Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №277/166/26 — Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/166/26

РІШЕННЯ

іменем України

"27" квітня 2026 р. с-ще Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області

в складі: головуючого – судді Заполовського В.В.

за участю секретаря с/з Лук`янчук Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Ємільчине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягувати з нього на її користь на утримання дочки ОСОБА_5 аліменти в розмірі 1/8 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше мінімального гарантованого розміру аліментів.

Вимоги мотивує тим, що 21.07.2017 року із ОСОБА_3 зареєстрував шлюб, який 29.08.2023 року рішенням Ємільчинського районного суду було розірвано. Від вказаного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 05.12.2025 року Ємільчинським районним судом видано судовий наказ, яким з нього на утримання дочки стягуються аліменти у розмірі частини всіх видів його заробітку.

Позивач зазначив, що він активно та систематично приймає участь у житті своєї дочки, покриває всі витрати на школу (до 2025 року на садок), після розлучення купував всі дороговартісні сезонні речі, до видачі судового наказу про стягнення аліментів на регулярній основі передавав відповідачу грошові кошти на утримання дитини. У період з 2023 року по 2025 рік власним коштом оплачував харчування дитини в дитячому садку, додаткові заняття з англійської мови та дитячої творчості, забезпечував дитину одягом, взуттям та іншими необхідними речами. Якщо речі для дитини купувала його мати, то він компенсував їй їх вартість. У разі придбання речей для дитини відповідачем, то він частково відшкодовував понесені нею витрати шляхом перерахування коштів на банківську картку та готівкою. Крім того, всі гуртки та позашкільні заняття, які відвідувала дитина у період з 2023 по 2025 роки оплачувалися також ним. З 20 грудня 2025 року до 08 лютого 2026 року дочка ОСОБА_7 перебувала з ним, тобто знаходилася на його утриманні.

Позивач посилається також на те, що має кредитні зобов`язання згідно іпотечного договору №089_0654 від 02.02.2024 року та договору «Автокредит простий» від 03.12.2025 року. Для покриття обов`язкових витрат на погашення кредитних зобов`язань сплачує кошти в сумі 16500 грн.

Позивач зазначив, що не ухиляється від виконання свого обов`язку щодо утримання дитини, однак вважає, що розмір аліментів, які стягуються з нього, є високим, а тому підлягає зменшенню до 1/8 частки його заробітку.

Позивач просив врахувати фактичну, систематичну та безпосередню участь в утриманні, вихованні, лікуванні, навчанні та забезпеченні дозвілля дитини, а також тривалі періоди перебування дитини на його повному утриманні, а також його родини.

Представник відповідача надала суду відзив, в якому просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, посилаючись на те, що підставами для зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. Позивачем погіршення його фінансового становища не доведено, останнім не надано відповідних належних та допустимих доказів, які у своїй сукупності свідчили б про наявність таких обставин. Відповідач вважає, що позивачу під силу сплачувати аліменти у відповідному розмірі, визначеному судовим наказом. Позивач є працездатним, отримує високий офіційний дохід, стан його здоров`я з моменту стягнення аліментів не змінився. Позивач у своєму позові посилається на обставини, які існували ще до ухвалення судового рішення про стягнення аліментів. Такі стосуються виключно його дій по відношенню до дочки за минулий період, при цьому для підтвердження обставин, що погіршили його становище, останній не надав суду належних та допустимих доказів, які були б достатніми для підтвердження фактів, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. Позивач також вказав, що має кредитні зобов`язання, однак вони не вказують про погіршення його матеріального стану. Позивач не надав доказів, яким чином виникнення цих обставин змінило його матеріальний стан в гіршу сторону, не довів будь-які обставини неможливості подальшої сплати аліментів у відповідному розмірі. Посилання позивача на те, що дочка ОСОБА_7 з 20 грудня 2025 року до 08 лютого 2026 року перебувала з ним та його матір`ю не відповідає дійсності, оскільки батько дитини перебував на військовій службі, а тому не міг фізично перебувати з нею кожні вихідні, відтак дитина більше перебувала саме з матір`ю позивача.

Позивач відповіді на відзив суду не надав.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, зіславшись на обставини, викладені в позовній заяві, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, докази і пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно судового наказу, виданого 05.12.2025 року Ємільчинським районним судом, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з 03.12.2025 року.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач просив врахувати його безпосередню участь в утриманні, вихованні, лікуванні, навчанні та забезпеченні дозвілля дитини в період до видачі судом судового наказу, а також тривалі періоди перебування дитини на його повному утриманні та його родини.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження позовних вимог позивач до позовної заяви додав: довідку про доходи в період з 01.12.2025 року по 31.03.2026 року, з якої слідує, що він працює у Фонді розвитку інновацій та отримує заробітну плату, з якої вираховуються аліменти, при цьому має компенсацію ПДФО; копію іпотечного договору №089_0654 від 02.02.2024 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ; довідку ПуАТ «КБ «Акордбанк» про стан заборгованості за споживчим кредитом від 30.01.2026 року, якою стверджується, що ОСОБА_1 оформив в ПуАТ «КБ «Акордбанк» споживчий кредит в сумі 238050 грн. згідно договору про надання споживчого кредиту, укладеного на підставі заяви-пропозиції №СІК-031225/127-00 від 03.12.2025 року; графік платежів, що є Додатком №1 до заяви пропозиції №СІК-031225/127-00 від 03.12.2025 року; довідку АТ «Державний ощадний банк України» від 28.01.2026 року, з якої слідує, що ОСОБА_1 відкрито кредит за програмою єОселя на придбання нерухомості в ТВБВ №10026/0126 філії – ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» ГУ в АТ «Ощадбанк»; копії квитанцій від 18.10 та 19.10.2025 року про оплату коштів в магазинах «Сонечко» та «Дитяче взуття»; фотознімки; квитанції про перерахунок ОСОБА_1 коштів в період з 22.04.2024 року по 14.12.2025 року різними сумами на картку одержувача НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . Загальна сума переказів становить 42090 грн.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір про зменшення розміру аліментів, суд прийшов до висновку про те, що на час винесення наказу Ємільчинським районним судом Житомирської області від 05 грудня 2025 року у справі №277/1579/25 про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ті обставини, на які посилається позивач як на підставу зменшення розміру аліментів, не є такими, що виникли після призначення цих аліментів, оскільки вони існували раніше, ніж суд призначив аліменти на утримання дочки, розмір яких у цій справі оспорює позивач.

Норми Сімейного кодексу України імперативно закріплюють обов`язок обох батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, оскільки належними та допустимими доказами позивач не підтвердив погіршення свого майнового стану після визначення судовим наказом Ємільчинським районним судом Житомирської області від 05 грудня 2025 року розміру аліментів на дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на правничу допомогу.

Згідно положень п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З наданих представником відповідача доказів судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу становлять 7900,00 грн., які підтверджуються: договором №81 про надання правової допомоги від 06.03.2026 року; додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги №81 від 06.03.2026 року; актом приймання-передачі наданих послуг від 11.03.2026 року, з якого слідує, що адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: представництво інтересів клієнта в судовому засіданні, призначеному на 10 год. 30 хв. 12.03.2026 року, вартість якої 1500 грн.; вивчення матеріалів справи, складення відзиву на позовну заяву, вартість якої 3500 грн.; складення клопотання про проведення судових засідань в режимі ВКЗ, вартість якої 600 грн.; складення клопотання про приєднання письмових доказів, вартість якої 800 грн.; актом приймання-передачі наданих послуг від 20.04.2026 року, з якого слідує, що адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: представництво інтересів клієнта в судовому засіданні, призначеному на 11 год. 30 хв. 21.04.2026 року, вартість якої 1500 грн.; ксерокопією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002586; ксерокопію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 07.03.2026 року.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа №755/2587/17, зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 11.03.2026 року до витрат на правову допомогу було зараховано послугу з представництва інтересів клієнта в судовому засіданні, призначеному на 10 год. 30 хв. 12.03.2026 року, вартість якої 1500 грн., однак таке судове засідання у вказану дату не відбулося, що підтверджується матеріалами справи, і суд вважає, що зарахування такої послуги до витрат на надання правничої допомоги є безпідставною вимогою.

Крім того, беручи до уваги характер спірних правовідносин, суд вважає неспівмірною заявлену вартість послуг за підготовку на відзив на позовну заяву, збирання доказів, підготовку та подання клопотань, враховуючи категорію та складність даної справи, яка відноситься до малозначних справ, не потребує вивчення значного обсягу доказів та правових позицій судів щодо такої категорії справ. Також зважаючи на те, що відзив на позовну заяву та інші клопотання були подані представником відповідача через систему «Електронний суд», що не потребувало значного часу, здійснення представництва у одному судовому засіданні поза межами приміщення суду (відеоконференція), суд вважає завищеним заявлений розмір вартості вказаної послуги.

У зв`язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу становлять 4000 грн., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 255, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.181, 182, 192 СК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Заполовський