Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №260/6361/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 26 квітня 2026 р.

Справа: №260/6361/25

Суддя: Довга Ольга Іванівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6361/25 пров. № А/857/2615/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року (головуючий суддя Гебеш С.А., м.Ужгород) у справі №260/6361/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

11.08.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №072150014241 від 16.05.2025 року щодо відмови у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 .

Позов обґрунтовує тим, що звернувся до пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 16.05.2025 року № 072150014241, прийнятим за принципом екстериторіальності (оскаржуване/спірне рішення), позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці вказана не повна дата народження заявника, а також відсутня дата заповнення трудової книжки, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, вважає його протиправним, позаяк відповідальним за заповнення трудової книжки, у тому числі внесення до неї записів, є підприємство-роботодавець. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості та достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про його роботу, отже є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення. Твердження пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування періоду роботи, що підтверджується трудовою книжкою, є безпідставними, а та обставина, що на титульній сторінці вказана не повна дата народження заявника, а також відсутня дата заповнення трудової книжки є виключно формальним недоліком, що ніяк не впливає на можливість встановлення трудового стажу позивача.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.05.2025 року за №072150014241 «Про відмову у призначенні пенсії» ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період його роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 08.05.2025 року, з врахуванням періодів його роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 та з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.03.2020 по справі № 155/1180/17 дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи періодів зазначених в трудовій книжці, яка не оформлена в установленому порядку. Судом не взято до уваги, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, зазначає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, при умові зарахування стажу роботи згідно інших документів, якими підтверджено записи трудової книжки. Крім того, судом залишено поза увагою той факт, що позивачем інших документів на підтвердження записів трудової книжки не надавались. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та на підтвердження страхового стажу надав визначені Порядком подання та оформлення документи для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 документи.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.05.2025 року № 072150014241, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу (від 22 до 32 років).

За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці вказана не повна дата народження заявника, а також відсутня дата заповнення трудової книжки, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Додатковий коментар: відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 29 років.

Отже, із вказаного рішення вбачається, що за розглядом документів до страхового стажу позивача не зараховано весь період його роботи, зазначений у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (Закон № 1788).

Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Колегія суддів вказує, що до заяви про призначення пенсії за віком від 08.05.2025 року позивач дода трудову книжку НОМЕР_1 .

Втім, відповідач згідно з оскаржуваним рішенням відмовився зараховувати до страхового стажу зроблені у трудовій книжці НОМЕР_1 записи про періоди роботи позивача, оскільки на титульній сторінці вказана не повна дата народження заявника, а також відсутня дата заповнення трудової книжки, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників

Насамперед, апеляційний суд відзначає, що на дату заповнення першої (титульної) сторінки цієї трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20 червня 1974 року № 162 (Інструкція № 162), а не Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58, на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні.

З огляду на дату заповнення першої (титульної) сторінки трудової книжки позивача НОМЕР_1 посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на порушення вимог Інструкції № 58 в частині неналежного заповнення першої (титульної) сторінки цієї трудової книжки є помилковим, оскільки повинні застосовуватися відповідні положення Інструкції № 162, в редакції, яка діяла на дату її заповнення.

Водночас, пунктом 2.11 Інструкції № 162 в редакції, яка діяла на дату першого запису у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , було передбачено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Дійсно, наявна у матеріалах справи копія першої (титульної) сторінки трудової книжки позивача НОМЕР_1 не містить дати заповнення, а лише підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок.

Однак, враховуючи, те що перший запис у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 зроблено 12.10.1979 року, то і дату заповнення трудової книжки відповідно п. 2.11 вищевказаної Інструкції можна вважати саме датою 12.10.1979 року.

У аспекті цього, апеляційний суд відзначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 593/1452/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 300/860/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу під час призначення пенсії.

Отже, такий недолік трудової книжки позивача як відсутність дати заповнення трудової книжки, та не повна дата народження на першій (титульній) сторінці, на якому вперше заповнювалась трудова книжка, є формальним, відповідальності за цей недолік позивач не несе та не може нести і він ніяк не впливає на можливість встановлення трудового стажу позивача.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для неврахування записів про періоди роботи позивача, які зроблені у трудовій книжці НОМЕР_1 , під час розгляду заяви від 08.05.2025 року про призначення пенсії. Враховуючи, те що неврахування записів основного документа про стаж роботи, а саме трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 призвело до неправильного обрахунку його страхового стажу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії від 16.05.2025 року слід визнати протиправним та скасувати.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди його роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі № 260/6361/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua