Рішення від 09 листопада 2025 р. у справі №755/7343/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 755/7343/25-ц

Пр. № 2-6828/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Зінченко І.І.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - третя особа, ФОП ОСОБА_3 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування майнової шкоду у розмірі 96 776,38 грн.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 12.09.2023 року о 09 год. 25 хв. по Парковій дорозі, 2 у м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки «Citroеn Berlingo», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та автомобіля марки «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу, під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. ДТП сталась з вини відповідача, що підтверджується постановою Печерського районного суду м. Києва від 16.10.2023 року у справі № 757/41759/23-п. На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ») на підставі полісу обов`язкового страхування-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 215160319. Відповідно до звіту від 12.09.2023 року № 32311 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , з урахуванням зносу, становить 81 223,62 грн. (за вирахуванням франшизи - 78 723,62 грн.). Згідно з розрахунком на оплату від 27.09.2023 року № 00000005 загальна вартість фактичних витрат зі здійснення відновлювального ремонту автомобіля марки «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , становить 175 500,00 грн. Страховик за результатами розгляду заяви позивача про виплату страхового відшкодування, виплатило на рахунок ФОП ОСОБА_3 , який виконує роботи з відновлення пошкодженого автомобіля, страхове відшкодування у розмірі 78 723,62 грн. (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля та за вирахуванням франшизи. За таких обставин, зважаючи на те, що розмір страхового відшкодування, виплаченого ПрАТ «СК «ПЗУ», не покриває усіх завданих позивачу збитків, позивач просить стягнути з відповідача різницю між сумою виплаченого ПрАТ «СК «ПЗУ» страхового відшкодування та фактичними понесеними позивачем витратами на ремонт належного їй автомобіля, що становить 96 776,38 грн. Також представник позивача зазначає, що в результаті пошкодження належного позивачу транспортного засобу, їй було завдано моральної шкоди, оскільки вона була позбавлена можливості використовувати власний автомобіль за призначенням, перенесла стрес, душевні хвилювання, змінився її спосіб життя, вона була змушена докладати додаткових зусиль для відновлення пошкодженого автомобіля, організації свого життя. Такою протиправною поведінкою відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, яку остання оцінює у 10 000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2025 року справу було передано судді Дніпровського районного суду м. Києва Галагану В.І.

На виконання ч. 6 ст. 187 ЦПК України, судом було зроблено запит до Єдиного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та отримано відповідь № 1341867 від 01.05.2025 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва під головуванням судді Галагана В.І. від 01.05.2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2025 року, справу було розподілено судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.06.2025 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19.08.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.08.2025 року витребувано у Міністерства соціальної політики України інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відносно: відповідача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , а саме: загальні відомості про особу (прізвище, ім`я, по батькові, громадянство, дата і місце народження, стать); відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають про це відмітку в паспорті або які не є громадянами України); дані про останнє зареєстроване та фактичне місце проживання/ перебування внутрішньо переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення; адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону; відомості про смерть внутрішньо переміщеної особи або визнання її безвісно відсутньою.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.08.2025 року у зв`язку із витребуванням доказів, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 10.11.2025 року.

10.10.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Конюшка Д.Ю. надійшли додаткові пояснення у справі.

10.10.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Конюшка Д.Ю. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, в якому останній зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити та проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.

В судове засідання 10.11.2025 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України. Представник позивача у заяві від 10.10.2025 року просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Як визначено у ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться. Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Отже, оскільки судова повістка була направлена відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу місця реєстрації останнього, проте, конверт повернувся із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», а відповідач про зміну адреси суд не повідомляв, то суд вважає, що судова повістка відповідачу вручена.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Як визначено у ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Керуючись ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, проте не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив відповідач не подав, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданим 27.10.2020 року (а. с. 12).

12.09.2023 року о 09 год. 25 хв. по Парковій дорозі, 2 у м. Києві сталася ДТП за участю транспортного засобу марки «Citroеn Berlingo», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , який всупереч п. 13.1 Правил дорожнього руху, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з автомобілем марки «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження (а. с. 16-22).

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 16.10.2023 року у справі № 757/41759/23-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн. (а. с. 14 зворот-15).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_2 у вчинені ДТП є встановленою та не підлягає доведенню.

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що, відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених ст. 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року, № 1961-IV (далі - Закон), обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 4 Закону, суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.

Згідно п. 17.1 ст. 17 Закону, страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір «Зелена картка») відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Citroеn Berlingo», державний номер НОМЕР_1 , на момент вчинення ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «ПЗУ» на підставі полісу обов`язкового страхування-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 215160319, страхова сума за шкоду, заподіяну майну - 160 000,00 грн., франшиза - 2 500,00 грн. (а. с. 22 зворот; 32).

Згідно ст. 6 Закону, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Як визначено у п. 22.1 ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Згідно п. 9.1, п. 9.2 ст. 9 Закону, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. У разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п`ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується.

Отже, ПрАТ «СК «ПЗУ» відповідає перед позивачем за заподіяну ОСОБА_2 шкоду у межах 160 000,00 грн.

Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Представник власника автомобіля «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , 18.09.2023 року звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ» з повідомленням про ДТП від потерпілого, що мала місце 12.09.2023 року з вини ОСОБА_2 (а. с. 23).

Так, відповідно до звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 11.10.2023 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження становить 91 183,01 грн., а вартість відновлювального ремонту - 114 421,59 грн (а. с. 33-38).

Представник власника автомобіля «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , 18.09.2023 року звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ» із заявою на виплату страхового відшкодування, отриманого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.03.2023 року, в якому просив здійснити належне відшкодування, завдане пошкодженням транспортного засобу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок суб`єкта господарювання - станції технічного обслуговування ФОП ОСОБА_3 , який виконує роботи з відновлення пошкодженого автомобіля (а. с. 24).

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно п. 36.2 ст. 36 Закону, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

За наслідком розгляду заяви представника власника автомобіля «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , ПрАТ «СК «ПЗУ» перерахувало на рахунок ФОП ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 78 723,62 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 07.11.2023 року № 00105033 (а. с. 29).

Разом із цим, відповідно до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 08.11.2023 року № 00027, складеного ФОП ОСОБА_3 , вартість ремонту автомобіля «Peugeot 301», державний номер НОМЕР_2 , становить 175 500,00 грн. (а. с. 30).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Пунктом 6 цієї ж Постанови роз`яснено, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У ст. 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Відповідно до чт. ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі № 753/21303/16-ц зазначив, що, відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди. Ліміт відповідальності страховика визначається умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності укладеного з власником (володільцем) транспортного засобу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи викладене, оскільки позивач отримала від ПрАТ «СК «ПЗУ» страхове відшкодування, якого недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої відповідачем у результаті ДТП, ОСОБА_2 в силу положень ст. 1194 ЦК України зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди, якою є вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, і страховою виплатою, яка ним одержана від страховика.

За таких обставин, із ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичною вартістю відновлювального ремонту та вартістю відновлювального ремонту з урахуванням зносу, що входить до ліміту відповідальності страховика, а саме: 175 500,00 грн. (фактична вартість відновлювального ремонту) - 78 723,62 грн. (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу/частка відповідальності страховика), що становить 96 776,38 грн.

Належних, достатніх та допустимих доказів, в розумінні ст. 76, 77, 78 ЦПК України, на підтвердження відшкодування завданої позивачу шкоди, відповідач не надав.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В силу положень п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У п. 9 цієї постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.

При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зазначене кореспондується зі змістом ст. 81 ЦПК України.

Як зазначає представник позивача у зв`язку із пошкодженням належного ОСОБА_1 автомобіля, вона була позбавлена можливості використовувати власний автомобіль за призначенням, перенесла стрес, душевні хвилювання, змінився її спосіб життя, вона була змушена докладати додаткових зусиль для відновлення пошкодженого автомобіля, організації свого життя.

Позивач оцінює заподіяну ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що діями відповідача ОСОБА_2 позивачу було заподіяно моральну шкоду та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню завдана моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн., яка є співмірною глибині душевних переживань позивача, їх тривалості та можливості відновлення.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені в якості судових витрат витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 2 422,40 грн., що підтверджується квитанціями до платіжної інструкції від 29.04.2023 року № 20000-1051-148581745 на суму 1 211,40 грн. та № 20000-1051-148583452 на суму 1 211,20 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Як визначено у ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу становлять 15 000,00 грн.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача додано: копію договору про надання правової допомоги № 12/09/23-ЮП/IL від 12.09.2023 року (далі - Договір про надання правової допомоги № 12/09/23-ЮП-IL від 12.09.2023 року), укладеного між адвокатом Конюшком Д.Б. (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Замовник, Клієнт); копію акту виконаних робіт № 01 від 28.03.2025 року до Договору про надання правової допомоги № 12/09/23-ЮП-IL від 12.09.2023 року.

Відповідно до акту виконаних робіт № 01 від 28.03.2025 року до Договору про надання правової допомоги № 12/09/23-ЮП-IL від 12.09.2023 року, ОСОБА_1 (далі - Замовник) та адвокат Конюшко Д.Б. (далі - Виконавець), які разом іменуються Сторони, уклали цей акт про наступне: Виконавець виконав (надав), а Замовник прийняв та оплатив роботи (послуги), а саме: юридична консультація Замовника - 0,5 год. - 750,00 грн. (з розрахунку 1 500,00 грн. за 1 год.); вивчення документів, наданих Замовником - 0,5 год. - 750,00 грн. (з розрахунку 1 500,00 грн. за 1 год.); збирання доказів - 2,0 год. - 3 000,00 грн. (з розрахунку 1 500,00 грн. за 1 год.); вжиття заходів досудового врегулювання спору - 1 год. - 1 500,00 грн.; складання й подання до суду позовної заяви - 6,0 год. - 9 000,00 грн. (з розрахунку 1 500,00 грн. за 1 год.).

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У частині 3 ст. 141 ЦПК України визначене загальне правило розподілу судових витрат. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова Верховного Суду від 23.06.2022 року у справі № 607/4341/20).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має урахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу , а також пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При цьому, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18.

Перевіривши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу - 15 000,00 грн. не є співмірним зі складністю справи, виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт (надання послуг), та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним і не є розумним.

Суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, та з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Доказів на підтвердження понесення інших витрат позивачем не надано.

Відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 3, 7, 9, 17, 36, 8, 39, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 22, 23, 1166, 1187, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 280-283, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 96 776 (дев`яносто шість тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 38 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 (п`ять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 15.01.2026 року.

Суддя І.В. Григоренко