Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №420/23516/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 26 квітня 2026 р.

Справа: №420/23516/24

Суддя: Осіпов Ю.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23516/24

Головуючий І інстанції: Єфіменко К.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 09.09.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

27.12.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання йому довідки про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. включно;

- зобов`язати відповідача надати йому довідку про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. включно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.02.2024р. позивач отримав довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, видану відповідачем, із зазначенням що з 02.09.2022р. по 29.12.2022р. та з 26.11.2023р. по 07.02.2024р. він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в населених пунктах Курахове, Єлизаветівка Донецької області, Харківської області, с.Садове Херсонської області. Проте, позивач наголошує на тому, що до вказаної вище довідки не було включено періоду проходження служби з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. в населеному пункті Чорнобаївка Херсонської області, де позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції, позивач 03.10.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2024р. та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

31.10.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - старший сержант ОСОБА_1 , учасник бойових дій, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді водія автомобільної роти.

08.02.2024р. позивач отримав довідку Військової частини НОМЕР_2 за №116 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, видану військовою частиною НОМЕР_1 , з зазначенням що і період з 02.09.2022 по 29.12.2022р., з 26.11.2023 р по 07.02.2024р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в населених пунктах Курахове, Єлизаветівка Донецької області, Харківської області, с. Садове Херсонської області.

06.06.2024р. позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з заявою стосовно видачі довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із зазначенням періоду з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. в населеному пункті Чорнобаївка, Херсонської області.

12.06.2024р. відповідачем видано позивачу довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України №641, в якій було зазначено наступні періоди: з 02.09.2022р. по 30.09.2022р., з 01.10.2022р. по 31.10.2022р., з 01.11.2022р., по 30.11.2022р., з 01.12.2022р. по 29.12.2022р., з 26.11.2023р. по 30.11.2023р., з 01.12.2023р. по 31.12.2023р., з 01.01.2024р. по 31.01.2024р., з 01.02.2024р. по 21.02.2024р. Підставами видачі вказаної довідки зазначено:

- бойове розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.08.2022р. №760/872т;

- бойове розпорядження Регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » сил територіальної оборони Збройних Сил України від 27.08.2022р. №1528/5/5381дск;

- бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_3 від 15.12.2022р. №3117/кп/дск;

- бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.03.2023р. №285дск;

- бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2023р. №1146дск;

- бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2023р. №2312дск;

- журнали бойових дій за №37дск від 24.02.2022р., за №78дск від 06.11.2022р., за №338дск від 24.10.2023р., за №49т від 12.12.2024р., за №53т від 08.01.2024р. за №75т від 13.02.2024р.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. включно, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, відсутності підстав для їх задоволення.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується із наведеними висновками суду попередньої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 17 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

При цьому, у відповідності до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. за №5-рп/2002, служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Так, ч.5 ст.17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Ці положення, як зазначив у цьому рішенні Конституційний Суд України, поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України тощо.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.

За приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, дія якого, в силу приписів ч.1 ст.3, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У ч.2 ст.9 Закону №2011-XII передбачено те, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абз.1 та 2 ч.4 ст.9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, а також Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.

Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.

Як передбачено у ст.1 Закону №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За змістом ст.16 Закону №389-VIII, за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені у відповідності до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

У розумінні ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-XII, військові формування - це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань та частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями та призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності та національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до ст.12 Закону №1932-XII, участь в обороні держави разом з Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 і №69, 28.02.2022р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168.

Ця постанова набрала чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022р.

Постановами Кабінету Міністрів України від 22.03.2022р. №350, від 01.07.2022р. №754, від 27.09.2022р. №1066, від 08.10.2022р. №1146, від 20.01.2023р. №43 до цієї Постанови №168 були внесені відповідні зміни та доповнення.

За правилами п.1 Постанови №168 (зі змінами, внесеними згідно з Постановами від 07.03.2022р. №217 від 22.03.2022р. №350) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 в абз.1 п.1 Постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць».

При цьому, у постанові від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди, а саме «до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 грн. щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Таким чином, на підставі аналізу наведених норм чинного законодавства України можна дійти висновку, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. на місяць є складовою грошового забезпечення, що виплачується військовослужбовцям на період воєнного стану та, відповідно, підлягає збільшенню до - 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі останніх у бойових діях, а також забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Очевидно, що первинна редакція Постанови №168, з огляду на її швидкочасне прийняття, а саме п`ятий день повномасштабної російської агресії, тобто період особливо гострої напруженості, характеризувалася недостатньою чіткістю та визначеністю її формулювань, що беззаперечно й ускладнювало реалізацію її положень.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 22.11.2023р. у справі №520/690/23, текстуальний виклад частини п.1 Постанови №168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого могла бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.

Реалізація даних приписів Постанови №168, як це констатовано у постанові Верховного Суду від 21.12.2023р. у справі №200/193/23, вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди із метою встановлення переліку бойових дій та заходів, що передбачені в абз.1 п.1 згаданої Постанови №168, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.

Також, про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств і державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди та одноразової грошової допомоги, що передбачені Постановою №168, вказано і в п.2-1 цієї Постанови, доповненому у відповідності до Постанови №793. Такі доповнення, зокрема, викликані нагальною потребою у врегулюванні виплати спірної додаткової винагороди, та усвідомленням того, що конкретизація умов, визначених положеннями п.1 Постанови №168 поставлена в залежність від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець.

Зокрема, Постановою №793 доповнено Постанову №168 п.2-1 наступного змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

Так, рішенням, донесеним телеграмою Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298 (застосовувалась до 01.06.2022р.) та Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022р. №912/з/29 (застосовується з 01.06.2022р., а Телеграма №248/1298 втратила чинність) встановлено порядок нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, під час здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 грн. та 100000 грн. гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Вказана телеграма Міністра оборони України №248/1298 підлягала обов`язковому виконанню з 24.02.2022р. всіма підрозділами Міністерства оборони України, а також Збройних Сил України й розповсюджувало свою дію на всіх військовослужбовців Збройних Сил України.

У подальшому, Телеграму №248/1298 змінено і про такі зміни доведено до відома телеграмою від 18.04.2022р. №248/1529. При цьому, суть змін полягала у тому, що в підставах видання довідки про безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах належало обов`язково зазначати документи, як: бойовий наказ (бойове розпорядження) або журнал бойових дій та рапорт (донесення) командира підрозділу про участь в бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до п.2 Телеграми №248/1298, на період дії воєнного стану військовослужбовцям, у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:

100000 грн. - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або ж забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);

30000 грн. - іншим військовослужбовцям із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Згідно з п.3 цієї ж Телеграми, райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави-відповідними рішеннями (наказами, директивами або розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій (вахтовий, журнал) або ж журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) щодо участі кожного військовослужбовця (у тому числі із доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Пунктом 4 Телеграми №248/1298 встановлено, що командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми.

За змістом п.5 Телеграми №248/1298, виплата додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. чи 30000 грн. здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командиром (начальником) військових частин. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн. за місяць обов`язково зазначити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) (зразок наведено в додатку № 2 до цієї телеграми).

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п.5 Телеграми №248/1298).

23.06.2022р., з метою подальшого врегулювання виплати військовослужбовцям цієї додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України прийнято інше рішення від 23.06.2022р. №912/з/29 у вигляді Окремого доручення.

Абзацами 3-4 п.3 цього Рішення визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів слід здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) чи журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або ж заходах слід надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець. При цьому, у підставах про видання такої довідки належить обов`язково зазначати вищевказані документи.

Пунктом 14 відповідного Рішення було передбачено, що доручення належить застосовувати з 01.06.2022р.

Підсумовуючи викладене, слід наголосити на тому, що Міністр оборони України, як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації п.1 Постанови №168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати спірної додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

З уваги на це, можна також констатувати те, що окремі рішення Міністром оборони України (були вказані вище) прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої п.1 Постанови №168, у розмірі до 100000 грн.), мають належне і достатнє юридичне підґрунтя.

Також, у контексті вказаного слід звернути увагу, що фактично нормативно-правовий акт для врегулювання питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди згідно з Постановою №168 прийнятий Міністерством оборони України лише - 25.01.2023р. Саме тоді прийнято наказ №44, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2023р. за №177/39233, і яким було внесено зміни до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260).

Наказом №44 було доповнено Порядок №260 новим розділом, в якому передбачено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода згідно з Постановою №168 у розмірі 100000 грн. виплачується тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або ж забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення цих заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Пунктом 4 зазначеного розділу XXXIV встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі із доданих або ж оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

У той же час, вказаний вище нормативно-правовий акт набрав законної сили 31.01.2023р., тобто з моменту його офіційного оприлюднення після реєстрації в Міністерстві юстиції України та застосовується з 01.02.2023р., про що безпосередньо зазначено в п.3 Наказу №44.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення таких заходів (включаючи військовослужбовців строкової служби), розмір винагороди збільшується до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата додаткової винагороди до 100000 грн. на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.

Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове), або бойове донесення, або постова відомість (під час охорони певного об`єкта, на який здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки, або бойове донесення, або ж постова відомість (спеціальних) завдань.

Як уже було встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах даної справи наявні докази, які підтверджують участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії.

Так, відповідачем було видано ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 12.06.2024р. №641, в якій зазначено такі періоди: з 02.09.2022р. по 30.09.2022р., з 01.10.2022р. по 31.10.2022р., з 01.11.2022р., по 30.11.2022р., з 01.12.2022р. по 29.12.2022р., з 26.11.2023р. по 30.11.2023р., з 01.12.2023р. по 31.12.2023р., з 01.01.2024р. по 31.01.2024р., з 01.02.2024р. по 21.02.2024р.

Підставами видачі вказаної довідки зазначено:

- бойове розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.08.2022р. №760/872т;

- бойове розпорядження Регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » сил територіальної оборони Збройних Сил України від 27.08.2022р. №1528/5/5381дск;

- бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_3 від 15.12.2022р. №3117/кп/дск;

- бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.03.2023р. №285дск;

- бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2023р. №1146дск;

- бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 від 25.11.2023р. №2312дск;

- журнали бойових дій за №37дск від 24.02.2022р., за №78дск від 06.11.2022р., за №338дск від 24.10.2023р., за №49т від 12.12.2024р., за №53т від 08.01.2024р. за №75т від 13.02.2024р.

Тобто, з вищевказаної довідки вбачається, що відповідач встановив період залучення позивача до безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у такі періоди: з 02.09.2022р. по 30.09.2022р., з 01.10.2022р. по 31.10.2022р., з 01.11.2022р., по 30.11.2022р., з 01.12.2022р. по 29.12.2022р., з 26.11.2023р. по 30.11.2023р., з 01.12.2023р. по 31.12.2023р., з 01.01.2024р. по 31.01.2024р., з 01.02.2024р. по 21.02.2024р.

Разом із тим, позивач наполягає на тому, що відповідачем протиправно не було включено до вказаної довідки період проходження служби з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. в населеному пункті Чорнобаївка (Херсонської області), де він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення і інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Як уже неодноразово зазначалося судом, практика Верховного Суду чітко свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн. обумовлена участю у бойових діях або ж заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2024р. у справі №560/12539/22, від 28.05.2024р. у справі №560/1200/23, від 06.06.2024р. у справі №200/706/23, від 19.09.2024р. у справі №120/4953/23 та від 04.03.2025р. у справі №200/5401/23, підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах може бути саме довідка командира військової частини (установи), до якої для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.03.2024р. у справі №560/3141/23 за зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам №1, №2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир перевірив і підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених п.3 окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах. Зміст цих документів може ставитися під сумнів виключно за наявності доказів недобросовісного (зловмисного) спотворення фіксації реальної участі певного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах. Також, іншим випадком необхідності пошуку доказів участі військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах може бути ситуація втрати (знищення) документів військової частини (підрозділу) в умовах бойових дій, яка була засвідчена відповідними документами.

Верховний Суд у постанові від 20.06.2024р. у справі №460/6992/23 дійшов висновку про те, що підтвердженням безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах є довідка від керівника органу військового управління, штабу угруповання чи тактичної групи; відсутність прямого посилання на рапорт не ставить під сумнів дійсність документального підтвердження участі військовослужбовця у бойових діях чи заходах з національної безпеки.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 05.08.2024р. у справі №200/4100/23 наголосив, що суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її разом з іншими доказами.

У свою чергу, у постанові від 05.06.2024р. у справі №200/660/23 Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, установивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях, не з`ясували, які завдання і де він виконував під час перебування у відрядженні у військовій частині. Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо установити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібно у постанові Верховного Суду від 22.11.2023р. у справі №520/690/23).

Обов`язок же суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст.2 та ч.4 ст.9 КАС України, відповідно до змісту якого, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р., з огляду на релевантну практику Верховного Суду, витребувано від ОСОБА_1 письмові пояснення стосовно того, які він конкретно виконував завдання у спірний період з 30.12.2022р. по 25.11.2023р., що чітко свідчить про його «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії», на якій території тощо, чим це підтверджується та з Військової частини НОМЕР_1 наступні докази: всі бойові накази (бойові розпорядження) або витяги з них щодо ОСОБА_1 за спірний період; всі журнали бойових дій (вахтові журнали) або ж журнали ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) чи постових відомостей (під час охорони об`єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл) або витяги з них відносно ОСОБА_1 за спірний період; всі рапорти (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, з зазначенням військових звань, прізвищ, імен і по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах (щодо ОСОБА_1 за спірний період).

Окрім того, апеляційним судом було витребувано письмові пояснення та підтверджуючі докази щодо наступного: чи віднесена територія, де знаходиться Військова частина НОМЕР_1 , до переліку територій, на яких з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. ведуться (велися) бойові (активні чи можливі) дії або тимчасово окупованих; чи залучався ОСОБА_1 з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. у числі інших військовослужбовців до виконання бойових завдань у складі органів військового управління (штабів угруповань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави; які саме завдання, на підставі яких бойових наказів (розпоряджень) та за якою посадою виконував ОСОБА_1 з 30.12.2022р. по 25.11.2023р.; чи свідчать виконувані ОСОБА_1 з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. завдання про «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії»; чи складалися з 30.12.2022р. по 25.11.2023р. військовою частиною документи, які підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або заходах; якщо ОСОБА_1 протягом періоду, щодо якого виник спір, а саме з 30.12.2022р. по 25.11.2023р., проходив військову службу, але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які дають підстави для виплати йому додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100000 грн., то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу, на якій території тощо.

Також, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що витребувані докази слід надати у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали.

Вказану ухвалу направлено на електронні адреси позивача та відповідача та отримано ними 06.05.2025р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

13.05.2025р. позивачем подано до суду додаткові пояснення, до яких було додано доручення, пояснення, довідку про доходи, рапорти та довідку про безпосередню його участь у забезпеченні оборони України.

У той же час, жодних витребуваних доказів або ж пояснень від відповідача на адресу суду не надійшло та про причини неможливості їх надання не повідомлено.

09.09.2025р. П`ятий апеляційний адміністративний суд повторно витребував з відповідача та зобов`язав надати у 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали належним чином засвідчені копії вказаних вище документів, а також відповідні письмові пояснення (з підтверджуючими доказами).

Однак, незважаючи на попередження про те, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України штрафу, відповідач повторно ані в строк, встановлений судом, ані на даний час, витребувані докази не надав та на вказану ухвалу суду не відреагував.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2025р., в порядку ч.1 ст.149 КАС України, застосовано до відповідача захід процесуального примусу шляхом накладення на нього штрафу. Стягнуто в дохід Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 штраф у розмірі 908,40 грн. на рахунок Державної судової адміністрації України.

При цьому, судом повторно витребувано Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати надати у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали вказані вище докази та інформацію.

Втім, станом на дату апеляційного перегляду даної справи, відповідач вимоги ухвали повторно (фактично втретє) не виконав.

З огляду на викладене, колегія суддів наголошує, що відповідно до ч.9 ст.80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Таким чином, з урахуванням усіх обставин справи та поданих доказів, колегія суддів дійшла висновку, що у зв`язку з неподанням відповідачем доказів на спростування доводів позивача про виконання бойової роботи кожного дня у спірний період його вимоги є цілком обґрунтованими, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача видати йому довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з вказівкою про період такої участі з 30.12.2022р. по 25.11.2023р.

У контексті наведеного, також варто наголосити на тому, що за приписами ст.1 Закону №1932-XII, бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях чи самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).

Водночас, відсіч і стримування збройної агресії є більш широким поняттям, яке може включати як рішучий опір та протидію збройної агресії, так і недопущення подальшої збройної агресії. При цьому, для відсічі і стримуванні збройної агресії не обов`язковим є факт проведення бойових дій.

Окрім того, ст.1 Закону №1932-XII визначено, що район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Згідно з «Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (затв. наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. №309), Херсонська область (Херсонський район) одночасно включає території, які відносяться до територій можливих бойових дій та територій активних бойових дій.

Поряд із цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що території можливих бойових дій та території активних бойових дій відносяться до спільної категорії - територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 11.03.2026р. у справі №260/1658/23.

У свою чергу, в умовах воєнного стану аналіз виконуваних військовослужбовцем завдань не можна проводити лише на підставі законодавчо встановлених визначень, адже такі не враховують (не завжди враховують) специфіку виконання таких завдань під час бойових дій. Якщо в мирний час певне завдання може виглядати як складова звичайної «оперативно-службової діяльності», то в контексті відсічі збройної агресії завдання може означати безпосередню участь у бойових діях або заходах.

Відсутність формальних документів, які б чітко встановлювали зону бойового зіткнення, також не повинна автоматично виключати можливість визнання такої діяльності безпосередньою участю у бойових діях. Якщо ж докази свідчать, що військовослужбовець, діючи в умовах воєнного стану, виконував фактично бойові функції, це має бути взято до уваги для визначення права на додаткову винагороду.

Тож для об`єктивної перевірки права особи на додаткову винагороду треба детально з`ясувати, в який період і під дію якого наказу підпадало спірне завдання, чи входить воно за своїм змістом до переліку бойових (безпекових) заходів та чи підтверджене воно відповідними документами згідно з актуальними нормами (що діяли на той момент). Якщо відповіді на такі запитання є позитивними, відмова у виплаті не може ґрунтуватися лише на доводах про «звичайну службову діяльність» або через формальні прогалини в оформленні документів.

У силу ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, відповідно до ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, окрім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, особливістю адміністративного судочинства є саме те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який зобов`язаний довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених ст.2 КАС України.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Водночас, судом апеляційної інстанції вичерпано всі заходи, спрямовані на отримання доказів у справі.

А тому, судова колегія, аналізуючи доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву (на двох аркушах) вважає, що такі є необґрунтованими і, насамперед, документально непідтвердженими, оскільки позивач, набувши право та дотримуючись усіх умов для отримання спірної довідки, був обмежений у реалізації цього права діями (бездіяльністю) Військової частини НОМЕР_1 . Разом із тим, на позивача, у даному випадку, не може бути покладено тягар негативних наслідків за недотримання військовою частиною встановленого порядку, позаяк цим порушуватиметься суть гарантованого законом права на отримання належного йому грошового забезпечення.

У справі, що розглядається, Військова частина НОМЕР_1 , незважаючи на вжиті судом апеляційної інстанції вичерпні заходи щодо збирання (отримання) доказів у справі, належним та достатнім чином не довела обґрунтованість визначеного у виданій позивачу довідці періоду його участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у зв`язку з чим колегія суддів вбачає наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Однак, зазначене також залишилось поза увагою суду першої інстанції та було помилково не враховано ним під час обрання належного способу захисту порушеного права позивача.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про задоволення даного позову.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки ОСОБА_1 про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 30.12.2022 року по 25.11.2023 року включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 вжити заходів щодо підготовки та видачі довідки ОСОБА_1 про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 30.12.2022 року по 25.11.2023 року включно.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 27.04.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua