Вирок від 23 квітня 2026 р. у справі №644/9881/23 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/9881/23

Провадження № 1-кп/644/393/26

24.04.2026

В И Р О К

іменем України

24 квітня 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі: секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за № 12023221180001512 від 05.10.2023 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, неодруженого, непрацевлаштованого, з середньою спеціальною освітою, в силу ст. 89 КК України несудимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,

в с т а н о в и в:

05.10.2023 обвинувачений ОСОБА_5 перебував в палаті №1 ДЗОЗ «Обласної туберкульозної лікарні №3» за адресою: вул. Пирогова, 8, м. Харків, де приблизно о 13 годині 10 хвилин на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виник словесний конфлікт, який переріс у бійку. В процесі бійки, обвинувачений ОСОБА_5 побачив на столі, що знаходився в палаті, кухонний ніж, після чого в нього раптово виник злочинний умисел, направлений на умисне заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 . З метою реалізації раптово виниклого умислу, обвинувачений ОСОБА_5 взяв зі столу вищевказаний кухонний ніж та, тримаючи його в правій руці , завдав ним один удар в область живота ОСОБА_6 і другий удар в область правого плеча потерпілого. Від отриманих поранень потерпілий ОСОБА_6 впав на підлогу. Після чого бригадою ШНМД потерпілого ОСОБА_6 було госпіталізовано до КНП «Міська клінічна багатофункціональна лікарня №17» ХМР.

В наслідок протиправних дій ОСОБА_5 , згідно з висновку судово-медичної експертизи №09/-606-C/2023 від 17.11.2023 року потерпілому ОСОБА_6 завдано тілесні ушкодження у вигляді:

-колото-різної рани черевної стінки проникаючої до черевної порожнини з пошкодженням судин брижі тонкого кишківника, шлунково-поперечноободкової зв`язки та передньої стінки шлунку з розвитком внутрішньо-черевної кровотечі та геморогічного шоку 3 ступеня, що відноситься до тяжкого тілесного пошкодження, як небезпечного для життя,

-різаної рани нижньої третини медіальної поверхні правого плеча, що відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, категорично не визнав. Пояснив, що на початку жовтня 2023 року перебував на лікуванні в Обласній туберкульозної лікарні №3 в м. Харкові. 05.10.2023 його було переведено до палати на шістьох осіб, де серед інших пацієнтів були присутні також ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . В цей день він, розмовляючи з ОСОБА_7 , раптово відчув удар збоку від потерпілого ОСОБА_6 , який підійшов ззаду. Він втратив рівновагу та впав на ліжко ОСОБА_7 . Свої дії ОСОБА_6 супроводжував грубою, нецензурною лайкою на його адресу, ображаючи його людську гідність. Він підвівся, підійшов до рукомийника, вмиваючись, чув, що ОСОБА_6 продовжує лаятися, агресивно себе поводити, висловлювати образи, та кличе його продовжити розмову. Направляючись в бік ОСОБА_6 , він побачив кухонний ніж, який лежав на столі в палаті, та взяв його, розраховуючи, що ОСОБА_6 , помітивши ніж, припинить висловлювати образи на його адресу. Він був дуже розгніваний на слова та дії потерпілого ОСОБА_6 , проте умислу на позбавлення ОСОБА_6 життя у нього не було. Наблизившись до ОСОБА_6 , він відчув дотик до своєї шиї. Потім детально послідовність подій він не пам`ятає, оскільки був дуже розгніваний образами ОСОБА_6 . Вважає, що захищаючись від неналежної поведінки потерпілого, застосовував ножа, ударивши ОСОБА_6 в живіт, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_6 опустився на підлогу. Далі він не чіпав ОСОБА_6 і сказав, аби той вставав. В який момент він спричинив ОСОБА_6 різану рану правого плеча також не пам`ятає. Зазначає, що діяв спонтанно, припинив свої дії самостійно. Не заперечував той факт, що саме він наніс потерпілому ОСОБА_6 удари ножем у кількості та локалізації, як зазначено в обвинувачені. Про скоєне ним шкодує, відчуває жаль з приводу вчиненого ним, не оспорює, що потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження внаслідок його протиправних дій. Просить суворо не карати та врахувати, що він спокутує свою провину, перебуваючи під вартою з жовтня 2023 року.

Вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: дослідженими в судовому засіданні показаннями потерпілого ОСОБА_6 , які він надавав у судовому засіданні від 26.02.2024, поясненнями свідків та зібраними в ході досудового розслідування документами.

У зв`язку з неможливістю забезпечити явку потерпілого ОСОБА_6 в судове засідання, оскільки останній перебував у розшуку за ухилення від мобілізації та станом на момент розгляду справи в суді є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , (а.с.а.с. 62а, 77, т.3), судом з урахуванням відсутності заперечень з боку захисника та обвинуваченого, задоволено клопотання прокурора про відтворення технічних записів показань потерпілого ОСОБА_6 від 26.02.2024, (а.с.56, т.1), наданих ним під час минулого судового розгляду під головуванням судді ОСОБА_8 .

Вказане узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у Постанові від 14.02.2024 у справі №459/874/20.

Так, Верховний суд зазначає, що відповідно до п. 16 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства, а ст. 23 цього Кодексу визначає, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України.

Частиною 4 статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Однак, ця вимога сформульована як принцип, яким має керуватися суд, приймаючи процесуальні рішення в конкретній ситуації, у тому числі рішення щодо допустимості або недопустимості доказів.

Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на найкраще забезпечення права сторін уточнити показання особи та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення або її репутацію.

Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18) зазначив, що засаді безпосередності, як і

будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах. В залежності від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб. Наприклад, принцип безпосередності зазнає певних легітимних обмежень у випадку допиту особи, до якої застосовані заходи безпеки або яка відсутня безпосередньо в залі судового засідання (ст. 232 КПК України), і такі легітимні обмеження не можна вважати порушенням принципу безпосередності. Також суди апеляційної інстанції в більшості випадків ґрунтують свої висновки на показаннях, які були надані в суді першої інстанцій, оскільки багаторазовий допит особи в судах різних інстанцій без вагомих причин не тільки був би обтяжливим для такої особи, учасників і суспільства, але й суперечив би самому змісту інстанційності.

Таким чином, положення «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання» (ч.4 ст.95 КПК України), не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі.

Із відтворених (досліджених) в судовому засіданні показань потерпілого ОСОБА_6 , які він надавав у судовому засіданні від 26.02.2024, встановлено наступне.

Потерпілий ОСОБА_6 повідомив, що 05.10.2023 перебував в палаті №1 туберкульозної лікарні №3. Прокинувся від того, що ОСОБА_5 сперечався з ОСОБА_7 . Підійшовши до них, він відштовхнув ОСОБА_5 , той впав, потім підвівся та пішов умиватися. Він тим часом відійшов до столу в палаті. Повернувшись, побачив ОСОБА_5 та відчув удар ножем в живіт та впав.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що працює лікарем в Обласній туберкульозній лікарні №3. 05.10.2023 почула галас з палати №1. Коли увійшла до палати , побачила, що хворий ОСОБА_6 лежить на підлозі, ОСОБА_5 стоїть над ним, ОСОБА_6 тримав ОСОБА_5 за руку. Крім ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в палаті перебували ще троє пацієнтів. До прибуття швидкої та поліції вона надавала ОСОБА_6 першу медичну допомогу, стан потерпілого був важкий.

Допитана в якості свідка ОСОБА_12 суду пояснила, що працює в Обласній туберкульозній лікарні №3. 05.10.2023 знаходилася на роздачі їжі та, почувши галас, увійшла до палати №1. Побачила лікаря ОСОБА_9 , яка щось запитувала у хворого ОСОБА_6 , який лежав на підлозі, ОСОБА_5 стояв поряд. ОСОБА_9 викликала швидку допомогу.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що 05.10.2023 він сидів на своєму ліжку з загіпсованою ногою в палаті №1 туберкульозній лікарні. Між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 раптово виникла сутичка, в ході якої ОСОБА_6 першим вдарив ОСОБА_5 , потім став грубо висловлюватись в бік ОСОБА_5 та нецензурно ображати його. ОСОБА_5 взяв на столі в палаті кухонний ніж. Момент нанесення удару ОСОБА_6 він не бачив. Вважає , що потерпілий ОСОБА_6 , який молодше та кремезніше ОСОБА_5 , поводив себе агресивно і, до певної міри, сам сприяв виникненню сварки та бійки. ОСОБА_5 ударив ножем ОСОБА_6 за словесні образи. Стверджує, що дії ОСОБА_5 були спровоковані поведінкою потерпілого ОСОБА_6 .

Оцінюючи зазначені покази потерпілого, свідків з точки зору їх належності та допустимості, суд вважає, що вказаним критеріям вони відповідають при тому, що в цілому вони є логічними, послідовними та такими, які взаємоузгоджуються між собою та з іншими наявними по справі документами.

Вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, підтверджується зібраними в ході досудового розслідування наступними письмовими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні , а саме:

- протоколом огляду міста події від 05.10.2023 з доданими фототаблицями зображень за адресою : м. Харків, вул. Пирогова, 8 , Обласна туберкульозна лікарня №3, 3 поверх, палата №1, в ході якого в приміщенні палати було виявлено плями речовини бурого кольору, (а.с. 213-220, т.1);

- протоколом огляду міста події від 07.10.2023 прибудинкової території по вул. Пирогова, 8 у м. Харків з фототаблицею до нього, (а.с.221-227, т.1), де був виявлений та вилучений ніж зі слідами на його клинку речовини бурого кольору. Відповідно до висновку судової медико молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/121-23/23510-БД від 10.11.2023, (а.с.20-25, т.2) генетичні ознаки (ДНК-профілі) сліду крові та клітин з ядрами, виявлених на ножі (об`єкт №3.2), та клітин з ядрами, виявлених на ножі (об`єкт №3.1), збігаються між собою та з генетичними ознаками зразка букального епітелію потерпілого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (об`єкт № 2.1), і не збігаються з генетичними ознаками зразка крові підозрюваного гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (об`єкти №№ 1.1,1.2);

- протоколом затримання ОСОБА_5 від 06.10.2023, в ході якого у останнього було вилучено в т.ч. футболку білого кольору з надписом «Varsity» з рукавом синього кольору з нашаруванням речовини бурого кольору, (а.с.236-238, т.1). Відповідно до висновку судової медико молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/121-23/24356-БД від 21.11.2023, (а.с.37-41) генетичні ознаки (ДНК-профіль) сліду крові, виявленого на футболці з довгими рукавами збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка букального епітелію потерпілого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 06.10.2023 за участю ОСОБА_5 , в ході проведення якого останній на місці пояснив обставини події, що мали місце 05.10.2023 за адресою: АДРЕСА_3 , які в частині механізму спричинення тілесних ушкоджень та локалізаціїї відповідають його показанням, наданим в суді, (а.с. 239-245, т.1);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 06.10.2023 за участю потерпілого ОСОБА_6 з фототаблицею, в ході проведення якого останній на місці пояснив обставини події, що мали місце 05.10.2023 за адресою: м. Харків, вул. Пирогова, 8, та продемонстрував як саме ОСОБА_5 завдав йому удар ножем, (а.с. 228-231, т.1);

-висновком судово-медичної експертизи № 09/-606-С/2023 від 17.11.2023, (а.с. 13-14, т.2), яким встановлено, що потерпілому ОСОБА_6 спричинено такі тілесні ушкодження:

?колото-різану рану черевної стінки проникаючу до черевної порожнини з пошкодженням судин брижі тонкого кішкивника, шлунково-поперечноободкової зв?язки та передньої стінки шлунку з розвитком внутрішньо-черевної кровотечі та геморогічного шоку 3 ступеня, яке належить до тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя;

?різану рану нижньої третини медіальної поверхні правого плеча, яка належить, до категорії легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я;

-висновками судово-медичних експертиз № 09/-606-С/2023 від 17.11.2023 та № 09/-697-С/2023 від 07.12.2023, якими встановлено, що виявлені у потерпілого ОСОБА_6 тілесні ушкодження виникли від колючо-ріжучої дії гострого предмету, яким міг бути ніж, наданий для проведення судово-медичної експертизи, (а.с.а.с. 13-14, 15-16, т.2).

-висновком судово-психіатричної експертизи №263 від 06.11.2023, яким встановлено, що ОСОБА_5 на теперішній час страждає на хронічні психічні захворювання у формі дисоціального розладу особистості, синдрому залежності внаслідок вживання опоїдів. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_5 перебував у стані вищевказаних хронічних психічних захворювань, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_5 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, (а.с.49-51, т.2).

На переконання суду, наведені докази є послідовними, узгодженими між собою та такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Вони не містять жодних суперечностей, що свідчить про їх об`єктивність і достовірність.

Разом з тим, суд критично оцінює свідчення обвинуваченого ОСОБА_5 в частині того, що застосовуючи ніж, він керувався лише наміром захиститись від неналежної поведінки потерпілого ОСОБА_6 . Так, з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що визначальним у поведінці обвинуваченого ОСОБА_5 було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії обвинуваченого за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Оцінюючи в сукупності наведені докази, суд доходить висновку, що кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, а саме, як закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, не була доведеною стороною обвинувачення в ході судового розгляду.

Доходячи такого висновку, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст.115 КК України замах на умисне вбивство може бути скоєне лише з прямим умислом, коли винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.15 КК України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Згідно ч.2 ст.24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Згідно роз`яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання). Таким чином, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство. У випадках, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо допускає настання будь-яких наслідків, у тому числі й смерті, вона також не може бути притягнута до відповідальності за замах на вбивство. Крім того, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство і у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично були заподіяні.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. При дослідженні доказів необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом.

Про відсутність у обвинуваченого ОСОБА_5 умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_6 свідчить сукупність встановлених у ході судового розгляду обставин, зокрема те, що конфлікт між ними мав раптовий характер і виник на ґрунті неприязних особистих відносин без будь-якої попередньої підготовки з боку обвинуваченого, у тому числі без підшукування знаряддя злочину. Судом встановлено, що ніж, яким були заподіяні тілесні ушкодження, ОСОБА_5 з собою не приносив, а взяв його у на столі в палаті лікарні безпосередньо під час сварки з ОСОБА_6 , що свідчить про спонтанність дій ОСОБА_5 .

Слід відзначити, що сам по собі факт використання ножа як знаряддя злочину не є безумовним доказом наявності у винної особи умислу на позбавлення життя потерпілого, що узгоджується з усталеною судовою практикою, відповідно до якої вирішальним для кваліфікації дій є не лише знаряддя злочину, а насамперед спрямованість умислу та сукупність обставин вчиненого діяння.

Крім того, суд оцінює також досліджений в судовому засіданні висновок судово-медичної експертизи № 09/-606-С/2023 від 17.11.2023, (а.с. 13-14, т.2), в частині характеру та локалізації тілесних ушкоджень, а саме те, що потерпілому ОСОБА_6 було завдано лише одне проникаюче колото-різане поранення живота, тоді різана рана поверхні правого плеча має характер непроникаючих поранень та належить до категорії легкого тілесного ушкодження. За таких обставин відсутні підстави вважати, що обвинувачений був об`єктивно позбавлений можливості заподіяти більш тяжкі, у тому числі множинні проникаючі покарання, однак таких дій обвинувачений ОСОБА_5 не вчинив.

За встановлених обставин, з урахуванням обмеженої площі приміщення палати лікарні, де відбувся конфлікт між потерпілим та обвинуваченим, ОСОБА_5 мав реальну можливість завдати потерпілому ОСОБА_6 більшої кількості проникаючих поранень у життєво важливі ділянки тіла, однак такої можливості не реалізував, що не узгоджується з наявністю прямого умислу на позбавлення життя.

Також судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 припинив свої протиправні дії з власної волі, незважаючи на те, що об`єктивних перешкод для продовження нападу не було.

У сукупності наведені обставини свідчать про те, що умисел ОСОБА_5 був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень без визначеності щодо їх тяжкості, тобто він діяв з невизначеним (альтернативним) умислом, за якого кримінально-правова оцінка має здійснюватися залежно від фактично заподіяних наслідків, а саме: тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя.

Таким чином, зі встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин справи суд дійшов висновку про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_5 прямого умислу на замах на вбивство.

За таких обставин, відповідно до положень ч. 3 ст. 337 КПК, діяння ОСОБА_5 суд перекваліфіковує з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України .

Відтак, вина ОСОБА_5 в межах обвинувачення, визнаного судом обґрунтованим, доведена повністю і його дії підлягають кваліфікації за ч.1 ст.121 КК України, а саме: умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння.

При призначені виду та міри покарання обвинуваченому, суд керується вимогами ст.50 та ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого злочину, який носив характер побутового, дані про особу ОСОБА_5 , який у відповідності до вимог ст.89 КК України визнаний несудимим, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває. Суд враховує ставлення обвинуваченого до вчиненого - осуд скоєного ним, розуміння наслідків своїх дій, наявність відчуття жалю за вчинене.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_5 суд визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушеня.

Обставин, які відповідно ст.67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

З урахуванням чого суд доходить висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України. Саме такий вид покарання, на думку суду, відповідатиме принципу індивідуалізації та співмірності.

Згідно до вимог ч.5 ст.72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання обвинуваченого день за день. Відтак, строк відбування покарання обвинуваченим слід рахувати з дати його затримання, тобто з 06.10.2023.

Запобіжний захід - тримання під вартою, слід залишити до вступу вироку в законну силу.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Згідно ч. 1 ст. 174 КК України, підлягає скасуванню арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10.10.2023.

Відповідно до ст. 124 КПК України, судові витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь держави.

Долю речових доказів необхідно вирішити з урахуванням положень ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374, 375 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дати його затримання - 06.10.2023, зарахувавши у відбуття покарання час тримання його під вартою із розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Раніш обраний запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати за проведення судово-молекулярно-генетичних експертиз №CЕ-19/121-23/23510-БД від 10.11.2023, №CE-19/121-22/23510-БЛ від 21.112023, №CE-19/121-23/24356-БД від 21.11.2023 в загальному розмірі 11 402, 53 грн.

Речові докази:

-змиви речовини бурого кольору, передані на зберігання до камери схову речових доказів ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області після набрання вироком законної сили - знищити;

-куртку чорного кольору, футболку білого кольору з надписом «Varsity» з рукавом синього кольору з нашаруванням речовини бурого кольору, штани синього кольору з ременем темного кольору, кросівки чорного кольору, мобільний телефон REDMI 6a (ІМЕІ НОМЕР_2 , ІМЕІ НОМЕР_3 , пароль НОМЕР_4 , на сім карті 2222, № НОМЕР_5 ), ручку з металу світлого кольору, які було вилучено під час затримання ОСОБА_5 06.10.2023 та передано на зберігання до ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області, після набрання вироком законної сили, повернути в установленому порядку власнику ОСОБА_5 ; ніж з полімерною рукояткою темно-зеленого кольору, який було вилучено в ході проведення огляду місця події від 07.10.2023, який також зберігається в камері схову речових доказів ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області, після набрання вироком законної сили - знищити. Скасувати арешт, накладений у кримінальному провадженні №12023221180001512 від від 05.10.2023 ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10.10.2023.

-диск CD-R ємністю 700 МВ з написом «102» з аудіозаписом повідомлення оператора «102» за 05.10.2023, диск CD-R ємністю 700 МВ з написом «103» з аудіозаписом повідомлення оператора «103» за 05.10.2023 та диск CD-R ємністю 700 МВ з написом «102» з аудіозаписом повідомлення оператора «102» за 05.10.2023, диск CD-R ємністю 700 МВ з написом «103» з аудіозаписом повідомлення оператора «103» за 05.10.2023 - після набрання вироком законної сили залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Суддя ОСОБА_1