Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №500/3776/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/3776/25 пров. № А/857/35804/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року, ухвалене суддею Боб`юк П.М. у м.Тернополі у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №500/3776/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

24 червня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить: 1)визнати протиправною відмову в нарахуванні і виплаті підвищення згідно з пенсії за п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; 2) визнати протиправною відмову в зарахуванні часу перебування в засланні з 30 серпня 1950 року до 23 червня 1958 року, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій; 3) зобов`язати здійснити нарахування і виплату підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01 квітня 2025 року, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зі ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" з 01 квітня 2025 року як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 30 серпня 1950 року до 23 червня 1958 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як члену сім`ї репресованої особи.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 01.04.2025 відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема апелянт вказує на те, що згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

У матеріалах пенсійної справи містяться дані про те, що позивачка зазнала політичних репресій як член сім`ї, яку було примусово переселено.

Апелянт звертає увагу на те, що позивачці виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає у своїх діях будь-яких ознак порушення прав позивачки на забезпечення, оскільки діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Позивач скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, у якому позовні вимоги підтримує. Зазначає, що так як позивач є членом сім`ї репресованої особи, а тому суд дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення по пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України №1788-ХІІ із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано.

Просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Позивач являється репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, підтвердженням статусу реабілітованої особи є посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_1 від 23.12.2004, згідно якого має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

До реєстрації шлюбу ОСОБА_1 мала дошлюбне прізвище, яке отримала від батьків при народження - « ОСОБА_2 », що підтверджується свідоцтвом про одруження щодо підтвердження дошлюбного прізвища серії НОМЕР_2 від 18.06.1968.

Відповідно до архівної довідки МВС України в Тернопільській області від 14.03.2025 №13-ш-2/2025 позивач - ОСОБА_3 , 1948 р.н., разом з батьками ОСОБА_4 , 1905 р.н., ОСОБА_5 , 1910 р.н., на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР № 00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як члени сім`ї посібника учасникам ОУН 30 серпня 1950 року були виселені із села Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області на спецпоселення в Бурят - Монгольську АРСР з конфіскацією майна.

Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 20.09.1950, протокол № 43.

На поселенні під наглядом спецкомендатур и вищезазначені особи перебували до 23.06.1958 року та звільненні на підставі наказу МВС СРСР №0180 від 22.05.1958.

На підставі ст. 3 Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» були реабілітовані 09.11.1993 року УВС в Тернопільській області.

31.03.2025 року позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про проведення перерахунку пенсії з врахуванням надбавки як реабілітованій особі в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 01.01.2025 року з урахуванням раніше виплачених сум та здійснити перерахунок стажу роботи позивача згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 30.08.1950 року по 23.06.1958 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років».

Головне управління ПФУ у Тернопільській області листом від 17.04.2025 року відмовило у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, посилаючись на те, що позивачу до пенсії за віком нараховується надбавка в розмірі 43,52 грн як членам сімей реабілітованих відповідно до постанови КМУ від 16.07.2008 року. №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення», згідно якої громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані проводиться підвищення пенсій в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Стосовно перерахунку стажу в потрійному розмірі за період перебування на спецпоселенні пенсійний орган вказав, що відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» депортованим особам, які знаходились на спеопоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту знаття режиму спецпоселення включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі. Однак, в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивач працювала у спецпоселенні, а тому для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав нема. Пенсія перерахована відповідно до норм чинного законодавства.

Відмову відповідача у здійсненні перерахунку пенсії, позивач вважає протиправною, тому звернулась до суду з адміністративним позовом до суду.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, 17.04.1991 прийнятий Закон України №962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон № 962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

За змістом статті 1 Закону №962-XII, в первинній редакції, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Встановлено, що підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон № 2325-VIII), який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону №962-XII.

Вказаним законом змінено назву Закону №962-XII на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Закон №2325-VIII надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII, в редакції Закону №2325-VIII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 2 Закону № 962-XII, у вказаній редакції, формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

За змістом статті 4 Закону № 962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах спірних правовідносин пенсійний орган не ставить під сумнів право позивачки на пільги та компенсації, встановлені Законом №962-XII, однак вказує, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи, а відповідні виплати підвищення до пенсії повинні здійснюватися у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно до архівної довідки МВС України в Тернопільській області від 14.03.2025 року №13-ш-2/2025 позивач - ОСОБА_3 , 1948 р.н., разом з батьками ОСОБА_4 , 1905 р.н., ОСОБА_5 , 1910 р.н., на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР № 00386 від 20.10.1948 року рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як члени сім`ї посібника учасникам ОУН 30 серпня 1950 року були виселені із села Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області на спецпоселення в Бурят - Монгольську АРСР з конфіскацією майна та у подальшому реабілітовано.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону № 1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року №654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Доплата до пенсії позивачці нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню у цьому випадку підлягає саме вказаний Закон.

Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі №446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі № 442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі № 446/1566/16-а, 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23, від 31 травня 2024 року у справі №500/3332/23.

Щодо віднесення позивачки до категорії «репресованих осіб», то суд апеляційної інстанції зауважує, що поняття «репресована особа» введено Законом № 2325-VIII і такою є: «особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом».

На час набуття позивачкою статусу «реабілітованої» відповідно до статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» «реабілітованим» визнавались: «особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону».

Законом № 2353-12 від 15.05.1992 року дію статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» поширено на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Стаття 3 Закону № 962-XII, у первинній редакції, містила положення, згідно з якими належить реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Аналіз положень Закону № 962-XII надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що репресованою особою є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом, проти репресованої особи безпосередньо здійснювалися репресії у відповідній формі (формах), натомість проти особи, яка є потерпілою від репресій, репресії безпосередньо не здійснювалися, однак у зв`язку з тим, що станом на момент вчинення репресій між потерпілим та репресованою особою існували родинні або інші, визначені Законом зв`язки, особа, яка є потерпілою від репресій, у зв`язку із здійсненням репресій могла зазнавати моральних або інших страждань, а тому підлягає реабілітації відповідно до Закону.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та докази наявні в матеріалах справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 є членом сім`ї репресованої особои, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту "г" частини першої статті 77 Закону №1788-XII в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Таким чином, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є довільним тлумаченням норм закону.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі №500/3776/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк