Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №140/15208/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15208/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області) про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі – Закон №796-ХІІ) від 17.03.2025 №032950011398;

зобов`язання перевести з пенсії по інвалідності на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 10.03.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (посвідчення НОМЕР_1 від 18.07.1993, категорія 3). З 18.09.2024 позивачці було встановлено третю групу інвалідності на строк до 30.09.2025 та призначено пенсію по інвалідності.

10.03.2025 позивач звернулась із заявою про перехід на інший вид пенсії (з пенсії по інвалідності на пенсію за віком) та пакетом необхідних документів до ГУ ПФУ у Волинській області (сервісного центру №8, що знаходиться у с-щі Любешів).

За результатами розгляду її заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення від 17.03.2025 №032950011398 про відмову у переведенні на пенсію за іншим законом. Підставою відмови у переведенні її з пенсії по інвалідності на пенсію за віком слугувало те, що позивачка працювала з 1988 по 1997 на шовковому комбінаті в м.Луцьк.

Позивачка зазначає, що відповідно до довідки Любешівської селищної ради від 29.10.2024 №7210 вона була зареєстрована та проживала у с.Бихів з 01.01.1986 по 25.08.1988, з 03.07.1991 по даний час. Період проживання з 26.04.1986 по 31.12.1992 становить майже 4 роки.

З трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, що працювала на Луцькому шовковому комбінаті з 19.09.1988 по 30.04.1990 (цей період не проживала у с.Бихів, що узгоджується з довідкою №77210). В подальшому, 07.06.1990 почала працювати на Луцькому заводі продтоварів, звідки була звільнена 21.01.1997 за власним бажанням як матір, яка має на утриманні дітей віком до 14 років.

З червня 1991 року пішла у декретну відпустку, повернулась у с.Бихів та ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Бихів народила сина ОСОБА_2 . В подальшому, під час перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х річного віку, знову завагітніла та коли сину було 2,5 роки народила доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , теж у с.Бихів. Після народження доньки знову оформила декретну відпустку по догляду дитиною до досягнення нею 3 років і після досягнення ОСОБА_3 3 років взагалі звільнилась з роботи у м.Луцьку, про що свідчить запис №06 трудової книжки.

З врахуванням наведеного вважає, що має беззаперечне право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 2 частини другої статті 55 Закону №796-ХІІ.

З огляду на вказані підстави позивач просила позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.23).

Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.

Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 257 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має статус громадянина (громадянки), який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого відселення у 1986-93р.р. серії НОМЕР_1 (а.с.11).

Позивачка перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинської області та отримує пенсію по інвалідності (ІІІ група інвалідності) на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-IV).

10.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про перехід на інший вид пенсії (з пенсії по інвалідності по Закону №1058-ІV на пенсію за віком по Закону №796-ХІІ) .

ГУ ПФУ в Харківській області відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 17.03.2025 №032950011398 про відмову у перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-ІV. У зазначеному рішенні відповідач вказав, що згідно матеріалів електронної справи ОСОБА_1 на дату заяви від 10.03.2025 надала довідку від 29.10.2024 №7210, видану Любешівською селищною радою Волинської області, в якій зазначено, що заявниця зареєстрована за адресою: с.Бихів Камінь-Каширського району Волинської області з 01.01.1986 по 25.08.1988 та з 03.07.1991 по даний час, але працювала з 1988 року по 1997 року на шовковому комбінаті м.Луцьк (а.с.20).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 рік.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22).

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Постанова №106).

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Як встановлено судом, позивачу видане Волинською обласною державною адміністрацією посвідчення №001007 від 21.10.1992, відповідно до якого він має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (а.с.11).

Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.

Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Так, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням в Харківській області від 17.03.2025 №032950011398 є відсутність необхідного періоду проживання в зоні радіоактивного забруднення в період з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 (а.с.20).

Отже, одним із ключових питань у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Як слідує із долучених до позовної заяви письмових доказів, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення підтверджується довідкою Центру надання адміністративних послуг Любешівської селищної ради від 29.10.2024 №7210, відповідно до якої позивачка дійсно була зареєстрована і проживала в селі Бихів Камінь-Каширського району Волинської області з 01.01.1986 по 25.08.1988, з 03.07.1991 по даний час (а.с.11).

Проте з відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 (а.с.6-10) слідує, що у період з 19.09.1988 по 29.04.1990 позивачка працювала на Луцькому шовковому комбінаті.

Згідно з додатком 1 до Постанови №106 населений пункт Луцьк не включений у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і не віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, та є значно віддаленими територіально від села Бихів Камінь-Каширського району Волинської області.

Таким чином, належних та допустимих доказів, що підтверджують факт постійного проживання або роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993 матеріали справи не містять, а тому підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.

Суд наголошує, що законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Постійне місце роботи нерозривно пов`язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період роботи позивача у місті Луцьку (не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення) спростовує факт його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у цей період, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Верховний Суд у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01.01.993 позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

У позовній заяві позивачка посилається на те, що в період перебування у відпустках по догляду за дітьми (сином та дочкою) вона фактично проживала у с.Бихів. На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи додано виписки Бихівської амбулаторії сімейної медицини №№46, 47 від 24.11.2025, №3556 від 25.11.2025.

Разом із тим суд не бере до уваги вказані документи з огляду на таке.

З оскаржуваного рішення від 17.03.2025 №03250011398 вбачається, що посадовою особою пенсійного органу надана оцінка матеріалам, які містяться в електронній пенсійній справі, а також довідці від 29.10.2024 №7210, яка долучена до заяви про перерахунок пенсії (перехід на інший вид пенсії).

Таким чином, рішення від 17.03.2025 №03250011398 прийняте ГУ ПФУ в Харківській області за результатами розгляду заяви позивачки від 10.03.2025 та документів, поданих разом із нею. Виписки Бихівської амбулаторії сімейної медицини №№46, 47 від 24.11.2025, №3556 від 25.11.2025 видані пізніше поданої до пенсійного органу заяви, отже не були долучені до зазначеної заяви та, відповідно, не були предметом дослідження і надання правової оцінки з боку відповідача під час прийняття спірного рішення.

Крім того, позивачка не надала доказів перебування у декретній відпустці, зокрема наказів по підприємству про надання такої.

Відповідно до завдань адміністративного судочинства, суд перевіряє правомірність рішень суб`єкта владних повноважень виходячи з обставин та доказів, які були або мали бути враховані таким суб`єктом на момент прийняття рішення. Суд не підміняє собою відповідний орган та не здійснює первинну оцінку документів, які не були подані на розгляд цього органу, оскільки це виходило б за межі судового контролю та фактично означало б перебрання на себе функцій пенсійного органу.

За таких обставин надані позивачкою виписки не можуть бути покладені в основу висновків суду щодо правомірності оскаржуваного рішення.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 3 років, тому відповідач правомірно відмовив позивачці в переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 243-297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій