Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №160/25239/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 рокуСправа №160/25239/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

31.08.2025р. (засобами поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 26.09.2025р., просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за весь час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, тобто за період з 18.03.2025 по 10.06.2025 у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за весь час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, тобто за період з 18.03.2025 по 10.06.2025 у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні;

- зобов`язати відповідача здійснити виплату позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за весь час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, тобто за період з 18.03.2025 по 10.06.2025 у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з травня 2022 по 30.12.2024р. перебував у полоні країни-агресора, тому не міг отримати нормальний медичний огляд. 14.03.2022р. він отримав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму (ЗЧМТ), вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин голови, за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини в н.п. Маріуполь Донецької області, що підтверджено Довідкою про обставини травми №1035/196/3/55 від 18.06.2025 року та Довідкою ВЛК №2025-0625-1355-1608-7 від 25.06.2025 року. У період з 18.03.2025р. по 10.06.2025р. він неодноразово проходив стаціонарне лікування в закладах охорони здоров`я через вищезазначені травми та захворювання, отримані ним у зв`язку із захистом Батьківщини. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги права та гарантії, передбачені Конституцією України, законами України, постановою КМУ №168 від 28.02.2022, він звернувся до відповідача із рапортом щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди за перебування на стаціонарному лікуванні, водночас, відповідач листом №1035/18/2303 від 11.07.2025 повідомив його про відмову у задоволенні його рапорту з підстав того, що додані до рапорту медичні документи не містять вичерпних відомостей про перебування на лікуванні саме через поранення, пов`язане із захистом Батьківщини. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки аналіз наданих ним медичних документів свідчить про прямий причинно-наслідковий зв`язок пов`язаності лікування із отриманими ним травмами і хворобами у зв`язку із захистом Батьківщини, тому вважає таку відмову відповідача безпідставною, оскільки така виплата передбачена пунктом 1 постанови КМУ №168 саме у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини та перебуванням на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. На переконання позивача, для реалізації права, передбаченого постановою КМУ №168, йому не потрібно перебувати у відпустці у зв`язку з важким пораненням та отримувати відповідний висновок (постанови, довідки тощо) ВЛК, вважає, що відповідними доказами є, зокрема, вищенаведена Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 18.06.2025р., Довідка ВЛК від 25.06.2025р., документи, що підтверджують проходження ним лікування та пов`язаність отриманого ним поранення/травми із захистом Батьківщини у розумінні приписів постанови КМУ №168, що є підставою для нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. з розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, у зв`язку з чим зазначив, що відмова у такій виплаті додаткової винагороди є протиправною.

Ухвалою суду від 16.10.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 14.11.2025р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності відмови позивачеві у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 за період з 18.03.2025р. по 10.06.2025р., виходячи з вимог ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, зазначеною ухвалою суду в порядку ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України, за клопотанням позивача, було витребувано у відповідача копію рапорту позивача та всі копії документів, які були до нього додані для виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168.

Згадана ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 17.10.2025р. (адміністративний позов з додатками), 17.10.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

На виконання вищенаведеної ухвали суду, 31.10.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем – в/ч НОМЕР_1 був поданий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у лікарняних закладах у наступні періоди: з 19.03.2025 по 28.03.2025, з 31.03.2025 по 10.06.2025. 18.06.2025р. позивачу була надана довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №1035/196/3/55 згідно якої молодший сержант ОСОБА_1 14.03.2022 року одержав: Вибухову травму. ЗЧМТ. Вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин голови. 26.06.2025р. позивач подав рапорт про виплату йому збільшеного додаткового грошового забезпечення на період лікування після отриманого поранення за перебування на стаціонарному лікуванні з 31.12.2024 по 10.06.2025, до якого були додані виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №928 за період з 19.03.2025р. по 28.03.2025, №1575 за період з 20.05.2025 по 10.06.2025 за змістом яких було встановлено, що у вищенаведені періоди позивач проходив лікування, яке не пов`язане з отриманням поранення при захисті Батьківщини у відповідності до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 18.06.2025р. №1035/196/3/55, у зв`язку із чим рапорт не було задоволено про що позивач був повідомлений листом від 11.07.2025 №1035-18-2303, який було позивачем отримано 17.07.2025р. згідно трекінгу поштового відправлення 5280100059020. На переконання представника відповідача, отримавши лист про відмову 17.07.2025р. та звернувшись до суду з даним позовом 31.08.2025р., позивачем подано даний позов з пропуском місячного строку звернення до суду, встановлений ч.5 ст.122 КАС України, будь-яких доказів стосовно причин поважності пропуску цього строку позивач суду не надав, обставин, які були б об`єктивними, непереборними та не залежали від його волевиявлення, були пов`язані б з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, не вказав, тому за правилами ч.4 ст.123 КАС України, якщо суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Окрім того у вказаному вище відзиві на позов, представник відповідача просив поновити відповідачеві строк на подання відзиву на позов у даній справі посилаючись на те, що в/ч НОМЕР_1 виконує бойові завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, що не дає можливості вчасно та належним чином скористатися своїми процесуальними правами, які встановлені КАС України, наведені обставини значно продовжують строки отримання та відпрацювання документів та не залежать від в/ч НОМЕР_1 або ж її посадових осіб, у зв`язку із чим просив визнати підстави пропуску строку подання відзиву на позов поважними та поновити зазначений строк на підставі ст.ст.118,121 КАС України

Розглянувши вищенаведене клопотання, вивчивши наявні у матеріалах справи докази надані на його підтвердження, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Суд за заявою учасника справи поновляє пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними – ч.1 ст.121 наведеного Кодексу.

Так, як встановлено судом згаданою вище ухвалою суду було зобов`язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 КАС України протягом 15 календарних днів після її отримання.

Наведена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті через систему «Електронний суд» 17.10.2025р. (у робочий день та час) згідно до вимог ст.ст.18, 251 КАС України.

Відтак, відповідач мав обов`язок подати до суду відзив на позов у строк з 18.10.2025р. до 03.11.2025р. включно.

Зі змісту відзиву на позов, поданого через систему «Електронний суд» судом встановлено, що даний відзив на позов відповідачем поданий 31.10.2025р., тобто у межах строку встановленого законом та судом.

Враховуючи наведене та те, що відзив на позов відповідачем поданий з дотриманням строків його подання, встановлений судом та законом, суд вважає, що підстави для поновлення строку, який не пропущений у адміністративного суду відсутні, тому у задоволенні наведеного вище клопотання відповідачеві слід відмовити.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.04.2026р. через велику завантаженість суду адміністративними справами військовозобов`язаних та військовослужбовців, перебування судді Конєвої С.О. у щорічних чергових відпустках, що об`єктивно унеможливлювало здійснення адміністративного судочинства у даний період, розгляд даної справи було продовжено відповідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 24.04.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 24.04.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі - громадянин України ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 16.11.2021 року, є учасником бойових дій, брав безпосередню участь у бойових діях в місті Маріуполь Донецької області на заводі «Азовсталь» в період з 24.02.2022 року по 17.05.2022 року, перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України у період з 17.05.2022 по 31.12.2024, про що свідчить копія паспорта позивача серії НОМЕР_2 від 25.01.2000р., копія довідки №1035/15/608 від 18.06.2025р., копія довідки в/ч НОМЕР_1 від 21.02.2025р. №1035/15/173, копія довідки СБУ від 06.02.2025р. №34/к-17д та копія Посвідчення серії НОМЕР_3 від 21.02.2016р., наявних у справі.

14.03.2022 року позивачем під час безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме: виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , отримав поранення: «Вибухова травма. ЗЧМТ. Вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин голови», що підтверджується відомостями, які містяться у Довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 18.06.2025р. №1035/196/3/55, виданій командиром в/ч НОМЕР_1 .

30.01.2025р. в/ч НОМЕР_4 було проведено медичний огляд позивача за результатами якого було прийнято Постанову ВЛК №100 за змістом якого встановлено причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) – Розлад адаптації у вигляді змішаного емоційного розладу та інсомнії (F43.2). Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби.

Далі, позивач проходив стаціонарне лікування у різних медичних закладах у такі періоди, а саме:

- у період з 19.03.2025 по 28.03.2025 у КНП «Вишнівська міска лікарня» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, з діагнозом: ПТСР. Дисциркуляторна та посттравматична енцефалопатія у вигляді стійкого вираженого цефалгічного синдрому, церебрастенічного, вегетативного дисфункцією, інсомнією. Розповсюджений остеохондроз хребта у вигляді больового, м`язового тонічного синдрому, про що свідчить зміст копії Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №928;

- у період з 31.03.2025 по 21.04.2025 у КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради, з діагнозом: ПТСР. Дисциркуляторна та посттравматична енцефалопатія у вигляді стійкого вираженого цефалгічного синдрому, церебрастенічного, вегетативного дисфункцією, інсомнією. Розповсюджений остеохондроз хребта у вигляді больового, м`язового тонічного синдрому, що підтверджено змістом копії Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2230;

- у період з 22.04.2025 по 05.05.2025 у КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради, з діагнозом: наслідки перенесеної ЗЧМТ анамнестично у вигляді стійких цефалгій вестибулопатій церебрастинії астено-невротичного синдрому розсіяної неврологічної мікросимптоматики, що підтверджується копією Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2798;

- у період з 06.05.2025 по 19.05.2025 у КНП «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради, з клінічним діагнозом: правобічний отомастоїтид. Комбінована втрата слуху, не уточнена. Сторонні тіла м`яких тканин в проекції скроневої та тім`яних кісток. Правобічний верхньощебепний синусит; сукупній діагноз: Наслідки перенесеної ЗЧМТ анамнестично у вигляді стійких цефалгій вестибулопатій церебрастинії астено-невротичного синдрому розсіяної неврологічної мікросимптоматики. ЖКХ. Хронічний калькульозний холецистит, про що свідчить зміст копії Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №3179;

- у період з 20.05.2025 по 10.06.2025 у КНП КОР «Київський обласний центр ментального здоров`я», з Повним діагнозом (основне захворювання) Інші уточнені психічні розлади внаслідок пошкодження та дисфункції головного мозку та фізичної хвороби. Посттравматичний стресовий розлад. Супутні діагнози: Дисциркуляторна та посттравматична (ЧМТ – анамнестично), енцефалопатія у вигляді цефалгічного синдрому, вестибуло-координаторних порушень. Хронічна вертеброгенна цервікоторакалгія, больовий синдром, м`язово тонічний синдром. Верикозна хвороба н/кінцівок С№. Стан оперативного лікування 25.02.2025р. Артеріальна гіпертенцзія 1 ст., ст.1, ризик 2. С110, що підтверджено змістом копії Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1575.

25.06.2025р. Позаштатною постійно діючою гарнізонною ВЛК №2 в/ч НОМЕР_5 було проведено медичний огляд позивача та встановлено Діагноз, а також причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):

Т90 Опис діагнозу: Наслідки ВТ, ЗЧМТ, струсу головного мозку (14.03.2022), у вигляді стійкого помірно вираженого церебрастинічного синдрому зі стійкою цефалгією, симптоматичної артеріальної гіпертензії. Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. За ступенем тяжкості: Травма відноситься до легких.

167.2, F.43.2 Опис діагнозу: Дисциркуляторна енцефалопатія І стадії, переважно у вертебро-базилярному басейні, з розсіяною неврологічною мікросимптоматикою стійким помірно вираженим вестибулопатичним синдромом, легким когнітивним зниженням. Порушення адаптації у вигляді змішаного емоційного розладу та інсомнічного синдрому, компенсація. Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

За результатами вказаного медичного огляду позивача, Комісією вказаної ВЛК була видана Довідка ВЛК №2025-0625-1355-1608-7 від 25.06.2025.

26.06.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом про виплату йому додаткової винагороди за період стаціонарного лікування після поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі до 100 000 грн. відповідно до положень абз.5 п.1 Постанови КМУ №168, до якого були додані всі вищеописані копії медичних документів, що підтверджується вх. №3623 про його прийняття відповідачем.

У відповідь за згаданий вище рапорт, військова частина НОМЕР_1 листом за №1035/18/2303 від 11.07.2025 повідомила позивача про те, що його рапорт було розглянуто посадовими особами відповідача, за наслідками розгляду було відмовлено у його задоволенні з підстав того, що додані до рапорту документи не містять вичерпних відомостей про перебування на лікуванні саме через поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.

Позивач, не погоджуючись із такими діями відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 у розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць за час перебування його на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням (14.03.2022) за період з 18.03.2025 по 10.06.2025, з метою захисту порушеного права, звернувся до суду із цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частинами другою-четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогодні.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, якою передбачено на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди та встановлено загальні умови щодо її виплати.

Так, відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Редакція зазначеної Постанови, в тому числі її пункту 1, неодноразово змінювалася.

Так, постановами Кабінету Міністрів України № 400 від 01.04.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року; із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ № 793 від 07.07.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року, № 43 від 20.01.2023 пункт 1 Постанови №168 доповнено, серед іншого, абзацами такого змісту:

«Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема:

- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії».

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» внесено зміни до пункту 1, зокрема: слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора», «співробітникам Служби судової охорони,» виключено та після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнено словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора».

Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Пунктом 10 розділу ХХХІV Порядку № 260, визначено у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема:

- у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.1. I. Загальні положення визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 21 визначено порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України.

У разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення (21.1.).

Відповідно до пункту 21.5. постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:

а) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни), при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, а також під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

б) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.

ґ) «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.

Постанова в такому формулюванні приймається щодо військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, зазначених у підпункті "а" цього пункту.

Зазначена постанова приймається також при хронічних повільно прогресуючих захворюваннях за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з діючої армії або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання на період перебування в діючій армії.

д) «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні.

е) «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в того, хто пройшов медичний огляд, до призову на військову службу, прийняття на військову службу за контрактом (у тому числі і захворювання, не діагностовані при призові (під час прийому на військову службу), але патогенетично їх розвиток почався до призову (до прийому) на військову службу), і військова служба не вплинула на вже наявне захворювання і придатність до військової служби.

З аналізу наведеного нормативного регулювання слідує, що саме військово-лікарська комісія у своїй постанові встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв. При цьому відповідне Положення розмежовує такі формулювання: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»; «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби»; а також «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» та ін.

Саме формулювання постанови ВЛК має вирішальне значення для вирішення питання про право на виплату додаткової винагороди. Зокрема, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) кваліфіковане як пов`язане із захистом Батьківщини - виплата здійснюється.

Натомість, якщо встановлено, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов`язане лише з виконанням обов`язків військової служби (поза бойовими діями) або взагалі не пов`язане з проходженням військової служби - підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відсутні.

Постанова КМУ № 168 чітко передбачає, що додаткова винагорода виплачується саме за перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, виключно у зв`язку з лікуванням поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини.

Слід зазначити, що питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, у тому числі за період лікування досліджувалося судом, зокрема у постанові від 27 серпня 2025 року у справі № 280/7364/23. У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода до 100 000,00 грн на місяць виплачується за час перебування вказаних військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Підставою для виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).

Верховний Суд звернув увагу, що умовою її виплати є належне підтвердження фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку з таким пораненням, а також надання відпусток за станом здоров`я через отримане тяжке поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також Верховний Суд виснував, що предметом доказування у таких справах має бути з`ясування (у сукупності): за який конкретний період позивач не отримав належні йому грошове забезпечення та додаткову винагороду; чи перебував він у спірний період на лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних); якщо перебував на лікуванні, то з яких причин - зокрема, чи було це пов`язано з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими у зв`язку із захистом Батьківщини; чи проходив він у такому випадку саме стаціонарне лікування; чи перебував він після тяжкого поранення у відпустках за станом здоров`я за висновками (постановами) військово-лікарської комісії; та чим це все підтверджується.

Спірним питанням у межах розгляду даної справи є право позивача на нарахування та виплату йому додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн. за період його стаціонарного лікування у закладах охорони здоров`я з 18.03.2025 по 10.06.2025 після поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у зв`язку із захистом Батьківщини, яка передбачена Постановою КМУ №168.

При цьому, суду належить з`ясувати чи перебував позивач у спірний період на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, з яких причин, чи було це лікування пов`язано з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманим під час захисту Батьківщини та чим ці обставини підтверджуються.

Так, із наданих учасниками справи копій документів судом встановлено, що Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 18.06.2025р. №1035/196/3/55, виданою командиром в/ч НОМЕР_1 , підтверджено, що позивач 14 березня 2022р. за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме: виконання бойових завдань у складі підрозділу в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 одержав: «Вибухова травма. ЗЧМТ. Вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин голови». Поранення не пов`язане із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Згідно з вище дослідженими судом копіями медичних документів (Виписок із медичних карток стаціонарного хворого) позивача судом встановлено, що позивач у період з 19.03.2025 по 10.06.2025 включно перебував на стаціонарному лікуванні: з 19.03.2025 по 28.03.2025, з 31.03.2025 по 21.04.2025, з 20.05.2025 по 10.06.2025 (діагноз: ПТСР. Дисциркуляторна та посттравматична енцефалопатія у вигляді стійкого вираженого цефалгічного синдрому, церебрастенічного, вегетативного дисфункцією, інсомнією. Розповсюджений остеохондроз хребта у вигляді больового, м`язового тонічного синдрому); з 22.04.2025 по 05.05.2025, з 06.05.2025 по 19.05.2025 (діагноз: наслідки перенесеної ЗЧМТ анамнестично у вигляді стійких цефалгій вестибулопатій церебрастинії астено-невротичного синдрому розсіяної неврологічної мікросимптоматики).

За Постановою ВЛК №2025-0625-1355-1608-7 від 25.06.2025 було встановлено причинний зв`язок отриманої позивачем травми (поранення, контузії, каліцтва), пов`язаної із захистом Батьківщини.

Отже, враховуючи наведене та те, що за висновком ВЛК підтверджено прямий зв`язок травми із захистом Батьківщини, а захворювання та стаціонарне лікування є прямим наслідком цієї травми, суд приходить до висновку, що підстава для виплати збільшеної додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 зберігається протягом усього періоду лікування – адже особа перебуває на стаціонарному лікуванні саме у зв`язку з тією самою травмою, що підтверджено висновком ВЛК. Переривати виплату чи відмовляти в ній лише через те, що поточний медичний діагноз формулюється як «захворювання», а не «травма», є формальним підходом, що суперечить суті норми – адже причинно-наслідковий зв`язок з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, не переривався та встановлений постановою ВЛК.

Суд зазначає, що формулювання пункту 1 Постанови КМУ № 168 «у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини» охоплює не лише безпосереднє лікування самої травми, але й лікування її наслідків, включаючи захворювання, що виникли внаслідок травми. Інше тлумачення позбавляло б військовослужбовців права на додаткову винагороду у випадках, коли первинна травма не потребує тривалого стаціонарного лікування, але спричиняє хронічні захворювання, що потребують повторних госпіталізацій.

Постанова КМУ № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення. У разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за медичними показниками, пов`язаними з раніше отриманим пораненням (контузією, травмою), що пов`язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100 000 грн.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у його постанові від 19.03.2026р. у справі №600/367/24, які є подібними до правовідносин у даній справі та підлягають застосуванню судом у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин та враховуючи, що позивач отримав травму (поранення), пов`язану із захистом Батьківщини, що підтверджено Довідками про обставини травми від 18.06.2025р. та Довідкою ВЛК від 25.06.2025р., факт проходження ним стаціонарного лікування, пов`язаного із отриманою вище травмою (пораненням) у період з 19.03.2025 по 10.06.2025 підтверджено вищенаведеними медичними документами, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання спірної додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 у розмірі до 100 000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування його на стаціонарному лікуванні.

А відтак, дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві такої додаткової винагороди, викладені у листі від 11.07.2025р. №1035/18/2303 підлягають визнанню судом протиправними.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, правомірність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, збільшеної до 100 000 грн. за час перебування його на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я травми (поранення) отриманого під час захисту Батьківщини за період з 19.03.2025 по 10.06.2025, з урахуванням встановлених вище судом обставин та аналізу чинного наведеного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами представником відповідачем не доведена.

Судом критично надається оцінка аргументам представника відповідача з приводу того, що додані до рапорту медичні документи про перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я не містять відомостей про перебування на лікуванні саме через поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, оскільки ці твердження спростовуються змістом Виписок з медичних карток, де чітко прослідковується супутній діагноз – Наслідки перенесеної ЗЧМТ та змістом Довідки про обставини травми від 18.06.2025, Довідки ВЛК від 25.06.2025 про причинний зв`язок травми (Наслідки ВТ, ЗЧМТ) – пов`язаність її із захистом Батьківщини.

Відтак, викладені у листі відповідача від 11.07.2025р. підстави для відмови у нарахування та виплаті позивачеві спірної додаткової винагороди за період його стаціонарного лікування отриманої позивачем травми (поранення), пов`язаної із захистом Батьківщини з 19.03.2025 по 10.06.2025р. судом визнаються неспроможними.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, доводи представника відповідача з приводу пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, по-перше, вказані приписи не регулюють строки звернення до суду, які стосуються оплати праці військовослужбовців, а відтак, не можуть бути застосовані; по-друге, що стосується спорів з приводу оплати праці військовослужбовців, до даних правовідносин, за загальним правилом, застосовуються загальні норми трудового законодавства, зокрема ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) за змістом якої на момент звернення до суду з даним позовом діяв 3-х місячний строк звернення до суду з позовом після того, як працівник довідався про порушення свого права, а оскільки відмову у виплаті додаткової винагороди відповідачем було оформлено листом від 11.07.2025р., то звертаючись до суду з цим позовом 31.08.2025р., позивач даний строк звернення до суду не пропустив, тому підстави для залишення позову без розгляду (на чому наполягав відповідач у відзиві) на підставі ч.4 ст.123 КАС України у адміністративного суду відсутні.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1-р/2025 ч.1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, а відтак, на правовідносини у даній справі (які виникли до ухвалення цього рішення та продовжують існувати після 11.12.2025р.) поширюється дія даного рішення Конституційного Суду України про що свідчить і правовий висновок Верховного Суду, викладений в його ухвалі від 10.02.2025р. у справі №160/5839/20.

Інші доводи та аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, проте, не заслуговують на увагу, оскільки наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн., передбаченої Постановою КМУ №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я через травму (поранення) пов`язану із захистом Батьківщини, у період з 19.03.2025 по 10.06.2025, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у нарахуванні та виплаті згаданої вище додаткової винагороди листом від 11.07.2025р. №1035/18/2303, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своїми діями щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн., передбаченої Постановою КМУ №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я через травму (поранення) пов`язану із захистом Батьківщини, у період з 19.03.2025 по 10.06.2025, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають частковому задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн., передбаченої Постановою КМУ №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я через травму (поранення), пов`язану із захистом Батьківщини, у період з 19.03.2025 по 10.06.2025, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві додаткову винагороду в розмірі до 100 000 грн., передбачену Постановою КМУ №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я через отриману травму (поранення), пов`язану із захистом Батьківщини, у період з 19.03.2025 по 10.06.2025, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому вищенаведеної спірної додаткової винагороди за 18.03.2025р. та зобов`язання її нарахувати та виплатити, то, виходячи з того, що позивачем жодних доказів, які б підтверджували перебування його на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я саме 18.03.2025 до позову не надано, судом за матеріалами справи таких обставин не встановлено, тому в цій частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за весь час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, тобто за період з 19.03.2025 по 10.06.2025 у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП – НОМЕР_7 ) додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за весь час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, тобто за період з 19.03.2025 по 10.06.2025 у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва