Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №336/1606/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/1606/26

Провадження №: 2/336/2154/2026

28.04.26

РІШЕННЯ

іменем України

28 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Єменджи Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/1606/26 (провадження №2/336/2154/2026) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про стягнення аліментів на утримання дитини,-

за участі:

представника позивача – адвоката Безуглої А.В.

відповідача – ОСОБА_2

представника відповідача – Богач А.О

встановив:

19 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у них з відповідачем народився син ОСОБА_3 .

Вона доглядає сина, але їй не вистачає коштів для належного забезпечення та утримання спільної дитини. Джексон є дитиною з інвалідністю підгрупи «А», має індивідуальну програму реабілітації, потребує постійного супроводу та догляду.

Відповідач з листопада 2023 року несе службу в ЗСУ, від шлюбу з іншою жінкою має іншу дитину, якій на підставі рішення суду сплачує аліменти.

Відповідач розуміє необхідність допомагати сину, проте фактично ухиляється від виконання обов`язку щодо утримання ОСОБА_3 , з січня 2026року матеріально сину не допомагає, участі у його вихованні не приймає.

У зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

10 квітня 2026 року представник відповідача подав до суду, через систему «Електронний суд», відзив на позовну заяву, в якому не оспорює обов`язку батька сплачувати аліменти на утримання дитини, однак не погоджується із розміром заявлених до стягнення аліментів, вважає аліменти в розмірі 1/3 завищеними та такими, що поставить відповідача у скрутне матеріальне положення.

Представник відповідача зазначає, що той факт, що малолітній ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю не свідчить про наявність достатніх підстав для стягнення аліментів у завищеному розмірі.

З метою впорядкування зазначених відносин та витрат між батьками з приводу забезпечення додаткових потреб дитини, у Сімейному кодексі України передбачено статтю 185 «Участь батьків у додаткових витратах на дитину» часткою, яку просить стягнути позивач.

Представник відповідача зазначив, що оскільки відповідач є особою з інвалідністю 3 групи, має обмеження у трудовій діяльності, станом на сьогодні не є працевлаштованим та не отримує стабільного доходу, а також має іншу неповнолітню дитину, яку також зобов`язаний утримувати, а тому відповідач не може сплачувати аліменти на сина ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частки його доходів на таку одну дитину, однак відповідач не відмовляється щодо свого обов`язку з утримання такої дитини та вважає, що аліменти повинні бути призначені у розмірі 1/5 частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Представник відповідача також повідомляє, що відповідач є учасником бойових дій, на підтвердження чого надає посвідчення серія НОМЕР_1 від 05.07.2024 р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав наведених в позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник заперечували щодо позовних вимог ОСОБА_1 та просили врахувати пояснення наведені у відзиві на позовну заяву та додані до відзиву документи.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до пункту 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: - справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема малозначні справи.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до статті 19, статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до положень пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України, пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України даний спір є малозначним в силу закону.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , в м. Запоріжжя Шевченківський район Запорізька область, про що 27 березня 2014 року складено відповідний актовий запис за № 374, Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції. Батьками дитини є: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27 березня 2014 року.

ОСОБА_1 в офіційному шлюбі з батьком дитини не перебувала, що сторони не оспорюють.

ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з позивачем проживає дитина, ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю підгрупи «А», має індивідуальну програму реабілітації, потребує постійного супроводу та догляду, що підтверджується медичними висновками, індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда № 613.

ОСОБА_1 отримує державну соціальну допомогу, що підтверджується записом в посвідченні серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 доглядає сина, але їй не вистачає коштів для належного забезпечення та утримання спільної дитини.

Відповідач ОСОБА_3 від шлюбу з іншою жінкою має іншу дитину, що підтверджується свідоцтвом про народження.

ОСОБА_3 надав до відзиву квитанції про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів.

Представник позивача не заперечував перерахування грошових коштів відповідачем, але вказав, що відповідач припинив надавати позивачу матеріальну допомогу на утриманні дитини в січня 2026 року, аліменти просять стягнути з дня пред`явлення позовної заяви, а тому надані квитанції не стосуються спірного періоду.

Відповідач проходив військову службу за мобілізацією, отримав поранення, внаслідок чого був виключений зі списків особового складу, що підтверджується документами доданими до відзиву.

Відповідач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 05.07.2024 р.

Відповідач з січня 2026 року не надає матеріальну допомогу дитині ОСОБА_3 2014 року народження, внаслідок чого позивач ОСОБА_1 не має можливості сама утримувати дитину.

Згідно з ч. 2 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 51 Конституції України передбачено обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Крім того, в ст. 180 СК України зазначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька (ст. 183 СК України) або у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина, і виплачуються щомісячно.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відсутність домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину є підставою для звернення в суд з відповідним позовом того із них, з ким вона проживає.

З матеріалів справи слідує, що між сторонами у справі відсутня домовленість (договір) щодо сплати аліментів на утримання дитини.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-Х1І від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин 7, 8 статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ч. 1ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного духовного і соціального розвитку.

Відповідно до положення ч.1, ч. 2статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві.

Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір`ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов`язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім`ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідач з січня 2026 року матеріальної допомоги на утримання дитини добровільно не надає.

Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення умов необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред`явлення позову.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року N 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, у статті 182 СК України у частині другій абзац другий після слова «Мінімальний» доповнено словом «гарантований».

Так, відповідно до положень частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Законодавством встановлений мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину.

Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (справа Хант проти України, HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків.

Судом встановлено, що на даний час дитина проживає разом із матір`ю окремо від батька, дитина перебуває на утриманні матері, між сторонами не досягнуто згоди щодо сплати аліментів, що є підставою звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.

Позивач не надала доказів про отриманий нею дохід.

Той факт, що малолітній ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю не свідчить про наявність достатніх підстав для стягнення аліментів у завищеному розмірі.

З метою впорядкування зазначених відносин та витрат між батьками з приводу забезпечення додаткових потреб дитини, у Сімейному кодексі України передбачено статтю 185 «Участь батьків у додаткових витратах на дитину».

Відповідно до ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Позивач не заявляла вимог щодо участі батька у додаткових витратах на дитину та доказів в підтвердження таких витрат не надавала.

Таким чином, при визначенні частки заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, суд враховує також матеріальне становище дитини, але визначає її розмір таким чином, щоб це не впливало на стан здоров`я та загальний матеріальний стан відповідача. При визначенні розміру аліментів, що будуть стягуватися, суд враховує, що відповідач проходив військову службу за мобілізацією, отримав поранення, внаслідок чого був виключений зі списків особового складу, є особою з інвалідністю 3 групи, учасником бойових дій, має на утриманні іншу дитину, а тому суд вважає можливим визначити розмір аліментів на утримання дитини у частці від доходу (заробітку) відповідача у розмірі 1/5 частини від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19 лютого 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Представник відповідача при вирішенні питання щодо судового збору просив врахувати, що відповідач є учасником бойових дій.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Надане відповідачем посвідчення учасника бойових дій не звільняє його від сплати судового збору в даній категорії справ, оскільки дана справа не пов`язана з його статусом.

У разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

Оскільки позивач, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору щодо стягнення аліментів на утримання дитини, то суд стягує з відповідача судовий збір в розмірі 1331,20 грн. у дохід держави у порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст. 1, 7, 141, 150, 155, 179, 180-183, 191 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/5 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви, тобто з 19 лютого 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Дата складання повного судового рішення 28 квітня 2026 року.

Суддя: