Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №947/32796/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Суд: Хаджибейський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 14 квітня 2026 р.

Справа: №947/32796/25

Суддя: Сегеда О. М.

ХАДЖИБЕЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №947/32796/25

Пр. №2/521/1628/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Сегеди О.М.,

при секретарі – Жулего М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У вересні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі – ТОВ «ФК «Ейс») звернулось до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 05 квітня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №506117168.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши позичальнику кредит, у встановленому договором розмірі.

28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу 1 укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу №1. Таким чином, договір № 28/1118-01 є рамковою угодою, що діє протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року – 31 грудня 2024 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-0104.

08 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу № 08/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників № б/н від 08.07.2025 за договором факторингу №3 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 78 254,00 грн.

Оскільки відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань, встановлених кредитним договором, позивач просив суд стягнути з останньої суму заборгованості за кредитним договором №506117168 від 05 квітня 2021 року, що становить – 78254,00 грн., яка складається з наступного:

22000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту;

56254,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року вищевказану справу було передано на розгляд до Хаджибейського районного суду м. Одеси за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2025 року справу передано на розгляд судді Сегеді О.М.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

Представник позивача, діючий на підставі довіреності від 04 грудня 2024 року, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення повідомлявся відповідно до вимог

ст. 128 ЦПК України.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце слухання справи повідомлялась відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Раніше через канцелярію суду надала відзив на позовну заяву в обгрунтування якого зазначила, що частково визнає факт отримання кредитних коштів, категорично не визнає розмір заявленої заборгованості, нараховані штрафи, комісії та проценти, які є незаконними, надмірними та суперечать законодавству України. Вказувала, що МФО систематично нараховувала непропорційні проценти, що перевищували встановлені законом обмеження. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування», кредитор не має права довільно встановлювати додаткові платежі та штрафи.

На підставі викладеного відповідачка просила суд визнати незаконними та не підлягаючими стягненню штрафи, комісії та «подвійні» проценти, зменшити розмір заборгованості, застосувавши ст. 551 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості, підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 05 квітня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір №506117168 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику (Додаток № 3), які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску Відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання (Додаток № 4).

Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом її розміщення в мережі Інтернет, в інших інформаційно-телекомунікаційних системах або шляхом надсилання електронного повідомлення, метою якого є пряме чи опосередковане просування товарів, робіт та послуг або ділової репутації особи, яка провадить господарську або незалежну професійну діяльність. Закон «Про електронну комерцію» прямо передбачає, що оферта може включати всі необхідні умови шляхом перенаправлення споживача до іншого електронного документа.

Правилами до Кредитного договору передбачено, що Позичальник у Заявці зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні Товариству для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту. Позичальник також зобов`язаний оновлювати ці дані в Особистому кабінеті не пізніше 3-х календарних днів з дня виникнення змін в таких даних.

За результатами заповнення заявки здійснюється своєчасна перевірка дійсності та аутентифікація Платіжної картки Позичальника згідно з стандартами відповідних платіжних систем. Рішення про надання чи відмову у наданні кредиту приймається Товариством на підставі обробки персональних даних Позичальника, зазначених в Заявці, та будь-якої додаткової інформації, наданої Позичальником, чи отриманої Товариством з інших джерел (Розділ 3 Правил).

Таким чином ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перед тим як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірило особисті дані Відповідача, а і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто перевірило чи дійсно платіжна картка належить Позичальнику.

Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV22RZ7. Зокрема, 05 квітня 2021 року відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно - телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.

Судом встановлено, що товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши позичальнику кредит, у встановленому договором розмірі, однак остання від виконання своїх зобов`язань ухиляється.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-0104.

Відповідно до реєстру боржників № б/н від 08 липня 2025 року за договором факторингу №3 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 78 254,00 грн. Даний факт підтверджується актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №08/07/25-Е від «08» липня 2025 року.

За ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Тобто, ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №506117168 від 05 квітня 2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач умови кредитного договору не виконує, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість по кредиту.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник зобов`язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та інші платежі в порядку, визначеному цим договором.

Незважаючи на це, відповідача не виконав свого обов`язку та повернув надані йому кредитні кошти в строки, передбачені кредитним договором.

Відповідачем не було надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень. Своїм правом бути присутнім у судових засіданнях відповідач також розпорядився на свій розсуд.

Таким чином, у зв`язку з порушенням умов кредитного договору відповідачем, з останнього на користь позивача підлягає стягненнюзаборгованість за кредитним договором №506117168 від 05 квітня 2021 року в розмірі 22000,00 грн.

Щодо нарахування відсотків за кредитним договором суд вважає, що вони є несправедливим та підлягають зменшенню з огляду на наступне.

У розрахунку позивачем зазначено надмірні відсотки та штрафи, які суттєво перевищують суму основного боргу, що суперечить принципу добросовісності та п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Крім того, згідно з позицією Верховного Суду(постанови від 18 березня 2020 року у справі №127/15703/18 та від 22.07.2021 у справі №520/15025/19), нарахування надмірних штрафів та процентів може розцінюватись як несправедливі умови договору, що підлягають зменшенню судом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Документально підтвердженими витратами позивача на правову допомогу є: договір про надання правничої допомоги №09/07/25-01 від 09 липня 2025 року, додаткова угода №25770508356 до договору про надання правничої допомоги №09/07/25-01 від 09 липня 2025 року, акт прийому-передачі послуг від 17 липня 2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4956, довіреність від 04 грудня 2024 року. Тому слід стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7000,00 грн.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн., тому дані виплати підлягають частковому стягненню з відповідача в розмірі 1211,40 грн.

Керуючись ст. ст. 526, 549-552, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 223, 259, 264, 275, 280, 284, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, юридична адреса: Харківське шосе, буд. 19, оф. 2005, м. Київ, 02090) заборгованість за кредитним договором № 506117168 від 05 квітня 2021 року в розмірі 44000 (сорок чотири тисячі) гривень 00 копійок, яка складається з: 22000,00 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 22000,00 грн. – заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2026 року.

Суддя: О.М. Сегеда

Оригінал: reyestr.court.gov.ua