Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №380/23242/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 рокусправа № 380/23242/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, у якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1950 від 22.10.2025 в частині призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) в частині, що стосується зарахування на військову службу за призовом у воєнний час ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) в частині, що стосується зарахування на військову службу за призовом у воєнний час ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_6 Міністерства оборони України виключити солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_6 Міністерства оборони України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його примусово було доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 без жодних на те правових підстав, за відсутності порушення правил військового обліку та не уповноваженими на це особами.

Вважає, що оскаржуваний наказ про призов на військову службу є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки станом на 22.10.2025 позивач мав статус здобувача фахової передвищої освіти, а тому мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а відповідач-1 не вжив заходів для перевірки наявності у позивача права на відстрочку від призову на військову службу. Позивачем пред`являлись віповідачу-1 документи для реалізації права на відстрочку, а також неодноразово повідомлялось про бажання реалізувати це право шляхом написання заяви на відстрочку від призову під час мобілізації.

На думку позивача, єдиним ефективним захистом його порушеного права є визнання протиправними та скасування всіх рішень, прийнятих за наслідками порушення процедури його призову на військову службу.

Ухвалою суду від 01.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_4 , правом на подання відзиву, передбаченим ст. 162 КАС України, не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив. Відповідач-1 належним чином був повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується довідкою від 02.12.2025 про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

За приписами ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач-2, Військова частина НОМЕР_3 , щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23 зауважив, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Отже, визнання протиправним і скасування наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про мобілізацію, не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, тобто не змінює її правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, а також не має своїм правовим наслідком визнання протиправним наказу командира військової частини в частині зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини. Вважає, що командиром військової частини НОМЕР_3 не вчинялись жодні протиправні дії відносно позивача при прийнятті наказу про зарахування його до списків особового складу військової частини. Крім цього вважає, що позивач не позбавлений можливості у встановленому порядку звернутись до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставах, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». В разі відмови в такому звільненні він набуде права на судовий захист. З таким рапортом позивач до командування військової частини НОМЕР_3 не звертався. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в спростування заперечень відповідача-2, висловлених у відзиві на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 23.02.2026 залучено до участі у справі Військову частину НОМЕР_6 як співвідповідача; прийнято до розгляду заяву представника позивача про уточнення позовних вимог.

Відповідач-3, Військова частина НОМЕР_6 , щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що позивач прибув для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_6 .

Вважає, що позивачем не було подано до суду доказів про існування у нього підстав для звільнення з військової служби, передбачених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ. Оскільки законодавством не передбачено звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять службу за призовом під час мобілізації, на підставі наказу про бронювання такого, виданого після призову, вважає що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Згідно відомостей електронного військово-облікового документа, сформованого 29.10.2025 в системі «Резерв+», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , є військовослужбовцем.

Відповідно до довідки Відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж харчових технологій та бізнесу Національного університету харчових технологій» (заклад фахової передвищої освіти) від 23.10.2025 №941 та витягу з наказу від 13.10.2025 №150 «Про зарахування на навчання», позивач з 13.10.2025 є студентом першого курсу денної форми навчання за напрямом (спеціальністю): G13 «Харчові технології» («Зберігання, консервування та переробка молока») за кошти фізичних та/або юридичних осіб.

Згідно довідки №799151 від 23.10.2025 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, поточне здобуття позивачем освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту».

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 22.10.2025 він мобілізований наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 22.10.2025 № 1950 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 22.10.2025 №302 позивача з 22.10.2025 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.

Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_6 від 23.12.2025 №440, позивача, який прибув з Військової частини НОМЕР_3 , з 23.12.2025 зараховано у списки особового складу частини та на всі види забезпечення.

З посиланням на норми ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, позивач вважає, що не підлягав призову на військову службу під час мобілізації та має право на відстрочку.

Вважаючи протиправними оскаржувані накази відповідачів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р., який діє на час розгляду даної справи.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частинами третьою та сьомою статті 1 Закону № 2232-XII встановлено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Пунктом 253 Указу Президента від 10.12.2018 №1153/2008 «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі по тексту - Указ №1153/2008) передбачено, що призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.

Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений ст. 24 Закону № 2232-XII.

Відповідно до п. 4 ч. 1 та абз. 1 ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 1 Указу №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII).

Згідно ст. 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Згідно ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Абзацом першим пункту 252 Указу №1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на час спірних правовідносин був і є на теперішній час студентом 1 курсу денної форми навчання Відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж харчових технологій та бізнесу Національного університету харчових технологій» (заклад фахової передвищої освіти).

При цьому, позивач здобуває рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», що підтверджується довідкою з ЄДЕБО від 23.10.2025 №799151.

Отже, позивач мав статус здобувача фахової передвищої освіти, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Кабінет Міністрів України прийняв 23.02.2022 у постанову №154, якою затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту - Положення №154), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до п. 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Таким чином, обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому відповідач-1 мав перевірити наявність чи відсутність підстави у позивача для одержання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.

Позивач наголошує, що ним 22.10.2025 пред`являлись відповідачу-1 документи для реалізації права на відстрочку, а також неодноразово повідомлялось про бажання реалізувати це право шляхом написання заяви на відстрочку від призову під час мобілізації. Доказів, які б спростували вказаний факт, відповідач-1 суду на надав.

Отже, в день видання наказу від 22.10.2025 №1950 щодо призову позивача на військову службу по мобілізації відповідачу-1 мало бути відомо про обставини, що позивач є студентом денної форми навчання Відокремленого структурного підрозділу «Львівський фаховий коледж харчових технологій та бізнесу Національного університету харчових технологій» та має право на відстрочку від призову.

Вказане свідчить про те, що відповідач-1 не виконав свій обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу.

При цьому, згідно з позовною заявою, заяву про добровільну мобілізацію позивач до відповідача-1 не надавав.

З урахуванням викладеного, за відсутності правових підстав для призову позивача, як студента денної форми навчання, на військову службу під час мобілізації, суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 22.10.2025 №1950, оскільки вказаний наказ не вичерпав свою дію, так як неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають по цей час та позивач постійно перебуває в стані порушення своїх прав, які можна поновити виключно у спосіб скасування оскаржуваного наказу.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача виключити позивача зі списків особового складу військової частини, суд враховує те, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає самостійну та конкретну підставу для звільнення військовослужбовця у разі встановлення судом незаконності прийняття його на військову службу, у тому числі шляхом незаконної мобілізації.

Водночас, протиправний наказ командира відповідача-2 від 22.10.2025 №302 станом на цей час не є таким, що вичерпав свою дію, оскільки наслідки неправомірних дій суб`єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають для останнього до сьогодні

Судом встановлено, що на цей час у національному законодавстві відсутні норми права, які регулюють спірне питання, адже відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Це означає, що для фізичних осіб, які зазнали неправомірного втручання зі сторони держави у особі відповідного суб`єкта влади, і для поновлення прав яких не встановлений чіткий порядок, виникає ситуація правової невизначеності, яка може тривати роками.

Водночас, ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов`язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, суд послуговується практикою Європейського суду з прав людини

Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини, можна виокремити такі основні складові принципу належного урядування, які становлять його зміст:

1) на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок;

2) у разі, якщо йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб;

3) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;

4) принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість;

5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків;

6) такі помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавленої особи, особливо там, де немає конфлікту приватних інтересів.

Зазначені підходи до тлумачення цього принципу наведені у таких рішеннях у справах Європейського суду з прав людини, як: «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic п. 58), «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia п. 74), «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia п. 40), «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia п. 67), «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, п. 71) та інших.

Отже, у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов`язання або за допущені порушення.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд не позбавлений права захистити інтереси особи, виходячи в першу чергу зі змісту вказаного принципу.

В свою чергу, допущені законодавцем прогалини у правових актах та нормах, а також вчинені суб`єктами влади порушення під час застосування таких правових норм, не можуть виправдовувати неправомірне втручання в реалізацію особою належних їй прав та інтересів.

Суд також враховує те, що позивач, не дивлячись на незаконність рішення про його призов на військову службу, перебуває на військовій службі, фактично виконуючи обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Водночас, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не передбачає особливостей щодо процедури виключення зі списків особового складу військової частини тих військовослужбовців, які були зараховані на службу внаслідок дій суб`єкта влади, що не відповідали вимогам закону в частині порядку призову/мобілізації на службу. Зважаючи на це суд вважає, що у цьому випадку можливим ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання командира військової частини, де позивач проходить службу, виключити його зі списків особового складу.

Оскільки відповідачі не спростували доводи позивача належними доказами і не довели суду протилежне, позов є обґрунтований та підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача-2 на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 та те, що визнання протиправним і скасування наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про мобілізацію, не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, тобто не змінює її правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, а також не має своїм правовим наслідком визнання протиправним наказу командира військової частини в частині зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини, суд таке посилання не приймає до уваги, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.

Крім цього, у справі №160/2592/23 позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а порушення допущені під час процедури проведення ВЛК, отже, справи не є тотожними.

При цьому, висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковими, а стосуються конкретного випадку та військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому суд не встановив підстав для прийняття до уваги такі посилання відповідача-2.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Що стосується судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору на сьогодні визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI (із наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,50 грн., що підтверджується квитанцією №4 від 18.11.2025, то надміру сплачений судовий збір у вказаному розмірі може бути повернуто позивачу за його клопотанням.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) №1950 від 22.10.2025 в частині призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) (по стройовій частині) від 22.10.2025 №302 в частині, що стосується зарахування в списки особового складу військової частини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

4. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) (по стройовій частині) від 23.12.2025 №440 в частині, що стосується зарахування в списки особового складу військової частини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_6 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) виключити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), зі списків особового складу військової частини.

6. Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надміру сплачений судовий збір у розмірі у розмірі 1211,50 грн., сплачений згідно квитанції №4 від 18.11.2025.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 28.04.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович