Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №127/23918/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/23918/25

Провадження № 22-ц/801/1093/2026

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 рокуСправа № 127/23918/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л.О, Рибчинського В.П.,

за участі секретаря судового засідання: Ходакової М.Г.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.03.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог Третьої Вінницької державної нотаріальної контори про визнання недійсною заяви про відмову від прийняття спадщини, поновлення строку на прийняття спадщини та визнання права на спадкове майно,-

Встановив

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви про відмову від прийняття спадщини, поновлення строку на прийняття спадщини та визнання права на спадкове майно. Вказувала, що після смерті батька позивачки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, подала заяву про відмову від прийняття спадщини під впливом обману з боку ОСОБА_2 , яка пообіцяла виплатити їй грошову компенсацію за належну частку у спадковому майні. У зв`язку з цим позивачка, довіряючи відповідачці та не маючи наміру безоплатно відмовлятися від спадщини, не вживала заходів щодо її прийняття, однак у подальшому ОСОБА_2 своїх обіцянок не виконала, тому позивачка вважає, що сформування її волевиявлення під впливом обману, відповідно до ст. 230 ЦК України ,є підставою для визнання заяви про відмову від прийняття спадщини недійсною. Просить визнати недійсною заяву ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини після смерті її батька, поновити їй строк на прийняття спадщини, визнати за ОСОБА_1 право на спадкування частки у спадковому майні, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Вінницького міського суду від 20.03.2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищезазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення ,яким її вимоги задовольнити повністю . Вказала, що суд не врахував, що тривалий період часу між поданням заяви про відмову від прийняття спадщини та зверненням до суду зумовлений тим, що ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права лише в момент фактичної відмови ОСОБА_2 виплатити компенсацію за половину вартості квартири, що було значно пізніше ніж відмова від прийняття спадщини. Окрім того, суд не встановив обставини справи, не допитав головного свідка – нотаріуса, через що дійшов неправильного висновку про відсутність доказів домовленості між позивачкою та відповідачкою про сплату грошової компенсації половини вартості квартири.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення суду законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними .

Дослідивши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження № НОМЕР_1 , актовий запис №984 від 08.06.1965 року, батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 .(а.с.13)

ОСОБА_4 після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 », актовий запис відділу ДРАЦС Вінницького МУЮ №2349 від 26.08.1987 (а.с.11)

Згідно претензійної заяви ОСОБА_1 від 29.07.2025 року, вона звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про виконання усної домовленості щодо виплати грошової компенсації за спадкову частку, в якій йдеться про існування усної домовленості щодо відмови від спадщини в обмін на грошову компенсацію, а також вимагала сплатити вартість 1/2 частки квартири та запропонувала врегулювати спір у досудовому порядку. Докази направлення та отримання вказаної претензії у матеріалах справи відсутні.(а.с.14-15)

Матеріалами спадкової справи № 482/2017, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.63-78), підтверджено ,що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .(а.с.66)

З свідоцтва про укладення шлюбу № НОМЕР_2 від 16.05.1987 вбачається ,що ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , якій після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_7 . (.а.с.66-зворот)

14.12.2017 року ОСОБА_2 подала нотаріусу Третьої державної нотаріальної контори заяву про прийняття нею спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 , зазначила про відомість щодо наявності спадкоємиці- дочки спадкодавця.(а.с.65)

Цього ж дня, 14.12.2017 року ОСОБА_1 подала нотаріусу Третьої державної нотаріальної контори заяву про відмову від усієї належної їй частки спадщини після смерті батька на користь ОСОБА_2 . У заяві зазначено, що зміст статей 1273-1275 ЦК України ОСОБА_1 роз`яснено, заява підписана особисто, особу встановлено за паспортом, справжність підпису перевірено.(а.с.64-зворот).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №50285956 від 14.12.2017 за параметрами запиту пошуку щодо ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про відкриті спадкові справи відсутні.(а.с.70 -зворот)

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №50285962 від 14.12.2017 за параметрами запиту пошуку щодо ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,відомості щодо наявності заповітів або спадкових договорів відсутні.(а.с.71)

У заяві від 01.03.2018 ОСОБА_2 просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири (а.с.72)

Згідно договору міни від 09.03.1994 ОСОБА_8 обміняла належну їй квартиру АДРЕСА_1 , на квартиру АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; обмін здійснено без доплати.(а.с.72-зворот – 73)

Квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договору міни від 09.03.1994 (а.с.74 – зворот)

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №115779343 від 01.03.2018 вбачається ,що відомості щодо зареєстрованих прав власності, інших речових прав, іпотек та обтяжень на вказану квартиру відсутні.(а.с.75)

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.03.2018 року , зареєстрованого за № 2-493, померлого ОСОБА_3 спадкоємцем 1\2 частки квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 з урахуванням 1/2 частки спадщини ,від якої відмовилась донька ОСОБА_1 , є його дружина ОСОБА_2 (а.с.76)

З витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 51102143 від 01.03.2018 встановлено, що зареєстровано видачу свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 щодо 1/2 частки вищезазначеної квартири.(а.с.77)

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами при поданні нею заяви про відмову від прийняття спадщини, наявність обману з боку ОСОБА_2 . Зокрема, відсутні докази існування між ними будь-яких домовленостей щодо виплати грошової компенсації, а також не встановлено умисних дій відповідачки, спрямованих на введення позивачки в оману щодо істотних обставин правочину. При цьому суд виходив із того, що сама заява про відмову від спадщини була подана ОСОБА_1 добровільно, усвідомлено та з розумінням її правових наслідків, що підтверджується матеріалами спадкової справи, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання такого одностороннього правочину недійсним, а отже і для задоволення похідних вимог про поновлення строку на прийняття спадщини та визнання права на спадкове майно.

Колегія суддів, вважає ,що суд вірно встановив обставини справи , вірно застосував норми права та практику Верховного Суду із застосування норм права у цих правовідносинах ,внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив обставини справи, не допитав головного свідка – нотаріуса, через що дійшов неправильного висновку про відсутність доказів домовленості між позивачкою та відповідачкою про сплату грошової компенсації половини вартості квартири? не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За змістом ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Згідно частин 1, 2, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

За змістом ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно з ч. 2, 3, 5 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що відмова від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців допускається лише протягом строку для прийняття спадщини. У разі відкликання спадкоємцем своєї відмови від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття, він відновлює своє право на спадкування. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених ст. ст. 225, 229-231, 233 ЦК України.

Згідно з частинами 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно роз`яснень п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Ч.3 ст. 202 ЦК України визначено, що одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів (пункт 20 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Таким чином доводи про не встановлення судом обставин справи ,що мають значення для її розгляду є необгрунтованими, оскільки, суд дослідив та встановив , що не доведено наявності обману, як підстави для визнання заяви про відмову від прийняття спадщини недійсною. Матеріали справи не містять жодних доказів існування домовленості між сторонами щодо виплати грошової компенсації, а також відсутні докази вчинення ОСОБА_3 умисних дій, спрямованих на введення ОСОБА_1 в оману щодо істотних обставин правочину. Наведені позивачкою обставини фактично свідчать лише про те, що вона розраховувала на певні дії з боку відповідачки та згодом змінила свою позицію через їх невиконання, однак такі обставини не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки стосуються її особистих мотивів і очікувань при прийнятті рішення, а не самого змісту чи правових наслідків цього правочину.

При цьому суд вірно врахував, що до заяви про відмову від спадщини ,який є одностороннім правочином і вчинений ОСОБА_1 добровільно, усвідомлено та з роз`ясненням нотаріусом правових наслідків за ст. 1273-1275 ЦК України, норми про обман не застосовуються . Обман щодо мотивів правочину істотного значення не має.

За таких обставин посилання апелянта на те ,що суд не допитав нотаріуса для з`ясування обставин наявності усної домовленості , на правильність висновків суду не впливає.

Інші доводи апеляційної скарги правового значення не мають, та правильність висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Вагомих доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права ,а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382-384, ЦПК України, суд,

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.03.2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач С. Г. Копаничук

судді: Л.О. Голота

В.П. Рибчинський