Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №532/884/23 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/884/23 Номер провадження 22-ц/814/1601/26Головуючий у 1-й інстанції Макарчук С. М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,

за участю секретаря Дороженка Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенка Михайла Валерійовича на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останньої заборгованість за договором позики в розмірі 9917,95 дол. США, у тому числі основний борг 5000 дол. США, пеню 4650 дол. США, 3% річних в сумі 267,95 доларів США, а також витрати на правничу допомогу 5000 грн.

Вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2020 він передав ОСОБА_1 у позику 5000 дол. США, що в еквіваленті складало 140000 грн., про що остання написала розписку та зобов`язувалась повернути кошти 10.07.2021 у гривнях за курсом НБУ на день їх повернення.

У визначений в розписці строк кошти відповідачем повернуті не були.

Оскільки в розписці було вказано нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання, вважає, що відповідач має повернути позику разом з нарахованою пенею в розмірі 1% від суми позики за кожен тиждень прострочення, а також 3% річних в якості відповідальності, передбаченої положеннями ст. 625 ЦК України.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 01 грудня 2020 року в розмірі 6693,70 дол. США, яка складається з 5000 дол. США заборгованість за позикою , 93,70 дол. США в якості 3% річних за 228 днів прострочення зобов`язання за період з 11.07.2021 по 24.02.2022 та 1600 дол. США пені за 32 тижні прострочення зобов`язання до 24.02.2022.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 2447,80 грн. судового збору.

Рішення суду вмотивовано доведеністю факту отримання відповідачем в борг 5000 дол. США, які не були своєчасно нею повернуті, в зв`язку з чим підлягають стягненню в судовому порядку разом з передбаченою в розписці пенею за прострочення виконання грошового зобов`язання та 3% річних за період прострочення до 24.02.2022, згідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача - адвокат Тарасенко М.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення по справі, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вказує, що суд не з`ясував фактичні обставини по справі, а саме - чи є надання позивачем грошей в позику його традиційною практикою, чи сплачує він податки за такі позики та чому не було враховано повернуті ОСОБА_1 як позичальником 900 США і не були при цьому переписані умови розписка.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 , одержала від позивача грошову позику в розмірі 5000 (п`ять тисяч) дол. США, що становило в еквіваленті 140000 грн., про що склала особисто написану розписку.

В даній розписці позичальник зазначила, що зобов`язується повернути суму грошових коштів у гривні, що є еквівалентом 5000 дол. США за курсом НБУ на дату повернення до 10 липня 2021 року. У разі не дотримання цього зобов`язання, зобов`язалася виплатити пеню в розмірі 1% від зазначеної суми за кожен тиждень прострочення виплати.

Не виконання останньою взятих на себе зобов`язань по своєчасному поверненню отриманих коштів, стало підставою для звернення кредитора до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, оскільки не виконане боржником грошове зобов`язання доводиться наявною у кредитора розпискою, в зв`язку з чим стягнув отримані в позику кошти в повному обсязі разом з пенею за несвоєчасне їх повернення та 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України за період прострочення виконання зобов`язання по 24.02.2022 згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1046 ЦПК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В даному випаду матеріалами справи доводиться як отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 5000 дол. США зі строком їх повернення 10.07.2021, так і складання особисто написаної розписки, із зазначеними в ній умовами повернення коштів.

Заперечуючи обставини, якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги, ОСОБА_1 в ході розгляду справи пред`явила позов до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, у зв`язку з чим провадження по даній справі було зупинено до вирішення спору, ініційованого стороною відповідача.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23.08.2024, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11.02.2025, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 , суд встановив як сам факт отримання останньою коштів в сумі 5000 дол. США від ОСОБА_2 згідно написаної нею розписки, так і відсутності обставин щодо її складання під тиском чи іншим примусом.

Недоведеність обставин, які б свідчили про брак її волевиявлення на отримання коштів в позику та складання розписки, стали правовою підставою для відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору позики.

Так, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Надана позивачем ОСОБА_2 розписка є належним доказом існування невиконаного позичальником ОСОБА_1 боргового зобов`язання, містить в собі інформацію про дату написання, розмір отриманої в борг суми коштів, дату їх повернення та застереження у вигляді нарахування 1% пені за кожен тиждень прострочення виплати.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Враховуючи вищезазначені норми права та погодження позичальника сплатити неустойку у вигляді пені в разі несвоєчасного повернення коштів, суд першої інстанції правомірно стягнув отримані в позику кошти, разом з пенею за прострочення виконання грошового зобов`язання та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за період з 10.07.2021 (дата повернення позики) по 24.02.2022 (введення воєнного стану) у відповідності до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, вірно встановивши фактичні обставини по справі та правильно застосувавши до них норми матеріального права, якими урегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених ОСОБА_2 вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду та не містять посилання на обставини, з якими чинне законодавство пов`язує скасування чи зміну судового рішення.

Посилання апелянта на сплату позичальникам 900 дол. США, які не було враховано при розгляді справи не беруться колегією суддів до уваги, оскільки такі обставини не підтверджені жодними доказами по справі, які сторона відповідача мала б надати як суду першої інстанції, так і при апеляційному перегляді.

Безпідставними є доводи щодо суперечності зазначеного в розписці розміру пені в 1% за прострочення виконання, що, на думку апелянта, не відповідає нормам чинного законодавства, яке передбачає таку неустойку за один день прострочення виконання зобов`язання.

В даному випадку необхідно виходити з визначеного положеннями ст. 638 ЦК України принципу свободи договору, оскільки при укладанні договору позики, в розписці сторони погодили як розмір позики, так і відповідність за її несвоєчасне повернення.

Доказів подальшого узгодження між сторонами зменшеного розміру неустойки, суду не надано.

Посилання на необхідність встановлення наявності між сторонами правовідносин за договором позики, відхиляються колегією суддів, оскільки такі обставини були встановлені в повній мірі як під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, так і під час розгляду вказаної справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду, яке ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенка Михайла Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року.

Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин