Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №607/951/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/951/26Головуючий у 1-й інстанції Багрій Т.Я.

Провадження № 33/817/204/26 Доповідач - Галіян Л.Є.

Категорія - ч.2 ст.173 -2 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Галіян Л.Є.

з участю потерпілої ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Тернополя справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2026 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Цією постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 30 (тридцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень в дохід держави Україна.

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Згідно постанови суду, ОСОБА_2 12 січня 2026 року о 09 год. 40 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_1 , в присутності малолітньої дочки ОСОБА_3 , 2021 р.н., а саме: словесно її ображав, принижував, погрожував, шарпав за одежу, штовхав, шарпав за волосся, штовхнув у груди, чим завдав шкоди її психічному здоров`ю та порушив п.2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Вказаними діями ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.

Вказані вимоги мотивує тим, що жодного домашнього насильство відносно дружини чи дитини він не здійснював, а все це було тільки конфліктом.

Крім того зазначає про те, що наявність сварок та конфліктних ситуацій між ним та потерпілою не є домашнім насильством, зокрема він не вчиняв насильства щодо їхньої дитини, відсутні негативні наслідки, а у матеріалах справи немає належних доказів на підтвердження його вини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення потерпілої, котра категорично заперечила факт вчинення щодо неї чи дійтей домашнього насильства та просить задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши апелянта, прихожу до наступних висновків.

У відповідності до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

За змістом ст.280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Всупереч зазначеним вище вимогам закону, суд належним чином не перевірив обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та не надав їм належної оцінки в сукупності з іншими доказами, тому дійшов помилкового висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

При цьому, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Частиною першою статті 173-2 КпАП України передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частина друга статті 173-2 КпАП України передбачає відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Відповідно до пунктів 3, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року (далі – Закон) домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Таким чином Законом встановлено, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди.

Зокрема, психологічне насильство має місце тоді, коли словесні образи, погрози, приниження тощо викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Отже, домашнє насильство є правопорушенням із матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків у виді шкоди фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого або реальної можливості заподіяння такої шкоди, тобто такої, що об`єктивно могла настати, але не настала через незалежні від волі кривдника обставини.

У справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.

Так, у справах про психологічне домашнє насильства обов`язково необхідно встановлювати які саме негативні наслідки для психологічного стану постраждалої особи, перелічені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону, настали внаслідок дій кривдника.

Сварка між подружжям, яка до таких наслідків не призвела, не може кваліфікуватись як домашнє насильство.

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ВВАД №781094 від 12 січня 2026 , ОСОБА_2 12 січня 2026 року о 09 год. 40 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_1 , в присутності малолітньої дочки ОСОБА_3 , 2021 р.н., а саме: словесно її ображав, принижував, погрожував, шарпав за одежу, штовхав, шарпав за волосся, штовхнув у груди, внаслідок чого завдана шкода психічному стану здоров`я потерпілої, чим своїми діями порушив ст.1 розділу 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП.

В обґрунтування доведеності інкримінованого ОСОБА_2 правопорушення, до матеріалів справи долучено виключно такі документи: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №781094 від 12 січня 2026 року; протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 12 січня 2026 року, письмові пояснення ОСОБА_2 від 12 січня 2026 року, письмові пояснення потерпілої ОСОБА_1 від 12 січня 2026 року, письмові пояснення свідка ОСОБА_4 від 17 січня 2026 року.

Визнаючи доведеною вину ОСОБА_2 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, зазначені докази були покладені судом в основу оскаржуваної постанови, разом з тим, суд не мотивував, що саме вони доводять чи спростовують.

Однак, долучені до матеріалів справи документи не підтверджують вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки не містять доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного характеру стосовно його малолітньої дочки ОСОБА_3 ..

Водночас у протоколі зазначено, що внаслідок дій ОСОБА_2 заподіяна шкода психологічному здоров`ю саме дружині ОСОБА_1 , а не дочці ОСОБА_3 .. При цьому, дії визначені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону (психологічне насильство) становлять склад правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, лише за умови, що внаслідок їх вчинення така шкода настала (що може підтверджуватись відповідними медичними документами, висновком експерта). В іншому ж випадку (за відсутності таких даних) доказуванню підлягає реальність сприйняття відповідних дій кривдника постраждалою особою як таких, що посягають на їх безпеку чи безпеку третіх осіб, створюють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе. Ці дані можливо встановити і на підставі пояснень постраждалої особи та кривдника, але вони обов`язково мають бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення (які саме дії, бездіяльність, висловлювання кривдника призвели до яких конкретно наслідків для постраждалої особи) і, відповідно, відображені у постанові судді.

За відсутності таких даних доведеною вину особи у вчинені домашнього насильства у формі психологічного насильства вважати не можна.

Так, зі змісту пояснень потерпілої ОСОБА_1 вбачається, що вона узагальнено вказує про те, що ОСОБА_2 виражався в її сторону нецензурними словами, штовхав, однак не зазначено у чому саме такі дії проявлялися і які наслідки настали чи могли настати.

Крім того під час допиту у суді першої інстанції та у своїх письмових поясненнях потерпіла вказала, що між ними виник конфлікт через те, що вона випадково розбила телефон та ноутбук чоловіка, оскільки вона перебувала у дуже емоційному стані через вагітність, але шкоди їй завдано не було.

Аналогічні пояснення потерпіла ОСОБА_1 дала і в суді апеляційної інстанції, зазначивши, що між нею та чоловіком виникла сварка через її нестабільний стан, викликаний зміною настрою через вагітність, під час якої вона розбила телефон чоловіку та його ноутбук, а він намагався рятувати своє майно. З боку чоловіка ОСОБА_2 не було домашнього насильства ні, щодо неї, ні щодо їх дітей і ця побутова сварка не спричинила нікому будь-яких наслідків психологічного характеру.

При цьому вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП у присутності малолітньої чи неповнолітньої особи, незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням, є підставою для визнання такої особи потерпілою на підставі частини 4 статті 269 КУпАП із зазначенням про це у протоколі за ч. 1 ст. 172-3 КУпАП та не потребує додаткової окремої кваліфікації за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, оскільки вчинення домашнього насильства стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи не є тотожним вчиненню домашнього насильства у присутності цієї особи.

Виходячи зі змісту ст.ст.7, 254, 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

За наслідком аналізу матеріалів справи та встановлених обставин апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.

Отже, на підтвердження викладених у протоколі даних, всупереч вимогам ст.251 КУпАП, у матеріалах справи відсутні будь-які докази винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним даного правопорушення, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи усе вище викладене та аналізуючи докази в їх сукупності, вважаю, що в матеріалах справи відсутні і судом не здобуті належні докази вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 33-36, 294 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 — задовольнити.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2026 року відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст.173-2 КУпАП — скасувати, а провадження в даній справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя