Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №755/22420/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/22420/25 Суддя (судді) першої інстанції: Хромова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Сердюка Дмитра Юрійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із адміністративним позовом до інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Сердюка Дмитра Юрійовича, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №5965588 від 18.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту також - КУпАП) та закрити справу про адміністративне правопорушення.

В межах адміністративного позову позивач виклав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване обставинами неотримання примірника оскаржуваної постанови на місці її винесення; таку отримано 07.11.2025 у складі відповіді Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції від 30.10.2025 за №Г-843/41/22/02-2025, опісля чого скеровано позовну заяву.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18.12.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути її недоліки протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням інших підстав для поновлення строку, долучивши докази на підтвердження поважності причин такого пропуску; викладення позовної заяви у новій редакції із зазначенням належного кола відповідачів з обґрунтуванням позовних вимог стосовно кожного відповідача; доказів надсилання копії позовної заяви із додатками іншим учасникам справи.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, зокрема, обставини оскарження позивачем постанови про накладення адміністративного стягнення до вищестоящої посадовій особі та неотримання вчасно рішення цього органу, не є поважною причиною пропуску десятиденного строку для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. У даному випадку позивачеві до 30 жовтня 2025 року (дата розгляду його заяви) було відомо про факт винесення оскаржуваної постанови, її зміст та інкриміноване правопорушення, а також про результати розгляду скарги органом поліції.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Сердюка Дмитра Юрійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення повернуто позивачу.

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив із того, що оскарживши постанову в порядку пункту 3 частини 1 статті 288 КУпАП, позивач скористався альтернативним правом на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення до вищестоящого органу (посадової особи) поліції. Водночас вказана обставина, як і неотримання вчасно рішення цього органу, не є поважною причиною пропуску десятиденного строку для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції від 12.01.2026, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, та, посилаючись на порушення норм процесуального права й неповне з`ясування обставин, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи обґрунтовані тим, що копію оскаржуваної постанови одержано 07.11.2025, натомість до суду звернувся 17.11.2025, відтак не вважає строк звернення до суду порушеним.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс) відсутність останнього не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У силу вимог частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Частиною 2 статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Згідно із статтею 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1322 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1322 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення (стаття 291 КУпАП).

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Предметом оскарження у цій справі є постанова суб`єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП.

У межах апеляційного перегляду спір зосереджений виключно на питанні дотримання позивачем установленого законом строку звернення до суду.

Особливості судового провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Відповідно до частини другої цієї статті позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Аналогічний підхід закріплений і в частині першій статті 289 КУпАП, яка передбачає десятиденний строк на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення з дня її винесення. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений за заявою особи, щодо якої ухвалено постанову.

З аналізу наведених норм права вбачається, що законодавець установив спеціальний, скорочений строк звернення до суду для оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, який обчислюється з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Поновлення такого строку можливе лише за наявності поважних причин. Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожному конкретному випадку суд має перевірити, чи наводить особа, яка подає заяву про поновлення строку звернення до суду, такі підстави.

Оскільки предметом оскарження у цій справі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП, до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний десятиденний строк звернення до суду, який обчислюється з дня ухвалення відповідної постанови.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк звернення до суду, адже оскаржувана постанова винесена 18.10.2025, натомість до суду останній звернувся лише 17.11.2025.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, підставою для звернення до суду із даним позовом є незгода позивача із інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Сердюка Дмитра Юрійовича щодо складання 18.10.2025 постанови серії ЕНА №5965588 від про притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення та накладення стягнення.

У контексті цих обставин справи варто зауважити, що особа, щодо якої складено (розглядається справа) постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, зафіксованого у не автоматизованому режимі, є активним учасником розгляду справи за цим фактом.

Так, стаття 258 КУпАП передбачає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Стаття 285 КУпАП визначає, що постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

У випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.

Згідно наявних у матеріалах копії оскаржуваної постанови, графа 9 містить відмітку про відмову позивача від підпису про отримання копії постанови.

Проте судом першої інстанції не було встановлено, що позивач оскаржувану постанову в день її прийняття фактично не отримував, а лишень послався на те, що йому до 30 жовтня 2025 року (дата розгляду його заяви) було відомо про факт винесення такої, її зміст та інкриміноване правопорушення.

Колегія суддів не може погодити із вказаним висновком, виходячи з наступного.

Факт обізнаності позивача з тим, що щодо нього зафіксовано порушення не є тотожним та не свідчить про його обізнаність із винесенням конкретної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки постанова у справі про адміністративне правопорушення є окремим індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який породжує правові наслідки лише з моменту його ухвалення та належного доведення до відома особи.

Вказаний правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 31.01.2020 у справі №755/7433/19, від 25.02.2021 у справі №953/2781/20 та від 23.12.2025 у справі №755/13012/25.

Більше того, така не нівелює обов`язку суб`єкта владних повноважень вручити постанову у інший, альтернативний спосіб, визначений законодавством, а суду - встановити наявність або відсутність обставин дотримання останнім вказаного порядку.

Відповідно до вищезазначених положень, суд при вирішенні питання пропуску строку звернення з позовом до суду мав встановити вчинення відповідачем передбачених законом дій щодо вручення позивачу оскаржуваної постанови від 18.10.2025 як шляхом надання її під час складання, так і шляхом направлення засобами поштового зв`язку з підстав відмови позивача від її отримання та, за наслідком вказаного, з`ясувати дату отримання оскаржуваної постанови.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що за обставин, коли відповідачем вчинено усі передбачені процесуальні дії щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, в частині оголошення змісту постанови та її вручення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, користуватись правом отримувати цю постанову чи ні залежить лише від волевиявлення цієї особи. Більше того, це правило діє і у контексті отримання чи неотримання особою цієї постанови засобами поштового відправлення.

На переконання суду апеляційної інстанції, до поважних причин пропуску строку звернення до суду може бути віднесено обставини невручення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності особі, стосовно якої її було винесено, адже за відсутності даних щодо підстав притягнення до відповідальності, змісту застосованого стягнення, реквізитів оскаржуваного рішення тощо, особа позбавлена можливості належним чином реалізувати своє право на судовий захист.

Водночас такі обставини повинні бути враховані при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, з урахуванням обґрунтувань вимог учасників справи та на підставі наданих ними доказів.

Поруч із цим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив і те, що КУпАП передбачає право вибору особи, яка притягується до адміністративної відповідальності щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення. А саме, КУпАП визначено два альтернативних способів оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення або до вищестоящого органу або до суду. Разом з тим, звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення є альтернативним способом захисту своїх прав та не впливає на визначення строків звернення з позовом до суду.

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду від 07.12.2020 у справі №522/14986/19 та від 26.01.2021 у справі №757/48987/18-а, від 16.02.2023 у справі № 697/1044/22.

Зазначена позивачем в апеляційній скарзі обставина, а саме оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5965588 від 18.10.2025 до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, носить суб`єктивний характер, оскільки пов`язана з обраним способом порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення та не має відношення до прав або можливостей звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення про накладення адміністративного стягнення.

Підсумовуючи, наведені обставини підлягали розгляду судом першої інстанції при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку у сукупності з іншими фактичними обставинами, а саме відсутності в матеріалах справи доказів отримання позивачем оскаржуваної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення.

У цьому контексті суд нагадує, що в адміністративному процесі діє принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, суд зобов`язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на наведене, суд першої інстанції не вжив усіх можливих та необхідних заходів для з`ясування обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про поновлення позивачеві строку звернення до суду, в тому числі й щодо витребування з власної ініціативи у Департаменту патрульної поліції доказів направлення або вручення оскаржуваної постанови позивачу.

Так, суд першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості вирішити питання про поновлення строку звернення до суду після відкриття провадження у справі, вживши всіх необхідних заходів для перевірки відповідних доводів сторони та з`ясування усіх фактичних обставин, які мають істотне значення для вирішення цього процесуального питання.

У той же час, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що обставини направлення або вручення оскаржуваної постанови позивачу повинні бути враховані судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, у тому числі в контексті застосування частин 3 та 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42)).

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).

У розглядуваній ситуації суд першої інстанції, вирішуючи питання про поновлення строку на звернення до суду, не з`ясував обставини, що мають визначальне значення для правильного вирішення спірного питання, що, в свою чергу, призвело до передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

Зважаючи на це суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до передчасного висновку про наявність підстав для постановлення ухвали про повернення позовної заяви, яка перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Відповідно до частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а адміністративна справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 286, 294, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Сердюка Дмитра Юрійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №755/22420/25 про повернення позовної заяви, - скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Сердюка Дмитра Юрійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення направити до Дніпровського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.