Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №380/16511/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/16511/25 пров. № А/857/4240/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства культури України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року (судді Мартинюк В.Я., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 11 год. 36 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 10.12.2025) у справі №380/16511/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон Констракшн» до Міністерства культури України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування припису,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Авалон Констракшн» звернулося з позовною заявою до Міністерства культури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якому просить визнати протиправним та скасувати припис №18/56/25 від 16.05.2025 року, яким зобов`язано негайно припинити проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55-а у м. Львові”, які виконуються в межах історичного ареалу міста Львова й у межах охоронної (буферної) зони об`єкта “Львів, Ансамбль історичного центру”, за відсутності погодженої центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року задоволено позов повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Міністерство культури України подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що реалізація планованого містобудівного перетворення матиме негативний вплив на видатну універсальну цінність об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Також на земельній ділянці по вулиці Тютюнників, 55-55-А у місті Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика: на огородженій парканом території наявні ознаки проведення будівельних робіт, а під час проведення обстеження на об`єкті перебували люди, працювала будівельна техніка, активно проводилися демонтажні роботи, що підтверджується наявністю гусеничного екскаватора та значної кількості будівельного сміття, що складається з уламків цегли, бетону та металевих конструкцій. Отже, припис виданий для самостійного усунення виявлених порушень, таким чином невиконання припису є лише підставою для застосування суб`єктом публічної влади іншого способу забезпечення усунення порушень законодавства, без застосування до особи, якій було адресовано припис, заходів адміністративного примусу.

Позивач направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в яких вказує, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 апеляційну скаргу Громадської організації "Народна дія Львів" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №380/16511/25 повернуто.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 заявила в судовому засіданні 01.04.2026 клопотання про долучення апеляційної скарги Громадської організації "Народна дія Львів" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року як пояснення, яке судом задоволено.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 направила до апеляційного суду клопотання та пояснення у дебатах при розгляді апеляційної скарги на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №380/16511/25 в якому вказує про накладення штрафу на керівника ТОВ «Авалон Констракшн» ОСОБА_3 лист від 02.04.2026 додається, який засвідчує, що штраф було накладено 18.07.2025 працівниками УПП у Львівській області за винесеною постановою про накладення адмінстягнення по ч. 3 ст. 140 КУпАП за провадження робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій, не приведення автомобільної дороги в стан, що гарантує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів та пішоходів. Також не враховано судом першої інстанції лист Сектору культури всесвітньої спадщини Fef: CLT/WHC/ENA/25/15456 від 07.11.2025 із доданими технічними оглядами ICOMOS Technical Review. Додатковою підставою для скасування рішення є аналогічний справі у справі №380/21233/25.

Міністерство культури України подало до суду додаткові пояснення у справі про виступ у судових дебатах по справі №380/16511/25.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 подала до суду пояснення у дебатах при розгляді апеляційної скарги на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №380/16511/25.

ТОВ «Авалон Констракшн» подало до суду пояснення для дебатів.

Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник відповідача Олексієнко В.М. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, також апеляційну скаргу Міністерства культури України в судовому засіданні апеляційного розгляду справи підтримали треті особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Представник позивача Легуцький І.Б. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 11.04.2025 начальником відділу контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини департаменту захисту та збереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікацій України Олексієм Жуковим проведено візуальне обстеження та фотофіксацію містобудівних перетворень на земельній ділянці по вул. Тютюнників, 55-55-А у м. Львові та складено акт в якому зазначено, що згідно з науково-проєктною документації «Історико-архітектурний опорний план м. Львова (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів)», затвердженою наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 22 січня 2024 року № 35, земельна ділянка по вулиці Тютюнників, 55-55-А у місті Львові входить до меж історичного ареалу міста Львова й розташовуються в межах охоронної (буферної) зони об`єкта «Львів. Ансамбль історичного центру» включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На земельній ділянці по вулиці Тютюнників, 55-55-А у місті Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика: на огородженій парканом території наявні ознаки проведення будівельних робіт. Під час проведення обстеження на об`єкті перебували люди, працювала будівельна техніка, активно проводилися демонтажні роботи, що підтверджується наявністю гусеничного екскаватора та значної кількості будівельного сміття, що складається з уламків цегли, бетону та металевих конструкцій. Під час обстеження на територію будівельного майданчика потрапити не вдалося. На паркані будівельного майданчика розміщено паспорт об`єкта будівництва. Замовник об`єкта будівництва «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55-а у м. Львові» - ТОВ «АВАЛОН КОНСТРАКШН», підрядник - ТОВ «ДЕВЕЛОПМЕНТ ІНВЕСТ ГРУП».

Міністерство культури та стратегічних комунікацій України 16.05.2025 прийняло припис № 18/56/25, відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» яким вимагало від ТОВ «АВАЛОН КОНСТРАКШН» негайно припинити проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55-а у м.Львові”, які виконуються в межах історичного ареалу міста Львова й у межах охоронної (буферної) зони об`єкта "Львів. Ансамбль історичного центру", включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, за відсутності погодженої з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відповідної проектної документації.

ТОВ «Авалон Констракшн» вважаючи припис № 18/56/25 від 16.05.2025 відповідача протиправним і таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з чим звернулось до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем припис прийнято не у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом України «Про адміністративну процедуру».

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень

Указана норма Конституції України означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Конституція України встановлює, що культурна спадщина охороняється законом (частина 4 статті 54); держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами (частина 5 статті 54); кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).

19 вересня 2013 року Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, підписану Україною 31 жовтня 2007 року, шляхом прийняття Закону України № 581-VII.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції щодо:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти «b», «c», «;d» статті 1 Конвенції).

Сторони Конвенції зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти «a», «b», «e», «f», «g» статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства).

Аналогічні зобов`язання також передбачені статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифікованої Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI (6673-11) від 4 жовтня 1988 року), відповідно до якої кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Своєю чергою, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III).

У преамбулі Закону № 1805-III також закріплено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону № 1805-III визначено, що охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Історичний ареал населеного місця - це частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Отже, держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, зокрема, території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Відповідно до статті 3 Закону №1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 18 частини 2 статті 5 Закону №1805-ІІІ визначено, що повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини належить видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885 затверджено Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України.

Згідно цього Положення, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства “Мультимедійна платформа іномовлення України” та Українського національного інформаційного агентства “Укрінформ”) та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, кінематографії.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.10.2025 №1396 “Про перейменування Міністерства культури та стратегічних комунікацій України” Кабінет Міністрів України постановив перейменувати Міністерство культури та стратегічних комунікацій України на Міністерство культури України (надалі також Міністерство, МК України).

Так, до повноважень Міністерства згідно з пунктами 94-15, 94-16 пункту 4 Положення відносяться, зокрема: видача розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, у зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проєктів, передбачених Законом України “Про охорону культурної спадщини”, без дозволів або з відхиленням від них; здійснення відповідно до закону нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування та музеєфікації пам`яток, об`єктів всесвітньої спадщини та інших робіт на них.

Крім того, пунктом 2 перехідних положень постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2019 № 805 “Деякі питання охорони та збереження об`єктів всесвітньої спадщини”, Міністерство забезпечує управління об`єктами всесвітньої спадщини (до визначення або утворення у встановленому порядку органів управління об`єктами всесвітньої спадщини).

Так, функції органу управління усіма об`єктами всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що знаходяться на території України, покладено на Міністерство.

Отже, Міністерство є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень, крім іншого, належить надання дозволів проведення робіт на пам`ятках національного значення; проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт у межах території пам`яток та в зонах їх охорони, на охоронюваній археологічній території, в історичних ареалах населених місць. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 823/1154/18, від 13.03.2019 у справі № 826/11708/17, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 14.02.2023 у справі № 640/22377/18 та від 23.05.2023 у справі № 380/9773/21, від 29.01.2024 у справі №380/6862/22.

Відповідно до статті 30 Закону №1805-ІІІ, органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Органи місцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці, негайно повідомивши про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування зобов`язані повідомляти відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваженого ним органу, особи, яка набула права володіння, користування чи управління, що створює загрозу пам`ятці.

На об`єктах підводної культурної спадщини зі статусом морського меморіалу забороняється ведення будь-яких форм діяльності, зокрема підводно-екскурсійної, крім потреб наукових досліджень або інвентаризації.

Відповідно до частини 4 статті 32 Закону №1805-ІІІ, з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проєктною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Частиною 7 статті 32 Закону №1805-ІІІ, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 за №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок №318).

Відповідно до пунктів 1-3 Порядку № 318 історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови. Режими використання історичних ареалів визначаються їх історико-культурним потенціалом (кількістю, видами, типами і категоріями об`єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою, наявністю чи відсутністю заповідників, а також установленими зонами охорони пам`яток).

Порядком № 318 передбачено, що відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Міністерство та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини (п.4); межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проєктною документацією під час розроблення історико архітектурних опорних планів цих населених місць (п.5); визначені науково-проєктною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Міністерством (п.12).

Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, до якої Україна приєдналась відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 04.10.1988 № 6673-ХІ “Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини”, кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

Статтею 5 Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини передбачено, що Держави - сторони цієї Конвенції з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні, зокрема, вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини.

Згідно із статтею 172 Провідних настанов ЮНЕСКО щодо втілення у життя Конвенції про всесвітню спадщину передбачено, що обов`язком країни-учасниці Конвенції є інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, яка охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які можуть вплинути на цінність об`єкта всесвітньої спадщини.

Рішенням Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311 “Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова” затверджені межі історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Рішення № 1311 Львівської міської ради від 09.12.2005, яким затверджені межі історичного ареалу м. Львова та зони регулювання забудови м. Львова, у встановленому законом порядку не було скасоване, отже є чинним.

Міністерство культури та інформаційної політики України прийняло наказ “Про затвердження науково-проєктної документації” від 22.01.2024 № 35, яким затверджено науково-проєктну документацію “Історико-архітектурний опорний план м. Львова (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів)” (https://mcip.gov.ua/wp-content/uploads/2024/01/35_nakaz.pdf), що визначає межі і режими використання території історичного ареалу та зон охорони пам`яток м. Львова, розроблену підприємством об`єднання громадян “Інститут культурної спадщини” Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України, та додатки до нього.

Відповідно до науково-проєктної документації “Історико-архітектурний опорний план м. Львова (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів)”, затвердженою наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 22 січня 2024 року № 35, земельна ділянка по вулиці Тютюнників, 55-55-А у місті Львові входить до меж історичного ареалу міста Львова.

Межі буферної зони затверджені відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини та Настанов із застосування Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини до прийняття Закону України від 19 червня 2018 року № 2457-VIII “Про внесення змін до Закону щодо збереження пам`яток культурної спадщини, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО”, яким впроваджено відповідні норми в національне законодавство.

Схема буферної зони розміщена на офіційному веб-сайті ЮНЕСКО за посиланням http://whc.unesco.org/en/list/865/multiple=1&unique_number=1632.

Колегія суддів враховує, що земельна ділянка за вищезгаданою адресою розташована у межах буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО “Ансамбль історичного центру Львова”, відповідно до статті 37-2 Закону №1805-ІІІ проведенню містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні передує інформування Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Рекомендації Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо проєктів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні є обов`язковими для виконання при проведенні таких робіт.

Згідно із пунктом 3 Порядку інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення на території об`єкта культурної спадщини, включеного до Списку всесвітньої спадщини, та/або в межах його буферної зони, затвердженого наказом Міністерства культури України від 20 квітня 2018 року №345, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 липня 2018 року за №786/32238, замовник містобудівних перетворень подає до Міністерства інформацію у чотирьох примірниках, два з яких складено українською мовою, два англійською або французькою мовою, в письмовій формі та на електронних носіях. Міністерство, як орган управління об`єктом всесвітньої спадщини “Історичний ансамбль міста Львова” відповідно пункту 13 частини першої статті 37-4 Закону №1805-ІІІ, надає висновки до науково-проєктної документації містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні щодо їх впливу на видатну універсальну цінність об`єкта всесвітньої спадщини.

Згідно з пунктом 14 частини 2 статті 5 Закону №1805-ІІІ повноваженнями Міністерства є, зокрема: - погодження програм та проєктів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проєктів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.

Судом встановлено, що листами від 20.05.2025 № 06/113/5031-25 та № 06/113/5032-25 Міністерство звернулося до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради та Львівської обласної державної (військової) адміністрації з проханням у межах компетенції та наданих повноважень врахувати вказану інформацію в подальшій роботі та прийнятті відповідних управлінських рішень, забезпечити вручення вищезазначених приписів замовнику та підряднику, здійснити контроль за виконанням вимог центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, викладених у зазначених приписах, у разі необхідності вжити у межах компетенції відповідних заходів реагування та за результатами поінформувати МКСК.

Львівської обласної державної (військової) адміністрації поінформувала МКСК, про те, що рекомендованими листами від 19.06.2025 скеровані приписи Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 16.05.2025 № 18/56/25 до ТОВ «АВАЛОН КОНСТРАКШН» за адресою: вул. Тютюнників, 55, м. Львів та від 16.05.2025 № 17/56/25 до ТОВ «ДЕВЕЛОПМЕНТ ІНВЕСТ ГРУП» за адресою: вул. Головацького, 23-В, м. Львів.

ТОВ «АВАЛОН КОНСТРАКШН» поінформувало відповідача листом від 04.07.2025 № 01-04/07-25, про те, що не здійснювало та не здійснює жодних будівельних чи земляних робіт на об`єкті: «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55-а у м. Львові». Зокрема, - «... станом на день написання відповіді на припис Товариство перебуває в процесі проектування даного об`єкта будівництва і здійснило лише ряд підготовчих робіт спрямовних на розчищення і підготовки ділянки на підставі отриманого дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові від 27.01.2025 року, які не заборонені чинним законодавством...».

Також листом від 17.02.2025 № 06/13/1875-25 Міністерство направило на адресу Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО висновок з проханням підготувати рекомендації Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО до проєктної документації по об`єкту: “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з дворівневою підземною автостоянкою та трансформаторною підстанцією на вул. Тютюнників, 55, вул. Тютюнників, 55-А зі знесенням існуючих споруд у м. Львові”.

Згідно листа Сектору культури всесвітньої спадщини Ref: CLT/WHC/ENA/25/15456 від 07.11.2025 із доданими технічними оглядами ICOMOS Technical Review, ICOMOS дійшов висновку, що запропонований житловий комплекс матиме явно негативний вплив на видатну універсальну цінність об`єкта та традиційний характер району. Реалізація проекту призведе до значної частини зеленої зони, яка використовується громадськістю, зміни природного рельєфу внаслідок глибоких земляних робіт для будівництва підземного паркінгу та заміни її щільними висотними спорудами, що не відповідають природному ландшафту Львівського плато. Тому ICOMOS настійно рекомендує відмовитися від реалізації цього проекту.

Колегія суддів враховує, що на час прийняття оспорюваного припису від 16.05.2025 рекомендації Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО до проєктної документації по об`єкту: “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з дворівневою підземною автостоянкою та трансформаторною підстанцією на вул. Тютюнників, 55, вул. Тютюнників, 55-А зі знесенням існуючих споруд у м. Львові” були відсутні. Також на час прийняття спірного припису не було погодження проєктної документації на зазначене будівництво центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у цій справі полягає у необхідності дотримання суб`єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у межах історичного ареалу міста Львова та в межах буферної зони об`єкта “Архітектурний ансамбль історичного центра Львова”, включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом № 1805-III.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.12.2023 у справі №380/13557/21 вказав, що положення статті 32 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” у сукупності з положеннями статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” та пункту 12 Порядку № 318 у контексті спірних правовідносин у цій справі необхідно розуміти так:

- межі історичного ареалу міста Львова закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Львова, який входить до складу містобудівної документації “Корегування генерального плану м. Львова” ІІ-стадія. Генеральний план”, затвердженої ухвалою Львівської міськради 18-ї сесії 5-го скликання № 3924 від 30.09.2010, що була розроблена відповідно до чинного на час розробки законодавства, а саме - законів України “Про основи містобудування”, “;Про планування та забудову територій”, ДБН Б.1-3-97 “Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів”, затверджених наказом Держбуду України 25.09.1997 № 164;

- оскільки історико-містобудівний опорний план міста Львова, яким визначені, зокрема території, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО та історичний ареал м. Львова, ґрунтується на розробленому інститутом “Укрзахідпроектреставрація” у 2005 році історико-архітектурному плані м. Львова, що також покладений в основу рішення виконкому Львівської міськради №1311 від 09.12.2005 “Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова”, то відповідно території, що визначені такими, що входять до меж історичного ареалу міста Львова згідно з рішенням виконкому Львівської міськради № 1311, знаходяться у межах історичного ареалу міста Львова або його буферної зони на підставі такого історико-містобудівного опорного плану як складової Генерального плану міста Львова;

- з огляду на обов`язковість Генерального плану міста Львова та з метою забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини на території м. Львова, занесених до Списку історичних населених місць України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878), а також для збереження історичної забудови у центральній частині міста Львова, внесеної до Списку всесвітньої спадщини Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 5 грудня 1998 року на 22-й конференції Комітету світової спадщини ЮНЕСКО, “Ансамбль історичного центру Львова” (об`єкт № 865), суб`єкти містобудування зобов`язані дотримуватися обмежень і вимог, установлених Законом України “Про охорону культурної спадщини”, під час здійснення містобудівної діяльності на території, що належить до історичного ареалу та його буферної зони відповідно до історико-містобудівного опорного плану міста Львова;

- незатвердження науково-проєктної документації з визначення меж історичного ареалу м. Львова відповідно до статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” не впливає на правовий режим території як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, не виводить її з-під державної охорони (охорони законом);

- оскільки за законом правовий статус відповідної території як об`єкта культурної спадщини пов`язаний з фактом її перебування у визначених межах історичного ареалу населеного місця України, наявність або відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи центрального органу виконавчої влади не змінює цього факту.

Також судом встановлено, що до Міністерства листом Апарату РНБО України від 07.04.2025 № 730/22-01 (вхідний реєстраційний Міністерства від 08.04.2025 № Л-880/ПВТ/25-ЗВГ) надійшло звернення ОСОБА_1 щодо об`єкта будівництва по вул. Тютюнників, 55- 55-А у м. Львові.

За результатами проведеного 11.04.2025 візуального обстеження земельної ділянки по вул. Тютюнників, 55-55-А у м. Львові, Міністерство замовнику будівництва (ТОВ “АВАЛОН КОНСТРАКШН”) та підряднику (ТОВ “ДЕВЕЛОПМЕНТ ІНВЕСТ ГРУП”) видало приписи від 16.05.2025 № 18/56/25 та № 17/56/25 щодо припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55-а у м. Львові”.

Предметом спору у цій справі є припис №18/56/25 від 16.05.2025, що винесений відносно замовника ТОВ “АВАЛОН КОНСТРАКШН”.

Колегія суддів не погоджується із доводами позивача та його представника наданих в судовому засіданні апеляційного суду, що ТОВ “АВАЛОН КОНСТРАКШН” не розпочинало виконання будь-яких будівельних та земляних робіт на об`єкті “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55 а у м. Львові”, адже такі спростовуються актом візуального обстеження на території історичного ареалу м. Львова від 11.04.2025.

У згаданому акті зазначено, що на земельній ділянці по вулиці Тютюнників, 55-55-А у місті Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика: на огородженій парканом території наявні ознаки проведення будівельних робіт. Під час проведення обстеження на об`єкті перебували люди, працювала будівельна техніка, активно проводилися демонтажні роботи, що підтверджується наявністю гусеничного екскаватора та значної кількості будівельного сміття, що складається з уламків цегли, бетону та металевих конструкцій. Під час обстеження на територію будівельного майданчика потрапити не вдалося. На паркані будівельного майданчика розміщено паспорт об`єкта будівництва. Замовник об`єкта будівництва “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55-а у м. Львові” - ТОВ “АВАЛОН КОНСТРАКШН”, підрядник - ТОВ “ДЕВЕЛОПМЕНТ ІНВЕСТ ГРУП”.

До акту візуального обстеження на території історичного ареалу м. Львова від 11.04.2025 додано матеріали фотофіксації містобудівних перетворень на земельній ділянці по вул. Тютюнників, 55-55-А у м. Львові (том 1 а.с. 60-62).

Колегія суддів дослідивши матеріали фотофіксації встановила, що територія будівельного майданчика огороджена парканом, на якому розміщено паспорт об`єкту, з якого можна встановити зокрема, що замовником об`єкта “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55-а у м. Львові” є ТОВ “АВАЛОН КОНСТРАКШН”, а його генеральним підрядником ТОВ “ДЕВЕЛОПМЕНТ ІНВЕСТ ГРУП”.

Матеріалами фотофіксації також підтверджується відображена у акті візуального обстеження інформація про те, що «…на огородженій парканом території наявні ознаки проведення будівельних робіт. Під час проведення обстеження на об`єкті перебували люди, працювала будівельна техніка, активно проводилися демонтажні роботи, що підтверджується наявністю гусеничного екскаватора та значної кількості будівельного сміття, що складається з уламків цегли, бетону та металевих конструкцій».

Відтак колегія суддів вважає, що позивачем не надано суду жодних доказів, які б спростовували доводи викладені у акті візуального обстеження на території історичного ареалу м. Львова від 11.04.2025 та зафіксовані фотофіксацією до акту огляду, а зважаючи на те, що земельна ділянка за адресою: вул. Тютюнників, 55-55а у м. Львові входить до меж історичного ареалу міста Львова та меж охоронної (буферної) зони об`єкта “Архітектурний ансамбль історичного центру Львова”, включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, то проведення будь-яких будівельних чи земляних робіт на території історичного ареалу міста Львова та в межах буферної зони об`єкта “Архітектурний ансамбль історичного центра Львова”, включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, за відсутності погодженої у встановленому порядку проєктної документації з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, є порушенням вимог статті 32 Закону №1805-ІІІ.

Також апеляційний суд враховує лист Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області №106469-2026 від 02.04.2026 в якому зазначається, що 18.07.2025 о 11:03 год. працівниками УПП у Львівській області ДПП НПУ за адресою: м. Львів, вул. Тютюнників, 55-55а було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №5251540, внаслідок чого гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 140 Кодексу України про адміністративне правопорушення (порушення нормативів щодо обладнання на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах місць: провадження робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій тощо, а так само неусунення після закінчення робіт перешкод і неприведення автомобільної дороги, вулиці, залізничного переїзду в стан, що гарантує безперешкодний і безпечний рух транспортних засобів та пішоходів) та накладено штраф.

Щодо посилання суду першої інстанції на порушення Закону України «Про адміністративну процедуру», то колегія суддів враховує наступне.

15.12.2023 набрав чинності Закон України від 17.02.2022 №2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон №2073-ІХ), який регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 2073-IX, цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Частиною 2 статті 1 Закону № 2073-IX визначено, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час: 1) розгляду звернень осіб, що містять пропозиції, рекомендації щодо формування державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також щодо врегулювання суспільних відносин; 2) конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції (крім справ про надання дозволів та висновків на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання); 3) державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби; 4) реалізації конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 5) оскарження процедур публічних закупівель; 6) нагородження державними нагородами та відзнаками; 7) здійснення помилування; 8) здійснення оцінки впливу на довкілля.

Колегія суддів погоджується із доводами апелянта, що його припис не є адміністративним актом у розумінні Закону України «Про адміністративну процедуру», адже його припис від 16.05.2025 року № 18/56/25, щодо припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55-а у м. Львові», підлягає добровільному виконанню. Отже, припис виданий для самостійного усунення виявлених порушень. Таким чином, невиконання припису є лише підставою для застосування суб`єктом публічної влади іншого способу забезпечення усунення порушень законодавства, без застосування до особи, якій було адресовано припис, заходів адміністративного примусу. У зв`язку з цим, ознакам адміністративного акту можуть відповідати лише приписи, що підлягають обов`язковому виконанню.

Відповідно до преамбули наведеного Закону України «Про охорону культурної спадщини» цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Статтею 1 Закону №1805-ІІІ визначено, що охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Прийняття, набрання чинності, доведення до відома, оскарження в адміністративному порядку, виконання та припинення дії адміністративних актів у сфері охорони культурної спадщини здійснюються відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».

Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, а також надані ними погодження і висновки, якими справа врегульовується по суті, є адміністративними актами. Відносини щодо їх прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання та припинення дії регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Оскарження адміністративних актів у сфері культурної спадщини в адміністративному порядку не зупиняє їхньої дії, крім випадків оскарження адміністративних актів, наслідком прийняття яких є можливість проведення робіт, які можуть призвести до знищення (знесення), пошкодження об`єктів культурної спадщини.

Відтак, під час здійснення заходів щодо охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі №823/1154/18, від 13 березня 2019 року у справі № 826/11708/17, від 21 липня 2019 року у справі № 826/12524/18.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що самого лише посилання на порушення процедури повідомлення про час та місце розгляду справи недостатньо для визнання постанови протиправною. Така особа може навести суду свої заперечення та надати відповідні докази, які така особа мала наміри подати до уповноваженої особи, для доведення дотримання законодавства у своїй діяльності тощо. Крім того, Верховний Суд зазначив, що під час оцінки рішень суб`єктів владних повноважень на їх відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суди повинні уникати надмірного формалізму, а констатуючи порушення відповідачем процедури розгляду справи також перевірити доводи позивача щодо суті виявлених порушень.

Також Верховний Суд зазначив, що формальні порушення процедури повідомлення суб`єкта господарювання про проведення перевірки та про розгляд справи про порушення містобудівного законодавства не можуть слугувати самостійною підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого за результатом проведення такої перевірки та розгляду справи (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 210/5129/17).

Також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 в своїх пояснення наведених в судовому засіданні апеляційного суду вказувала на порушення судом першої інстанції, оскільки не розглянуто повністю її заяви про вступ у справу як третьої особи поданої 24.11.2025.

Апеляційний суд відповідно до наявних матеріалів справи враховує, що як передбачено частинами 2, 5 статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Як встановлено апеляційним судом ОСОБА_2 24.11.2025 подала до Львівського окружного адміністративного суду заяву про вступ у справу як третьої особи та щодо залучення ГО «Народна дія Львів» третьою особою без самостійних вимог на стороні Відповідача.

Відповідно до протоколу судового засідання дане клопотання про залучення третьої особи задоволено. У відповідності до статті 49 КАСУ залучено до участі у справі у якості третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що Львівський окружний адміністративний суд 01.12.2025 розглядаючи подану заяву ОСОБА_2 від 24.11.2025 порушив норми процесуального права, оскільки не розглянув повністю заяву про вступ у справу як третьої особи в частині залучення ГО «Народна дія Львів» відповідно і не виніс судового рішення про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що припис №18/56/25 від 16.05.2025 прийнятий відповідачем з дотриманням норм чинного законодавства України, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, відтак рішення Львівського окружного адміністративного суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям нового рішення та відмову в задоволенні позовних вимог, з наведених вище підстав, тому вимоги апеляційної скарги необхідно задовольнити.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 380/25216/21, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства культури України – задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №380/16511/25 – скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон Констракшн» до Міністерства культури України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування припису - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська

Повний текст постанови складено і підписано 27.04.2026