Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №300/3770/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/3770/25 пров. № А/857/41413/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, ухвалене суддею Шумей М.В. у м.Івано-Фраанківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №300/3770/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

29 травня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Пенсійного фонду України, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо оскарження Рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №926130147775 від 04.03.2025 про відмову у перерахунку пенсії; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.03.2025 року №926130147775 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до пункту V стати 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віл 05.11.1991 № 1788-ХІІ. із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком з 03.04.2025; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 25.02.2025 року перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до пункту V статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788001, із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.03.2025 № 926130147775 про відмову ОСОБА_1 , у перерахунку пенсії відповідно до пункту V стати 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віл 05.11.1991 № 1788-ХІІ із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком з 03.04.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 25.02.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту V статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788001, із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги Висновок Національної комісії з реабілітації про визнання потерпілою від репресій особи, дата призначення покарання батькам заявниці - 1950 рік. Згідно свідоцтва про народження позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , як члена сім`ї її примусово переселено не було. Позивачем також не надано жодних документів, що підтверджують застосування до нього репресій.

Враховуючи викладене вище вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області правомірно відмовило в перерахунку пенсії, а отже, відсутні підстави для задоволення позову.

Позивач скористалася правом на подання відзиву, у якому позовні вимоги підтримує. Зазначає, що батьки позивача знаходились на спецпоселенні з 31.07.1930 року по 25.06.1958 року, а позивач народилися 03.11.1954 і на час здійснення репресій проживала зі своїми батьками репресованими особами однією сім`єю, в тому числі проживала у спецпоселенні, куди сім`ю було переселено примусово та відповідно до статті 1-3 Закону №962-ХІІ є потерпілою від репресій, оскільки є дитиною репресованої особи, яка народилися на засланні.

Просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10.11.1954, видане Шамановською с/радою, Братського району Іркутської області, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Стрілка Шаманоської с/ради Братського району, Іркутської області РССРСР; батько: ОСОБА_3 , мати: ОСОБА_4 .

До реєстрації шлюбу ОСОБА_1 мала дошлюбне прізвище, яке отримала від батьків при народження - « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про одруження щодо підтвердження дошлюбного прізвища серії НОМЕР_2 від 31.07.1971.

Відповідно до довідок Управління Внутрішніх справ Виконавчого комітету Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів Інформаційного центру №3/3-25840 від 31.07.1991 та Управління Міністерства внутрішніх справ у Івано-Франківської області Відділу інформаційних технологій №3/3-25840 від 31.07.1991 ОСОБА_3 , 1913 р.н. (батько позивача), разом з родиною 31.07.1950 виселений на спецпоселення із села Угринів-Горішній Станіславського району Станіславської області в Братський район Іркутської області з конфіскацією майна, з якого звільнений 25 червня 1958 року. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 особи вказані у довідках реабілітовані.

Національною комісією з реабілітації надано відповідь від 16.06.2021 №945 на заяву від 18.11.2019 про визнання позивача потерпілою від репресій та додано засвідчені копії Рішення Національної комісії з реабілітації 29 квітня 2021 року та Висновку Національної комісії з реабілітації, якими позивача визнано потерпілою від репресій.

Позивач звернулась до ГУ ПФ України у Івано-Франківській області із заявою від 25.02.2025 щодо проведення перерахунку пенсії відповідно пункту «г» статті 77 Закону «Про пенсійне забезпечення», що не заперечується сторонами.

Із урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке рішенням №926130147775 від 04.03.2025 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком (як члену сім`ї репресованої особи). Аргументацією відмови у перерахунку пенсії в рішенні №926130147775 від 04.03.2025 було те, що ОСОБА_1 , примусово переселена не була, а народилася на засланні, оскільки дата призначення покарання її батька - 1950 р., а дата народження позивача 03.11.1954.

07.04.2025 позивач оскаржила рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 04.03.2025 № 926130147775 до Пенсійного фонду України, останній перенаправив скаргу до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, який 07.05.2025 зазначив, що оскільки позивач народилася на засланні, відсутні підстави для встановлення підвищення пенсії як члену сім`ї реабілітованих у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Листом від 13.05.2025 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надало відповідь, яка за змістом є аналогічною відповіді на її скаргу від ГУ ПФУ у Вінницькій області від 02.05.2025 (а.с. 16, 17).

Вважаючи дії пенсійних органів протиправними, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права на належне пенсійне забезпечення.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII).

Відповідно до статті 1 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.

Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано, зокрема вислання.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначені наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

У постанові від 13.05.2024 року у справі №500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 11.07.2023.

Колегія суддів встановила, що згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10.11.1954, видане Шамановською с/радою, Братського району Іркутської області, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Стрілка Шаманоської с/ради Братського району, Іркутської області РССРСР; батько: ОСОБА_3 , мати: ОСОБА_6 .

Відповідно до довідок Управління Внутрішніх справ Виконавчого комітету Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів Інформаційного центру №3/3-25840 від 31.07.1991 та Управління Міністерства внутрішніх справ у Івано-Франківської області Відділу інформаційних технологій №3/3-25840 від 31.07.1991 ОСОБА_3 , 1913 р.н. (батько позивача), разом з родиною 31.07.1950 року виселений на спецпоселення із села Угринів-Горішній Станіславського району Станіславської області в Братський район Іркутської області з конфіскацією майна, з якого звільнений 25 червня 1958 року. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 особи вказані у довідках, у тому числі батько позивача, реабілітовані.

Відповідно до згаданих довідок батько позивача ОСОБА_3 звільнений 25 червня 1958 року та на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України» від 17.04.1991 реабілітований. Позивач народжена ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до звільнення батька із спецпоселення.

За наведених обставин та враховуючи висновки Верховного Суду у справі №500/5507/23, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи.

В свою чергу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Як слідує з матеріалів справи, спірна доплата до пенсії позивачу не призначена. Однак відповідач наголошує, що така доплата підлягає нарахуванню та виплаті такій категорії осіб саме у передбаченому Постановою № 654 розмірі.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 року у справі №446/1566/16-а.

Враховуючи вказане, за встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії відповідача відмови у виплаті позивачу надбавки до пенсії як члену сім`ї політично репресованого відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про протиправність відмови пенсійного органу у виплаті підвищення пенсії, у розмірі, передбаченому п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та вважає, що з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 03.04.2025 (із дати звернення за призначенням спірної виплати).

Обраний судом апеляційної інстанції спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оскільки рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не є предметом оскарження, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франкіського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №300/3770/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк