Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №640/18118/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року м. Київ справа №640/18118/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому просить суд

- визнати протиправною бездіяльність відповідача – в/ч НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , щодо невиплати позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 30 000,00 грн за серпень 2022 року, встановленої абзацом першим пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та зобов`язати відповідача В/Ч НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , видати наказ згідно якого нарахувати та виплати позивачу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , додаткову грошову винагороду у розмірі 30 000,00 грн за серпень 2022 року, встановленому абзацом першим пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача – В/Ч НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , щодо виплати в меншому розмірі грошового забезпечення позивачу за серпень місяць 2022 року та зобов`язати відповідача В/Ч НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , видати наказ, згідно якого дорахувати та виплати позивачу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , недоплачене грошове забезпечення за серпень 2022 року у розмірі 9 762,28 грн.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та отримує грошове забезпечення згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також наказу Міністерства оборони України № 260.

Абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 встановлено додаткова винагорода у розмірі до 30 000,00 грн за серпень 2022 року.

Позивач вказує, що він отримував додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у розмірах 29 550,00 грн, або 30 000,00 грн, та грошове забезпечення у розмірі 16 499,93 грн.

Проте, у вересні 2022 року позивач не отримав за серпень 2022 року додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн, а розмір його грошового забезпечення було зменшено до 9 762,28 грн, тобто, як вказує позивач, йому недоплачено 6 737,65 грн. У зв`язку з чим, як вказує позивач, 30 вересня 2022 року він звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом щодо невиплати грошового забезпечення за серпень 2022 року. Проте, відповіді позивач не отримав.

Крім того позивач стверджує, що його ніхто не ознайомлював з будь-яким наказом про накладення на нього дисциплінарних стягнень за весь період проходження служби, у тому числі, й за серпень 2022 року, тому, на його переконання, у відповідача були відсутні підстави для зменшення розміру грошового забезпечення за серпень 2022 року.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вказує, що підставою для не проведення оплати Позивачу за серпень 2022 року, стало те, що він у відповідності до облікових даних військової частини НОМЕР_1 , вчинив адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, у зв`язку із цим є вказівка щодо позбавлення таких військовослужбовців грошового забезпечення, на підставі п. 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено Міністерства Оборони України № 260 від 07.06.2018 передбачено де передбачено, що Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На виконання вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ, адміністративна справа № 640/18118/22 передана на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20 лютого 2024 року для розгляду адміністративної справи № 640/18118/22 визначено суддю Київського окружного адміністративного суду Жука Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року адміністративна справа № 640/18118/22 прийнята до провадження суддею Жуком Р.В., вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 витребувано інформацію щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 01 березня 2022 року по 01 вересня 2022 року, а також належним чином засвідчені копії документів щодо складових грошового забезпечення ОСОБА_1 , які були нараховані останньому за серпень 2022 року та документів, з яких вбачаються підстави для нарахування або ненарахування йому додаткової винагороди у розмірі до 30 000,00 грн згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

На виконання вимог ухвали суду від 09 червня 2025 року представником відповідача на адресу суду подано витребувані додаткові докази, а також подано відзив на позовну заяву, в якому з-поміж іншого, представник відповідача послався на те, що підставою для непроведення оплати премії позивачу у серпні 2022 року стало те, що останній у відповідності до облікових даних військової частини НОМЕР_1 вчинив адміністративне правопорушення за частиною четвертою статті 172-11 КУпАП, у зв`язку з цим є вказівка щодо позбавлення таких військовослужбовців грошового забезпечення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року Військової частини НОМЕР_1 витребувано засвідчену копію постанови відповідного місцевого загального суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення за частиною четвертою статті 172-11 КУпАП.

Суд зауважує, що ухвала суду від 29 вересня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 не виконана, витребувані докази суду не надані та про поважність їх неподання суд не повідомлено.

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 травня 2022 року №72 старший лейтенант ОСОБА_1 призначений на посаду заступника командира батареї з морально-психологічного забезпечення протитанкової батареї, ОВС - 3410003.

З картки особового рахунку військовослужбовця з інформацією про складові грошового забезпечення ОСОБА_1 , в тому числі, нарахована премія захисникам (постанова КМУ №168) за червень 2022 року - 7 741,94 грн., за липень 2022 - 30 000,00 грн., за серпень 2022 - 30 000,00 грн. за вересень 2022 - 0,00 грн., за жовтень 2022 - 30 000,00 грн., за листопад 2022 - 30 000,00 грн., за грудень 2022 - 97 666,67 грн., що підтверджується Карткою особового рахунку військовослужбовця за 2022 рік.

Згідно рекомендованого повідомлення поштового відправлення та ланку опису АТ «Укрпошта» від 20 жовтня 2022 року позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошового забезпечення.

Станом на час звернення до суду відповідачем не розглянуто поданий рапорт доказів зворотного суду не надано.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати повної додаткової грошової винагороди та місячного грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до положень Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.

Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах

Відповідно до вимог ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності

Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Частиною 1 статті 40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Згідно з вимогами п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Поряд з цим, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (Постанова № 168), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Так, відповідно до абзацу 4 пункту 1 Постанови № 168 (в редакції після 19.07.2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також, Постанову № 168 (в редакції від 19.07.2022 року) доповнено пунктом 2-1 такого змісту: 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).

Пунктами 14-15 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Досліджуючи спірні правовідносини, судом із відзиву відповідача встановлено, що у серпні 2022 року позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 шляхом несвоєчасного прибуття, був відсутній на військовій службі без поважних причин та дозволу командирів. Тому відповідач вважає, що у розумінні пункту 15 Розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 зазначене є підставою, яка унеможливлює нарахування та виплату додаткової винагороди та обмеження грошового забезпечення військовослужбовцям у певному місяці вчинення правопорушення.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №173 від 28 серпня 2022 року, за невимушений день прогулу не нараховувати та не виплачувати грошове забезпечення за 28 серпня 2022 року старшому лейтенанту ОСОБА_2 , офіцеру штабу НОМЕР_4 штурмового батальйону.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №445 від 04 вересня 2022 року «Про виплату додаткових винагород за серпень 2022 року», наказано виплатити особовому складу військової частини додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 01 серпня по 31 серпня 2022 року, окрім військовослужбовців, зазначених у пунктах 2,3,4,5,6,7 цього наказу.

Згідно із Додатку 6 до наказу №445, офіцер штабу, старший лейтенант, ОСОБА_3 , у графі «порушення» зазначено - ч.4 ст.172-11 КУпАП, у графі «підстава» зазначено - Наказ №417-СР від 28.08.2022.

Відтак зазначеними наказами вирішено не нараховувати та не виплачувати грошове забезпечення за 28 серпня 2022 року, не виплачувати додаткову винагороду пропорційно часу проходження служби за період з 01 серпня по 31 серпня 2022 року відповідно до постанови КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано будь-яких пояснень і належних та допустимих доказів про ознайомлення позивача з вищезазначеними наказами.

Суд наголошує, що за змістом приписів ст.172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до п`яти діб

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста сорока п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.

Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста сорока п`яти до двохсот вісімдесяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Розділом III КУпАП визначені органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Згідно зі статтею 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.

У свою чергу, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення установлені Главою 17 КУпАП.

У відповідності до статті 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 172-4 - 172-20.

Отже, з наданих доказів та пояснень відповідача суд констатує, що останній дійшов висновку про те, що позивач несвоєчасно прибув та був відсутній на військовій службі без поважних причин та дозволу командирів, що кваліфікується за ознаками статті 172-11 КУпАП України.

Суд акцентує на тому, що справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-11 розглядаються суддею відповідного територіальній юрисдикції суду.

Статтею 255 КУпАП установлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:

- органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);

- прокурор (статті 172-4 - 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);

- командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 - 172-20).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 172-11 КУпАП здійснюється суддею відповідного суду за результати розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного зазначеними у статті 255 КУпАП посадовими особами.

Указане означає, що лише суддя відповідного суду може вирішувати питання наявності чи відсутності у діях особи адміністративного правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП.

Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Статтею 407 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Так, частинами 1-5 статті 407 Кримінального кодексу України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

Разом з тим, статтею 2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України).

Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.

З матеріалів справи судом встановлено, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року Військової частини НОМЕР_1 витребувано засвідчену копію постанови відповідного місцевого загального суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення за частиною четвертою статті 172-11 КУпАП.

Суд зауважує, що ухвала суду від 29 вересня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 не виконана, витребувані докази суду не надані та про поважність їх не подання суд не повідомлено.

Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.

Отже, доводи відповідача про правомірність позбавлення/обмеження позивача видів грошового забезпечення у зв`язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення є передчасними.

Суд наголошує, що видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач по факту самовільного залишення військової частини притягався до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Таким чином, станом на час ухвалення рішення, факт самовільного залишення військової частини чи неприбуття позивачем у встановленому законом порядку підтверджений суду не був, відповідно обмеження розміру грошового забезпечення позивачу за серпень місяць 2022 року наказом №173 від 28 серпня 2022 року та позбавлення додаткової винагороди у серпні 2022 року №445 від 04 вересня 2022 року є передчасним та необґрунтованим.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та враховуючи правовий висновок Верховного суду від 01 серпня 2023 року у справі №640/34546/21, з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що накази відповідача №173 від 28 серпня 2022 року та №445 від 04 вересня 2022 року спричинили порушення прав та інтересів останнього, тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячну премію, додаткову винагороду) за серпень 2022 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятих рішень та вчинених дій, здійснених відносно позивача.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, та допустив протиправну бездіяльність щодо позивача, і порушив права та законні інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.

VІ. Судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір останнім сплачено не було, а, отже, підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору - відсутні.

Керуючись статтями 139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №173 від 28 серпень 2022 року, в частині яким за невимушений день прогулу не нараховано та не виплачено грошове забезпечення за 28 серпня 2022 року старшому лейтенанту ОСОБА_2 , офіцеру штабу НОМЕР_4 штурмового батальйону.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за 28 серпня 2022 року.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №445 від 04 вересня 2022 року «Про виплату додаткових винагород за серпень 2022 року», в частині який позбавлено ОСОБА_4 додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 01 серпня по 31 серпня 2022 року, відповідно до додатку 6 до наказу.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби за період з 01 серпня по 31 серпня 2022 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.