Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №522/27011/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5513/26

Справа № 522/27011/25-Е

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» про стягнення суми індексації по заробітній платі,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті»,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2026 року, ухвалене судом у складі судді Косіциної В. В.,

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» про стягнення суми індексації по заробітній платі,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» про стягнення суми індексації по заробітній платі, в обґрунтування якого зазначив, що перебуває у трудових відносинах із відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ». Постановою Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 року у справі №947/27723/23 встановлено факт порушення трудових прав позивача та стягнуто з ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» на його користь заборгованість із заробітної плати у загальному розмірі 70 717,45 грн. Станом на дату подання позову – 13.12.2025 року відповідач не виплатив належні позивачу суми. Затримка виплати заробітної плати за окремі періоди перевищує 5 років, що внаслідок інфляційних процесів призвело до суттєвого знецінення цих коштів та втрати позивачем частини реального доходу. Позивачем проведено розрахунок станом на грудень 2025 року з використанням індексів споживчих цін (ІСЦ), опублікованих Державною службою статистики України, наростаючим підсумком за період затримки: 1) червень 2020 року: сума боргу 18 112,50 грн х приріст ІСЦ (коефіцієнт) 84,0 % = 15 214,50 грн, 2) липень 2020 року: сума боргу 36 962,11 грн х приріст ІСЦ (коефіцієнт) 83,5 % = 30 863,36 грн, 3) лютий 2022 року: сума боргу 15 642,84 грн х приріст ІСЦ (коефіцієнт) 56,0 % = 8 760,00 грн, тобто загальна сума компенсації становить 54 837,86 грн.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 54 837,86 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 04 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 54 182,68 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що постановою Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 року у справі №947/27723/23 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за червень, липень 2020 року та за лютий 2022 року у розмірі 70 717,45 грн, тому позивач має право на стягнення з відповідача як роботодавця на свою користь як працівника компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати. Провівши розрахунки суд встановив, що загальна сума компенсації становить 54 182,68 грн. Також суд першої інстанції відхилив доводи сторони відповідача про те, що заборгованість за лютий 2022 року виникла через обставини непереборної сили, що унеможливила своєчасне виконання зобов`язань перед працівниками, наголосивши, що відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував зв`язок між невиконанням зобов`язання по сплаті заробітної плати та запровадженням воєнного стану, зокрема зупинення діяльності товариства, пошкодження майна товариства, відсутність у товариства прибутку у зв`язку із запровадженням воєнного стану та звернув увагу, що заборгованість по сплаті заробітної плати у ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» виникла ще задовго до запровадження воєнного стану. Крім того, суд відмовив відповідачу у застосуванні строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки порушення строку виплати заробітної плати встановлено постановою Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 року у справі №947/27723/23 та саме з цього моменту повинен відраховуватися строк на звернення до суду, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП, яку визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.02.2026 року по справі №522/27011/25-Е та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд зазначив про невиконання ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» постанови Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 у справі №947/27723/23, тобто основний борг із заробітної плати позивачу станом на момент розгляду справи не виплачено, в той же час суд здійснив рахунок компенсації, обмеживши період затримки листопадом 2025 року. Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Оскільки заборгованість із заробітної плати позивачу не виплачена, визначити точний індекс споживчих цін для розрахунку та стягнути компенсацію неможливо, тим більше стягнути безпідставні суми. Суд першої інстанції безпідставно підмінив законодавчий порядок власним розсудом, стягнувши компенсацію наперед, що є порушенням; позовна заява є передчасною, а отже рішення суду ухвалено з грубим порушенням норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності за порушення строків оплати праці, якщо це сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили. Строк виплати заробітної плати за лютий припадав на кінець лютого – початок березня 2022. Загальновідомим є той факт, що 24.02.2022 розпочалася повномасштабна військова агресія рф проти України, що призвело до паралічу банківської системи у перші тижні та зупинки нормальної господарської діяльності. Затримка виплати за цей конкретний місяць перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з початком бойових дій та веденням воєнного стану. Таким чином, нарахування інфляційних втрат та компенсацій за період дії воєнного стану (з 24.02.2022 по теперішній час) є незаконним, в той час як суд стягнув компенсацію за затримку виплати заробітної плати за лютий 2022, проігнорувавши доводи відповідача про дію обставин непереборної сили.

Суд першої інстанції ухвалою суду від 25.12.2025 безпідставно відмовив відповідачу у переході до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а враховуючи необхідність доведення причинно-наслідкового зв`язку між воєнним станом та неможливістю своєчасних розрахунків, а також необхідність надання об`ємних фінансових доказів щодо майнового стану підприємства, розгляд справи у спрощеному провадженні без виклику сторін обмежив процесуальні права відповідача.

Скаржник наголосив, що позивач був обізнаний про обставини, які він вважає порушенням його прав у 2020 і 2022 відповідно, а не з моменту винесення постанови Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 у справі №947/27723/23, оскільки саме ці обставини були підставою для поданого позову у цій справі. Суд першої інстанції не застосував положення ст. 257 ЦК України в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України, про що заявляв відповідач у суді першої інстанції. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Предметом позову від 13.12.2025 є стягнення компенсації за червень та липень 2020, лютий 2022, при цьому у період з червня 2020 по грудень 2025 відповідно позивач жодного разу не звертався до відповідача з питання виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати стосовно жодного з вказаних місяців. В той же час, позивачем було подано позов про стягнення заробітної плати у вересні 2023, що підтверджує факт обізнаності позивача з обставинами, які на його думку порушують його права, що у свою чергу відповідає правовій конструкції «коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права». Відтак, позивачем було пропущено строк позовної давності стосовно кожного з вказаних місяців без будь-яких поважних причин, а тому суд першої інстанції порушив норми матеріального права, не застосувавши наслідки пропуску строку позовної давності.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.03.2026 року відкрито апеляційне провадження та ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі у десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали та апеляційної скарги, який за формою і змістом має відповідати ст. 360 ЦПК України.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 06.03.2026 та апеляційну скаргу отримано ОСОБА_1 11.03.2026 20:04:52 год та 07.03.2026 06:05:44 год відповідно в електронному кабінеті Електронного Суду, що підтверджується довідками про доставку електронного кабінету. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 06.03.2026 отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» 11.03.2026 20:04:52 год в електронному кабінеті Електронного Суду, що підтверджується довідкою про доставку електронного кабінету.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 54 837,86 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що постановою Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 року у справі №947/27723/23 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за червень, липень 2020 року та за лютий 2022 року у розмірі 70 717,45 грн, тому позивач має право на стягнення з відповідача як роботодавця на свою користь як працівника компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати. Провівши розрахунки суд встановив, що загальна сума компенсації становить 54 182,68 грн. Також суд першої інстанції відхилив доводи сторони відповідача про те, що заборгованість за лютий 2022 року виникла через обставини непереборної сили, що унеможливила своєчасне виконання зобов`язань перед працівниками, наголосивши, що відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував зв`язок між невиконанням зобов`язання по сплаті заробітної плати та запровадженням воєнного стану, зокрема, зупинення діяльності товариства, пошкодження майна товариства, відсутність у товариства прибутку у зв`язку із запровадженням воєнного стану та звернув увагу, що заборгованість по сплаті заробітної плати у ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» виникла ще задовго до запровадження воєнного стану. Крім того, суд відмовив відповідачу у застосуванні строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки порушення строку виплати заробітної плати було встановлено постановою Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 року у справі №947/27723/23 та саме з цього моменту повинен відраховуватися строк на звернення до суду, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП, яку визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (частина перша статті 3 та статтею 4 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але нерідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та непізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Із матеріалів справи вбачається, що Одеський апеляційний суд постановою від 12.11.2025 по справі №947/27723/23 скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2024 та постановив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення заробітної плати та сум компенсації за прострочення її виплати задовольнив, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за червень, липень 2020 та за лютий 2022 у розмірі 70 717,45 грн, вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» не в повному обсязі здійснено фактичну виплату заробітної плати ОСОБА_1 , різниця якої становить 70 717, 45 грн.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 82 ЦПК України, вказані обставини, які встановлені у справі №947/27723/23, доказуванню не підлягають та є преюдиційними.

Позивачем ОСОБА_1 зазначалось, що станом на час судового розгляду даної цивільної справи суми заробітної плати, присуджені до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 згідно постанови Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 не виплачені, відомостей про це матеріали справи не містять. Вказані обставини не заперечувалось відповідачем.

У статтях 33, 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Згідно ст. 3 наведеного Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок №159) передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Отже, поняття індексації грошових доходів та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням їх виплати є різними, адже проведення індексації не залежить від того, своєчасно чи несвоєчасно виплачений особі дохід, а компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати нараховується через несвоєчасну виплату. Розрахунок суми компенсації проводиться виходячи із уже проіндексованого грошового доходу в частині, яку працівник повинен отримати на руки.

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є вимога про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 54 837,86 грн з посиланням на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто право на компенсацію за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (див. постанови Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі №521/940/17, від 18 липня 2023 року в справі №200/10663/21).

Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» не було вчасно виплачено заробітну плату ОСОБА_1 , висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та відповідно підстав для задоволення позову є вірним, аджекомпенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати має своїм спрямуванням забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Розрахунок, проведений судом першої інстанції, є арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам норм чинного законодавства.

Апеляційна скарга не містить окремих доводів щодо здійсненого судом першої інстанції розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Щодо доводів апеляційної скарги, зокрема підстав для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення строків оплати праці на підставі ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема за період лютого 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/10 зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Тобто, на відповідача не може бути покладено обов`язок щодо виплати позивачу компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, якщо останній довів, що така затримка відбулася не з його вини, а за обставинами непереборної сили і форс-мажорних обставин.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 року у справі №359/3250/20, від 22.09.2021 року у справі №359/3843/20.

24 лютого 2022 року у відповідності до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено режим воєнного стану, який триває по теперішній час.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок введення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, атаки тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Вказане свідчить про те, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Водночас, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема, висновками експертів, показаннями свідків.

Роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що загальновідомим є той факт, що 24.02.2022 розпочалася повномасштабна військова агресія рф проти України, що призвело до зупинення роботи банківської системи у перші тижні та зупинки нормальної господарської діяльності. Затримка виплати за цей конкретний місяць перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з початком бойових дій та веденням воєнного стану.

Як вбачається із відповіді Національного банку України від 16.01.2026 за вих. №57-0010/4269 на запит позивача у справі, Національним банком України 26.02.2022 (вихідний день, субота) була встановлена технологічна перерва у роботі системи електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП) з 01.00 до 15.30 на підставі рішення про переведення функціонування СЕП у резервний пункт, інших зупинень у роботі СЕП у зазначений у період з 24 лютого 2022 року по 31 березня 2022 року включно не було.У зазначений період була прийнята постанова Правління Національного банку України від 24.02.2024 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», якою серед іншого встановлено окремі обмеження на здійснення платіжних операцій, водночас вказана постанова не містила у вказаний період заборони щодо переказу коштів з метою виплати заробітної плати.Підрозділи Національного банку України, які забезпечують функціонування СЕП, повідомлень від АТ “Райффайзен Банк” про повну технічну неможливість здійснення банківського обслуговування клієнтів (юридичних осіб) в Одеській області у період з 24.02.2022 по 31.03.2022 не отримували.

Скаржником жодних доказів на підтвердження обставин зупинки господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» не надано. Більш того, з моменту невиплати заробітної плати (лютий 2022) до дати постановлення судового рішення про її стягнення на користь позивача (листопад 2025) пройшло більше 3,5 років, при цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про перешкоди у виконанні свого обов`язку щодо своєчасної виплати заробітної плати працівнику зі сторони роботодавця. Заборгованість же по заробітній платі за інші періоди виникла задовго до запровадження в Україні особливого правового режиму – воєнного стану, а саме у червні та липні 2020 року, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між початком бойових дій та веденням воєнного стану та вказує на систематичне порушення трудових прав працівників даного товариства.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції ухвалою суду від 25.12.2025 безпідставно відмовив відповідачу у переході до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та провів розгляд справи у спрощеному провадженні без виклику сторін, чим обмежив процесуальні права відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.12.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цивільним процесуальним кодексом України, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 19 ЦПК України, п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових правовідносин.

У ч. 3 ст. 274 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно ч. 4 ст. 274 ЦПК України вказано, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Як уже зазначалося, предметом позовних вимог ОСОБА_1 є вимога про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 54 837,86 грн, а тому суд першої інстанції, дотримавшись приписів цивільного процесуального законодавства, врахувавши приписи ч. 3-4 ст. 274 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що спір підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому детально роз`яснивши учасникам судового розгляду їх процесуальні права в ухвалі суду про відкриття провадження по справі від 19.12.2025.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, адже жодних обмежень щодо реалізації процесуальних прав ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» з підстав розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, матеріали справи не містять.

Посилання скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності та не застосування наслідків пропуску такого строку судом першої інстанції, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Відповідно до ч. 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 року.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин“ (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012); „реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права“ (перше речення абзацу другого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).

В рішенні Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 зазначено, що строки звернення до суду є потрібним елементом законодавчого регулювання, проте вони не можуть бути встановлені так, щоб істотно обмежувати право на судовий захист.

Строк звернення до суду - це встановлений законом проміжок часу, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права; після закінчення строку звернення до суду право не зникає, але не може бути належно реалізоване в разі неможливості поновлення цього строку.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати є наступною:

- основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців,

- додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Пунктом 2.2.8. розділу Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004 року із змінами, передбачено, що суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати входять до фонду додаткової заробітної плати.

Отже, системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків їх виплати входять до структури заробітної плати.

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, оскільки правова природа компенсації працівникам втрати частини заробітної плати є складовою заробітної плати, то позивач має право звернутися до суду з позовом про її стягнення без обмеження будь-яким строком.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко