Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №759/27198/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/27198/25

пр. № 2/759/4073/26

27 квітня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Петренко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за розпискою,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договорами позики у загальному розмірі 164 810 грн, посилаючись на те, що між сторонами було укладено ряд договорів позики, відповідно до яких відповідач отримав грошові кошти, однак у встановлений строк їх не повернув. Просить позов задовольнити.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 серпня 2024 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Судом встановлено, що 06.08.2024 р. між сторонами було укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 18 370 (вісімнадцять тисяч триста сімдесят) гривень 00 копійок. Відповідно до умов розписки, Відповідач зобов`язався повернути кошти у повному обсязі в строк до 30 листопада 2024 року.

08.08.2024 р. Відповідач отримав від Позивача другу суму позики у розмірі 32 040 (тридцять дві тисячі сорок) гривень 00 копійок. Згідно з письмовим зобов`язанням, кінцевий термін повернення цих коштів був визначений сторонами до 28 лютого 2025 року.

09.08.2024 р. у м. Києві між сторонами було укладено третій договір позики на суму 51 130 (п`ятдесят одна тисяча сто тридцять) гривень 00 копійок. Відповідач підтвердив отримання коштів власним підписом та зобов`язався повернути їх до 10 грудня 2025 року.

У позовній заяві вказана сума 51 130 грн, проте в оригіналі розписки від 09.08.2024 цифрами вказано 56 130 грн. Суд враховує суму, заявлену в межах позовних вимог.

10.09.2024 р. у м. Києві Відповідач отримав від Позивача грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) доларів США. Термін повернення позики був встановлений до 31 грудня 2024 року.

Станом на момент розгляду справи, терміни повернення за договорами від 06.08.2024, 08.08.2024, 09.08.2024 та 10.09.2024 вже сплинули. Судом встановлено, що Відповідач жодних дій щодо повернення запозичених коштів не вчинив, доказів повернення боргу (оригіналів розписок з відміткою про повернення або розрахункових документів) суду не надав.

У відповідності із ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно вимог ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Згідно ч.3 ст.1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві суми боргу, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази того, що відповідач повністю чи частково виконав свої зобов`язання за вказаним договором позики та повернув повністю або частково кошти саме за цим договором позики.

Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв`язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що відповідач свої зобов`язання у встановлений сторонами строк по договору позики не виконав, борг за договором не повернув та будь-яких конкретних доказів на спростування доводів позовних вимог не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1648,10 грн., які сплачено позивачем за подання позову до суду, виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 1046, 1047, 1048 1049 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за розпискою - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість за договорами позики у загальному розмірі 164 810 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот десять) гривень 00 копійок,

Стягнути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 648 (одна тисяча шістсот сорок вісім) гривень 10 копійок..

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Суддя Н.О. Петренко.