Окрема думка від 01 квітня 2026 р. у справі №990/214/25 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Гімона М. М., Губської О. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Стрелець Т. Г.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 квітня 2026 року у справі № 990/214/25 (провадження № 11-26заі26) за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії

Історія справи

1. Предметом спору у цій справі були рішення ВККС про затвердження кодованих і декодованих результатів практичного завдання, виконаного 03 - 07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12 - 14 та 17 - 21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) в частині, що стосуються ОСОБА_1 .

2. Позивач наполягав, що ці рішення не відповідають критерію вмотивованості, адже повідомлено лише про загальну оцінку виконаних робіт без конкретизації балів за кожним елементом, що однак передбачено Методичними вказівками з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затверджених рішенням Комісії від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 (далі - Методичні вказівки № 228/зп-24). Позивач стверджував про протиправність дій Комісії, яка змінила умови конкурсу під час його проведення в бік погіршення шляхом виключення права на перегляд Комісією у пленарному складі рішення палати чи колегії щодо результатів виконаного учасником практичного завдання, чим порушено легітимні очікування, тому процедура оцінювання є неправовою в контексті справедливості. Крім того, позивач звертав увагу на наявність ознак дискредитації результатів перевірки через несанкціоноване втручання в систему автоматизації робочих процесів, оскільки ОСОБА_2 , будучи тимчасово непрацездатним та перебуваючи у відпустці увесь час перевірки практичних завдань, не маючи технічної можливості користуватися системою автоматизації робочих процесів, нібито здійснив перевірку практичних завдань і особисто виставив за них бали.

3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

4. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 14 листопада 2024 року в справі № 990/139/21, від 20 березня 2025 року в справі № 990/134/21, від 05 червня 2025 року в справі № 990/117/24, від 04 вересня 2025 року в справі № 990/123/24 (щодо дискреційних повноважень Комісії оцінювати кандидата на посаду судді), від 21 серпня 2018 року в справі № 800/166/17, від 08 жовтня 2019 року в справі № 9901/49/19, від 19 листопада 2019 року в справі № 9901/90/19, від 16 вересня 2020 року в справі № 9901/100/19, від 27 квітня 2023 року в справі № 9901/260/19 та від 20 листопада 2025 року в справі № 990/171/25 (щодо оцінки дій ВККС у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на такій стадії кваліфікаційного іспиту як виконання практичного завдання). Суд зазначив, що затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 загалом та концептуально не змінило правового врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту і методики визначення його результатів та, відповідно, й обсягу дискреційних повноважень членів ВККС на цьому етапі.

5. За висновком суду, оскільки за виконання практичного завдання в рамках кваліфікаційного іспиту позивач набрав 100 балів, що становить менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання, то відповідач правомірно прийняв рішення про відмову в допуску позивача до другого етапу кваліфікаційного оцінювання, визнав його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах та припинив його участь у кваліфікаційному оцінюванні та конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.

6. Відхиляючи інші доводи позивача, суд зазначив таке: внутрішнім розсудом наділені члени екзаменаційної комісії, які перевіряли завдання, а не позивач; перевіряючи практичне завдання, члени екзаменаційної комісії не володіють інформацією про те, хто саме виконував практичне завдання, а тому не можуть виявити суб`єктивне ставлення до того чи іншого учасника конкурсу; Комісія під час проведення конкурсу, керується положеннями чинного законодавства, які регламентують конкурсну процедуру; оцінювання практичних завдань, виконаних позивачем, здійснювали не ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а члени ВККС ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

7. Позивач не погодився із рішенням Касаційного адміністративного суду та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

8. Велика Палата Верховного Суду постановою від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2025 року - без змін.

9. Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в оспорюваному рішенні Комісія відповідно до вимог чинного нормативного регулювання процедури кваліфікаційного іспиту належним чином навела підстави, на яких воно ґрунтується, послалася на відповідні правові норми й описала обставини, щодо яких вони (норми) засновані.

10. У цілому, Велика Палата Верховного Суду в цій справі підтвердила свої попередні висновки у спорах цієї категорії і визнала, що рішення суду першої інстанції їм повністю відповідає.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

11. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

12. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що лише підсумкова оцінка виконаного позивачем практичного завдання є належною мотивацією оспорюваних у цій справі рішень ВККС без розкриття балів за кожним елементом, як це передбачено Методичними вказівками № 228/зп-24, є помилковим з таких міркувань.

13. Не повторюючись щодо мотивів, які вже неодноразово висловлені суддями в окремих думках до постанов Великої Палати Верховного Суду у спорах цієї категорії, наголошуємо на вимогах статей 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), які підлягають застосуванню відповідно до частини другої статті 3 КАС України і частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

14. Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

15. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

16. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Про те, що остання є джерелом права зазначено також в частині першій статті 17 Закону № 3477-IV.

17. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії»). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви»).

18. У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

19. ЄСПЛ у питанні здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

20. У цій справі позивач оскаржив рішення ВККС, прийняті щодо нього за результатами виконання практичного завдання у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), що мало наслідком визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинення його участі в зазначеному конкурсі.

21. Відповідно, рішення відповідача безпосередньо зачіпають право позивача на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.

22. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.

23. Отже, в цій справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивача, за трьома наведеними аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»).

24. Спірні правовідносини стосуються оцінювання практичного завдання за кримінальною спеціалізацією, яке позивач виконав у межах проходження зазначеної вище конкурсної процедури.

25. Оскільки позивач за результатом виконання практичного завдання набрав 100 балів, що є меншим за 75 відсотків від максимально можливого бала, то у ВККС були формальні підстави визнати його таким, що не склав іспит, і, відповідно, не допустити його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з одночасним припиненням його участі в зазначеному конкурсі.

26. Однак, Положенням про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (далі - Положення № 185/зп-24) визначено як мету практичного завдання - виявлення рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні, так і спосіб його оцінювання, який передбачає перевірку відповідності виконаного завдання встановленим критеріям (методичним вказівкам), із виставленням індивідуальних балів кожним членом екзаменаційної комісії. Такий підхід покликаний забезпечити об`єктивність, прозорість та комплексність оцінювання здатності учасника застосовувати норми права в умовах, наближених до реальної судової практики.

27. У Методичних вказівках № 228/зп-24, які ВККС затвердила на виконання наведених вище приписів Положення № 185/зп-24, вона визначила елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання. Поряд із цим у примітці до Методичних вказівок № 228/зп-24 зазначено, що залежно від обставин справи, викладених в описовій частині постанови суду апеляційної інстанції, та виду судового рішення (про залишення оскарженого рішення без змін, його зміну чи скасування) ВККС може відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 %. У такому разі Комісія не може виходити за межі загальної кількості балів (75).

28. На наше переконання, аналіз змісту Методичних вказівок № 228/зп-24 дозволяє констатувати, що в них ВККС обмежила дискрецію членів її екзаменаційної комісії щодо оцінювання практичного завдання та виставлення балів за нього, визначивши, яку саме кількість балів і за який конкретний елемент оцінювання вони можуть їх виставити. У виключних випадках, обумовлених особливостями обставин справи, модельне судове рішення у якій стало елементом практичного завдання, члени екзаменаційної комісії можуть відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 % та за умови, що загальна кількість балів лишатиметься 75.

29. У Методичних вказівках № 228/зп-24 цілком однозначно та імперативно вказано, що перевірка практичного завдання здійснюється поелементно за чітко визначеною структурою та шкалою балів. Тобто Методичні вказівки № 228/зп-24 за їх суттю є керівною настановою (інструкцією)організаційно-методичного характеру, обов`язковою до виконання для екзаменаційної комісії на стадії перевірки й оцінювання практичного завдання.

30. Отже, оцінювання практичного завдання, яке виконав кандидат, має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного в Методичних вказівках № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення (за їх конкретними, визначеними цими Методичними вказівками, елементами), дотримання стилістики, орфографії та пунктуації.

31. Такий підхід до оцінювання вимагає і відображення у рішенні Комісії відомостей про оцінку кожного елемента практичного завдання та кількості балів за кожен елемент оцінювання, що дозволить як учаснику конкурсу, так і суду, який перевіряє правомірність рішень Комісії, пересвідчитися в дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, а отже, в обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного підходу під час оцінювання. Відсутність деталізації в оцінюванні може викликати сумніви щодо об`єктивності процесу оцінювання та призвести до недостатньої обґрунтованості виставленого балу.

32. З доданих до матеріалів цієї справи документів неможливо встановити, які недоліки містило практичне завдання, що виконував позивач, які його елементи члени екзаменаційної комісії оцінили за низьким / високим балом, а отже, неможливо встановити, чому Комісія визнала позивача таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила його участь у кваліфікаційному оцінюванні та в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.

33. Відсутність такої деталізації унеможливлює перевірку того, чи дотрималася екзаменаційна комісія затверджених критеріїв та підходів до оцінювання практичного завдання, і не дозволяє встановити, чи діяла екзаменаційна комісія в межах наданих їй дискреційних повноважень та, відповідно, чи не діяла вона свавільно. Отже, за таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання практичного завдання, яке виконала позивачка.

34. З огляду на викладене, переконані, що вмотивованість рішення ВККС та викладення його змісту в такий спосіб, що надає можливість оцінити, чи дотрималася Комісія вимог Методичних вказівок № 228/зп-24, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності.

35. Затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 із чітким визначенням можливої кількості балів, що виставляється за виконання кожного елемента практичного завдання, з урахуванням вимог пунктів 5.5.4, 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 зобов`язує Комісію встановлювати відповідність змісту практичного завдання, що виконав учасник, саме за кожним з елементів практичного завдання окремо з подальшим виставленням загальної кількості балів.

36. Слід наголосити, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на нього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

37. У спірному випадку ВККС не надала доказів на підтвердження того, що її екзаменаційна комісія під час перевірки практичного завдання, яке виконав позивач, дотримувалася Методичних вказівок № 228/зп-24.

38. На наше переконання, у цій справі ВККС, яка є суб`єктом владних повноважень, не довела, що втручання за спірними рішеннями у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати й розвивати стосунки професійного характеру, відбулося на підставі закону та було необхідним і пропорційним.

39. Водночас обставина того, що ВККС, за її ж поясненнями, не внесла відповідних змін до форми і змісту документів і рішень, які ухвалює в процедурі кваліфікаційного іспиту на стадії виконання практичного завдання, у жодному разі не може трактуватися так, що доводить те, що в межах спірних правовідносин Комісія діяла у межах та у спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності.

40. З огляду на викладене переконані, що в цій справі Велика Палата Верховного Суду не мала б застосовувати свою попередню практику оцінки дій ВККС у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на стадії кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання, сформовану за правового регулювання, відмінного тому, що маємо в цьому випадку.

41. На підставі наведеного, висловлюючи окрему думку, переконані, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 у частині, що стосується позивача, не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними.

Судді М. М. Гімон

О. А. Губська

В. В. Король

О. В. Кривенда

Н. М. Мартинюк

Т. Г. Стрелець