Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №420/593/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/593/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у відмові в звільненні з військової служби солдата ОСОБА_1 згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 , згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Батьком позивача є ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. Єдиною особою, яка здійснює такий догляд, є позивач, відповідно через що виникла потреба у звільненні його з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за хворим батьком.

23.12.2025 року позивач звернувся до відповідача з відповідним рапортом щодо звільнення його з військової служби, але листом від 29.12.2025 року йому було відмовлено у задоволенні рапорту, та, відповідно, у звільненні з військової служби.

Не погоджуючись із вищевказаною відмовою у звільненні з військової служби, позивач вирішив звернутися до суду з адміністративним позовом для захисту власних прав та інтересів.

Ухвалою суду по справі №420/593/26 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи в змішаній формі.

Під час розгляду справи до суду від представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що шлюб між батьками позивача розірвано. На підставі рішення суду Суворовського району м. Одеси від 07.03.2001 року розірвано шлюб, а також зазначено відомості про кількість спільних неповнолітніх дітей - двоє. Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України №19/86543 25-Вих від 03.11.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.02.2022 року виїхав за кордон та до України не повертався. Однак, зазначений факт того, що ОСОБА_3 перетнув державний кордон України, не є підставою вважати, що у ОСОБА_2 , який є йому батьком, відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення...», як це зазначено в нормі п.3 ч.12. ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і війську службу». Також, не надано документи, які б підтверджували, що у батька позивача - ОСОБА_2 , не укладений інший шлюб, а також відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або які самі потребують необхідного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Зазначена вимога прямо зазначена в нормі п. 3. ч. 12. ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і війську службу».

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, заперечень на яку від відповідача до суду не надходило.

Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом за час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується випискою із акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 2-18 ОД №097501.

За медичним висновком ЛЛІК №392, виданого комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Одеської міської ради, батько позивача за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Згідно Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 26.11.2025 року, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що за заявою ОСОБА_1 від 29.10.2025 року було здійснено перевірку сімейного стану військовослужбовця, внаслідок чого встановлено наступне: особа, за якою позивач здійснює/здійснюватиме постійний догляд, є - ОСОБА_2 ; родинний зв`язок між позивачем, який здійснює/здійснюватиме постійний догляд, та особою, за якою здійснюється/здійснюватиметься постійний догляд - першого ступеня споріднення (син та батько); в ході перевірки виявлено, що інформація про наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд - відсутня; необхідність здійснення постійного догляду підтверджена.

За твердженням позивача, він є єдиною особою, яка здійснює догляд за хворим батьком, на підтвердження чого додатково надано повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу, з якого вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (матір позивача) було розірвано шлюб на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 07.03.2001 року. Крім того, ОСОБА_3 , другий син батька позивача, 23.02.2022 року виїхав за кордон та до України не повертався, на підтвердження чого надано лист Державної прикордонної служби України від 03.11.2025 року та примірником паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 .

Враховуючи вищезазначені обставини, у позивача виникла потреба у звільненні з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за хворим батьком, внаслідок чого він звернувся до відповідача з відповідним рапортом від 23.12.2025 року та пакетом відповідних документів.

Водночас, листом від 29.12.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було зазначено, що командуванням військової частини був розглянутий наданий рапорт та додані до нього документи щодо звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», водночас, командування дійшло висновку, що у позивача відсутні підстави для звільнення на підставі наданих до рапорту документів, оскільки ним до рапорту не надані документи, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду та висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, щодо другої дитини.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом у справі №420/593/26.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив, та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені та визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Згідно ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України №2232-XII від 25.03.1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби, що встановлені статтею 26 Закону №2232-XII, залежать від виду військової служби.

Відповідно до п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно абз.13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин - через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За ч.7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), за п.1 якого визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до ст. 3 даного Указу поширено дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.

Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі - Інструкція) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.14.30 Інструкції №170 під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.

Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов`язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, протягом одного календарного дня після одержання заяви військовослужбовця або запиту від військової частини про перевірку сімейного стану військовослужбовця призначає комісію.

Під час своєї роботи комісія з перевірки сімейного стану військовослужбовця:

вивчає отримані заяву (запит) та підтвердні документи;

відвідує задеклароване/зареєстроване місце проживання/перебування особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд;

перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою, зазначеною у заяві або запиті, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за такою особою;

використовує відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну;

за потреби, готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання необхідної інформації або використовує інформацію з публічних електронних ресурсів.

Комісія зобов`язана провести перевірку сімейного стану військовослужбовця та особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд протягом десяти календарних днів з дати надходження заяви або запиту, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запит до органів державної влади, інших державних органів.

За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п`яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.

Варто зазначити, що позивачем надано до суду докази дотримання ним пункту 14.30 Інструкції №170, а саме надано Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 26.11.2025 року, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якого вбачається, що в ході перевірки виявлено, що інформація про наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд за батьком позивача - відсутня, необхідність здійснення постійного догляду за батьком позивача підтверджена.

При цьому, вказаний Акт надавався 23.12.2025 року разом із рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Згідно підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року №946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді.

Аналізуючи вищезазначені приписи суд доходить висновку, що військовослужбовець може звільнитися з військової служби під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Тобто, для можливості звільнення військовослужбовця з військової служби з-за вищенаведеної підстави ключовим питанням є фактична відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи для можливості здійснення постійного догляду.

Як було встановлено судом за час розгляду справи, 23.12.2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за хворим батьком.

Водночас, листом від 29.12.2025 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила, що командуванням військової частини був розглянутий рапорт позивача щодо звільнення його з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», але підстав для звільнення позивача з військової служби немає, оскільки ним до рапорту не надані документи, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеню споріднення самі потребують постійного догляду.

При розгляді даної адміністративної справи суд враховує правовий висновок, сформований у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24, згідно якого вбачається, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

З цього приводу суд враховує, що в наданому до рапорту Акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 26.11.2025 року, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено, що інформація про наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд за батьком позивача у відсутня.

Крім того, суд зазначає, що позивачем як до рапорту від 23.12.2025 року, так і до суду були надані докази того, що ОСОБА_3 , другий син ОСОБА_2 , 23.02.2022 року виїхав за кордон та до України не повертався, на підтвердження чого надано лист Державної прикордонної служби України від 03.11.2025 року та примірником паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 .

На думку суду, вищевказана обставина - неперебування (непроживання) особи на території України, є прямим свідченням того, що така особа фізично не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком, оскільки не знаходиться на території України, що фактично виключає таку особу із переліку членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю.

Крім того, ОСОБА_2 розірвав шлюб із матір`ю позивача, на підтвердження чого надавався повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу, згідно якого вбачається, що їх шлюб розірвано на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 07.03.2001 року.

На думку суду, перебування в шлюбі у минулому не породжує обов`язку здійснювати постійний догляд за колишнім чоловіком/дружиною з інвалідністю, з яким/якою шлюб було розірвано.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, враховуючи факт того, що відповідачем не було доведено правомірності власних дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби, то суд вбачає підстави для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 23.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Щодо вимог зобов`язального характеру суд зазначає наступне.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналізуючи вищевказані обставини, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який є особою з iнвалiднiстю ІI групи, та прийняти відповідне рішення про звільнення та виключення його зі списків особового складу військової частини.

В іншій частині заявлених вимог зобов`язального характеру суд вважає за необхідне відмовити з-за вищенаведених обставин.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 23.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 23.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який є особою з iнвалiднiстю ІI групи, та прийняти відповідне рішення про звільнення та виключення його зі списків особового складу військової частини

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя О.В. Білостоцький