Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №367/8412/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/8412/25

Провадження №2/367/2222/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

23 квітня 2026 року місто Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Білогруд О.О.,

секретаря судового засідання Гончаренко Н.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив :

І. Стислий виклад позиції позивача.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр», Кредитодавець, Позивач), в інтересах якого діє Чехун Ю.В., звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з указаною позовною заявою, яка мотивована таким. 28.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 (далі також Позичальник, Відповідач), укладено Кредитний договір (оферти) № 28.12.2024-10000010. Відповідно до його умов відповідачу надано кредит у розмірі – 22 000, 00 грн. строком на 140 дні. Згідно з пунктом 3.1. Договору Кредитодавець зобов`язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти. Відповідно до пункту 4.1. Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача. Уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5354-32-ХХХХ-8754. Тому ТОВ «Споживчий центр» виконав свої зобов`язання у повному обсязі. У свою чергу відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, на момент пред`явлення позову, утворилась заборгованість у розмірі 67 100 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 22 000 грн., за процентами у розмірі 30 800 грн., неустойки в розмірі 11 000 грн., та комісії в розмірі 3 300 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр», тому просив стягнути з відповідача указану заборгованість а також понесені судові витрати.

ІІ. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Білогруд О.О.

Ухвалою судді від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

01.10.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зокрема зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору між відповідачем та позивачем. Відповідач наголошує, що не укладав кредитний договір, роздруківку якого долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджував процентну ставку, неустойку та інші кабальні умови кредитування. Також Відповідач вказує, що невідомо, кому належить карткові рахунки, на які нібито переказано дані кошти, оскільки лист фінансового сервісу не містить ідентифікуючих даних про відповідача (із фрагментів номеру карти, що відображені в повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме йому). Інформаційне повідомлення LiqРay на яке посилається позивач, не є первинним документом, що підтверджує перерахування кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. До позову не додано договір, який би підтверджував повноваження та умови посередника здійснення фінансових операцій на замовлення платника - ТОВ «Споживчий центр», а також з цієї довідки не вбачається, що перерахування на карту відбулося саме на виконання договору споживчого кредиту від 28.12.2024 № 28.12.2024-100000010. Тому наголошує, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування йому суми позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо). У матеріалах позову відсутні первинні документи, які повинні бути складені під час надання кредитних коштів. Відповідач зауважує, що докази, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який, відповідно, повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Відповідач стверджує, що позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості. Неможливо встановити, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, а також які саме умови спірного договору № 28.12.2024-100000010 порушені відповідачем. Відповідач заперечує укладення кредитного договору та отримання коштів від ТОВ «Споживчий центр». Підсумовуючи, відповідач вказує, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення договору позики (кредиту) з відповідачем на умовах, що вказані в наданій копії договору позики (кредиту), не довів перерахування відповідачу тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому у задоволенні позову варто відмовити повністю.

В судові засідання представник позивача ТОВ «Споживчий центр» не з`являвся, у позовній заяві просили розгляд справи за відсутності представника позивача.

В судових засіданнях представник відповідача адвокат Гаращук С.В. просив у позові відмовити з підстав, зазначених у відзиві. Зауважив, що ОСОБА_2 ніколи не був клієнтом «Укрсиббанку», не звертався до нього із заявами про відкриття банківського рахунку, кредитний договір із ТОВ «Споживчий центр» він ніколи не укладав. Вважає, що його особистими даними скористалися шахраї і у подальшому оформили договір позики. По указаному факту ОСОБА_2 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, відповідні відомості внесено до ЄРДС 23.04.2025. Також звернув увагу, що у договорі указано, що позичальник « ОСОБА_2 » на момент укладення договору 28.12.2024 є працівником ДТЕК, однак відповідно до довідки від 11.09.2024, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 з 29.09.2024 перебуває на військовій службі по мобілізації на особливий період. В цілому, зауважив, що позивачем не доведено факт укладення договору позики саме з ОСОБА_2 , а подані стороною відповідача докази підтверджують, що ОСОБА_2 такий договір не укладався і не міг укладатися, тому у задоволені позовних вимог слід відмовити.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

28.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та клієнтом з іменем по батькові « ОСОБА_2 » укладено Кредитний договір (оферти) № 28.12.2024-100000010. Згідно з пунктом 1.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Відповідно до пункту 2.1. договору електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається Кредитодавцем та Позичальником у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.3 указаного договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів - перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5354-32-ХХХХ-8754. День надання Кредиту - списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця, а днем погашення Кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця. У відповідності із пунктом 9.1. у разі несплати Кредиту та/або Процентів у встановлені договором терміни/строки, сума зобов`язань з погашення Кредиту та/або Процентів з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою, крім випадків, встановлених Договором. У разі несвоєчасного повернення Позичальником обумовленої суми Кредиту та/або несплати нарахованих Процентів до Позичальника може бути застосована неустойка згідно пунктом 7.6. кредитного договору.

Відповідно до пункту 7.6 Договору випадку невиконання/неналежного виконання Позичальником будь-яких грошових зобов`язань за Договором Кредитодавець залишає за собою право нарахування неустойки, розмір якої встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти. Максимальний розмір неустойки встановлюється законом.

23.04.2025 до ЄРДР внесено відомості на підставі ухвали Ірпінського міського суду Київської області за зверненням ОСОБА_2 про те, що невідома особа оформила кредит на його ім`я на суму 3 000,00 грн (ЄО заяв №12078, 12079, 27094). Досудове розслідування проводиться ВП №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області.

Листом від 05.02.2025 № 453/зг ТОВ «Споживчий центр» повідомлено ОСОБА_2 про те, що він самостійно має можливість звернутися з відповідним зверненням щодо отримання інформації про наявність/відсутність відкритого банківського рахунку в АТ «Укрсиббанк» у якому відкрито рахунок, на який перераховано кошти за кредитним договором, укладеним з « ОСОБА_2 »

Листом від 05.03.2025 №11/2282 АТ «Укрсиббанк» повідомлено ОСОБА_2 про те, що на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) рахунки у банку відсутні.

ОСОБА_2 з 29.09.2024 перебуває на військовій службі по мобілізації на особливий період у ІНФОРМАЦІЯ_2 (довідка від 11.09.2025 №3928).

IV. Норми права, які застосував суд. Мотивована оцінка і висновки суду.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтями 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому згідно з частинами першою та другою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагається.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 вказаного Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ( частина третя статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частин четверта та п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 вказаного Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею вказаного Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (частина шоста та восьма статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронні документа та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги, за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (частина перша статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Укладення електронного договору повинно відбуватися шляхом підписання його електронним підписом.

Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства (статті 526 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (статті 610, 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавць) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до статті 1055 ЦК України.

10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша третя статті 12 ЦПК України»).

Суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (стаття 13 ЦПК України»). Тобто саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

ТОВ «Споживчий центр» не надано доказів проведення ідентифікації особи позичальника при вході в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

При цьому, зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_2 (прізвища, ім`я, по батькові відповідача, адреси його проживання, серії, номеру паспорта та ідентифікаційного коду) не підтверджує підписання останнім кредитного договору №28.12.2024-100000010 від 28.12.2024 в електронній формі.

Крім до позовної заяви не долучено доказів того, що банківський рахунок на який перераховано кошти позивачем за договором №28.12.2024-100000010 від 28.12.2024 емітовано самена ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведено прийняття ОСОБА_2 пропозиції (акцепту) ТОВ «Споживчий центр» шляхом надання відповіді на таку пропозицію у порядку, визначеному частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Позивачем не надано належних доказів ідентифікації ОСОБА_2 в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції - ТОВ «Споживчий центр», що є обов`язковою умовою за приписами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, позивачем не доведено укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 кредитного договору №28.12.2024-100000010 від 28.12.2024 шляхом прийняття пропозиції (акцепту) у електронній формі.

Окрім того, суд звертає увагу, що доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, але не виключно: первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником взятих на себе зобов`язань (Постанова КГС ВС від 22.08.2024 у справі №916/735/23).

У постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 752/17604/15-ц міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».

Відповідно до наявного у матеріалах справи листа № 107-2107 від 21.07.2025 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: «28.12.2024 00:11:01 на суму 22 000, 00 грн., номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua – 608643990, призначення платежу: Видача за договором кредиту №28.12.2024-100000010». Відомостей про власника банківського рахунку на який здійснено перерахування коштів не указано, також указана довідка не міститься відомостей про те, що указаний банківський рахунок відкрито саме на ім`я відповідача ОСОБА_2 .

Відтак позивачем не надано доказів на підтвердження того, що кошти було перераховано на виконання кредитного договору №28.12.2024-100000010 від 28.12.2024, саме відповідачу ОСОБА_2 . З інформації АТ «Укрсиббанк», наданої на звернення відповідача ОСОБА_2 , убачається, що на ім`я ОСОБА_2 рахунки у банку відсутні.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, положення статті 80 ЦПК України передбачають, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів укладення 28.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 договору про споживчий кредит №28.12.2024-100000010 та належного виконання ТОВ «Споживчий центр» умов кредитного договору щодо здійснення безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок ОСОБА_2 , позов ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором не підлягає задоволенню.

V. Судові витрати

Оскільки вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають, судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу залишаються за позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ірпінський міський суд Київської області.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 23.04.2026.

Відомості про учасників:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса місця місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О.О. Білогруд