Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №460/20493/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Комшелюк Т.О.

27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/20493/25 пров. № А/857/5499/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 460/20493/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

07.11.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

-визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану на підставі п.п.«г» п.2 ч.4 та абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» внаслідок необхідності здійснення постійного догляду за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий, який є особою з інвалідністю І групи

- звільнити з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану на підставі п.п. «т» п.2 ч.4 та абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» внаслідок необхідності здійснення постійного догляду за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І групи.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.12.2025р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.12.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану.

Позивач має: батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; матір – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, позивач має братів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Батько позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 904468 від 09.10.2024р.

Матір позивача – ОСОБА_3 , згідно довідки Бугринської амбулаторії загальної практики сімейної медицини ЛКК від 05.11.2025р. № 126 за станом здоров`я не може надавати соціальну послугу догляд за хворим.

Крім того, подружжя спільно не проживають, спільним побутом не пов`язані.

Брат позивача - ОСОБА_4 та брат - ОСОБА_4 , відповідно до нотаріально завірених заяв № 3514, № 3515 від 09.07.2025р., у зв`язку із важким фінансовим становищем та сімейними обставинами не мають можливості утримувати та доглядати батька ОСОБА_2 .

Як видно з нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 № 846 від 25.02.2025р., останній виявив свою волю та бажання, щоб догляд за ним та опіку здійснював його син – ОСОБА_1

20.12.2024р. позивач звернувся із рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів до суб`єкта владних повноважень в особі військової частини НОМЕР_1 по команді про звільнення з військової служби за пп. г) п. 2) ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ. До рапорту долучені наступні документи, які підтверджують підстави для звільнення:

1. Копія паспорта серія ОСОБА_1 .

2.Копія картки платника податків ОСОБА_1 .

3. Копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .

4. Копія паспорта серія ОСОБА_2 .

5. Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 .

6. Копія довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12ААГ № 904468.

7. Висновок про наявність порушень функцій організму через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі від 06.12.2024р.

8. Копія виписки-епікризу із медичної картки стаціонарного хворого № 37729(24).

9. Копія довідки від 26.11.2024р.

10. Довідка Бугринської сільської раби Рівненського району Рівненської області від 26.11.2024р. № 873

11. Копія акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 16.12.2024р.

12. Нотаріально завірена заява ОСОБА_2 ..

Вказаний рапорт зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 - 02.01.2025р.

05.02.2025р. у відповідь на рапорт позивача, військова частина НОМЕР_1 повідомила наступне: «командуванням військової частини НОМЕР_1 призупинено вирішення питання по суті поданого рапорту про звільнення з військової служби через сімейні обставини, у зв`язку із необхідністю отримання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, про що скеровано відповідний запит до ІНФОРМАЦІЯ_6 . З отриманням зазначеної інформації прийняте рішення по суті рапорту».

06.05.2025р. ОСОБА_1 направив до Військової частини НОМЕР_1 супровідний лист та долучив акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 04.04.2025р. вих.№ 01/3/2290, та копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 3/25/1336/B.

Згідно листа командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2025р. № 1/8925 видно, що розглянуто рапорт позивача про звільнення зі служби від 20.12.2024р. та повідомлено, зокрема, що «… з доданих до рапорту на звільнення документів вбачається наявність у батька інших членів сім`ї першого ступеня споріднення - синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .. Потреба в постійному сторонньому догляді ОСОБА_7 та ОСОБА_7 , документами, доданими до рапорту на звільнення, не підтверджена. Одночасно, з 04.03.2025р. позивач перебуває у самовільному залишенні військової частини. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його присутності діючими нормативними документами не передбачене. Для вирішення питання звільнення з військової служби запропоновано припинити протиправні діяння та повернутися до виконання обов`язків військової служби. Звільнення з військової служби передбачає особисте здавання посади військовослужбовцем, проходження обхідного листа та написання рапорту про здавання посади по підпорядкованості.».

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

В ст.65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.

Із змісту п.2 та п.4 Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022р. №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022р. строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022р., №259/2022 від 18.04.2022р., №341/2022 від 17.05.2022р., №573/2022 від 12.08.2022р., №757/2022 від 07.11.2022р., №58/2023 від 06.02.2023р., №254/2023 від 01.05.2023р., №451/2023 від 26.07.2023р., №734/2023 від 06.11.2023р., №49/2024 від 05.02.2024р., №271/2024 від 06.05.2024р., №469/2024 від 23.07.2024р., №740/2024 від 28.10.2024р. строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.

Відповідно до ст.1 Закону України від 12.05.2015р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В ст.16 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ч.1 ст.1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

ч.1- ч.3, ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом .

В п.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

При цьому, суд враховує, що, як свідчать обставини справи, позивач звертався до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підтягають застосуванню положення ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, які дають підстави для звільнення з військової служби, відповідно до пункту 3 якої військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, зокрема:

-необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (абзац 12).

Відповідно до ч.7 ст.26 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

В п.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) видно, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

п.31 Статуту встановлено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно абз.2 п.14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

абз.13 п.14.10 Розділу XIV Інструкції №170, встановлено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26.06.2024р. у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Вимогами абз.13 п.3) ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232 встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що даним законом визначено обов`язкову наявність наступних складових: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Колегія суддів зазначає, що висновки щодо застосування норм права, відповідно до яких необхідність постійного догляду повинна бути підтверджена відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2024р. у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024р. у справі №520/21316/23.

Верховний Суд у наведених постановах констатував, що ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) в частині звільнення з військової служби для здійснення догляду визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок МСЕК, або ЛКК закладу охорони здоров`я.

Аналізуючи повноваження МСЕК та ЛКК, Верховний Суд дійшов висновку, що МСЕК визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності, а ЛКК може визначати потребу щодо інших осіб, які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду (форма бланку залежить від виду захворювання).

Верховний Суд також звернув увагу на те, що Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013р. № 413 (далі - Постанова № 413), якою - на виконання положень ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ, ст.106 Кодексу цивільного захисту України, п.35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012р. № 470, п.28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012р. № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі -Перелік № 413).

Тобто, з вказаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Водночас, Верховний Суд вказав, що на момент прийняття Постанови № 413, ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише покликання на відповідну Постанову Кабінету Міністрів України. Проте, станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.

Верховний Суд зауважив, що норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413.

Таким чином, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024р. № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.

Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що позивачу необхідно було до свого рапорту про звільнення надати документи, які б підтверджували, що його брати: ОСОБА_4 та ОСОБА_4 самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Колегія суддів повторно наголошує та звертає увагу апелянта, що вимогами абз.13 п.3) ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232 чітко визначено, що якщо члени першого чи другого ступеня споріднення є в наявності, вони не можуть доглядати хворих осіб, тільки якщо самі потребують догляду згідно висновків МСЕК чи ЛКК або ж рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Оскільки апелянт документально не підтвердив, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, тому відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби.

Крім того, як видно з листа від 23.09.2025р. № 1/8925, з 04.03.2025р. позивач перебуває у самовільному залишенні військової частини, що не спростував апелянт.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 460/20493/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель