у зв`язку із самовільним залишенням частини;

- підпункт 1.11.1 пункту 1.11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19 серпня 2023 року за № 241 (по стройовій частині), відповідно до якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 19 серпня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 19 серпня 2023 року як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;

- підпункт 1.8.4 пункту 1.8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 вересня 2023 року № 255 (по стройовій частині), відповідно до якого майор ОСОБА_1 був знятий з усіх видів забезпечення з 01 вересня 2023 року та продовольчого забезпечення з обіду 01 вересня 2023 року, як такий, що самовільно залишив частину відповідно до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 10 вересня 2023 року № 1158 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» яким майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді «сувора догана»;

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 07 грудня 2023 року № 1829 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування відносно майора ОСОБА_1 у зв`язку із самовільним залишенням розташування підрозділу та відсутності на військовій службі», яким майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді «сувора догана».

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 28.04.2026.

Суддя І.Г. Шевченко