Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №209/333/26 — П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 209/333/26

Провадження №2/190/601/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м.П”ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, вказуючи, що 06 січня 2022 року з відповідачем зареєструвала шлюб. Від шлюбу мають неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя між ними не склалося, причиною розпаду сім`ї стало відсутність взаємопорозуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем. Наразі шлюбно-сімейні відносини не підтримують, спільне господарство не ведуть. Подальше спільне проживання і збереження сім`ї вважає неможливим, тому просить розірвати шлюб. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на її користь аліменти у розмірі 1/4 від заробітку (доходу) платника аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно, з 1 січня 2026 року до досягнення нею повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, представник позивача ОСОБА_4 до суду надала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представник відповідача Серебряков Е.С. до суду подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає частково. Відповідчач не заперечу проти розірвання шлюбу та стягнення з нього аліментів на утримання доньки в розмірі частини від його заробітку з дати подачі позовної заяви до суду, а не з 01 січня 2026 року. Щодо стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правову допомогу адвоката – просить відмовити, оскільки сімейний спір у справі про розірвання шлюбу та стягнення аліментів є не складною справою. Витрати у сумі 30000 грн. є завищеними, неспівмірними та не обгрунтовамими. Представником позивача не надані докази отримання гонорару на вказану суму /а.с.36/.

За таких обставин, оскільки сторони в судове засідання не з`явились, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, суд вважає, що судове засідання можливо провести без їх участі, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

06 січня 2022 року в Соборному відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) сторони зареєстрували шлюб, актовий запис № 07, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб /а.с. 7/.

Від шлюбу мають неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія перекладу свідоцтва про народження з німецької мови /а.с.8/.

Подружнє життя між сторонами не склалося, сімейні відносини не підтримують.

Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з ч. 1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ст. ст. 110, 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя і якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного із них, що мають істотне значення, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

При зверненні до суду позивач зазначила, що спільне з відповідачем життя не склалось, що робить спільне життя неможливим, шлюбні відносини між сторонами фактично припинені.

За встановлених обставин суд приходить до висновку про те, що збереження шлюбу між сторонами не можливе, примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права позивача, що і дає підстави для розірвання шлюбу.

Щодо стягнегнення аліментів на утримання дитини, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти та готувати її до самостійного життя.

Відповідно статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За такого вирішальним при розгляді спорів про стягнення аліментів на утримання дитини є встановлення, з ким проживає дитина, а також наявність (відсутність) домовленості між цією особою та іншим з батьків щодо розміру та способу надання утримання на дитину.

При визначенні розміру аліментів згідно статті 182 СК України суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина 2 статті 182 СК України).

Відповідно до статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

З урахуванням змін, які були внесені до частини 2 статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Наведені норми права дають підстави для висновку, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і розмір такого утримання має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. У разі невиконання одним із батьків такого обов`язку спір щодо аліментів вирішується судом за позовом того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, застосувавши положення ст.ст.182, 184 СК України, на підставі доказів, поданих сторонами та зважаючи на рівність батьківських обов`язків, з метою дотримання справедливого балансу між захистом прав неповнолітніх дітей та прав відповідача, ураховуючи сімейний стан обох сторін, суд дійшов висновку, що розмір аліментів у розмірі 1/4 від усіх видів доходів щомісячно, відповідає нормам закону та є достатнім для дитини відповідного віку.

Такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, він відповідатиме інтересам та потребам дитини, буде необхідним для забезпечення належних умов для її фізичного, розумового, морального і соціального розвитку.

Що ж стосується вимог позивача про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки за минулий час, тобто з січня 2026 року, то суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: 1) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; 2) ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати, на що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема в постановах від 19.12.2019 у справі №635/6268/18; від 27.01.2020 у справі №672/198/19; від 29.01.2020 у справі №756/14483/18.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Аналогічні висновки містяться у поставі Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Таким чином, беручи до уваги те, що позивачем жодними допустимими та належними доказами не підтверджено факту, що вона вживала будь-які заходи щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати, то суд приходить до висновку, що в частині стягнення аліментів з 01 січня 2026 року слід відмовити.

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України.

Приписами ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України визначено порядок визначення розміру витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

На підтвердження надання правничої допомоги позивачем надано: ордер про надання правничої (правової) допомоги від 29.01.2026 року.

Вирішуючи питання щодо розміру таких витрат в розмірі 30000 грн., суд зазначає наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Виходячи зі встановлених обставин та норм процесуального законодавства, суд приходить до переконання, що надані позивачем докази про судові витрати на правничу допомогу під час розгляду справи є допустимими, між тим розмір таких витрат, який підлягає стягненню з відповідача слід зменшити до 3000,00 грн., зважуючи на категорію справи, зміст наданих послуг.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141,263-265, 280-283 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів – задовольнити частково.

Шлюб зареєстрований 06 січня 2022 року у Соборному відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис № 07 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття на користь матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , починаючи з 30 січня 2026 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.В.Фирса