Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №420/42922/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/42922/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд :

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проходження військово-лікарської комісії у лютому 2023 року він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, про що має відповідну довідку ВЛК та запис у військовому квитку. Не зважаючи на це, в електронному реєстрі «Оберіг» та додатку «Резерв+» він досі відображається як військовозобов`язаний, що суперечить його фактичному правовому статусу. Позивач неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявами про актуалізацію даних, проте отримував лише рекомендації з`явитися особисто. Обов`язок щодо ведення персонально-якісного обліку та своєчасного внесення актуальних відомостей до Реєстру покладено саме на районний ТЦК. Позивач зазначає, що особи, виключені з обліку за станом здоров`я, не підпадають під вимоги щодо оновлення даних для військовозобов`язаних, оскільки втратили цей статус. Бездіяльність відповідача позбавляє його можливості реалізувати свої права та створює ризик неправомірного призову чи обмежень у пересуванні.

Ухвалою від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.

Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 06 лютого 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 для визначення ступеня придатності до військової служби.

За результатами цього огляду було видано Довідку ВЛК №5/20 від 06.02.2023 року, згідно з якою позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 13-А графи ІІІ Розкладу хвороб, станів та фізичних вад (Наказ МОУ №402) (цукровий діабет ІІ типу, важкий перебіг, в стадії декомпенсації. Діабетична нефропатія. Синдром діабетичної ступні. Інсулінозалежний).

На підставі висновку ВЛК 06.02.2023 ТЦК було внесено відповідний запис до військового квитка позивача (серія НОМЕР_1 ), завірений гербовою печаткою, про його виключення з військового обліку за станом здоров`я.

10 вересня 2025 року позивач, скориставшись мобільним додатком «Резерв+», виявив, що в Єдиному державному реєстрі «Оберіг» відображаються недостовірні дані, а саме він значиться як «військовозобов`язаний», попри факт виключення з обліку понад два роки тому.

Того ж дня позивач ініціював запит на уточнення даних безпосередньо через інтерфейс застосунку «Резерв+», надіславши звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою синхронізації електронних записів із даними паперового військового квитка.

У відповідь на цей електронний запит позивач отримав системне повідомлення про неможливість опрацювання та виправлення даних, мотивоване технічною помилкою або неспроможністю ТЦК обробити запит у такий спосіб.

17 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із письмовою заявою, в якому детально виклав обставини справи та вимагав внести до Реєстру актуальні відомості про його непридатність на підставі вже наявних у ТЦК документів.

21 жовтня 2025 року позивач отримав письмову відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_2 №19202, у якій з метою перевірки відомостей щодо порушення правил військового обліку та мобілізаційного законодавства, запропоновано йому особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи при собі військово-обліковий документ, попередньо записавшись в електронну чергу на сайті Міністерства оборони України ( ІНФОРМАЦІЯ_5

05 листопада 2025 року позивач подав скаргу на бездіяльність районного ТЦК до вищої інстанції - ІНФОРМАЦІЯ_6 .

17 листопада 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_7 надіслав відповідь № 943/22154, у якій фактично відмовив у задоволенні скарги, пояснивши, що питання персонального обліку та виключення з нього належать виключно до компетенції районних ТЦК, а обласний орган здійснює лише загальний облік.

У зв`язку з ігноруванням звернення та невиконанням відповідачем своїх законодавчих функцій, позивач звернувся до суду для захисту свого права на коректний облік та офіційне визнання статусу особи, виключеної з військового обліку.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Так, пунктами 305, 306 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), передбачено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.

Доукомплектування особовим складом Держприкордонслужби в особливий період здійснюється шляхом прийому громадян на військову службу за контрактом, а також призову резервістів та військовозобов`язаних, які не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу здійснюється у терміни, визначені мобілізаційними планами Державної прикордонної служби України, та в порядку, визначеному законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною сьомою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За змістом частин першої, третьої статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 37 Закону № 2232-XII в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, зняттю з військового обліку військовозобов`язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які, зокрема, вибули на строк більше трьох місяців за межі України.

Частиною четвертою статті 37 Закону № 2232-XII у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).

Відповідно до частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції на час виникнення спірних відносин, громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третьої цієї статті.

З аналізу наведених норм права випливає, що для зняття військовозобов`язаного з військового обліку має існувати хоча б одна з підстав визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 37 Закону № 2232-XII, перелік яких є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Як встановлено судом, 06.02.2023 ОСОБА_1 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 , за результатами якого було встановлено діагноз: цукровий діабет ІІ типу, важкий перебіг, в стадії декомпенсації. Діабетична нефропатія. Синдром діабетичної ступні. Інсулінозалежний.

На підставі встановленого діагнозу, згідно з вимогами пункту «а» статті 13 графи ІII Розкладу хвороб Наказу МОУ №402 (у редакції, чинній на момент огляду), ВЛК прийняла постанову про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку, що було зафіксовано у довідці ВЛК № 5/20 від 06.02.2023 (протокол № 2), а у військовий квиток внесено запис про виключення з військового обліку.

З аналізу положень Закону № 2232-XII висновується, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року №280/2880/24

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_4 безпідставно в листі № 19202 від 21.10.2025 вказав, що метою перевірки відомостей щодо порушення позивачем правил військового обліку та мобілізаційного законодавства йому потрібно особисто з`явитися то РТЦК та СП.

Поряд із тим, оскільки вищезазначений лист лише констатує оцінку відповідача щодо статусу позивача та надає рекомендації (з`явитися для перевірки), він не може бути предметом оскарження шляхом скасування, так як не є рішенням. Водночас зміст цієї відповіді свідчить про наявність протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у відмові врахувати вже наявні в матеріалах особової справи документи про виключення з військового обліку внаслідок рішення ВЛК про непридатність до військової служби.

Крім того, суд зазначає, що втручання в дискреційні повноваження органу (зобов`язання внести конкретний запис в реєстр «Оберіг» безпосередньо судом, на чому на полягає позивач) можливе лише у разі, якщо не залишається інших варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень. Однак, враховуючи необхідність дотримання процедури, належним та ефективним способом захисту в даній ситуації є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду щодо його статусу як особи, що була виключена з військового обліку 06.02.2023.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо неврахування відомостей про виключення ОСОБА_1 з обліку при розгляді його заяви від 17.09.2025.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_10 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2025 з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_9 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк