Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №461/1488/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1488/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Романюка В.Ф.,

з участю: секретаря судового засідання Салика С.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Шпакової Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (адреса: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833), про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову ЛВ №01018778 від 26.01.2026 року інспектора з паркування Управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Кісіля О. І., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за ч. 3 ст. 122 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити. Визнати протиправними дії інспектора з паркування Управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Кісіля О.І. щодо тимчасового затримання транспортного засобу, складання акта №55-21/26 від 18.01.2026 огляду і тимчасового затримання транспортного засобу, примусового транспортування транспортного засобу на спеціальний майданчик, стягнути з Відповідача за рахунок бюджетних асигнувань майнову шкоду у розмірі 3 374,40 грн., моральну шкоду у розмірі 7 000,00 грн. та витрати на сплату судового збору.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 18 січня 2026 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW X3, державний номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданим ТСЦ 4651 28.06.2025 року, о 11 год 57 хв здійснила зупинку транспортного засобу у спеціально відведеному місці для паркування в межах 1-ї зони, 1-го сектора, за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 3, у межах зони платного паркування, позначеної дорожнім знаком «P» із додатковими табличками, що визначають спосіб розташування транспортних засобів та наявність платного паркування, і розташувала автомобіль відповідно до цих позначень. О 11 год 59 хв 56 с до місця стоянки під`їхав трамвай №2. Переконавшись у тому, що трамвай здійснює проїзд безперешкодно та не створює загрози пошкодження транспортного засобу позивачки, о 12 год 01 хв 50 с ОСОБА_1 додатково ще незначно перемістила автомобіль уперед. Вказані фактичні обставини підтверджуються записами №1 камери відеоспостереження, долученими до матеріалів справи, на яких чітко видно весь процес зупинки, розташування транспортного засобу у межах відведеного місця та його переміщення з метою забезпечення безпеки дорожнього руху. О 12 год 02 хв 19 с транспортний засіб було зачинено, а о 12 год 03 хв здійснено оплату за користування місцем платного паркування, що підтверджується платіжною інструкцією №P24A5391317824D2575 від 18.01.2026 року. Таким чином, транспортний засіб був розміщений у межах визначеної зони та сектору платного паркування, не створюючи перешкод для руху інших транспортних засобів, з виконанням обов`язку щодо оплати вартості паркування. О 13:57 позивачкою було дистанційно додатково сплачено ще одну годину послуг паркування, що підтверджується платіжною інструкцією №P24A5391884146D2774. Повернувшись приблизно о 14:46 до місця стоянки, ОСОБА_1 не виявила свій транспортний засіб за вказаною адресою. О 14:47 здійснила телефонний дзвінок на лінію «102» з метою повідомлення про можливе викрадення автомобіля. Під час розмови позивачці повідомили, що транспортний засіб евакуйований та доставлений на спеціальний майданчик за адресою: м. Львів, вул. Тролейбусна, 1, а також надали контактний номер для зв`язку. Після прибуття на спеціальний майданчик за адресою: м. Львів, вул. Тролейбусна, 1, за допомогою платіжного терміналу №1019695 було здійснено: оплату за зберігання транспортного засобу в розмірі 349 грн та 25 грн комісія (квитанція до платіжної інструкції № 20471-1019695-68244 від 18.01.2026); оплату штрафу за паркування в розмірі 365 грн та 25 грн комісія (квитанція до платіжної інструкції №20471-1019695-68375 від 18.01.2026). Також було здійснено оплату послуг евакуатора (примусового транспортування транспортного засобу) у розмірі 2 607,40 грн та 3 грн комісія (платіжна інструкція №1.495056033.1 від 18.01.2026). Постановою серії ЛВ №01018778 від 26.01.2026, винесеною інспектором з паркування Управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Кісілем О. І., позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП за порушення п. 15.10 (д) Правил дорожнього руху України, а саме: стоянка у місцях, де транспортний засіб зробить неможливим рух інших транспортних засобів. Позивачка зазначає, дана постанова є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на відсутність події та складу адміністративного правопорушення, недоведеність вини позивача та порушення відповідачем вимог законодавства при встановленні обставин справи. По-перше, транспортний засіб був розміщений у межах визначеної зони та сектору платного паркування за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 3, з дотриманням встановлених правил та сплатою вартості паркування. Жодних дорожніх знаків або розмітки, що забороняли б стоянку у зазначеному місці, не було. По-друге, фотозйомка, на підставі якої складено постанову, виконана під такими ракурсами, що створює хибне враження нібито автомобіль перешкоджає руху трамваїв та інших транспортних засобів. Зокрема, частина кадрів зроблена з позицій, де видно відкриті двері трамвая та лише частину його кузова, що нібито унеможливлює проїзд. Такий вибір ракурсів свідомо формує викривлене уявлення про ситуацію на місці події і не відповідає дійсності. Фотозйомка інспектора має маніпулятивний характер і не відображає реальної обстановки, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 247 КУпАП щодо об`єктивного, повного та всебічного встановлення обставин адміністративного правопорушення. Натомість фактичні обставини справи, підтверджені відеозаписом з камери відеоспостереження, свідчать про протилежне. Зокрема, відеозапис №2, що долучається до цієї позовної заяви, безперервно фіксує дорожню обстановку з 11:59 до 12:59 18.01.2026 року (у період, коли транспортний засіб уже був припаркований) та підтверджує, що транспортні засоби, включно з трамваями, рухалися безперешкодно, не змінюючи траєкторії руху. Додатково до матеріалів справи долучено також відеозапис №3, на якому зафіксовано процес евакуації транспортного засобу. Він здійснений з того ж ракурсу, і тією самою камерою, що й відеозаписи №1 та №2, і відображає послідовність подій. У сукупності ці відеозаписи є належними, достовірними та взаємопов`язаними доказами, що підтверджують відсутність складу адміністративного правопорушення та протиправність дій відповідача, а також повністю спростовують фотознімки та висновки інспектора. Крім того, позивачка додає, що у зв`язку із протиправністю постанови серії ЛВ №01018778 від 18.01.2026 про накладення адміністративного стягнення, дії інспектора з паркування Управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради щодо складання акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, а також його примусового доставлення на спеціальний майданчик, є протиправними та такими, що порушують мої права як власника транспортного засобу. Загальна сума понесених витрат становить 3 374,40 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами, долученими до матеріалів справи. Зазначені витрати є прямими майновими збитками, заподіяними протиправними діями відповідача, оскільки вони були понесені виключно з метою повернення належного транспортного засобу після його незаконного затримання та примусового транспортування. Оскільки постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №01018778 від 26.01.2026 є протиправною та підлягає скасуванню, а дії інспектора з паркування щодо складання акта огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик є протиправними, на думку позивачки, вона має право на відшкодування завданої майнової шкоди.

Завданими позивачу відповідачем протиправними діями заподіяна моральна шкода. Моральна шкода, яку позивач оцінює у 7000 гривень, полягає у душевних стражданнях, психологічному дискомфорті, емоційному напруженні, почутті безпорадності, тривоги, страху та несправедливості. Особливої інтенсивності моральні страждання набули з огляду на те, що на момент виявлення відсутності транспортного засобу позивачка перебувала разом зі своєю малолітньою дитиною 2018 року народження

та була змушена тривалий час перебувати на відкритому повітрі за вкрай несприятливих погодних умов, при температурі повітря близько –15 °C, без можливості оперативно залишити місце події та забезпечити дитині належні та безпечні умови перебування. За таких обставин ОСОБА_1 перебувала у стані постійного психологічного напруження та страху за здоров`я своєї дитини, що істотно посилило глибину завданих моральних страждань. Протиправні дії відповідача призвели до істотного порушення звичного способу життя, порушення мого права мирно володіти та користуватися належним мені майном, спричинили тривалі негативні емоційні переживання, почуття безпорадності, тривоги, несправедливості та психологічного напруження.

Ухвалою суду від 25 лютого 2026 року у справі відкрито провадження та призначено до судового розгляду з викликом сторін у судове засідання.

19 березня 2026 року від представника відповідача Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Шпакової Тамари Миколаївни надійшов відзив, в якому зазначає, що не погоджується з позовними вимогами в повному обсязі, враховуючи наступне. Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності як власника, за яким, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, на дату винесення постанови, зареєстровано транспортний засіб BMW з державним номерним знаком НОМЕР_2 , на якому 18.01.2026 року о 13:54 год. було здійснено стоянку за адресою: м. Львів, вул. Підвальна-3 таким чином, що робить неможливий рух інших транспортних засобів та як наслідок вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З фотофіксації транспортного засобу вбачається, що трамвай, який рухається виключно по коліям, не міг здійснити об`їзд транспортного засобу, який був розташований фактично між паркувальним майданчиком та коліями, чим створив небезпеку руху та унеможливлював проїзд трамваю. Таке розташування створює неможливий рух інших транспортних засобів та в даному випадку трамвай здійснив стоянку до моменту усунення правопорушення шляхом евакуації транспортного засобу. Фотофіксація правопорушення була здійснена відповідно до вимог примітки до ст. 14-2 КУпАП, з врахуванням місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів. Крім того, в постанові про накладення адміністративного стягнення зазначена адреса вчинення правопорушення. При здійсненні фотозйомки транспортного засобу позивача наявні не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних та протилежних ракурсів відповідно чинного законодавства (додаток 1). Згідно з п.15.10 «д» ПДР, стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів. В даному випадку трамвай, який рухається виключно по коліям, не міг здійснити об`їзд транспортного засобу, який був розташований фактично між паркувальним майданчиком та коліями, чим створив небезпеку руху та унеможливлював проїзд трамваю, що підтверджується фотофіксацією транспортного засобу. Таке розташування створює неможливий рух інших транспортних засобів та в даному випадку трамвай здійснив стоянку до моменту усунення правопорушення шляхом евакуації транспортного засобу. Вважає, що позивачем не доведено вмотивованості та підставності заявлення вимоги про стягнення моральної шкоди, не доведено, як самого факту спричинення моральної шкоди та не обґрунтовано її належними доказами, а також не доведено мотивованості заявлення розміру такої.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 адміністративний позов підтримала з підстав, наведених у ньому, просила такий задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача Шпакова Т.М. позов заперечила, з підстав викладених у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Шпакової Т.М., дослідивши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступних доводів та мотивів.

Судом встановлено, що постановою по справі про адміністративне правопорушення ЛВ №01018778 від 26.01.2026 року, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови, вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності як власника, за яким, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, на дату винесення постанови, зареєстровано транспортний засіб BMW з державним номерним знаком НОМЕР_2 , на якому 18.01.2026 року о 13:54 год. було здійснено стоянку за адресою: м. Львів, вул. Підвальна-3 таким чином, що робить неможливий рух інших транспортних засобів та як наслідок вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють ПДР України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за № 1306.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чинного законодавства.

Згідно п. 1.10 ПДР України стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу; тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Відповідно до п. 15.1 ПДР України зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

Згідно з п. 15.10 ПДР України стоянка забороняється: а) у місцях, де заборонена зупинка; б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м; г) ближче 50 м від залізничних переїздів; ґ) поза населеними пунктами в зоні небезпечних поворотів і випуклих переломів поздовжнього профілю дороги з видимістю або оглядовістю менше 100 м хоча б в одному напрямку руху; д) у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів; е) ближче 5 м від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства; є) на газонах.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

Об`єктивною стороною адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч. 3 ст. 122 КУпАП, серед іншого, є порушення правил зупинки або стоянки, що призводить до блокування руху або створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху.

Як вбачається з постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності як власника, за яким, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, на дату винесення постанови, зареєстровано транспортний засіб BMW з державним номерним знаком НОМЕР_2 , на якому 18.01.2026 року о 13:54 год. було здійснено стоянку за адресою: м. Львів, вул. Підвальна-3 таким чином, що робить неможливий рух інших транспортних засобів, чим позивачем було порушено п.п.15.10 д) ПДР України.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.

Відповідно до частини 3 статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як вбачається з відеозаписів, які було долучено до позову, транспортні засоби, включно з трамваями, рухалися безперешкодно, не змінюючи траєкторії руху.

Разом з тим, доказів того, що автомобіль позивача створював перешкоду для руху транспортних засобів, матеріали справи не містять.

Враховуючи, що автомобіль позивача було припарковано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів суд вважає, що у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.

Факт того, що автомобіль не перешкоджав руху транспортних засобів, свідчить про відсутність не лише складу, а й самої події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Позивач не порушив правила дорожнього руху, а саме вимоги підпункту «д» пункту 15.10 ПДР України, яка прямо дозволяє стоянку легкових транспортних засобів у місцях, за умови можливості руху інших транспортних засобів або безперешкодного руху пішоходів.

За змістом позову та наданих стороною позивача письмових доказів, вбачається, що належний позивачу транспортний засіб був припаркований ним в ряду з іншими транспортними засобами та не створював перешкод для руху інших транспортних засобів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність скасування постанови ЛВ №01018778 від 26.01.2026 року інспектора з паркування Управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Кісіля О. І., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за ч. 3 ст. 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі 3374,40 грн, суд зазначає наступне.

За приписами статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Дане конституційне положення знайшло своє закріплення у статтях 1173, 1174 Цивільного кодексу України, згідно з якими шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (посадових або службових осіб даних органів) при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 5 статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адмінсудом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже ураховуючи, що внаслідок неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 завдано майнової шкоди, яка полягає у витратах на оплату за зберігання транспортного засобу в розмірі 349 грн. та 25 грн. комісія (квитанція до платіжної інструкції №20471-1019695-68244 від 18.01.2026); оплату штрафу за паркування в розмірі 365 грн. та 25 грн. комісія (квитанція до платіжної інструкції №20471-1019695-68375 від 18.01.2026); оплату послуг евакуатора (примусового транспортування транспортного засобу) у розмірі 2607,40 грн. та 3 грн. комісія (платіжна інструкція №1.495056033.1 від 18.01.2026), вона має право на її відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка не навела належних та допустимих доказів внаслідок чого їй була заподіяна моральна шкода.

Визначення моральної шкоди міститься зокрема у ст. 23 ЦК України та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з якими під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як передбачено абз. 2 п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт завдання потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов`язані з ними витрати та з чого при цьому виходить.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Таким чином, позивач має довести не лише протиправність поведінки відповідача, але й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Проте, позивачкою до суду не надано належних доказів на підтвердження заподіяння їй відповідачем моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими людьми тощо, а також не зазначено з яких саме міркувань моральна шкода визначена у сумі 7000,00 гривень.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Зокрема, потрібно з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.07.2018 по справі №614/2328/17 обов`язковим доказом для визначення наявності факту завдання позивачу моральної шкоди має бути судовий документ про визнання протиправності дій органу, яким її завдано.

До позовної заяви не надано належних доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків через діяльність або бездіяльність посадових осіб органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, про те, що завдана шкода його діловій репутації.

Оскільки позивачем не підтверджено доказами заподіяння йому моральної шкоди, то підстави для її відшкодування відсутні.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №464/9789/17, вказано, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір, а суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення ,бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричине ним негативним наслідкам.

Факт скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Так, не притягнення до адміністративної відповідальності позивача в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП не є підставою для стягнення моральної шкоди.

Отже, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачу моральних страждань чи втрат немайнового характеру, наявність причино-наслідкового зв`язку заподіяної моральної шкоди діями відповідача та наявність такої шкоди, позивачем надано не було, що свідчить про необґрунтованість вказаної позовної вимоги.

За таких обставин по справі, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, а тому задоволенні позовної вимоги про стягнення 7000,00 грн. моральної шкоди слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

Крім того, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме сплачений судовий збір в розмірі 1597,44 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 8, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 242-246, 286, 293 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (адреса: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833), про визнання протиправною та скасування постанови, - задоволити частково.

Визнати протиправною і скасувати постанову серія ЛВ №01018778 від 26.01.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП закрити за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (адреса: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) майнову шкоду у розмірі 3374,40 грн.

Стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (адреса: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1597,44 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 квітня 2026 року.

Суддя: Романюк В.Ф.