Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №459/3310/25 — Шептицький міський суд Львівської області

Справа № 459/3310/25

Провадження № 2/459/1019/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.

з участю секретаря Савіцької Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» про визнання договору про надання коштів у позику недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за укладеним між відповідачем і ТОВ «ФК «Арагон» кредитним договором № 4306651 від 08.08.2020, в сумі 5074грн, посилаючись на відступлення права вимоги 21.01.2021 за вказаним кредитним договором та на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що 08.08.2020 року між ТОВ «ФК «Арагон» та відповідачем було укладено кредитний договір № 4306651, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 2000,00грн., шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку, належну відповідачу. Між ТОВ «ФК «Арагон» та позивачем 21.01.2021 укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 21/01.2021, відповідно до умов якого ТОВ «ВВС-Факторинг» набуло право вимоги до відповідача за договором № 4306651 від 08.08.2020. Оскільки умови кредитного договору відповідачем не виконувались, кредит та відсотки у встановлені договором строки не сплачені, з метою захисту прав нового кредитора, позивач просить задовольнити вимоги.

Ухвалою від 23.09.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд на 24.10.2025 з повідомленням сторін.

08.10.2025 представником відповідача - адвокатом Брухом А.О. подано зустрічну позовну заяву, у якій просить визнати договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 08.08.2020№4306651 недійсним.

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що у вересні 2020 року ОСОБА_1 довідався, що невідомими особами було отримано доступ до персональних останнього завдяки використання номеру телефону який до 2018 року перебував у його користуванні, та які використовувалися для оформлення кредитних договорів, у яких Позивач формально вважався позичальником, але фактично жодним чином не бажав та не брав участі у їх укладенні.

З приводу цього ОСОБА_1 звернувся із заявою до Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області щодо внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

05.10.2020 Червоноградським ВП ГУНП у Львівській області надано відповідь, за якою прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, а матеріали перевірки було скеровано для подальшого розгляду в порядку закону України «про звернення громадян» та в порядку КУпАП. Відповідно до Закону України «про звернення громадян» перевірку по зверненню припинено.

ОСОБА_1 з того часу вдалось у добровільному порядку врегулювати питання щодо кредитів, інформацією про які він на той момент володів. Однак після цього, через більше ніж 5 років, до Позивача звернулись із позовом щодо стягнення заборгованості за договором позики №4306651 від 08.08.2020, яка нібито була перерахована на картковий рахунок, відкритий у MONOBANK (UNIVERSALBANK). Як вже було згадано раніше, на підтвердження укладення договору позики Відповідачем було надано інформаційну довідку-підтвердження ТОВ «ПрофітГід». Разом з тим, в отриманих разом з первісним позовом про стягнення заборгованості додатках відсутня довідка вище вказаної організації. Натомість у матеріалах справи наявна інформаційна довідка, видана ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН», зі змісту якої вбачається, що на сайті Торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція, номер платіжної картки - НОМЕР_1 , емітент платіжної картки - MONOBANK (UNIVERSALBANK). Однак, ОСОБА_1 ніколи не відкривались рахунки у вище вказаному банку. Зокрема, згідно довідки АТ «УніверсалБанк» №QEVR-20251002-128158470 від 02.10.2025 вбачається, що станом на 02.10.2025 міжОСОБА_1 та АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» не було укладено Договір про надання банківських послуг «Monobank»та відсутні відкриті рахунки. Також звертає увагу на анкету-заяву яка була надана Позивачем за первісним позовом на підтвердження укладення договору позики. Як вбачається з вказаної анкети, у останній зазначено телефон « НОМЕР_2 ». Щодо зазначеного номеру телефону, то Позивачу дійсно належав вище вказаний номер телефону.Однак Позивач припинив ним користуватись ще у 2018 році. Як вже було зазначено раніше, спірний договір, оформлялись з використанням вище вказаного номеру телефону в серпні 2020 році. Тобто з часу припинення користування ОСОБА_1 вище вказаним номером минуло 2 роки, у зв`язку з чим номер мобільного телефону став неактивним. Відтак, даний номер телефону одержали шахраї, які в такий спосіб отримали доступ до персональних даних ОСОБА_1 та оформили заявку на одержання кредиту (позики). Також у анкеті-заяві на видачу позики, зазначено електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка взагалі ніколи не обліковувалась та не реєструвалась Позивачем. Що більше домен (сайт)inmail5.com, на якому начебто реєструвалась поштова скринька Позивача, є не активним, і ставить під сумнів взагалі існування поштового сервісу і можливість створення електронної поштової скриньки. Щодо зазначеного у анкеті терміну проживання, то вказаний термін «4 роки -10 років» теж не відповідає дійсності. Позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 05.12.1986 року, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади.Таким чином, ОСОБА_1 не укладав жодних договорів позики з ТОВ «АРАГОН», право вимоги щодо стягнення заборгованості за яким було в подальшому переуступлено Відповідачу, а сам договір було неправомірно укладено іншою особою з використанням персональних даних Позивача.

22.12.2025 судом прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» про визнання договору про надання коштів у позику недійсним до спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Суд здійснив перехід від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 11:00год 02.02.2026, розгляд якого відкладено на 26.02.2026.

26.02.2026 продовжено строк підготовчого провадження в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» про визнання договору про надання коштів у позику недійсним. Задоволено клопотання представників позивача та відповідача за первісним позовом про витребування доказів.

26.03.2026 закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду на 22.04.2026.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача за первісним позовом просив розгляд справи проводити у його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача за первісним позовом у судове засідання не з`явився, подав заяву в якій просиврозгляд справи проводити у його відсутності, при цьому задовольнити зустрічний позов, а у первісному позові відмовити.

З огляду на зазначені обставини, суд у відповідності до ст.ст. 223, 247 ЦПК України судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши докази і письмові пояснення, що викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. ст. 13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст. ст. 12, 81, 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

Позивач стверджує, що 08.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4306651 надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, відповідно до пункту 2.1. цього кредитного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 2000,00 грн. на засадах зворотності, строковості, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та всі інші платежі на умовах, визначених цим договором.

Кредит надається строком на 30 днів до 07 вересня 2020 року (включно) від дати отримання позичальником кредиту, але не більше 30 днів (п. 3.1. договору).

Згідно пункту 3.2 договору, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строк, визначений п. 3.1 цього договору.

Договір укладений шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

21 січня 2021 року між ТОВ «ФК «Арагон» та ТОВ «ВВС-Факторинг» було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 1/21/2021, згідно з умовами якого відступлено права грошової вимоги за кредитними договорами вказаними у реєстрах боржників.

Як вбачається з копії реєстру боржників ТОВ «ФК «Арагон» передано право вимоги за кредитним договором № 4306651 від 08.08.2020.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стор оною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У цій справі судом встановлено, що оспорюваний договір між сторонами договору укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Так, через особистий кабінет на веб-сайті ТОВ «ФК «Арагон» подано анкету на отримання кредиту від імені ОСОБА_1 та підтверджено умови отримання кредиту, після чого ТОВ «ФК «Арагон» надіслало особі, яка звернулася за отриманням кредиту, за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який і використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Суд, враховує, що кредитний договір №4306651 від 08.08.2020 був укладений шляхом підписання від імені ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, що вчиняється шляхом передання одноразового ідентифікатора заявнику засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, в тому числі, але не виключно, шляхом направлення смс-повідомлення за номером телефону, вказаним заявником під час заповнення заявки, та додається до електронного повідомлення від заявника, без застосування електронного цифрового підпису, який сам по собі ідентифікує особу.

В таких правовідносинах саме на кредитодавця покладається обов`язок забезпечення фіксування укладення договорів та проходження ідентифікації позичальників при отриманні кредиту (позики), а тому, саме представник позивача за первісним позовом мав надати суду достатні докази, які б підтверджували проходження ідентифікації ОСОБА_1 при укладенні договору та отримання ним кредитних коштів.

Крім того, оскільки саме кредитодавець має забезпечити розробку та належне функціонування системи, держателем якої він є, ризики укладення кредитного договору від імені позичальника іншою особою, має нести саме позикодавець як суб`єкт підприємницької діяльності, який первинно допустив можливість таких дій.

Разом з тим, як встановлено судом, ТОВ «ФК «Арагон» фактично допустило оформлення кредитного договору лише за наявності у запитувача даних щодо прізвища, ім`я та по батькові заявника, РНОКПП, місця його проживання та номеру телефону.

Представником позивача за зустрічним позовом долучено відповідь Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області, з якої вбачається, що ОСОБА_1 23.09.2020 звернувся із заявою до Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області щодо внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань з приводу використання різними Інтернет кредитними спілками його персональних даних. Також з даної відповіді вбачається, що було прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, а матеріали перевірки було скеровано для подальшого розгляду в порядку закону України «про звернення громадян» та в порядку КУпАП. Відповідно до Закону України «про звернення громадян» перевірку по зверненню припинено.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна картка електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. платіжний інструмент персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції. Держателем платіжного інструменту є фізична особа, яка на законних підставах використовує платіжний інструмент для ініціювання платіжної операції з відповідного рахунку для виконання платіжних операцій або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного платіжного інструменту. Платіжна операція це будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього платіжна операція. Платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі є неналежною платіжною операцією. Неналежний отримувач особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі .

Як убачається з матеріалів справи, на ухвалу суду про витребування доказів, АТ «Універсал Банк» надано відповідь, у якій вказано, що на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 банком не були емітовані платіжні картки; як клієнта в АТ «Універсал Банк» (в тому числі мобільний монобанк) ОСОБА_1 - не виявлено.

Також з відповіді ТОВ «Лайфселл» від 11.03.2026 вбачається, що абонентський номер НОМЕР_3 обслуговувався в мережі оператора в період з 08.08.2020 (дата активації номеру) по 08.09.2021 (дата деактивації номеру). У зазначений період послуги за номером надавались без укладення договору в письмовій формі та без реєстрації персональних даних.

На підставі наявних матеріалах справи доказів суд констатує, що від імені ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4306651 від 08.08.2020, однак кредитні кошти у сумі 2000,00 грн перераховані первісним кредитодавцем ТОВ «ФК «Арагон» на картковий рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Універсал Банк», який не належить ОСОБА_1 , та останній відповідно їх не отримував.

Так, позивачем не надано доказів про перерахунок коштів в сумі 2000,00 грн. на платіжну картку, яка б належала ОСОБА_1 , відтак з наданих доказів не можливо встановити факт перерахування кредитних коштів на картку позичальника, яким згідно умов договору являється відповідач за первісним позовом, а отже недоведеним є виконання первісним кредитором умов кредитного договору.

Посилання у позовній заяві на доведеність факту успішного проведення транзакції щодо надання коштів, згідно інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» на висновки суду не впливають, оскільки сам по собі факт надсилання коштів на чиюсь банківську карту, не доводить належність даної картки відповідачу: жодних доказів того, що зазначений в інформаційній довідці номер картки належить саме ОСОБА_1 , як і доказів його погодження, в матеріалах справи немає.

Крім того, окрім відсутності доказів перерахунку саме відповідачу коштів, відсутні докази користування позикою. Позивач не надав ні належного розрахунку боргу, ні виписки по рахунку з підтвердженням належності цього рахунку відповідачу.

Згідно постанови Верхового Суду від 22.04.2024 року в справі № 559/1622/19, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року в справі № 342/180/17.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

Розрахунок заборгованості, який позивач долучив до позовної заяви, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що саме відповідачу по справі були перераховані грошові кошти 2000 грн.

Суд звертає увагу, що виникненню у позичальника обов`язку повернути позику має передувати виконання позикодавцем своїх зобов`язань щодо надання такої позики, а за відсутності доказів належного виконання своїх зобов`язань позикодавцем суд не може стверджувати про виникнення у позичальника зобов`язання щодо повернення позики.

Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог за первісним позовом.

Як убачається із зустрічного позову ОСОБА_1 просить визнати кредитний договір №4306651 від 08.08.2020недійсним з тих підстав, що він такий кредитний договір на сайті кредитора ТОВ «ФК «Арагон» одноразовим паролем не підписував, грошових коштів на свою банківську картку не отримував.

Так, згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частина 3 статті 203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Як вже зазначалося судом, частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Вирішуючи питання про те, чи може бути визнано недійсним кредитний договір, який позивач не підписував, суд керується також правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості визнавати недійсним договір, який не укладено.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) дійшла висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорення самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає, порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, суд вважає встановленим, що кредитний договір №4306651 від 08.08.2020 ОСОБА_1 не підписувався, не укладався та кредитні кошти останній не отримував і не користувався ним, а тому приходить до висновку, що такий кредитний договір не може бути визнано недійсним, і суд лише може констатувати той факт, що кредитний договір №4306651 від 08.08.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Арагон» не укладався. Отже, спірний договір слід вважати неукладеним.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1 та 2 статті 5 ЦПК України).

Згідно із статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Зважаючи на те, що позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про визнання недійсним кредитного договору, який ним не укладався, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права (визнання договору недійсним) не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся, а отже ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту його порушеного права.

За таких обставин, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «ВВС-ФАКТОРИНГ» про визнання недійсним кредитного договору слід відмовити.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів, а тому й відсутні підстави для стягнення сплачених судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» про визнання договору про надання коштів у позику недійсним - відмовити.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» залишити за позивачем за первісним позовом.

Судові витрати ОСОБА_1 залишити за позивачем за зустрічним позовом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 квітня 2026 р.

Суддя: Н. Я. Отчак