Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №161/21904/23 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/21904/23 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.

Провадження № 22-ц/802/215/26 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,

секретар Власюк О.С.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 подану його представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року в складі судді Кихтюка Р.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, мотивуючи тим, що у період шлюбу з ОСОБА_4 , який був зареєстрований 20.08.2016 року було набуто у власність нерухоме майно, а саме:

1. квартиру, загальною площею 45,4 м2, за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 1 463 050,34 грн.;

2. квартиру, загальною площею 43,8 м2, за адресою АДРЕСА_2 , вартістю 1 241 846,68 грн.;

3. комірку (нежитлове приміщення), загальною площею 4,4 м2, за адресою АДРЕСА_3 , вартістю 52 800,00 грн.;

4. транспортний засіб (легковий автомобіль) марки MAZDA, моделі CX-7, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 368 700,00 грн.

На даний час подружні відносини припинені, у зв`язку з чим просила визнати спільною сумісною власністю подружжя вищевказане майно та в порядку поділу майна визнати за нею право власності на квартиру, загальною площею 43,8 м2, за адресою АДРЕСА_2 та комірку, загальною площею 4,4 м2, за адресою АДРЕСА_3 , припинивши належне ОСОБА_4 право власності на частку у власності на вказане майно.

В порядку поділу просила визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру, загальною площею 45,4 м2, за адресою АДРЕСА_1 та автомобіль «MAZDA», моделі CX-7, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

В ході розгляду справи позивач за первісним позовом подала заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до яких просила визнати за нею право власності на таке майно: квартиру, загальною площею 43,8 м2, за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918448307101); комірку, загальною площею 4.4 м2, за адресою АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918427007101) та об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , ступінь готовності 39% (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2817614907080), припинивши належне ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку у власності на вказане майно.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру, загальною площею 45,4 м2, за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2710571807080) та автомобіль «MAZDA», моделі CX-7, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ., припинивши належне їй право власності на частку у власності на вказане майно.

Відповідач ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, вказавши, що за час перебування у шлюбі ними було також збудовано житловий будинок садибного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 . Вказаний будинок збудований на земельній ділянці з кадастровим номером 0722887500:03:001:1787 площею 0,12 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка була набута у власність ОСОБА_3 до шлюбу. Будинок підлягає поділу в розмірі по частині кожному співвласнику. Земельна ділянка також підлягає поділу відповідно до частці його майна під незавершеним будівництвом.

Спільними є і боргові зобов`язання подружжя, так як квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 набута ним за рахунок коштів, отриманих в борг на підставі договору позики. Так, 22.08.2022 року ним було отримано в борг від ОСОБА_6 1 000 000,00 грн. для сплати внеску за купівлю квартири по АДРЕСА_5 .

Просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на частку житлового будинку садибного типу А-1 площею 162,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 . А також визнати за сторонами в рівних частках по частці грошові зобов`язання за договором позики від 01.08.2022 року, який укладений між ним та ОСОБА_6 .

У заяві про уточнення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 , просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частку незавершеного будівництвом житлового будинку садибного типу А-1 площею 162, 5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4 . Інші позовні вимоги залишив без змін.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 11 листопада 2026 року ухвалено Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 :

- квартиру, загальною площею 45,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 ,

- квартиру, загальною площею 43,8 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 ,

- комірку (нежитлове приміщення), загальною площею 4,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 , ;

- транспортний засіб (легковий автомобіль) марки MAZDA, моделі CX-7, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ,.

- житловий будинок садибного типу незавершеного будівництвом площею 162,5 кв.м. в АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 0722887500:03:001:1787 площею 0,12 га в АДРЕСА_4 .

В порядку поділу спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_3 право власності на :

- квартиру, загальною площею 43,8 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 ;

- комірку (нежитлове приміщення), загальною площею 4,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 , ;

- частину житлового будинку садибного типу незавершеного будівництвом площею 162,5 кв.м. в АДРЕСА_4 ;

- на частку земельної ділянки, кадастровий номер 0722887500:03:001:1787 площею 0,12 га в АДРЕСА_4 .

В порядку поділу спільної сумісної власності, визнати за ОСОБА_4 право власності на :

- квартиру, загальною площею 45,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 ;

- частину житлового будинку садибного типу незавершеного будівництвом площею 162,5 кв.м. в АДРЕСА_4 ;

- на частку земельної ділянки, кадастровий номер 0722887500:03:001:1787 площею 0,12 га в АДРЕСА_4 ;

- транспортний засіб (легковий автомобіль) марки MAZDA, моделі CX-7, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за її частку у спільному майні в розмірі 268551 (двісті шістдесят вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 83 коп.

В задоволенні решти вимог по первісному та зустрічному позовах – відмовити.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 грудня 2025 року частково задоволено заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 23240 грн. витрат на професійну правову допомогу та 3000 грн. понесених витрат на оплату послуг з оцінки. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. витрат на професійну правову допомогу. В решті заявлених вимог – відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення суду в частині вирішення позовних щодо поділу квартири АДРЕСА_6 , квартири АДРЕСА_7 , комірки (нежитлового приміщення), за адресою АДРЕСА_3 , щодо стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні, щодо відмови у визнанні спільними боргових зобов`язань і розподілу судових витрат та ухвалити нове судове рішення, яким визнати спільними боргові зобов`язання на суму 1000000 грн. за договором позики, укладеним 01 серпня 2022 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , квартири та нежитлове приміщення - комірку поділити між сторонами шляхом визнання права власності на зазначених об`єктів за кожним із сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача спростовує аргументи апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін. Зазначає, що спір виник через небажання відповідача переїхати на проживання з квартири АДРЕСА_7 в іншу квартиру, наголошує на неможливості спільного проживання, вартість майна підтверджується висновками експерта-оцінювача, відповідач діяв недобросовісно, приховавши від позивачки придбання квартири по АДРЕСА_8 –В в період шлюбу. Просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. в апеляційному суді.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини.

З 20.08.2016 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.02.2024.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_4 зареєстроване майно, яке набуте за період шлюбу, а саме:

- квартира, загальною площею 45,4 м2, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918448307101

- квартира, загальною площею 43,8 м2, за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2710571807080;

- комірка (нежитлове приміщення), загальною площею 4,4 м2, за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918427007101.

З повідомлення регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області слідує, що 03.12.2020 року за ОСОБА_4 зареєстрований транспортний засіб «MAZDA», моделі CX-7, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

За ОСОБА_3 зареєстровано право власності на:

- житловий будинок садибного типу, відсоток готовності 39%, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2817614907080;

- земельну ділянку з кадастровим номером 0722887500:03:001:1787 площею 0,12 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868084007228.

Згідно з Договором позики та розпискою від 01.08.2022, ОСОБА_4 отримав в борг від ОСОБА_6 кошти в розмірі 1 000 000,00 грн.

Апеляційним судом встановлено, що у пункті 1.5 Договору позики сторони передбачили, що кошти позичаються для придбання майнових прав на квартиру по АДРЕСА_5 .

У день підписання договору ОСОБА_4 отримав позичені кошти (пункт 3.1 Договору позики), повернення позики сторони погодили до 30.08.2023 (пункт5.1 Договору позики).

Між ОСОБА_4 (Замовник) та ПАТ «Луцьксантехмонтаж № 536» (Виконавець) 24 серпня 2022 року укладено договір, предметом якого є діяльність сторін у будівництві житлового фонду. Виконавець зобов`язався збудувати з власних матеріалів та передати Замовнику житло-однокімнатну квартиру АДРЕСА_9 (ІІ під`їзд) на 9 поверсі за адресою АДРЕСА_5 загальною площею 46 кв. м.( пункти 1.1- 1.3 договору).

Вартість приміщення становить 1081000 грн., внесок сплачується в один етап до 29 серпня 2022 року.

Довідкою ПАТ «Луцьксантехмонтаж № 536» від 13 березня 2025 року підтверджується, що розрахунок за будівництво житла проведено.

Мотиви апеляційного суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем частково, тому переглядається апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги відповідно до приписів статті 367 ЦПК України.

Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_4 підлягає до задоволення з таких підстав.

Щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання спільними боргових зобов`язань.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Правовий аналіз змісту частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником) за наявності двох умов:

1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід, зокрема спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший із подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16 (провадження № 61-26089св18) та від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843св20).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання спільними боргових зобов`язань за договором позики суд першої інстанції послався на недоведеність позивачем укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання позичених коштів на потреби сім`ї.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки місцевий суд не дотримався вимог статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів при вирішенні зазначеної позовної вимоги.

У позовній заяві позивачка ОСОБА_3 крім іншого майна, просила поділити квартиру АДРЕСА_6 як спільно набуте майно, однак не посилається на джерело доходів подружжя, які були використані для придбання цієї квартири.

Із відзиву на позовну заяву та із змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 вбачається, що він зазначав про одержання позики з відома ОСОБА_5 , отже в інтересах сім`ї, з метою сплати внеску за квартиру АДРЕСА_6 і також визнає цю квартиру спільною сумісною власністю.

Ураховуючи що кожен із сторін визнає право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_6 , встановлювати обставини справи та надавати оцінку доказам в частині вимог про визнання спільними боргових зобов`язань необхідно у нерозривному зв`язку з обставинами та доказами щодо джерела походження коштів на придбання квартири АДРЕСА_6 .

На підтвердження своїх доводів про набуття у власність цієї квартири позивачка не подала належних та допустимих доказів про наявність в подружжя доходів, достатніх для придбання вказаного об`єкта нерухомості.

Заперечуючи позику в інтересах сім`ї ОСОБА_3 не довела джерела походження коштів, за які було придбано квартири АДРЕСА_6 і не подала належних та допустимих доказів на підтвердження висловленого заперечення про те, що договір позики в інтересах сім`ї з метою придбання вказаного об`єкта нерухомості не укладався та позичені гроші в інтересах сім`ї не використовувались.

З наданих Головним управлінням ДПС у Волинській області на вимогу суду відомостей щодо нарахованого податку, нарахованого доходу за період з № кварталу 216 року по 4 квартал 2020 року вбачається, що за цей період дохід ОСОБА_4 становив - 400357.79 грн., дохід ОСОБА_5 – 235538.94 грн.

Необхідно також врахувати, що у період з лютого 2018 року сторони сплачували внески за придбання квартиру АДРЕСА_7 , також було розпочато будівництво житлового будинку та набуто транспортний засіб у грудні 2020 року, тобто, подружжя понесло витрати на придбання зазначеного майна.

Суд першої інстанції всупереч вимог статті 89 ЦПК України не надав правової оцінки доказам у їх сукупності та взаємному зв`язку, з яких вбачається, що квартира АДРЕСА_6 подружжям набута у 2022 році, водночас у подружжя були відсутні доходи для її придбання, і саме в цей період був укладений договір позики на суму 1000000 грн., зобов`язання за яким не виконані. За таких обставин суд першої інстанції безпідставно поклав в основу висновку про відмову у визнанні спільними боргових зобов`язань за договором позики пояснення позивачки про її необізнаність щодо договору позики та заперечення щодо використання позичених грошей в інтересах сім`ї, яка водночас стверджує про набуття квартири АДРЕСА_6 у спільну сумісну власність подружжя без надання доказів про джерело походження коштів для придбання цієї квартири.

Зазначені порушення норм процесуального права привели до неправильного вирішення позовної вимоги про визнання спільними боргових зобов`язань, що відповідно до приписів ч. 2 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині.

Аналізуючи зазначені докази в їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що кошти у розмірі 1000000 грн., які ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_6 на підставі договору позики, укладеного 01 серпня 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 використані в інтересах сім`ї на придбання квартири АДРЕСА_6 , право спільної сумісної власності на це майно визнається обома сторонами, позика на час розгляду справи не повернута, тому позовну вимогу про визнання спільними боргових зобов`язань належить задовольнити.

Щодо вирішення позовних вимог за первісним позовом про поділ квартири АДРЕСА_6 , квартири АДРЕСА_7 , комірки (нежитлового приміщення), за адресою АДРЕСА_10 , приміщення 152 апеляційний суд враховує таке.

Вирішуючи спір в частині поділу вказаних квартир та нежитлового приміщення суд першої інстанції, виділяючи у власність позивачки квартиру АДРЕСА_7 , комірку (нежитлове приміщення), за адресою АДРЕСА_10 , приміщення 152 зазначив у рішенні про врахування інтересів дитини, яка проживає з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_11 , також вважав додатковим господарським приміщенням комірку (нежитлове приміщення), загальною площею 4,4 м2, за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918427007101.

Такі висновки суду є помилковими, не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущенні, що недопустимо згідно приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

В апеляційному суді відповідач ОСОБА_4 пояснив, що нежитлове приміщення придбано під час шлюбу як самостійний об`єкт, ніяким чином не поєднаний з квартирою, не має статусу допоміжного приміщення квартири.

Такі пояснення підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, з якого вбачається, що комірка площею 4.4 кв. АДРЕСА_10 є самостійним об`єктом нерухомості, має самостійний реєстраційний номер, відомості про те, що цей об`єкт є допоміжним приміщенням до квартири АДРЕСА_7 відсутні.

Посилаючись у рішенні про врахування інтересів малолітньої дитини як мотив виділення у власність позивачки квартири АДРЕСА_7 суд першої інстанції не вказав, які саме інтереси малолітньої дитини враховано.

Водночас, апеляційним судом встановлено, що позивач, відповідач та їх малолітня дитина на час вирішення справи судом зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_2 , ні в судовому порядку, ні за згодою сторін питання про визначення місця проживання малолітньої дитини не вирішувалось.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 4 статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;

Суд першої інстанції всупереч вимог статті 89, частини 4 статті 265 ЦПК України, не надав мотивованої оцінки аргументам та запереченням відповідача ОСОБА_4 про неможливість поділу квартир у запропонований позивачкою спосіб, стверджуючи, що квартира АДРЕСА_6 не придатна для проживання, оскільки в ній не проведено ремонт, відсутній елементарний благоустрій, меблі, та що він також проживає у квартирі АДРЕСА_7 , і цієї обставини позивачка не заперечувала.

Ураховуючи викладене суд першої інстанції безпідставно визнав комірку допоміжним приміщенням до однієї із квартир, дійшов помилкового висновку про можливість поділу майна у спосіб виділення кожному із сторін окремої квартири, які за своєю вартістю не є рівноцінними, що і призвело до стягнення значної грошової компенсації за належну частку у спільному майні на користь відповідача.

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Верховний Суд при розгляді справи № 522/17831/20 у постанові від 17 січня 2024 року зазначив, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575 св 19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714 св 22.

Апеляційний суд вважає за необхідне при визначенні способу поділу двох квартир та комірки врахувати обставини, які є істотними: зокрема, те, що сторони зареєстровані і проживають разом з малолітньою дитиною у квартирі АДРЕСА_7 , питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків жодною із сторін не порушувалось, нежитлове приміщення комірка АДРЕСА_12 є самостійним об`єктом нерухомості, не має визначеного статус у допоміжного приміщення, позивачем не спростовано належними та допустимими доказами тієї обставини, що квартира АДРЕСА_6 непридатна для проживання на даний час у зв`язку з тим, що не відремонтована після передачі забудовником та в ній відсутній благоустрій, колишнє подружжя має спільні боргові зобов`язання за договором позики від 01 серпня 2022 року на суму 1000000 грн., які були витрачені на придбання спірної квартири та які є невиконаними, а отже, підлягають виконанню обома сторонами, тому доходить висновку про наявність підстав не погодитись із запропонованим позивачем варіантом поділу майна – двох квартир і комірки та ухваленим в цій частині рішенням суду першої інстанції.

Колегія вважає доцільним та справедливим з урахуванням наведених вище обставин провести поділ двох квартир та нежитлового приміщення, шляхом визнання за кожним із сторін права власності на частки квартири, загальною площею 45,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 , квартири, загальною площею 43,8 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , комірки (нежитлове приміщення), загальною площею 4,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 , тому рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно скасувати.

Із змісту оскарженого рішення суду вбачається, що суд першої інстанції при поділі квартир, нежитлового приміщення – комірки до визначеної судом різниці у вартості виділеного нерухомого майна додав ще й частину вартості транспортного засобу, який виділений у власність відповідачу ОСОБА_4 , стягнувши з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за її частку у спільному майні у розмірі 268551 грн. 83 коп.

У зв`язку з визначеним апеляційним судом способом поділу двох квартир і нежитлового приміщення в рівних частках, потреба визначати різницю у вартості виділених часток в квартирах та комірці відпала. Водночас суд першої інстанції у власність відповідача ОСОБА_4 виділив транспортний засіб (легковий автомобіль) марки MAZDA, моделі CX-7, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , з чим сторони погодились, тому з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути частину вартості транспортного засобу у розмірі 184350 грн. За таких обставин рішення суду в частині визначення позивачці розміру грошової компенсації за частку в спільному майні також підлягає скасуванню.

Згідно з приписами статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розглядаючи справу суд першої інстанції неповно встановив обставини справи в оскарженій частині рішення суду, недотримався норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції в оскарженій відповідачем частині належить скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Щодо судових витрат в суді першої інстанції.

Відповідно до змісту статті 133 ЦПК У країни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частин 1-2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржене рішення здійснив розподіл судового збору пропорційно задоволених позовних вимог, а також за наслідками розгляду заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ухвалив додаткове судове рішення від 23 грудня 2025 року, яким задовольнив заяви позивача та відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи співмірність понесених витрат з виконаною адвокатами роботою та пропорційність задоволених позовних вимог.

Додаткове рішення є складовою ухваленого рішення суду по суті позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 , скасуванням рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову про поділ квартир та нежитлового приміщення - комірки підлягає зміні додаткове рішення Луцького міськрайонного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

При розподілі витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції апеляційний суд виходить з такого.

Згідно з вимогами частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті належать витрати на професійну правничу допомогу.

За положенням частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, складання відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії договору про надання правової допомоги від 20.11.2023, додаткових угод до нього від 23.11.2023 та від 20.12.2023, акту приймання-передачі наданих послуг, позивачу ОСОБА_3 надавалася професійна правнича допомога у справі, вартість якої визначена в розмірі 28000 грн. і яка сплачена позивачем, що підтверджується відповідними квитанціями. Крім того, позивачем сплачено 3000 грн. за послугу з оцінки майна, відповідно до договору на виконання робіт з оцінки майна №11 від 12.12.2023, акту прийому-передачі виконаних робіт від 12.12.2023, платіжної інструкції від 12.12.2023.

Також професійна правнича допомога надавалась відповідачу, згідно з копією договору про надання правової допомоги від 05.01.2024 та акту приймання – передачі виконаних робіт від 17.11.2025. Вартість наданих послуг становила - 49 000 грн.

Представником позивача Лавренюком Б. О., в суді першої інстанції, подано заперечення на заяву про ухвалення судового рішення, в якій просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу яку просить стягнути з його довірительки відповідач, стягнути 28000грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Дослідивши матеріали справи, враховуючи фактичний обсяг наданої правничої допомоги, з врахуванням вимог розумності і справедливості, з урахуванням часткового задоволення вимог первісного позову (62,02%) та задоволення зустрічного позову (100%) апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяв про стягнення витрат на правничу допомогу: позивачу в розмірі 17236,60 грн. (28000грн х 62,02%), та 3000 грн. понесених витрат на оплату послуг з оцінки майна, а відповідачу з урахуванням реальності та розумності адвокатських витрат та поданої представником позивача заяви - 20000 грн.

Тому додаткове рішення Луцького міськрайонного суд від 23 грудня 2025 року необхідно змінити, викласти резолютивну частину додаткового рішення в новій редакції :

«Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 17365,60 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3000 грн понесених витрат на оплату послуг з оцінки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.»

При розподілі витрат на сплату судового збору за подання первісної та зустрічної позовних заяв апеляційний суд зазначає наступне.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 сплатила 13420 грн судового збору за подання позовної заяв, а відповідач ОСОБА_7 сплатив 9413 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви.

Оскільки вимоги первісної позовної заяви відповідача задоволено частково (62,02%), зустрічна позовна заява задоволено повністю, то з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути 8323,04 грн витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви, а з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 9413 грн витрат по оплаті судового збору за подання зустрічної позовної заяви.

Щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Апеляційним судом встановлено, що за подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_7 сплатив 20202,48 грн судового збору, а тому у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, необхідно cтягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 20202,48 грн витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 368, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

ухвалив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 подану його представником ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року в цій справі скасувати в оскаржуваних частинах: щодо поділу квартири за адресою АДРЕСА_1 ); квартири за адресою АДРЕСА_2 ); комірки (нежитлове приміщення), за адресою АДРЕСА_3 , щодо стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні, щодо відмови у визнанні спільними боргових зобов`язань і розподілу судових витрат та ухвалити в цих частинах нове судове рішення.

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати право власності ОСОБА_3 :

- на 1/2 частки квартири, загальною площею 43,8 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 ;

- на 1/2 частки квартири, загальною площею 45,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 ;

- на 1/2 частки комірки (нежитлове приміщення), загальною площею 4,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 .

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, визнати право власності ОСОБА_4 :

- на 1/2 частки квартири, загальною площею 43,8 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 ;

- на 1/2 частки квартири, загальною площею 45,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 ;

- на 1/2 частки комірки (нежитлове приміщення), загальною площею 4,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 ,

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1/2 вартості транспортного засобу (легковий автомобіль) марки MAZDA, моделі CX-7, номер кузова НОМЕР_1 , 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 в розмірі 184350 грн (сто вісімдесят чотири тисячі триста п`ятдесят гривень).

Визнати спільними для колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 боргові зобов`язання у сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень за договором позики від 01 серпня 2022 року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 8323,04 грн витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 9413 грн витрат по оплаті судового збору за подання зустрічної позовної заяви.

Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2025 року в цій справі змінити, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 17365,60 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3000 грн понесених витрат на оплату послуг з оцінки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 20202,48 грн витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: