Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №759/5476/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5476/26

пр. № 2/759/7700/26

23 квітня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Косінської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

у березні 2026 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд: визнати за ним, ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням кімнати гуртожитку АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він перебував у трудових відносинах з Київським заводом «Червоний Екскаватор», на даний час це ПАТ «АТЕК, з 23.07.1990 року по 31.01.2002 року. На підставі спільного рішення профкому та адміністрації підприємства АТ «АТЕК» у зв`язку із роботою йому було надано для проживання кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_2 , де він і був зареєстрований, а згодом у зв`язку із продажом гуртожитку ПАТ «АТЕК» по АДРЕСА_2 , на підставі спільного рішення профкому та адміністрації підприємства АТ «АТЕК» у зв`язку із роботою йому було надано для проживання у лютому 1997 року кімнату № НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_3 . Вказує, що він був заселений до гуртожитку із дотриманням вимог чинного законодавства, в установленому порядку зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_3 і проживає в кімнаті НОМЕР_1, відповідно ПАТ «АТЕК» визнав за ним право користування даним жилим приміщенням в гуртожитку, проте спеціальний ордер на заняття жилого приміщення йому так і не було видано, незважаючи на його численні звернення, в тому числі і до суду. На виконання рішення Київської міської ради від 13.11.2013 року №73/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 року №596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» було розглянуто на засіданнях наглядової ради з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій 21.11.2024 року (протокол №4) та громадської комісії з житлових питань Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації 3.12.2024 року (протокол №21) питання видачі ОСОБА_1 ордеру на кімнату № НОМЕР_1 , блок № НОМЕР_2 у гуртожитку по АДРЕСА_6 і прийнято рішення про відмову у видачі ордеру з підстав відсутності підстави для вселення (ордеру, рішення суду), про що повідомлено позивача 21.01.2025 Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 визначено суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 43-44).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09.03.2026 відкрито провадження по справі (а.с. 45-46).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.04.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 59).

Позивач у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, 23.04.2026 через канцелярію суду представником позивача адвокатом Басараб Н.В. подано заяву про слухання справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 58).

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, 14.04.2026 надіслано до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечує та просить слухання справи проводити без участі його представника (а.с. 52-54).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Київським заводом «Червоний Екскаватор», на даний час це ПАТ «АТЕК, з 23.07.1990 року по 31.01.2002 року (а.с. 31-40).

Відповідно до форми А, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , працює різник металу цех №12, вибув 27.02.1997 року на АДРЕСА_3 ( а.с. 17).

Відповідно до довідки №48 від 10.03.2025 року виданої ТОВ «Компанія Діловий Центр» ОСОБА_1 дійсно проживав за адресою АДРЕСА_4 з 2001 року по 30.04.2024 року. Нараховані комунальні послуги сплачував вчасно та у повному об`ємі ( а.с. 16).

Як вбачається з акту ЖЕД №8-9 про фактичне місце проживання особи від 20.03.2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в кімнаті АДРЕСА_5 з 17.11.1995 року ( а.с. 19).

У відповідності до довідки від 21.11.2023 року Відділу обліку та розподілу житлової площі Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 14.11.1996 року у складі 1 особи ( а.с. 21).

ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 сплачує комунальні послуги та отримує кореспонденцію (а.с. 23-25).

Відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києві від 19.09.2018 року у справі 759/319/17 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог до ПАТ «АТЕК» про зобов`язання видати ордер, так як права позивача не порушуються відповідачем і право користування житлом відповідачем не оспорюється (а.с. 14-15).

25 квітня 2024 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва та позивачем було укладено договір про надання послуг з обслуговування будинку (гуртожитку) та прибудинкової території на кімнату АДРЕСА_5 ( а.с. 26-30).

Відповідно до витягу з протоколу засідання громадської комісії з житлових питань Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 03.12.2024 року (протокол №21) ОСОБА_1 відмовлено у видачі ордеру на кімнату № НОМЕР_1 , блок № НОМЕР_2 у гуртожитку по АДРЕСА_6 з підстав відсутності підстави для вселення (ордеру, рішення суду) ( а.с. 12).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020, було задоволено позов Київської міської ради та зобов`язано ПрАТ «Атек» передати безоплатно гуртожиток по АДРЕСА_3 загальною площею 7 233 кв.м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

15.12.2022 року прийнято Рішення Київської міської ради №5907/5948 «Про безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку та зовнішніх інженерних мереж ПрАТ «АТЕК» та внесення змін у додаток до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва».

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Згідно положень ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві». Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 201/193/22.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т.д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Верховний суд у справі № 754/12224/21 від 23 травня 2024 року стосовно належного способу захисту при відмові у видачі ордеру на кімнату у гуртожитку дійшов правових висновків, що «отже, спір у цій справі стосується права користування житлом (кімнатою) певної площі, а тому належним способом захисту інтересів ОСОБА_1 є визнання такого права. Саме при вирішенні такого позову підлягають перевірці в судовому порядку питання правомірності дій відповідача щодо відмови у видачі позивачу ордера на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м та необхідність відповідача вчинити певні дії. З урахуванням підстав та змісту позовних вимог належним способом захисту права, яке ОСОБА_1 вважає порушеним, є визнання права користування житлом (кімнатою) певної площі. Визнання протиправною відмови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у видачі ордера на кімнату житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 та зобов`язання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видати ордер на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м не є належними способами захисту порушених прав позивача.»

Відповідно до ст. 61 ЖК України (чинному на час вселення позивача до кімнату гуртожитку) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово - експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, слід з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст.19,47 Конституції України, ст.ст. 16 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування жилим приміщенням в гуртожитку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням кімнати гуртожитку АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська