Окрема думка від 06 квітня 2026 р. у справі №516/230/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Окрема думка судді ОСОБА_1

до постанови колегії суддів

Касаційного кримінального суду

від 07 квітня 2026 року

у справі № 516/230/23[1]

1. Касаційний суд залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими ОСОБА_2 засуджено за частиною 7 статті 111-1 КК до позбавлення волі на строк 15 років та додаткових покарань.

2. Суди визнали доведеним, що у травні 2022 року він, громадянин України, добровільно зайняв посаду заступника начальника у створеному окупаційною владою Голопристанському районному відділенні поліції ГУ МВС Херсонської області, де виконув відповідні службові обов`язки.

3. Я не можу погодитися з рішенням більшості. Моя незгода базується на тому, що засудження за таким тяжким обвинуваченням не може ґрунтуватися на слабкому фактичному фундаменті. Дефіцит прямих доказів змусив суд замість фактів досліджувати чутки, а замість першоджерел - їхні інтерпретації. Я вважаю, що у цій справі обвинувачення не надало доказів, які б дозволили встановити винуватість засудженого поза розумним сумнівом.

4. Лише свідок ОСОБА_3 бачив засудженого у формі та під час підняття прапора, але ці факти самі по собі не доводять обіймання посади «заступника начальника відділення». Відомості про посаду засудженого свідок отримав із телеграм-каналів, які не згадують будь яких джерел.

5. Суд також поклався на письмові показання ОСОБА_4 , якого не допитували безпосередньо. Хоча закон на цей час дозволяє відступити принципу безпосередності дослідження доказів, однак під час їх оцінки суд мав взяти до уваги, що сторона захисту була позбавлена можливості перевірити ці свідчення.

6. Занепокоєння викликає використання показань ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Це «показання з чужих слів у квадраті». Свідки ретранслюють повідомлення інших осіб про те, що їм сказали невідомі мешканці. Відповідно до статті 97 КПК такі свідчення потребують ретельного аналізу допустимості, якого суди не провели. Ба більше, оціночні судження свідків, зокрема, про «добровільність» дій засудженого, є недопустимими згідно зі статтею 95 КПК.

7. Посилання на сайти «Обозреватель», «Миротворець» та лист СБУ створюють ілюзію доказування, оскільки становлять собою circulus in probando. Ці вебсайти прямо вказують, що джерелом їхніх тверджень є державні органи. Згодом держава в особі сторони обвинувачення посилається на ці публікації як на незалежне підтвердження власних же тез про винуватість засудженого.

8. Таке «процесуальне самообслуговування» нівелює вимогу щодо автономності доказів. Інформація не набуває властивостей належного доказу лише через її багатократну ретрансляцію, якщо першоджерело залишається анонімним або прихованим від судового контролю. Суд не може приймати як доказ «відлуння» власних тверджень держави, поширене в медіапросторі.

9. Таким чином, я вважаю, що доказом у цій справі є показання свідка ОСОБА_3 , які однак не містять достатньої інформації для доведення винуватості засудженого у пред`явленому обвинуваченні поза розумним сумнівом.

Суддя ОСОБА_1

[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/135889057