Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №400/13201/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13201/25

Головуючий І інстанції: Птичкіна В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту ухвали - 15.12.2025р.) про повернення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

10.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» від 07.10.2024р. в частині призову та його направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період

- визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2024р. №314 в частині призначення на посаду і зарахування його до списків особового складу військової частини.

15.12.2025р. суд першої інстанції залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, встановивши десятиденний строк (з дня вручення такої ухвали) на усунення її недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску, тобто таких, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду із дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин.

23.12.2025р. позивачем було подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивовану тим, що 05.10.2024р. його було затримано невідомими особами без належних правових підстав та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період з 05.10.2024р. по 08.10.2025р. він вже знаходився під вартою у невідомих осіб у невідомому місці. У подальшому, 08.10.2024р. його було доставлено до Військової частини НОМЕР_1 у супроводі представника РТЦК та СП та співробітників поліції. Знаходячись у Військовій частині та не отримавши ніяких пояснень щодо знаходження у Військовій частині НОМЕР_1 він 11.10.2025р. покинув вказану військову частину. За таких обставин, він об`єктивно не міг знати про існування рішень, які підлягають судовому оскарженню.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто на підставі ч.2 ст.123 КАС України.

Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою суду про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 31.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.12.2025р. та направити справу до суду 1-ї інстанції для продовження її розгляду по суті.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

21.01.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував стосовно її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

02.02.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.

Так, спірні правовідносини у цій справі склалися з приводу визнання позивачем протиправним та скасування наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» від 07.10.2024р. (в частині призову та позивача направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період) та наказ Військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2024р. №314 (в частині призначення на посаду і зарахування позивача до списків особового складу військової частини).

На стадії ж апеляційного провадження спірним є питання дотримання ОСОБА_1 встановлених процесуальним законом строків звернення до суду із даним позовом.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законом.

У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду у справах відносно прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, вказаною вище нормою встановлено спеціальний, скорочений строк звернення до суду, який законодавець визнав достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією або ж бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 09.12.2021 у справі №9901/241/21, проаналізувавши положення ч.5 ст.122 КАС України, дійшла висновку про те, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому, не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Перебіг же процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч.1 ст.120 КАС України).

Зі змісту наведених вище норм слідує, що для звернення до суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено саме місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У постанові від 05.02.2020р. у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або ж звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Тобто, право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Вказане, насамперед, обумовлено специфікою відповідних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження строків обумовлене саме досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Більше того, варто наголосити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист та доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Наслідки пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України.

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк чи вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Системний аналіз процитованих положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати причини поважності пропущеного строку, які мають бути оцінені судом.

Отже, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України

Водночас, строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може та має бути поновленим, виключно у разі наявності достатніх на те поважних причин. Разом із тим, при вирішенні питання стосовно дотримання строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд виходить в кожному окремому випадку з наявного у справі обсягу доказів, причин пропуску строку на звернення до суду та враховує індивідуальні особливості кожної окремої справи.

За позицією Європейського Суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак вказані повноваження не є необмеженими, від судів вимагається вказувати підстави.

Сталою є також позиція Верховного Суду про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, необхідно виходити із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку, оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників певної справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

З наведеного випливає, що поновлення встановленого процесуальним законодавством строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного та непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або ж унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із відповідним позовом.

Процесуальний закон не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин пропуску звернення до адміністративного суду, та не дає визначення терміну «поважні причини». Натомість, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення підстав їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Положення ч.2 ст.44 КАС України покладають на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати їх процесуальні обов`язки.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно - проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом у постановах від 16.03.2023р. у справі №600/6782/21-а, від 13.03.2023р. у справі №260/192/21, від 17.03.2021р. у справі №160/3121/20 та інших.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020р. у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію і послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина чи кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює чи ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися виключно такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Так, як встановлено судом першої інстанції, позивач, визначаючи дату, з якої розпочався перебіг установленого ч.5 ст.122 КАС України місячного строку звернення до суду з цим позовом, виходив з того, що такою датою є саме 01.11.2025р. - дата подання клопотання про визнання потерпілим у кримінальному провадженні №42024152410000233 від 23.12.2024р., з якого останній дізнався про порушення своїх прав, а щодо спірних наказів, то позивач фактично не був з ними ознайомлений.

Втім, наведені обставини не змінюють моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення прав, свобод та інтересів. Дата подання, зокрема, клопотання про визнання потерпілим у кримінальному провадженні чи адвокатських запитів (до відповідачів), відсилає лише до моменту, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права, однак жодним чином не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Правову позицію в подібних правовідносинах було викладено Верховним Судом у постановах від 21.08.2019р. у справі №813/1726/17, від 29.10.2020р. у справі №753/20260/17, від 25.02.2021р. у справі №580/2987/20 та від 26.04.2021р. у справі №160/4657/20.

Колегія суддів наголошує на тому, що позивач, одночасно стверджуючи, що з 05.10.2024р. по 08.10.2025р. він перебував «під вартою у невідомих осіб та в невідомому місці» (що спростовується відеозаписом, долученим до матеріалів апеляційної скарги), також зазначає, що 08.10.2024р. був доставлений до Військової частини НОМЕР_1 у супроводі представника ІНФОРМАЦІЯ_2 і співробітників поліції.

Наведене свідчить про очевидну часову неузгодженість, оскільки зазначений позивачем період «перебування під вартою» охоплює строк понад один рік і суперечить подальшим твердженням про його фактичне перебування у військовій частині в жовтні 2024р.

Більше того, не варто залишати поза увагою і те, сам позивач визнає факт його перебування у військовій частині, що об`єктивно виключає можливість його повної необізнаності щодо правового статусу такого перебування протягом тривалого часу. Фактичне доставлення особи до військової частини та її перебування там за своєю природою є обставинами, які свідчать, щонайменше, про наявність підстав для усвідомлення ним відповідних правовідносин, незалежно від подальшої суб`єктивної оцінки їх законності.

Вказана обставина, на переконання колегії суддів, свідчить, що позивач був обізнаний про своє порушене право, а отже доводи позивача про те, що він не міг знати про порушення своїх прав є безпідставними.

У контексті наведеного, колегія суддів наголошує, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їх служби:

1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, у тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;

2) виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;

3) фактор часу: участь такого військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або його відрядження може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;

4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання ними важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика зобов`язані враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;

5) обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу «рівного доступу до правосуддя»: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2025р. у справі №990/98/25 зазначила, що сам лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною і достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду.

Як вже зазначалося колегією суддів, проходячи військову службу та перебуваючи у Військовій частині НОМЕР_1 , позивач не міг не знати про винесення військовою частиною спірного наказу, проте, жодного доказу того, що позивач намагався отримати накази під час проходження служби або ж одразу після самовільного залишення військової частини, звертався до відповідних посадових осіб для їх надання, позивач не надав.

У цьому контексті, колегія суддів повторює, що для звернення до адміністративного суду з позовом стосовно прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Важливо мати на увазі, що місячний строк звернення до суду, визначений у ч.5 ст.122 КАС України, обчислюється саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з дня коли особа формально почала вважати, що її права порушені.

Такий значний пропуск строку (більше 1 року) вимагає, за усталеною позицією Верховного Суду, підвищеного стандарту оцінки судом поважності причин його пропуску, з огляду на необхідність дотримання принципу правової визначеності, стабільності публічно-службових правовідносин, а також балансу інтересів особи та держави.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах про те, що вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду, суди повинні надавати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення особи до суду, саме у тісному взаємозв`язку з тривалістю пропущеного строку, враховуючи встановлені процесуальним законодавством строки звернення до суду в цій категорії спорів.

Аналогічний правовий підхід було застосовано Верховним Судом у постанові від 24.02.2026р. у справі №360/237/25 та від 12.02.2026р. у справі №200/7821/21.

Верховний Суд в постанові від 11.11.2021р. у справі №260/611/21 також зазначив про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, а не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. При цьому, отримання позивачем листа суб`єкта владних повноважень у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Такої ж правової позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 01.04.2026р. у справі №420/29579/25.

Враховуючи викладене, колегія суддів наголошує, що позивач мав реальну можливість вжити своєчасних заходів стосовно захисту своїх порушених прав в межах установленого КАС України місячного строку звернення до адміністративного суду, але не скористався таким за відсутності поважних причин. Доказів протилежного суду не надано.

Сам факт направлення адвокатських запитів через значний проміжок часу після подій жовтня 2024р. не може свідчити ані про об`єктивну неможливість звернення до суду, ані про відсутність у позивача інформації щодо власного правового статусу у спірний період.

Окрім того, твердження позивача про те, що він не підлягає призову на військову службу у зв`язку з наявністю кримінального провадження та застосуванням до нього запобіжного заходу не підтверджене належними доказами у межах цієї адміністративної справи та не усуває встановленої судом першої інстанції обставини пропуску строку звернення до суду. Зазначені обставини, навіть у разі їх підтвердження, стосуються лише оцінки законності оскаржуваних рішень по суті та не впливають на визначення моменту початку перебігу процесуального строку

Доводи ж позивача про проходження ним лікування не підтверджуються жодним належним та достатнім доказом.

Водночас, у наданих позивачем документах відсутня інформація про те, що у період строку звернення до суду він перебував на стаціонарному лікуванні чи знаходився у стані, який дійсно не дозволяв йому звернутися до суду за захистом порушеного права у встановлені процесуальним законом строки.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів доходить висновку про те, що даний позов подано з пропуском встановленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів доходить переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції були достатні та належні підстави для повернення позовної заяви.

Жодних додаткових доводів стосовно поважності причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були предметом дослідження судом першої інстанції апелянтом не наведено.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.121,122,123,240,241,243,308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу судді Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 27.04.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко