Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №520/14758/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 р.Справа № 520/14758/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.03.2026) по справі № 520/14758/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст заяви та її обґрунтування.

10.11.2025 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він просив:

- зобов`язати керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 надати звіт про виконання судового рішення у справі 520/14758/25 від 20.08.2025, що набрало законної сили, у строк визначений судом;

- за наслідками розгляду звіту від ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання судового рішення від 20.08.2025 у справі 520/14758/25 накласти на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з якого половину суми стягнути на користь ОСОБА_2 , іншу половину - до Державного бюджету України.

В обґрунтування заяви з урахуванням додаткових пояснень зазначав, що на виконання судового рішення відповідачем надано відповідь від 16.10.2025, яка не містить вирішення всіх питань, зазначених у зверненні від 05.05.2025. Зазначені обставини, на думку заявника, є підставою для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення з огляду на його неналежне виконання суб`єктом владних повноважень.

ІІ. Зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №520/14758/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично не погоджується з наданою на виконання рішення суду відповіддю по її суті, проте це не кореспондується з нормами КАС України, зокрема, які регулюють питання пов`язані з контролем саме виконання судового рішення. Крім того, зазначив, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Враховуючи ненаведення позивачем у заяві обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про ухилення відповідача від виконання рішення суду в даній справі, суд першої інстанції не встановив підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Вимоги про накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу суд також уважав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вказане питання вирішується на стадії прийняття рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення суду першої інстанції у справі №520/14758/25 від 18.03.2026 у повному обсязі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права не досліджував усі надані учасниками справи документи, обмежившись дослідженням виключно наданої відповідачем заяви до суду від 16.10.2025. Наголошує, що суд виніс судове рішення, яке є аналогічним вже скасованому судом апеляційної інстанції. Водночас фактично відновлення порушеного права ОСОБА_1 не здійснено, рішення суду, яке набрало законної сили, не виконано боржником навіть у порядку примусового виконання. Звертає увагу, що звернення до органів державної виконавчої служби жодним чином не залежить від заходів здійснення судового контролю.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, про призначення даної справи до апеляційного розгляду та повісток про виклик на 27.04.2026 о 12:30, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності у силу вимог статті 313 КАС України.

Відповідно до частини четвертої статті 229, частини першої статті 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

З матеріалів справи встановлено, що 05.05.2025 ОСОБА_3 звернувся до відповідача на його офіційну електронну скриньку із заявою про виправлення помилки при внесенні інформації у електронному вигляді до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо взяття на військовий облік від 14.04.2025. Зазначив, що його звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», надалі взято на облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому допустивши технічну помилку: замість взяття на облік у запас – внесено інформацію про взяття на облік у резерв, що призвело до видачі йому довідки про надання відстрочки від призову на військову службу у якості резервіста рядового складу.

У зв`язку з ненаданням жодної відповіді на звернення позивача останній звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 по справі №520/14758/25 позов задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з питання ненадання відповіді на звернення гр. ОСОБА_1 від 05.05.2025р;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити розгляд звернення гр. ОСОБА_1 від 05.05.2025 р. та надати мотивовану відповідь з питань порушених у вказаному запиті згідно норм чинного законодавства;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 20.09.2025.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.10.2025 на запит ОСОБА_1 від 05.05.2025 повідомлено, що відповідно до інформації, внесеної до Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних «Оберіг», громадянин ОСОБА_3 після звільнення з військової служби під час мобілізації був взятий на військовий облік до територіального центру комплектування та соціальної підтримки як особа, звільнена з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Разом з тим, до відомостей, наявних у Реєстрі «Оберіг», відомості про зарахування громадянина ОСОБА_1 до військового оперативного резерву не вносилися, у зв`язку з чим зазначений громадянин станом на дату надання відповіді не є резервістом. Крім того, повідомлено, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадянину ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з перебуванням на військовому обліку як особи, звільненої з військової служби. Таким чином, громадянин ОСОБА_4 не належить до категорії резервістів та користується правом на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до вимог чинного законодавства України.

10.11.2025 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №520/14758/25 відмовлено.

За наслідками апеляційного оскарження, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №520/14758/25 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 по справі № 520/14758/25 скасовано, адміністративну справу № 520/14758/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №520/14758/25.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Згідно з частиною другою та третьою статті 14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine) №29439/02 від 26 квітня 2005 року та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine) №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Відповідно до частин першої, четвертої-п`ятої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

За письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

При цьому, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18, від 11.06.2020 у справі №640/13988/19.

Колегія суддів зауважує, що інститут судового контрою за виконанням рішення є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню судового рішення та відновленню порушених прав особи-позивача.

У разі невиконання судового рішення особа, на користь якої ухвалено судове рішення, має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника - суб`єкта владних повноважень, передбачених як законодавством про виконавче провадження, так і КАС України, а законодавець не встановлює залежності звернення до суду із заявою в порядку статті 382 КАС України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами державної виконавчої служби чи ні.

Колегія суддів встановила, що підставою звернення до суду з позовом у справі №520/14758/25 було ненадання ІНФОРМАЦІЯ_3 відповіді на звернення ОСОБА_1 від 05.05.2025 щодо виправлення помилки під час внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо взяття на військовий облік, оскільки замість запису про взяття на облік у запас внесено інформацію про взяття на облік у резерв. При цьому, заявник просив вирішити питання по суті заяви, виправити допущені помилки при взятті на облік із наданням підтверджуючих виправлення помилки документів у паперовому вигляді.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 по справі №520/14758/25, яке набрало законної сили 20.09.2025, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити розгляд звернення гр. ОСОБА_1 від 05.05.2025 р. та надати мотивовану відповідь з питань порушених у вказаному запиті згідно норм чинного законодавства.

З матеріалів справи судом встановлено, що листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.10.2025 повідомлено, що після звільнення з військової служби під час мобілізації ОСОБА_3 був взятий на військовий облік до територіального центру комплектування та соціальної підтримки як особа, звільнена з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», при цьому, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про зарахування ОСОБА_1 до військового оперативного резерву не вносилися, тому він не є резервістом.

Дослідивши зазначену відповідь, суд першої інстанції вважав, що зазначені дії відповідача направлені на виконання зобов`язальної частини рішення суду, у зв`язку з чим дійшов висновку, що позивач фактично не погоджується з наданою відповіддю по її суті, що не кореспондується з нормами КАС України, які регулюють питання пов`язані з контролем саме виконання судового рішення.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції та зазначає, що суть заяви ОСОБА_1 полягала в тому, щоб відповідач виправив помилку, яка полягає у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації щодо взяття ОСОБА_1 на облік (оскільки, як він стверджує, замість запису про взяття на облік у запас внесено інформацію про взяття на облік у резерв), та надав підтверджуючі виправлення помилки документи.

Водночас лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.10.2025 не містить ані відповіді на порушене заявником питання щодо виправлення помилки, ані відмови у виправленні такої помилки, а тому не може вважатись належним доказом на підтвердження виконання рішення суду, яким було зобов`язано розглянути звернення ОСОБА_1 та надати мотивовану відповідь з порушень питань у запиті.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є передчасним, зроблений без повного та всебічного з`ясування обставин у справі в їх сукупності та перевірки їх доказами.

При цьому, судова колегія акцентує увагу відповідача, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 було скасовано ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 по справі № 520/14758/25 про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю та направлено справу для продовження розгляду. Разом з тим, суд першої інстанції після прийняття до розгляду справи знову відмовив ОСОБА_1 у встановленні судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025, жодним чином не врахувавши висновки суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції констатує, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 382 КАС України знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Колегія суддів враховує, що вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання рішення у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким в даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд, тому апеляційний суд позбавлений процесуального права вирішити таку заяву по суті.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Враховуючи те, що виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 по справі № №520/14758/25 підлягає скасуванню, а справа – направленню суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 по справі №520/14758/25 скасувати.

Справу № 520/14758/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 по справі №520/14758/25.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 27.04.2026 року