Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №320/11272/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/11272/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, орган пенсійного забезпечення, Управління, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплат, пенсії з 01.02.2023 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №13/5854/с від 18.06.2024 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 у розмірі без грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром та дії щодо обмеженні його пенсії максимальним розміром;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №13/5854/с від 18.06.2024 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 із розрахунку 90% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з 01.02.2023, без обмеження максимальним розміром з 01.03.2023 року, без обмеження максимальним розміром з 01.03.2024 року, без обмеження максимальним розміром з 01.03.2025 року та без застосування з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII. На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 в адміністративній справі №320/44628/23, ІНФОРМАЦІЯ_2 підготовлено та направлено до відповідача нову довідку про розмір грошового забезпечення від 18.06.2024 за №13/5854/с станом на 01.01.2023. Проте органом пенсійного забезпечення протиправно відмовлено у такому перерахунку.

На переконання позивача, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ. Із посиланням на рішення Конституційного Суду України за №7-рп/2016 від 20.12.2016, яким визнано неконституційними частину 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в частині обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, наполягає на виплаті йому перерахованої пенсії без застосування обмеження максимальним розміром, зважаючи на те, що після 2017 року положення Закону №2262-XII таких обмежень не містять.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті пенсії з 01 лютого 2023 року на підставі довідки від 18.06.2024 №13/5854/с, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року на підставі довідки від 18.06.2024 №13/5854/с, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.03.2025;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 13.03.2026; просив вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII.

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 в адміністративній справі №320/44628/23, ІНФОРМАЦІЯ_2 складено та направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві довідку від 18.06.2024 за №13/5854/с про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023.

Позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок з урахуванням оновленої довідки. Листом від 09.09.2024 за №35376-34113/Є-02/8-2600/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено позивачу у здійсненні такого перерахунку з посиланням на відсутність правових підстав, оскільки Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про здійснення перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керуючись вимогами статті 19 Конституції України, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-XII (надалі по тексту також - Закон №2262-ХІІ).

За Законом №2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частини 3 статті 43 Закону №2262-XII пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини 1 та 2 статті 63 Закону №2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Відповідно до частини 4 статті 63 Закону №2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсій, призначених особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців (частина 2 статті 51 Закону №2262-ХІІ).

В силу вимог частини 3 статті 51 Закону №2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Таким чином у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, пенсії підлягають перерахунку на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Згідно із приписами статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі по тексту також - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад, оклад за військовим званням; 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); 3)одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина 4 статті 9 Закону №2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 за №704 (надалі по тексту також - Постанова №704), яка набрала чинності з 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

"(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням."

Попри вказане суд апеляційної інстанції керується пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону Україну "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 06.12.2019 за №1774-VІІІ, за змістом яких:

- установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій;

- до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 в адміністративній справі №320/44628/23, ІНФОРМАЦІЯ_2 складено та направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві довідку про розмір грошового забезпечення позивача від 18.06.2024 за №13/5854/с станом на 01.01.2023.

Вказану довідку подано до ГУ ПФУ в м. Києві для проведення на її підставі перерахунку пенсії позивача.

Водночас у рішенні відповідача від 09.09.2024 зазначено про відсутність підстав для перерахунку пенсії.

Отже, відмова відповідача фактично нівелює рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 в адміністративній справі №320/44628/23, на підставі якого ІНФОРМАЦІЯ_2 видано зазначену вище довідку.

Колегія суддів звертає увагу, що до моменту отримання належної довідки від державного органу, з якого особу було звільнено із служби, у пенсійного органу не виникало обов`язку з перерахунку пенсії позивача.

Алгоритм дій, який повинні вчинити, зокрема територіальний орган Пенсійного фонду України та державний орган, з якого осіб, яким призначено пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ було звільнено із служби, для реалізації перерахунку раніше призначених пенсій визначені "Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 за №45 (надалі по тексту також - Порядок №45).

Пунктом 1 Порядку №45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 2 Порядку №45 Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін`юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС, Службі судової охорони (далі - державні органи). Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

Своєю чергою, пунктом 3 Порядку №45 унормовано, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено Порядком №45.

Отже, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, є збільшення рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, що може бути реалізовано або шляхом інформування територіального органу Пенсійного фонду України: органами влади (у спосіб, визначений пунктами 1- 3 Порядку №45) або шляхом безпосереднього звернення пенсіонера з відповідною заявою та доданими до неї документами.

Водночас суд зазначає, що централізований механізм повідомлень та інформувань територіального органу Пенсійного фонду України органами влади є основним способом реалізації права на перерахунок раніше призначених пенсій відповідно до Закону №2262-ХІІ, який має бути здійснено автоматично, без додаткового звернення пенсіонера та подання ним довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку його пенсії.

Проте, коли в централізованому порядку таку довідку не буде подано до органів, які здійснюють перерахунок пенсії, а пенсіонерові в її видачі відповідним державним органом буде відмовлено, останній не матиме змоги реалізувати своє право на перерахунок, визначене статтею 63 Закону №2262-ХІІ, оскільки до моменту отримання належної довідки від пенсіонера чи належного державного органу в пенсійного органу не виникає обов`язку з перерахунку пенсії.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 26.07.2023 у справі № 380/16010/21, від 17.10.2023 у справі №380/657/22, від 14.07.2023 у справі №380/2246/22, від 28.11.2023 у справі №160/12994/22, від 17.01.2024 у справі №420/437/21 та від 04.04.2024 у справі № 380/859/23, від 19.06.2025 у справі №520/1307/24.

Відтак отримання оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача, виданої на підставі рішення суду, має наслідком виникнення для Головного управління ПФУ в м. Києві обов`язку вчинити відповідні дії щодо перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки про розмір грошового забезпечення позивача від 18.06.2024 за №13/5854/с, в якій зазначено розміри грошового забезпечення станом на 01.01.2023. Тобто, у відповідача на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 довідки від 18.06.2024 за №13/5854/с виник обов`язок у відповідності до Закону №2262-XII перерахувати пенсію.

При цьому, такий перерахунок має бути проведений з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії, тобто у відповідності до частини 2 статті 51 Закону №2262-XII. У спірному випадку відповідач, враховуючи вимоги наведеної вище норми, має провести перерахунок, починаючи з 01.02.2023.

Тому висновки суду першої інстанції в цій частині позовних вимог є правильними.

За Законом №2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 за №3668-VІ (надалі по тексту також - Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, які викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень Рішення КСУ №7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17, від 14.05.2019 у справі №591/2109/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17.

Поміж іншим, суд вказує, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

При цьому приписи статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Суд також наголошує на не врахування відповідачем визнання рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Таким чином, ухваленням вказаного рішення Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Основного Закону.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.

З огляду на матеріали пенсійної справи позивача (ФА 103789), судом першої інстанції встановлено, обмеження максимальним розміром пенсії позивача застосовано з 01.03.2025 (підсумок пенсії становив 24 798,71 гривень, натомість до виплати складає 23 610,00 гривень).

Враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону №2262-ХІІ не передбачено будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного закону, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.01.2024 у справі №160/17347/22, від 18.07.2024 у справі №300/2531/21, від 29.11.2024 у справі №380/24058/23, від 11.03.2025 року у справі № 240/25897/23, від 19.03.2025 у справі № 320/39247/23 та від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.

Суд зауважує, що апеляційна скарга не містить жодних конкретних доводів, спрямованих на спростування вищезазначених висновків, зокрема у апеляційній скарзі не наведено аргументів щодо наявності обґрунтованих підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром.

Враховуючи наведене колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягали у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром, у зв`язку з тим, що у спірних правовідносинах, які склались в цій справі, підлягають застосуванню норми спеціального нормативно-правового акту, яким є Закон №2262-ХІ (з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016, від 27.02.2020 за №3-р/2020), який не передбачає будь-яких обмежень розміру пенсій.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 у справі №320/11272/25, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.