Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №534/3597/25 — Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області

Справа №534/3597/25

Провадження №2/534/1503/25

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року м. Горішні Плавні

Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області

в складі суду: головуючого судді Морозова В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Костюченко О.А.,

представника відповідача Скользнєвої В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення кредитної заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із згаданим позовом до відповідача в якому прохає суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за Договором №2666672 від 07.12.2021 року у розмірі 15823,98 грн. (П`ятнадцять тисяч вiсiмсот двадцять три гривнi 98 копiйок). Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» 2422,40 грн. (Двi тисячi чотириста двадцять двi гривнi 40 копiйок) відшкодування зі сплати судового збору.

Позовні вимоги, серед іншого, головним чином мотивовані тим, що 07.12.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2666672.

Відповідно до Розділу 1 Кредитного договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти в гривні (далі – кредит) в сумі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,99% на день. В окремих випадках, вcтановлених Договором (що в свою чергу не передбачають неналежне виконання позичальником зобов`язань) може застосовуватися знижена (акційна) процентна ставка, яка становить 0.9% на день. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку Позичальник вказав при оформленні кредиту. Представник позивача вказує, що вказане вище підтверджується документом від надавача платіжних послуг.

Також представник Позивача зазначає, що Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши передбачені договором платежі вчасно , що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

23.05.2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (нині ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» надалі – Позивач, Новий кредитор) було укладено ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ №01.02-25/23, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.

Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ №01.02-25/23 від 23.05.2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2666672 складає: 15823,98 грн. Оскільки Додаток 1 (Реєстр Боржників) до Договору факторингу є досить об`ємним документом і містить дані щодо кількох тисяч позичальників, на підтвердження вищенаведеного представник Позивача надає копію власне Договору факторингу, копію першої і останньої сторінки Додатку 1 до договору факторингу (зазначаючи про наявність оригіналу відповідного Додатку 1 у Позивача) і копію Витягу з Додатку 1, який містить дані стосовно саме заборгованості ОСОБА_1 за договором №2666672.

Представник Позивача зазначає, що станом на дату складання позовної заяви заборгованість за Договором №2666672 від 07.12.2021 року становить: заборгованість за сумою кредиту - 3999,99 грн.; заборгованість по відсотках - 11823,99 грн.; пеня, штраф - 0,00 грн.; комісія - 0,00 грн. Загальна сума заборгованості становить 15823,98 грн. Також на підтвердження вищенаведеного представник Позивача надає розрахунок заборгованості за договором.

Ухвалою суду від 08.01.2026 відкрито провадження за вказаним позовом та призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклика) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 11.02.2026 здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Представником Відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути з Позивача на користь Відповідача судові витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 31.03.2026 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні по суті представник Відповідача відзив на позовну заяву підтримала та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Позивача про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, не з`явився.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази та надавши їм правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.12.2021 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 2666672.

Істотні умови вищевказаного Договору наступні: сума кредиту: 4000 грн; строк кредитування: 360 днів; відсоткова ставка: знижена – 1% в день, стандартна – 1,99 % в день.

Так, 23.05.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (нині ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС») було укладено Договір факторингу №01.02-25/23, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.

Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу №01.02- 25/23 від 23.05.2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2666672 складає: 15 823,98 грн.

Представник Позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №2666672 у сумі 15 823,98 грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту: 3999,99 грн; заборгованість за відсотками: 11 823,99 грн.

Щодо відсутності доказів надання коштів суд зазначає наступне.

Так, відповідно до Листа №34574-0403 від 04.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» укладено договір на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019.

Відповідно до зазначеного договору було успішно, на думку Позивача перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 07.12.2021 18:36:18 на суму 4000,00 (чотири тисячі гривень 00 копійок) грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 123871001, призначення платежу: "Зарахування 4000 грн на карту НОМЕР_1 ", але представнок Позивача не надано до позовної заяви доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», які здійснювали переказ коштів на рахунок відповідача від імені Позивача.

Представником Позивача не долучено до матеріалів справи доказів щодо перерахування коштів від ТОВ «Лінеура Україна» як кредитних на рахунок ТОВ «Універсальні платіжні рішення» для здійснення переказу коштів для подальшого переказу їх Відповідачу.

Так, лист ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» №34574-0403 від 04.03.2024 року про перерахування коштів, наданий Позивачем, на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів, не є належним доказом, оскільки не відображає, що номер рахунку належить отримувачу, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, а отже з`ясувати, кому були перераховані кошти неможливо.

Подібну позицію Верховного Суду, викладено у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/564/18, де зазначено, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Лінеура Україна» умов п. 2.1 договору №2666672 від 07.12.2021 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Крім того, матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, саме ОСОБА_1 .

А отже, в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів Дідик Т.О. за договором №2666672 від 07.12.2021 року.

Щодо відсутності доказів відступлення прав вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Свеа Фінанс» суд зазначає наступне.

Відповідно до позовної заяви, 23.05.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (нині ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС») було укладено Договір факторингу №01.02-25/23, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.

Відповідно до умов п.2.1 якого Клієнт відступає (передає) Фактору Права вимоги, а Фактор набуває Права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Права вимоги Фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим Договором.

Таким чином, спірні правовідносини стосуються наявності у Позивача права вимоги до Відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так представник Позивача стверджує, що Позивач отримав право вимоги ним набуте на підставі договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.

У позовній заяві ТОВ «Свеа Фінанс» зазначає, що відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу №01.02-25/23 від 23.05.2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2666672 складає: 15 823,98 грн.

Суд враховує позицію Верховного Суду викладену у постанові від 02.12.21 у справі №905/306/17, де зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Наданий суду Реєстр боржників № 1 до договору факторингу не є належним чином оформленим. Він складається з 2-х аркушів, непослідовних за своєю нумерацією, і взагалі не містить інформації стосовно кредитного договору №2666672 від 07.12.2021 року, укладеного між ТОВ «Лінеура» та ОСОБА_1 .

Наданий суду документ під назвою «РЕЄСТР БОРЖНИКІВ №1 до Договору Факторингу №01.02-25/23 від «23» травня 2023 року», в якому зазначена інформація відносно ОСОБА_1 фактично не є витягом з реєстру боржників, оскільки є аркушем паперу, на якому представник Позивач надрукував інформацію, яка, на думку представника, відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору факторингу. Також суд звертає увагу на те, що вказані витяги створені та засвідчені Позивачем одноосібно, та не містять підпису іншої сторони договору факторингу. Також вони не є належним чином засвідченою копією оригінального реєстру прав вимоги, який мав бути підписаний обома сторонами правочину.

Водночас за умовами укладених договорів про відступлення права вимоги передбачено, що клієнт зобов`язаний відступити фактору права вимоги зазначені у відповідному Реєстрі боржників. Однак таких реєстрів боржників Позивач суду разом з позовною заявою не надав.

За таких обставин Позивач не довів наявність у нього права вимоги до Відповідача у спірних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, підстави до задоволення позову відсутні, з огляду на не доведеність Позивачем факту надання відповідачу кредиту в сумі, зазначеній в позовній заяві.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, представником Позивача не спростовано доводи представника Відповідача.

Щодо розподілу відшкодування судових витрат на правову допомогу суд, зазначає наступне.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду у складі суддів Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша – друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:

«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу з Позивача на користь Відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 141, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення кредитної заборгованості – відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Повне найменування позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», ЄДРПОУ 37616221, адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8.

Відомості, які суд не оголошує щодо учасників справи при проголошенні рішення суду:

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя В`ячеслав МОРОЗОВ

Повний текст рішення виготовлено 27.04.2026.