Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №357/2869/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2869/26

Провадження № 2-а/357/229/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Бебешко М. М. ,

при секретарі - Примак А. М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в приміщенні суду в м. Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

В С Т А Н О В И В:

23 лютого 2026 року ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат – Міхеєва Євгенія Геннадіївна, звернулись до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із даним позовом.

В обґрунтування позову зазначили, що 30.01.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 винесено постанову 4БЦРКТЦК № 315, якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням стягнення у розмірі 17000,00 грн. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що порушення позивача полягали в наступному «громадянин ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинив адміністративне правопорушення, яке полягає в порушенні призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, а саме не оновив свої облікові дані, зокрема в частині інформації про придатність до військової служби, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП. Вважає, що постанова 4БЦРТЦК №315 від 30.01.2026 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 являється незаконною та такою, що винесена з порушенням нори матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а справа – закриттю. При дослідженні оскаржуваної постанови встановлено, що в її тексті не зазначено конкретну норму, а саме статтю, пункт чи підпункт нормативно-правового акта, яка б чітко вказувала, яке саме положення мобілізаційного законодавства було порушене позивачем. Зазначили, що позивачеві повістки від відповідача на явку до ТЦК та СП для проходження ВЛК не направлялись. З власної ініціативи позивач ВЛК пройти не міг, оскільки ВЛК проводять лише за направлянням ТЦК та СП. Оскільки жодним нормативним актом, у тому числі зазначеними в оскаржуваній постанові не передбачено обов`язку громадянина України після оголошення мобілізації без виклику посадових осіб ТЦК та СП з власної ініціативи проходити ВЛК, то в діях позивача відсутня об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2026 року справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 24 лютого 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано ІНФОРМАЦІЯ_1 надати до суду належним чином завірені копії документів, які стали підставою для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення від 30 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 .

09 березня 2026 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення від представника позивача – адвоката Міхеєвої Є.Г., до яких долучила копію матеріалів адміністративної справи 4БЦРТЦК № 315 про адміністративне правопорушення вчинене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_4 отримав ухвалу про відкриття провадження в справі 06 березня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що учасники справи будучи належним чином повідомленні про розгляд справи, із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на адресу суду не зверталися, відповідач у встановленні судом строки не подав відзив на позов, тому суд вважає за можливе провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

19.01.2026 інструктором відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_5 старшим сержантом ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення серії 4 БЦРТЦК № 315 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 . Суть адміністративного правопорушення «Громадянин ОСОБА_1 , 29.05.1976 року, військово-лікарську комісію проходив у 1997 році, за результатами якого був визнаний обмежено придатним до військової служби. З моменту останнього проходження ВЛК минуло понад 28 років, що перевищує встановлений законодавством строк для обов`язкового повторного медичного огляду. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 не виконав обов`язку щодо своєчасного проходження військово-лікарської комісії згідно з вимогами ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в особливий період, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 12 год 00 хв 30.01.2026 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

30 січня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 , полковником ОСОБА_2 було винесено постанову 4БЦРТЦК № 315, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штраф в розмірі 17000,00 грн.

За змістом постанови громадянин ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 вчинив адміністративне правопорушення, яке полягає в порушенні призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, а саме не оновив свої облікові дані, зокрема в частині інформації про придатність до військової служби, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП. Дослідивши протокол з додатками, вважає доведеним, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст 210 КУпАП.

З копії військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 не вбачається наявності в нього статусу обмежено придатного до військової служби.

Відповідно до вимог ч.1ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст.210 КпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку

Частиною 3 ст. 210 КпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Нормами абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

У пункті 2 Порядку № 1487 закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Підпунктом 1, 2, 7, 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (додаток 2 до Порядку № 1487; далі - Правила) передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку:

за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ),військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов`язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;

за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ,відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік;

особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Також згідно з підпунктом 101 пункту 1 Правил у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий обліку районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів);

мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон;

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Згідно п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального

управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Разом з тим у копії військового квитка ОСОБА_1 немає даних про визнання позивача обмежено придатним до військової служби також відповідач не надав доказів наявності у відповідача такого статусу.

Отже, суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не доведено, що ОСОБА_1 мав обов`язок виконати вимоги п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», а саме був визнаний обмежено придатним до військової служби, а тому суд вважає, що направлення позивача на ВЛК має відбуватись у встановленому загальному порядку для військовозобов`язаних.

Пунктами 68, 80 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок №560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до абз 2 – 3 п. 69 Порядку № 560 особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Відповідно до пункту 74 Порядку №560 Військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1 цього Порядку.

Направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване відповідно до пунктів 74-1 та 74-3 цього Порядку, повинно містити таку інформацію: реєстраційний номер та дату направлення, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), дату народження особи, яка направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, мету та дату початку медичного огляду військово-лікарською комісією, назву установи (закладу охорони здоров`я) та її поштову адресу. За бажанням військовозобов`язаних та резервістів такі направлення надсилаються в електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

Згідно абз. 4 п. 74 Порядку № 560 військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та виявили бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ними військовій частині, командиром військової частини або начальником центру рекрутингу Збройних Cил видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11, яке реєструється у письмовій формі у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається військовозобов`язаному та резервісту під особистий підпис.

Згідно п. 74-1 Порядку № 560 Для формування направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в електронній формі за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на таке направлення кваліфікований електронний підпис у день його формування (крім направлення, зазначеного у пункті 74-3 цього Порядку).

Направлення, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, може бути роздруковане. У такому разі його паперова форма повинна містити придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією.

Роздруковане направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту, військовозобов`язаному під особистий підпис.

Під час вручення роздрукованого направлення військовозобов`язаним та резервістам під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, що позивач був направлений на проходження ВЛК у порядку, встановленому пунктами 69, 74 або 74-1 Порядку № 560, а також доказів наявності у позивача статусу особи, яка має обов`язок самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Таким чином суд дійшов до висновку про відсутність в діянні позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП.

Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Вказана позиція відповідає Постанові Верховного суду від 13 лютого 2020 року в справі № 524/9716/16-а

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі N 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі N 295/3099/17.

Крім того, суд встановив наявність інших процесуальних порушень розгляду справи про адміністративне правопорушення

Згідно ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст.255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 та ч.2 ст.210-1 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

У статті 256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Згідно ч. 6-9 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

Протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

У випадках, передбачених частинами шостою і сьомою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Однак, як вбачається з матеріалів адміністративної справи відносно діяння позивача ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП серія 4 БЦРТЦК № 315 від 19.01.2026, який було прийнято за основу при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Однак, відповідач не надав доказів того, що позивач ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи за ч. 3 ст. 210 КУпАП, що він подав відповідну заяву, в якій він не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Таким чином, суд вважає, що не складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно позивача є істотним порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та винесення постанови 4БЦРТЦК № 315.

Отже, за таких обставин суд вважає, що Постанова 4БЦРТЦК № 315 від 30 січня 2026 року винесена з порушенням процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

У статті 280 КУпАП закріплено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ч.1 ст.283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Будучи належним чином повідомленим про розгляд справи Відповідач будь-яких доказів в обґрунтування заперечень та відзиву на позов до суду не надав, розпорядившись своїм правом на власний розсуд.

Оскільки відповідачем у справі, не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та правомірності прийняття постанови 4БЦРТЦК № 315 від 30 січня 2026 року, яка є предметом оскарження у даній справі, а тому приймаючи до уваги вищенаведені фактичні обставини справи, та враховуючи положення ст.62 Конституції України, ст.280, 251 КУпАП, ст.77 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог щодо скасування постанови.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.286 КАС України - за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, у тому числі, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже суд вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень під час накладення адміністративного стягнення щодо позивача прийнято з порушенням вимог ст. 2 КАС України, що в свою чергу є підставою для його скасування та закриття справи про адміністративне правопорушення, тому позов підлягає до задоволення.

При вирішенні питання про стягнення судового збору суд вказує наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки справа, що розглядається, не є справою щодо накладення адміністративного стягнення (глава 22 КУпАП), а є адміністративною справою з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності (накладення адміністративного стягнення) (стаття 286 КАС України).

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 21.01.2021 року у справі № 361/8616/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17 зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Частиною 2 пп.5 ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 статті 4 цього Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» становив 3328,00 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що предметом розгляду даної справи є правомірність постанови про накладення адміністративного стягнення.

Отже, ставка судового збору за подачу позову становить 665,60 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі ч. 2 ст. 19, ст. 65 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 210, 235, 245, 247, 251, 252, 254-256, 268, 280, 283, 287-289, 291 КУпАП та керуючись ст.ст. 5, 20, 72, 77, 79, 139, 159, 162, 165, 194, 229, 241-246, 250, 251, 255, 268, 269, 286, 293 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.

Скасувати рішення суб`єкта владних повноважень – постанову від 30 січня 2026 року 4БЦРТЦК №315 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, яким рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 . Місце знаходження: АДРЕСА_2 . Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3

СуддяМ. М. Бебешко