Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №686/3067/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/3067/26

Провадження № 22-ц/820/1100/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Корніюк А.П., П`єнти І.В.,

секретар судового засідання Заворотна А.В.,

з участю сторін та їх представників,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року, суддя Чевилюк З.А., за заявою ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою, в якій просив визнати судовий наказ, виданий Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області від 03.02.2026 у справі №686/3067/26 таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заяви зазначив, що 03.02.2026 року вищевказаним судом було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 30.01.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Заявник зазначив, що звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу ОСОБА_2 надала неправдиві відомості щодо проживання сина, ОСОБА_3 , з нею.

Крім того, в провадженні Хмельницького міськрайонного суду перебуває цивільна справа №686/36241/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 . В той же час, ним було подано зустрічний позов про визначення місця проживання дитини разом з батьком. В даній справі рішення суду ще не прийнято.

ОСОБА_2 надала суду недостовірну інформацію про перебування сина на її повному утриманні, оскільки на час розгляду цієї справи в суді ОСОБА_4 проживав разом з ним, у зв`язку з чим належними та допустимими доказами не підтверджено обставин щодо одноосібного утримання та матеріального забезпечення виключно ОСОБА_2 сина ОСОБА_4 , що, на думку заявника, є достатньою правовою підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03.03.2026 в задоволенні заяви відмовлено.

У мотивувальній частині свого рішення суд зауважив, що матеріали справи не містять об`єктивних даних про те, що судовий наказ у справі було видано помилково, або що обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку із припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою. Розгляд справи щодо визначення місця проживання малолітньої дитини в суді триває, на момент розгляду заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, рішення по вказаній справі не прийнято, спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини не вирішено. Наданий ОСОБА_1 акт про фактичне місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком не є належним доказом у справі, оскільки хронологічно неможливо встановити дату його виготовлення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити.

На обґрунтування скарги зазначив, що факт того, що дитина зареєстрована за однією адресою з матір`ю не може вважатись доказом фактичного проживання сина ОСОБА_4 з ОСОБА_2 . Враховуючи, що між сторонами у справі є спір щодо місця проживання дитини, його потрібно вирішувати у позовному, а не у наказному провадженні, відтак видача судового наказу була передчасною.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказала, що син проживає з нею та потребує матеріального утримання, однак ОСОБА_1 його належним чином не забезпечує, висновки суду є законними та обґрунтованими, що відповідають обставинам справи.

ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_2 та її представник в суді проти апеляційної скарги заперечили, підтримали оскаржувану ухвалу суду.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до части першої статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що в довідці №5305, виданій відділом реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, місце реєстрації проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено за адресою: АДРЕСА_1 , з 06.06.2017 і по теперішній час.

Згідно з довідкою ОСББ «Паркова» від 28.12.2017, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані і (або) проживають власник ОСОБА_5 та син ОСОБА_3 .

03.02.2026 Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області у справі №686/3067/26 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 30.01.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

В акті про фактичне місце проживання особи (без дати), підписаному ОСОБА_6 , ОСОБА_7 зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28.07.1999 у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява №22774/93; рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», заява №18357/91).

У справі «Soering vs UK» [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до положень статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

За змістом пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: процесуально-правові та матеріально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У зазначеній категорії справ саме на суд на підставі наданих сторонами доказів покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09.09.2021 у справі №824/67/20, від 09.06.2022 у справі №2-118/2001.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; - обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню ОСОБА_1 зазначив, що видача судового наказу є передчасною, оскільки між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, на час видачі судового наказу в матеріалах справи були наявні докази проживання спільного сина сторін ОСОБА_4 разом із матір`ю, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 відповідні обставини належними та допустимими доказами не спростував.

Колегія суддів зауважує, що така обставина, як спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, сама по собі не є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

У випадку оспорення ОСОБА_1 періоду спільного проживання сина ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 , він не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів за відповідний період.

За встановлених вище обставин колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 28 квітня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.П. Корніюк

І.В. П`єнта