Окрема думка від 08 квітня 2026 р. у справі №990/98/25 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Гімона М. М., Погрібного С. О., Пількова К. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у справі № 990/98/25 (провадження № 11-486заі25) за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач) про визнання нечинними, протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

Історія справи

1. У цій справі суд вирішував питання правомірності дій Ради, яка, маючи на розгляді станом на 18 лютого 2025 року одночасно (1) дисциплінарну скаргу на дії судді ОСОБА_1., щодо якого існувало непогашене дисциплінарне стягнення за попередній дисциплінарний проступок, (2) подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) з рекомендацією про звільнення позивача з посади судді у зв`язку із невідповідністю займаній посаді (далі - подання ВККС), а також (3) заяву позивача про звільнення з посади судді у відставку (далі - заява про відставку), зупинила розгляд останньої, але розглянула подання ВККС, що зумовило звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України із подальшим залишенням без розгляду заяви про відставку.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) позов задовольнив повністю, визнавши, що ВРП проявила виключно несприятливу для судді вибірковість у реалізації своїх дискреційних повноважень, що зумовило порушення належного балансу між цілями, на досягнення яких були спрямовані рішення ВРП, і негативними наслідками, що настали для позивача.

3. ВРП не погодилася з рішенням Касаційного адміністративного суду та звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою.

4. ВРП доводила, що не допустила протиправних дій, адже були законні підстави для зупинення розгляду заяви про відставку. Враховуючи, що на момент розгляду заяви про відставку суддя ОСОБА_1 вже був звільнений з посади, то залишення цієї заяви без розгляду також було правомірним. Також ВРП заперечувала проти висновків Касаційного адміністративного суду про допущення нею процедурних порушень.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

5. Велика Палата Верховного Суду постановою від 09 квітня 2026 року апеляційну скаргу ВРП залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року залишила без змін.

6. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правом на відставку суддя може скористатися, якщо до подання такої заяви не допустив дій, які зумовлюють прийняття компетентними органами рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав. Саме тому, за висновком Великої Палати Верховного Суду, вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення судді відповідно до пункту 4 (подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням) частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП повинна перевірити в межах строків, визначених законом, чи відомі обставини, які б свідчили, що до подання заяви про відставку суддя вчинив дії, які зумовлюють прийняття рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав.

7. З посиланням на свою постанову від 05 грудня 2024 року № 990/68/24 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що вже формулювала правові висновки щодо того, що ВРП через застосування різного підходу щодо розгляду заяв суддів про звільнення у відставку допустила дискримінаційний підхід стосовно судді, що призвело до обмеження можливості реалізувати право на відставку. Велика Палата Верховного Суду процитувала висновки з цієї постанови із констатацією того, що наявність такого виду нереалізованого дисциплінарного стягнення (крім звільнення), тим більше не з вини судді, не може бути перешкодою для звільнення судді у відставку, оскільки кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді в межах дисциплінарного провадження доцільно проводити, якщо суддя виявляє бажання продовжити працювати на посаді судді, проте таке оцінювання втрачає свою мету щодо осіб, які виявили намір звільнитися у відставку чи за власним бажанням.

8. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що ухвала про зупинення розгляду заяви вмотивована посиланням на пункт 2 частини дев`ятої статті 109 Закону №1402, хоча, за позицією суду, сторона відповідача під час розгляду справи не змогла довести обґрунтованість висновку, що після розгляду дисциплінарної скарги (з огляду на її зміст) позивача може бути звільнено з підстав, передбачених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Більш того, Велика Палата Верховного Суду вважала, що за змістом пункту 2 частини дев`ятої статті 109 Закону №1402 не кожен факт вчинення суддею дисциплінарного проступку суддею, який має непогашене дисциплінарне стягнення, може бути кваліфікований як істотний дисциплінарний проступок. Так само, не за кожне вчинення істотного дисциплінарного проступку до судді може бути застосовано такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення. Тому Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ВРП повинна враховувати, чи містить скарга очевидні та обґрунтовані підстави вважати, що існують обставини, які можуть стати підставами для звільнення судді у зв`язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності за результатами розгляду цієї скарги, а не сам факт подання скарги на дії судді, який висловив чи висловила бажання реалізувати право на відставку або звільнення з посади за власним бажанням.

9. Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що надходження на розгляд ВРП рішення ВККС, яким у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді визнано, що суддя не відповідає займаній посаді та внесено подання з рекомендацією про його (її) звільнення, або наявність у судді непогашеного дисциплінарного стягнення, не можуть бути перешкодами для реалізації суддею конституційного права на відставку. Не може бути такою перешкодою і сам факт існування (як у цій справі) дисциплінарної скарги на дії судді, якщо за її змістом немає підстав вважати, що в діях судді наявні ознаки дисциплінарного проступку, що може мати наслідком звільнення судді.

10. За висновком Великої Палати Верховного Суду, результат розгляду дисциплінарної скарги прокуратури від 01 квітня 2024 року (зокрема, такого можливого наслідку, як звільнення) ВРП пов`язувала не із серйозністю допущених суддею порушень, про які йшлося в скарзі прокуратури, а з наявністю у судді непогашеного дисциплінарного стягнення. Оскільки в цій справі ВРП не пов`язувала можливість звільнення судді в межах дисциплінарного провадження безпосередньо зі скаргою, яка перебувала на її розгляді, а вдалася до оцінки наявності в судді іншого (непогашеного не з його вини) стягнення, то Велика Палата Верховного Суду виснувала про несправедливість застосованої до судді ОСОБА_1. процедури та відсутність вмотивованого обґрунтування щодо несвоєчасного розгляду його заяви про звільнення у відставку.

11. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за встановлених у цій справі обставин не можна визнати пропорційним втручання у право судді на відставку внаслідок невчинення відповідачем дій (нездійснення розгляду заяви про відставку протягом одного місяця з дня її надходження, а також зупинення розгляду заяви про відставку за відсутності очевидних та обґрунтованих підстав). ВРП у цій ситуації діяла непослідовно, суперечливо, проігнорувавши самостійно визначені підстави, наведені в ухвалі від 03 грудня 2024 року, якою зупинено розгляд заяви судді про відставку на час розгляду дисциплінарної скарги Кіровоградської обласної прокуратури від 01 квітня 2024 року № 146/2/13-24 та використано іншу підставу для звільнення судді, яка з`явилась пізніше - подання ВККС щодо непідтвердження відповідності займаній посаді суддею, попри те, що суддя вже виявив бажання реалізувати право на відставку.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

12. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

13. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що сукупність встановлених обставин свідчить про те, що дії ВРП, які полягали у зупиненні розгляду заяви судді про відставку та фактичному наданні пріоритету розгляду подання ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання, мають ознаки штучного створення умов для відтермінування реалізації права на звільнення у відставку з метою завершення щодо судді більш несприятливої процедури, є помилковим з таких міркувань.

Щодо відмінності процедур кваліфікаційного оцінювання

14. Насамперед вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду фактично ототожнила процедуру кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, запровадженої пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, із процедурою кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення (пункт 14

частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, пункт 5 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII).

15. Однак про те, що ці процедури є різними як за своєю суттю, так і за своїми наслідками Велика Палата Верховного Суду вже зазначала в постанові від 19 червня 2025 року у справі № 990/239/24 (провадження № 11-69заі25). Велика Палата наголошувала, що мета кваліфікаційного оцінювання у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення полягає в оцінці ефективності проведеного навчання (підвищення кваліфікації) судді в Національній школі суддів України (далі - НШС України) за напрямом, визначеним дисциплінарним органом, щодо усунення недоліків (прогалин) у професійній діяльності судді, що стали підставою для притягнення судді до відповідальності з можливістю погашення дисциплінарного стягнення шляхом підтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Здійснюючи дисциплінарне провадження, ВРП визначає ті компетенції судді, рівень яких, на її переконання, є недостатнім для продовження здійснення суддею правосуддя, проте усунення таких недоліків (прогалин) може бути підставою для залишення судді в системі правосуддя. Установити, чи відбулися такі позитивні зміни, має Комісія як орган суддівського врядування, до повноважень якого входить проведення кваліфікаційного оцінювання - спеціальної процедури, яка дозволяє комплексно встановити здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Успішне проходження такого оцінювання матиме наслідком погашення дисциплінарного стягнення протягом двох років з дня ухвалення рішення про його накладення у разі, якщо суддю протягом цього строку не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом зазначеного строку (пункт 11 розділу VI Положення № 143/зп-16; пункт 4 частини першої статті 110 Закону № 1402-VIII).

Натомість непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за результатами цього кваліфікаційного оцінювання безальтернативно є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження (пункт 14 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII) та накладення дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади (частини восьма, дев`ята статті 109 Закону № 1402-VIII).

Оцінювання ж на відповідність займаній посаді, передбачене підпунктом 4

пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України» - разова, екстраординарна, тимчасова і виняткова процедура, запроваджена з метою очищення судової системи від суддів, які не відповідають встановленим законом критеріям, та відновлення довіри до судової влади.

16. Отож Закон № 1402-VIII передбачив дві самостійні (незалежні) процедури кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді: (1) разову (підпункт 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України»), яка передбачена для всіх суддів, що виявляють намір продовжувати здійснювати правосуддя; (2) спеціальну - у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення, мета якої направлена не на майбутнє, а на минуле - підтвердити правильність висновків ВРП, що те серйозне порушення, за яке було притягнуто суддю до дисциплінарної відповідальності такого виду, було допущено внаслідок недостатньої кваліфікації і що така прогалина дійсно була виправлена у той спосіб, який обрала ВРП.

17. Тому переконані у помилковості висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 05 грудня 2024 року № 990/68/24, який підтриманий в постанові у цій справі № 990/98/25, що процедуру кваліфікаційного оцінювання судді у зв`язку з накладенням на нього дисциплінарного стягнення доцільно проводити, якщо суддя виявляє бажання продовжити працювати на посаді судді, проте таке оцінювання втрачає свою мету щодо осіб, які виявили намір звільнитися у відставку чи за власним бажанням.

18. При цьому як Конституція України у пункті 3 частини шостої статті 126, так і Закон № 1402-VIII у пункті 1 частини восьмої статті 109, передбачили таку безумовну підставу для звільнення судді з посади як виявлення його невідповідності займаній посаді. Така кваліфікуюча ознака має бути наслідком допущення суддею поведінки, яка утворювала склад дисциплінарного проступку, тобто, стосується саме проходження кваліфікаційного оцінювання у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення.

19. Відповідно, недопустимо стверджувати, що у випадках, коли до судді було застосовано такий вид дисциплінарного стягнення як подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з […] обов`язковим […] подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, то виявлення суддею бажання звільнитися у відставку чи за власним бажанням переважає над уже застосованим дисциплінарним стягненням, яке завершується виключно за умови виконання суддею обов`язкової умови - підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді за результатами кваліфікаційного оцінювання. Інакше, нівелюється сама суть такого дисциплінарного стягнення, яке також має особливий порядок погашення, що визначений пунктом 4 частини першої статті 110 Закону № 1402-VIII.

20. У цій справі ОСОБА_1 після застосування до нього дисциплінарного стягнення рішенням ВРП від 17 липня 2018 року № 2292/0/15-18 хоча і пройшов відповідний курс підвищення кваліфікації в НШС України, однак станом на час подання заяви про відставку не мав рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді за наслідками подальшого кваліфікаційного оцінювання. Звертає на себе увагу обставина того, що після здачі відповідного іспиту ВККС рішенням від 13 травня 2019 року № 76/зп-19 призначила проведення додаткової перевірки щодо порушення суддею Кіровського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 порядку складення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення.

21. Дійсно, за обставинами цієї справи, в подальшому зазначене вище не мало свого логічного продовження, ВККС припинила свої повноваження, а новий склад ВККС не призначив для ОСОБА_1 нового кваліфікаційного оцінювання в цій процедурі. Водночас ВККС призначила відносно позивача загальне кваліфікаційне оцінювання, яке запроваджено законом щодо усіх суддів місцевих і апеляційних судів і позивач на стадії проходження іспиту не набрав мінімально допустимої кількості балів.

22. Однак вважаємо, що дії ВККС не могли бути предметом оцінки у цій справі, оскільки такі не є предметом спору і не входять до предмета доказування.

Щодо виходу Великої Палати Верховного Суду за межі предмета спору

23. У цій справі дисциплінарна скарга на дії судді ОСОБА_1. надійшла у періоді, коли дисциплінарне стягнення, накладене рішенням ВРП від 17 липня 2018 року № 2292/0/15-18, з урахуванням вимог пункту 4 частини першої статті 110 Закону № 1402-VIII, не вважалося погашеним.

24. Зупиняючи розгляд заяви про відставку, ВРП виходила саме з того, що дисциплінарна скарга від 01 квітня 2024 року, у сукупності з наявністю незавершеного дисциплінарного стягнення, може мати наслідком звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

25. Позивач у встановлені строки не оскаржив таку ухвалу ВРП, а суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що не надає їй правової оцінки.

26. Вважаємо, що зупинення розгляду заяви про відставку за встановлених у цій справі обставин не має ознак свавільності, адже у процедурі розгляду такої заяви ВРП не діє як дисциплінарний орган, а лише враховує усі обставини, що стосуються такого судді. Наявність / відсутність в діях судді істотного дисциплінарного проступку, який тягне за собою відповідальність у вигляді звільнення з посади, має встановити саме дисциплінарний орган у процедурі дисциплінарного провадження, а не ВРП самостійно у процедурі розгляду заяви судді про звільнення у відставку. В останній ВРП лише враховує наявність дисциплінарної скарги, наслідком розгляду якої (хоч самостійно, хоч у сукупності з наявністю незавершеного дисциплінарного стягнення) є вірогідність звільнення судді з посади за особливих обставин, у тому числі на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявність саме такої вірогідності наділяє ВРП правом зупинити розгляд заяви судді про звільнення у відставку або за власним бажанням. На користь викладеного свідчить вживання законодавцем в частині третій статті 55 Закону № 1798 словосполучення «може бути». Саме такий випадок і має місце у цій справі.

27. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і що власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді (постанови від 04 вересня 2025 року у справі № 560/8027/25, від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/319/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25).

28. Отже, переконані, що ані причини тривалого невідкриття дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою від 01 квітня 2024 року, ані причини тривалого непродовження кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення не входили до меж судового розгляду в межах цієї справи.

29. Предметом судового розгляду була виключно перевірка законності дій ВРП в контексті здійсненого нею вибору однієї з існуючих підстав для звільнення позивача.

30. З огляду на те, що у ВРП були об`єктивні перешкоди для розгляду заяви про відставку через його зупинення, то розгляд нею подання ВККС не можна вважати проявом надання йому безпідставного пріоритету.

31. Наголошуємо, що перешкодою для розгляду заяви про відставку було не подання ВККС, а наявність дисциплінарної скарги, розгляд якої міг зумовити звільнення позивача на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. До моменту вирішення дисциплінарної скарги ВРП в межах своїх повноважень вирішила не розглядати заяву про відставку, на відміну від подання ВККС, для розгляду якого не існувало аналогічних перешкод.

32. У межах цієї справи, якщо і говорити про пріоритет як самостійне обрання ВРП власної поведінки щодо вирішення питань, для розгляду яких не існувало перешкод, то така мала прояв у фактичному розгляді подання ВККС, а не очікуванні результатів розгляду дисциплінарної скарги від 01 квітня 2024 року дисциплінарним органом. Це мало наслідком звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, а не можливого звільнення судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за наявності відповідних підстав за результатами розгляду дисциплінарної скарги).

33. Отже, вчинені ВРП дії не можна вважати такими, що посягали на право ОСОБА_1 бути звільненим у відставку, нівелюючи його, чи створювали безпідставні перешкоди у його реалізації.

34. У межах цієї справи вчинені ВРП дії, ані кожна окремо, ані у сукупності, не дають підстав вважати, що ВРП порушила принципи справедливості, обґрунтованості, неупередженості, добросовісності і пропорційності.

35. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що саме не розгляд заяви про відставку протягом одного місяця з дня її надходження (до 16 жовтня 2024 року) штучно призвів до створення підстав для звільнення позивача за іншою більш суворою процедурою, передбаченою підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

36. Вважаємо, для такого висновку суд мав би встановити щонайменше відсутність перешкод для розгляду заяви про відставку в місячний строк і наявність об`єктивних підстав вважати, що її розгляд в межах такого строку поза розумним сумнівом мав би позитивний для судді результат. Натомість у цій справі ті обставини, які стали підставою для зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 про відставку, що відбулось 03 грудня 2024 року, об`єктивно існували і станом на час подання позивачем такої заяви (16 вересня 2024 року), а тому відсутні підстави вважати, що позивач мав законні очікування на розгляд і задоволення своєї заяви про відставку у місячний строк.

37. Також не можемо оминути те, що зобов`язавши ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про відставку, суд першої інстанції, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, фактично перебрав на себе функції ВРП, самостійно обравши підставу для звільнення судді із декількох можливих.

Суд першої інстанції скасував ухвалу ВРП № 382/0/15-25, мотивуючи це тим, що вона ґрунтується на протиправному рішенні ВРП, хоча і констатував, що подання ВККС не було підставою для зупинення розгляду заяви про відставку. Проте суд не врахував, що скасоване рішення ВРП також стало підставою для прийняття Радою ухвали № 1048/0/18-25 від 28 лютого 2025 року про залишення без розгляду дисциплінарної скарги від 01 квітня 2024 року, але таку ухвалу ВРП суд не скасував. Водночас ухвала ВРП № 1048/0/18-25 від 28 лютого 2025 року нівелює ту сутнісну перешкоду для розгляду заяви про відставку, яка існувала на момент прийняття спірного рішення. Крім того, 09 квітня 2025 року ВККС прийняла рішення № 39/ко-25, яким припинила проведення кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 у зв`язку з накладенням на нього дисциплінарного стягнення. Підставою для цього також слугувало рішення ВРП № 267/0/15-25.

Отже, задоволення позову у спосіб, обраний позивачем і застосований судом, не враховує усіх обставин, що існували станом на момент прийняття як рішення ВРП № 267/0/15-25, так і ухвали ВРП № 382/0/15-25.

38. У зв`язку з викладеним вважаємо, щоВелика Палата Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду мала ухвалити постанову, якою апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Судді М. М. Гімон

С. О. Погрібний

К. М. Пільков