Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Дата: 26 квітня 2026 р.
Справа: №300/6641/25
Суддя: Бруновська Надія Володимирівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Головуючий суддя у першій інстанції: Кафарський В.В.
27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6641/25 пров. № А/857/8849/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 300/6641/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
18.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, у якому просив суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
-№0022174-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025р. про податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що знаходиться у власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на суму 34 318,66 грн;
-№0022173-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025 про податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що знаходиться у власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на суму 34 412,88 грн.
Рішенням Івано – Франківського окружного адміністративного суду від 07.01.2026р позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апелянт Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Івано – Франківського окружного адміністративного суду від 07.01.2026р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновків, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Із змісту даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2004р. №3177720, видно, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, стайні, реєстраційний номер майна: АДРЕСА_2 .
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.05.2004р. №3595665, видно, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, стайні, реєстраційний номер майна: АДРЕСА_3 .
Крім того, належність позивачу вказаних об`єктів нерухомого майна на праві власності додатково підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно яке сформоване 10.11.2023р. №353877939, що досліджено в рішенні суду від 29.12.2023р. справа №300/7360/23, яке набрало законної сили 16.05.2024р. за наслідками апеляційного оскарження), що в силу вимог ч.4 ст.78 КАС України не підлягає доказуванню.
21.03.2025р. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області прийняв податкові спірні повідомлення-рішення, а саме:
-№0022174-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025р. за платежем «податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості», яким позивачу визначено суму платежу 34 318,66 грн. за нерухоме майно, що знаходиться у власності позивача, а саме нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (а.с. 6);
-№0022173-2409-0915-UA26040270000047749 від 21.03.2025р. за платежем «податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості», яким позивачу визначено суму платежу 34 412,88 грн. за нерухоме майно, що знаходиться у власності ОСОБА_1 , а саме нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (а.с. 5).
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
В пп. 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України видно, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
ст.30 ПК України передбачено, що податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Згідно пп.266.2.2 п266.2 ст.266 ПК України перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.
В пп. “ж” пп.266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Із змісту пп. 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України видно, що сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Визначення “сільськогосподарський товаровиробник”, яке міститься у п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст.14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу “Спрощена система оподаткування, облік та звітність”, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ “Податок на майно”).
пп. 5.2, 5.3 ст.5 ПК України передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Так, поняття “сільськогосподарський товаровиробник” також міститься у ст.1 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років” від 18.01.2001р. № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
В ст.1 Закону України “Про сільськогосподарський перепис” чітко передбачено, що виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Поняття “сільськогосподарський товаровиробник”, що міститься у Законі України “Про сільськогосподарський перепис” та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст.5 ПК України.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000р. №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 - "Будівлі для тваринництва", 1271.2 - "Будівлі для птахівництва", 1271.3 - "Будівлі для зберігання зерна", 1271.4 - "Будівлі силосні та сінажні", 1271.5 - "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 - "Будівлі тепличного господарства", 1271.7 - "Будівлі рибного господарства", 1271.8 - "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва", 1271.9 - "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.
Отже, будівлі, які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.
Відповідний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.02.2023р. у справі №2240/3410/18.
Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність таких умов:
1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.
Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать стайні, реєстраційні номери майна: 4258042 та 5856957, розташовані за адресою: вул. Бережанська, 12, м. Рогатин, Івано-Франківська обл. та вул. Бережанська, 10, м. Рогатин, Івано-Франківська обл.
За технічними характеристиками належна ОСОБА_1 на праві приватної власності будівля телятника підпадає під визначення об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Колегія суддів повторно звертає увагу апелянта, що за визначенням, наведеним у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу – юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Застереження в пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін сільськогосподарський товаровиробник має інше змістовне навантаження.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2019р. у справі №0340/1905/18.
Поряд з цим, на користь висновку, що нормою пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23.11.2018р. №2628-VIII, пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019р., що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.
Слід зауважити, що встановлена пп. «ж» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
В п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України, видно, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник – фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», виробники сільськогосподарської продукції – юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство» (далі – Закон №742-IV), встановлено, що особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку (стаття 6 Закону №742-IV).
Згідно пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не передбачено застережень щодо правової форми здійснення особою сільськогосподарського товаровиробництва виключно шляхом реєстрації фізичної особи як підприємця.
При цьому, з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.
Отже, споруди, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.
Таким чином, у спірних відносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні; а позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об`єктів нерухомого майна – стайні, реєстраційні номери майна: 4258042 та 5856957, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .
Отже, в даному випадку, позивач, як фізична особа наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права та використовує належні йому на праві власності нежитлові будівлі як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, а тому такі будівлі, в силу приписів п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС в Івано – Франківській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області – залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 300/6641/25– без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Оригінал: reyestr.court.gov.ua