Вирок від 26 квітня 2026 р. у справі №185/1706/26 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 185/1706/26

Провадження № 1-кп/185/1112/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в період воєнного стану в залі в м.Павлоград кримінальне провадження, що внесене до ЄРДР за №12025046370000325 від 26 серпня 2025 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Павлограда Дніпропетровської області, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, заміжньої, непрацюючої, раніше судимої: 14.05.2024 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.190 КК України до штрафу у розмірі 34000 грн., суму штрафу розстрочено ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 року на 10 місяців – до 10.01.2027 року, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, -

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

захисника адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_3 ,-

В С Т А Н О В И В :

23 серпня 2025 року обвинувачена ОСОБА_3 , маючи умисел на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), знайшла оголошення про здачу квартири щодобово, через чат в месенджері «Телеграм» з невідомого аккаунту написала власниці квартири, свідкові ОСОБА_7 , обговорила умови оренди квартири АДРЕСА_3 , - терміном на 1 добу та переказала кошти з банківської картки АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , яка належить свідкові ОСОБА_8 , в сумі 1200 гривень за оплату оренди квартири, домовившись про зустріч 24 серпня 2025 року близько 11.30 год. за місцем розташуванням житла.

Після чого, 24 серпня 2025 року близько 11.30 годині обвинувачена ОСОБА_3 зустрілась із власницею квартири, свідком ОСОБА_9 за адресою розташування орендуємої квартири, приміщення якої після огляду вона вийняла на одну добу з 12.00 год. 24.08.2025 року по 12.00 годину 25.08.2025 року. В свою чергу свідок ОСОБА_7 видала обвинуваченій ОСОБА_3 ключ від замку вхідних дверей орендованої квартири та пішла до місця свого мешкання. Пізніше, 24.08.2025 року о 17.00 год. обвинувачена ОСОБА_3 через листування в месенджері «Вайбер» повідомила власниці орендованої квартири, свідку ОСОБА_7 , що потрібно продовжити строк оренди квартири ще на одну добу. Після чого, 24.08.2025 року о 17.55 год. обвинувачена ОСОБА_3 здійснила переказ грошових коштів з банківської картки АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , яка належить свідкові ОСОБА_8 , в сумі 1200 гривень.

Цього ж дня, 24 серпня 2025 року обвинувачена ОСОБА_3 з метою доведення свого умислу до кінця, переслідуючи корисливі мотиви, зі свого мобільного номеру телефону НОМЕР_2 виклала на сайті «ОLХ» в мережі Інтернет оголошення про здачу квартири в оренду на тривалий час та на вигідних умовах з вказаним контактним номером мобільного телефону. О 14.12 год. на контактний номер мобільного телефону, вказаного в оголошенні, подзвонив чоловік, потерпілий ОСОБА_5 , який мав намір винайняти квартиру. Обвинувачена ОСОБА_3 , реалізуючи свій умисел спрямований на повторне заволодіння чужим майном, шляхом обману, діючи умисно, з корисливих мотивів, в телефонній розмові з потерпілим ОСОБА_10 обговорила умови оренди квартири та домовилась, що 24 серпня 2025 року після обіду потерпілий ОСОБА_10 приїде за адресою квартири для огляду. Реалізуючи свій умисел, направлений на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману, користуючись тимчасовим правом винайму житла, обвинувачена ОСОБА_3 24 серпня 2025 року близько 14.46 годині зустрілася біля під`їзду будинку з потерпілим ОСОБА_5 , який прийшов для огляду орендуємої вищевказаної квартири з метою винайму житла для себе. В ході спілкування обвинувачена ОСОБА_3 , продовжуючи реалізовувати свій умисел, спрямований на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману, схилила потерпілого ОСОБА_5 до того, щоб він, будучи помилково впевнений у правомірності та добросовісності дій обвинуваченої ОСОБА_3 , погодився винайняти оглянуту ним квартиру, у зв`язку з чим, будучи помилково впевненим у правомірності та добросовісності дій обвинуваченої ОСОБА_3 , зі свого електронного рахунку АТ КБ «ПриватБанк» з банківської картки № НОМЕР_3 24 серпня 2025 року о 15.13 годині добровільно перевів грошові кошти в сумі 10550 гривень для оплати оренди зазначеної квартири на електронний рахунок по номеру картки НОМЕР_1 АТ КБ «Приватбанк», що належить свідкові ОСОБА_8 . Однак, обвинувачена ОСОБА_11 після цього повідомила потерпілому ОСОБА_5 , що до квартири заїхати не вийде, оскільки люди, які перед цим винайняли квартиру, повинні забрати свої речі. 25.08.2025 року потерпілий ОСОБА_5 та обвинувачена ОСОБА_3 через листування в месенджері «WhatsApp» домовились про зустріч о 14:00 годині з метою передачі ключа від вхідних дверей орендуємої квартири та оплати за наступний місяць. 25.08.2025 року близько о 14.00 годині потерпілий ОСОБА_5 та обвинувачена ОСОБА_3 зустрілись на автостанції м.Павлограда, де потерпілий ОСОБА_5 забрав ключі, у зв`язку з чим, будучи помилково впевненим у правомірності та добросовісності дій обвинуваченої ОСОБА_3 , зі свого електронного рахунку АТ КБ «ПриватБанк» з банківської картки № НОМЕР_3 в цей же день 25 серпня 2025 року о 14.08 годині добровільно перевів грошові кошти в сумі 10550 гривень для оплати оренди зазначеної квартири на електронний рахунок по номеру картки НОМЕР_1 АТ КБ «Приватбанк», що належить свідкові ОСОБА_8 .

Після цього обвинувачена ОСОБА_3 , реалізуючи свій умисел спрямований на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману, заволодівши грошовими коштами, з місця скоєння правопорушення зникла, розпорядившись вищевказаним майном на власний розсуд, чим спричинила потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду у розмірі 21100 гривень.

Дії обвинуваченої ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.2 ст.190 КК України, як заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно.

31 березня 2026 року між потерпілим ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_3 було укладено угоду про примирення, відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення та його правової кваліфікації за ст.190 ч.2 КК України, істотних для відповідного кримінального провадження обставин, а саме те, що обвинувачена повністю визнала свою винуватість у вчиненні зазначеного злочину, та узгодженого покарання, яке повинна понести обвинувачена - призначення за ч.2 ст.190 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, та звільнення обвинуваченої від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, поклавши на неї обов`язки, передбачені ст.76 КК України. Покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 року у виді штрафу в сумі 34000 гривень, що був розстрочений ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 року, виконувати самостійно на підставі ч.3 ст.72 КК України.

В подальшому захисником були наданні уточнення та доповнення до угоди про примирення від 26.04.2026 року, відповідно до яких сторони дійшли згоди на призначення покарання обвинуваченій за ч.2 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч.1 ст.71 КК України, з урахуванням ч.3 ст.72 КК України, до покарання, узгодженого сторонами, сторони домовились повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року у вигляді штрафу у розмірі 30600 гривень, та визначити остаточне покарання обвинуваченій у виді позбавлення волі на строк 1 рік та штрафу в розмірі 1800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 30600 гривень. Покарання у виді штрафу виконувати самостійно. Крім того, сторони домовились звільнити обвинувачену від призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України, поклавши на неї обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 повністю визнала себе винуватою у скоєнні злочину, що їй інкримінований, та пояснила, що їй цілком зрозумілі надані законом права, наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені ст.473 КПК України, характер обвинувачення, а також вид покарання, яке буде застосоване до неї у разі затвердження угоди судом. При цьому, обвинувачена повідомила про добровільність своєї позиції, просить суд затвердити угоду про примирення та призначити їй узгоджене покарання, в скоєному щиро кається, має реальну можливість виконання узгодженого покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

У судовому засіданні потерпілий пояснив, що йому цілком зрозумілі наслідки затвердження угоди про примирення, передбачені ст.473 КПК України, та просить затвердити угоду про примирення, підтвердив, що він ніяких претензій до обвинуваченої не має, збитки відшкодовані, просить затвердити угоду та призначити обвинуваченій узгоджене покарання та звільнити її відбування з випробуванням.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти затвердження угоди про примирення та призначення обвинуваченій узгодженого сторонами покарання із застосуванням ст.71 КК України та звільненні обвинуваченої від призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України, поклавши на неї обов`язки, передбачені ст.76 КК України. Прокурор зазначив, що обвинувачена має невідбуте покарання у виді штрафу, тому визначене сторонами покарання не відповідає вимогам КК України.

Захисник просила затвердити угоду про примирення та призначити підзахисній узгоджене покарання, зазначила, що жодних перешкод, на які посилається прокурор, у виді невідбутого покарання обвинуваченою у виді штрафу немає. Стаття 71 КК України передбачає можливість призначення судом покарання за сукупністю вироків, тому ствердження прокурора про призначення обвинуваченій лише покарання, пов`язаного з позбавленням волі, є невірними та несправедливим.

Вислухавши думку сторін кримінального провадження, потерпілого, дослідивши матеріли кримінального провадження, надану угоду про примирення, уточнення та доповнення до неї, суд встановив наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.

Відповідно до ч.3 ст.469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена в провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, яке згідно ст.12 КК України, є нетяжким злочином.

При цьому судом з`ясовано, що усі сторони кримінального провадження, зокрема і обвинувачена, розуміють, що відповідно до ст.473 КПК України наслідком укладання та затвердження зазначеної угоди для потерпілого, обвинуваченого є обмеження права на оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст.394 та 424 КПК України, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 пункту 1 частини 4 ст.474 КПК України, для потерпілого – позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.

Також судом з`ясовано, що обвинувачена ОСОБА_3 розуміє, що у разі невиконання угоди про примирення відповідно до ст.476 КПК України потерпілий має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку, та що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності за ст.389-1 КК України.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді про примирення.

При цьому, судом з`ясовано, що обвинувачена ОСОБА_3 повністю усвідомлює зміст укладеної з потерпілим угоди про примирення, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватою, цілком розуміє свої права, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди та наслідки її не виконання.

Суд переконався, що умови угоди повністю відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та закону, інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Покарання, запропоноване сторонами, є покаранням у межах санкції ч.2 ст.190 КК України, відповідає положенням Загальної частини КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, яка за місцем проживання характеризується посередньо, потерпілий ніяких претензій до обвинуваченої не має, завдана шкода відшкодована в повному обсязі, та обставини, що пом`якшують покарання, а також визначене сторонами покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 року ОСОБА_3 була засуджена за ч.1 ст.190 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 гривень. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду від 10.03.2026 року засудженій ОСОБА_12 розстрочено виплату штрафу в розмірі 34000 гривень строком на 10 місяців — до 10 січня 2027 року. Відповідно до ухвали, засуджена зобов`язана щомісячно, до 10 числа, сплачувати частину штрафу в розмірі не менше 3400 гривень до повної його виплати.

За повідомлення Павлоградського РВ філії ДУ «Центр пробації» обвинувачена ОСОБА_3 станом на 08.04.2026 року добровільно сплатила 3400 гривень.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України обвинувачена ОСОБА_3 вчинила 23 серпня 2025 року, тобто після проголошення вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року та набрання ним законної сили 14 червня 2024 року.

Частиною першою ст.71 КК України передбачено, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Відповідно до роз`яснень, які відображені у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року за сукупністю вироків (ст.71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

Згідно з ч.3 ст.72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Таким чином, суд вважає необхідним, у відповідності до ст.71 КК України, з урахуванням ч.3 ст.72 КК України, повністю приєднати до призначеного узгодженого покарання обвинуваченій невідбуту частину призначеного покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року у вигляді штрафу у розмірі 1800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 30600 гривень, зазначивши, що покарання у виді штрафу підлягає самостійному виконанню.

Судом не встановлено жодних підстав для відмови в затвердженні угоди про примирення.

На підставі викладеного, суд вважає можливим затвердити угоду про примирення, укладену між потерпілим та обвинуваченою, та призначити обвинуваченій узгоджене сторонами покарання за ч.2 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч.1 ст.71 КК України, з урахуванням ч.3 ст.72 КК України, до покарання, узгодженого сторонами, повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року у вигляді штрафу у розмірі 1800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 30600 гривень, визначивши остаточне покарання обвинуваченій у виді позбавлення волі на строк 1 рік та штрафу в розмірі 1800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 30600 гривень. Покарання у виді штрафу виконувати самостійно. Звільнити обвинувачену від призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України, поклавши на неї обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

Запобіжний захід до обвинуваченої ОСОБА_3 був застосований у виді тримання під вартою. 06.02.2026 року остання була звільнена з під варти у зв`язку із внесенням застави. До набрання вироком законної сили застосований до обвинуваченої запобіжний захід залишити без змін.

Згідно вимог ст.72 КК України, у строк покарання підлягає зарахуванню попереднє ув`язнення обвинуваченої ОСОБА_3 з моменту її затримання до звільнення з під варти у зв`язку з внесенням застави, а саме з 02.02.2026 року до 06.02.2026 року.

Цивільний позов в межах кримінального провадження не заявлений.

Судові витрати відсутні.

Доля речових доказів повинна бути вирішена у порядку, передбаченому ст.100 КПК України.

У відповідності вимог ст.174 КПК України підлягає скасуванню арешт, накладений в даному провадженні, після набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст. 373, 374, 475 КПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Затвердити угоду про примирення, укладену 31 березня 2026 року між потерпілим ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, що внесено в ЄРДР за №12025046370000325 від 26 серпня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, та призначити узгоджене покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, з урахуванням ч.3 ст.72 КК України, до покарання, призначеного за постановленим вироком, повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року та визначити ОСОБА_3 остаточне узгоджене покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік та штрафу у розмірі 1800 (тисяча вісімсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 30600 (тридцять тисяч шістсот) гривень.

Покарання у виді штрафу у розмірі 1800 (тисяча вісімсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 30600 (тридцять тисяч шістсот) гривень, виконувати самостійно.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, поклавши на неї обов`язки, передбачені п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК України: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк відраховувати з моменту проголошення вироку, тобто з 27.04.2026 року.

Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_3 строк її попереднього ув`язнення з 02.02.2026 року до 06.02.2026 року з розрахунком один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_3 у виді застави залишити без змін.

Після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_13 суму внесеної застави в розмірі 33280 гривень, яка була перерахована останньою ТУ ДСА України в Дніпропетровській області 05.02.2026 року.

Речові докази:

- банківську картку, що належить банку АТ «ПУМБ» № НОМЕР_4 ; банківську картку, що належить банку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_5 ; банківську картку, з маркуванням «Все можу», що належить банку АТ «ПУМБ» № НОМЕР_6 ; банківську картку, що належить банку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_7 ; мобільний телефон марки «Tecno Pova neo», чорного кольору; мобільний телефон марки «Redmi», чорного кольору; мобільний телефон марки «Redmi 12s», чорного кольору, які передані на збереження до Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області, - після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_3 .

Скасувати арешт, накладений ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.10.2025 року на: банківську картку, що належить банку АТ «ПУМБ» № НОМЕР_4 ; банківську картку, що належить банку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_5 ; банківську картку, з маркуванням «Все можу», що належить банку АТ «ПУМБ» № НОМЕР_6 ; банківську картку, що належить банку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_7 ; мобільний телефон марки «Tecno Pova neo», чорного кольору; мобільний телефон марки «Redmi», чорного кольору; мобільний телефон марки «Redmi 12s», чорного кольору.

Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ч.3 ст.394 КПК України, а саме:

- обвинуваченою, захисником - виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без її згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.5-7 ст. 474 КПК України, у тому числі нероз`яснення їй наслідків укладення угоди;

- потерпілим - з підстав: призначення судом покарання менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз`яснення наслідків укладення угоди, невиконання судом вимог, встановлених ч.6-7 ст. 474 КПК України.

- прокурором - з підстав затвердження угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно ч.3 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1