Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №300/8397/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Главач І.А.

27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/8397/25 пров. № А/857/9709/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 300/8397/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.11.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, у якому просила суд:

– визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 26.09.2025р. № 092550004969;

– зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 22.08.1997р. - 28.07.2001р., відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 19.09.2025р. та призначити пенсію за віком відповідно до вимог Закону України ««Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ;

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.01.2026р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 07.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.09.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивача та вирішено порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Київській області № 092550004969 від 26.09.2025р. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1997р. - 28.07.2001р., оскільки назва організації на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає назві установи при зарахуванні та у зв`язку з відсутністю інформації про перейменування підприємства, а також з огляду на відсутність інформації про роботу позивача у відомостях про застраховану особу.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а також призначення, перерахунку, виплати пенсії тощо, врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

В ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" видно, що пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

п.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно ч.1, ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року – не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року – не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року – не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року – не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року – не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року – не менше 35 років.

До набрання чинності Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. № 1788-XII (надалі, також – Закон № 1788-XII), відповідно до ч.1 ст.56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993р. № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також – Порядок № 637).

Із змісту п.1 - п.3 Порядку № 637 видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

ст.48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях (надалі, також – Інструкція № 58), якою установлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

п.1 – п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому, підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно п.2.3 – п.2.6 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_1 при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 19.09.2025р. про призначення пенсії за віком надав також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.12.1979 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не зараховано до страхового стажу з 22.08.1997р. - 28.07.2001р., зокрема про прийняття 22.08.1997р. на роботу в АЗС оператором (запис № 11) та звільнення з роботи 28.07.2001р. за згодою двох сторін за п.1 ст.36 КЗпП України (запис № 13). (а.с. 23). Даний записи виконаний розбірливим почерком та містить підставу внесення. Також в трудовій книжці позивача міститься запис № 12 від 28.07.2001р. про звільнення з роботи за власним бажанням. Однак, нижче даного запису міститься застереження про недійсність такого запису. Всі зазначені записи, що стосуються роботи позивача оператором АЗС підписано підприємцем ОСОБА_2 та містять прослідковуваний слід печатки.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , апелянт суду не надав. При цьому, відповідач не заперечує їх достовірність.

Стосовно доводів апелянта про відмінність в назві підприємств на відтиску печатки, колегія суддів такі відхиляє, оскільки відбиток печатки на записах в трудовій книжці є нечитабельним та не дає можливості встановити, якому суб`єкту господарювання належить дана печатка. Водночас, аналіз відбитків печатки на записах трудової книжки позивачки щодо вказаного періоду роботи не дає підстав для висновку щодо відмінності в найменуванні організації – роботодавця, оскільки сліди щодо прізвища, імені та по батькові схожі та не містять відмінностей, які б вказували на належність печаток різним суб`єктам господарювання чи зміну найменування такого суб`єкта господарювання. Із відбитку печатки про звільнення позивачки можна встановити, що такий відбиток належить печатці, яка виготовлена ОСОБА_3 .. Доказів того, що відбиток печатки належить конкретно іншому суб`єкту господарювання суду не надано.

Трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.

Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб`єкт господарювання. Проте, пенсійний орган при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, покладено відповідальність за правильність такої інформації на позивачку.

З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова пенсійного органу у зв`язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2018р. у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

В пп.2 п.6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014р. № 28-2, видно, що Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, апелянт не надав суду жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.

Стосовно мотивів відмови у зарахуванні до періоду страхового стажу періоду роботи з 22.08.1997р. - 28.07.2001р. у зв`язку з відсутністю відомостей про позивача у Реєстрі застрахованих осіб, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.12.1979 року ОСОБА_1 з 22.08.1997р. прийнята на роботу до АЗС на посаду оператора. 28.07.2001р. позивач звільнена з роботи за згодою сторін (записи № 11-13) (а.с. 23). Запис про прийняття на роботу та звільнення ОСОБА_1 з посади посвідчено печаткою, яка є нечитабельною, за винятком відбитку печатки, що посвідчив напис про звільнення, із якого встановлено, що така печатка належала ОСОБА_3 .

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, пенсійний орган суду не надав. При цьому, відповідач не заперечує їх достовірність.

Записи у трудовій книжці містять підстави внесення, скріплені печаткою роботодавця та підписом посадової особи, періоди не накладаються, виконані розбірливим почерком. Запис про прийняття на роботу та звільнення позивача з роботи скріплений підписом роботодавця.

Таким чином, спірний період трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких встановлена в судовому порядку, однак однією із підстав для відмови у зарахуванні зазначеного періоду стали доводи щодо відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків за позивачку.

ч.1-ч.5 ст.21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", передбачено, зо персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

В ст.1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зазначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 цього Закону, Пенсійний фонд України – орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

В ст.19 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що Реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

ч.1 ст. 20 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Реєстр застрахованих осіб – автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

З урахуванням приписів ст.19 та ст.20 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач не є відповідальною за формування Реєстру застрахованих осіб.

Чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Наведені апелянтом доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування як підставу для відмови у зарахуванні стажу, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності пенсійний орган діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивачки на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Зважаючи на вищезазначене, вірним є висновок суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не зарахування періоду роботи позивача з 22.08.1997р. - 28.07.2001р. до страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.

Таким чином, підстав для незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 22.08.1997р. - 28.07.2001р. до страхового стажу немає, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності, та як наслідок оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 29.09.2025р. № 092550004969 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень колегія суддів наголошує, що дискреційні повноваження – це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження – це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

У випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

За результатами розгляду справи встановлено, що страховий стаж позивача становить 18 років 03 місяці 23 дні.

Після зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу ОСОБА_1 , загальний період її страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, а саме мінімальною тривалістю 22 роки.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у пенсійного органу прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд першої інстанції вірно вказав, що з метою захисту порушеного права слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 22.08.1997р. - 28.07.2001р., відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 19.09.2025р. та призначити пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституції України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області – залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 300/8397/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель