Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №520/30179/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 р. Справа № 520/30179/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року (ухвалене суддею Пасечнік О.В.) в справі № 520/30179/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.11.2025 р. №204650028325; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 01.09.1984 р. - 01.08.1988 р., 04.08.1988 р. - 03.11.1988 р., 22.11.1988 р. - 28.11.1990 р., 07.09.1991 р. - 27.02.1994 р., 24.02.1995 р. - 02.04.1997 р., 11.02.1998 р. - 31.12.1998 р. до підземного пільгового стажу за професіями згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 202 від 31.03.1994 р. та за списком №1, як передбачено ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 згідно ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.11.2025 р. №204650028325, яким відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 01.09.1984 р. - 01.08.1988 р., 04.08.1988 р. - 03.11.1988 р., 22.11.1988 р. - 28.11.1990 р., 07.09.1991 р. - 27.02.1994 р., 24.02.1995 р. - 02.04.1997 р., 11.02.1998 р. - 31.12.1998 р. до підземного пільгового стажу за професіями згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 202 від 31.03.1994 р. та за списком №1; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.10.2025 р. з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.11.2025 р. №204650028325 про відмову позивачу в призначені пенсії за віком на пільгових умовах, є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 25.10.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, на пільгових умовах.

Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.11.2025 р. №204650028325 відмовлено у призначенні пенсії, та зазначено, що результати розгляду наданих документів, доданих до заяви: до страхового стажу враховано всі періоди; довідку, підтверджуючу пільговий характер роботи відповідно до п. 20 Порядку № 637, не надано; згідно із даними реєстру застрахованих осіб наявна інформація про спеціальний трудовий стаж. Код підстави для обліку спецстажу ЗПЗ014А4, що відповідає посаді - інженерно-технічні працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах, - за Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов`язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 31.03.1994 р. № 202; до пільгового стажу зараховано період роботи з 01.01.1999 р. по 18.04.2000 р. за даними наявними в реєстрі застрахованих осіб про спеціальний трудовий стаж.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.11.2025 р. №204650028325 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 01.09.1984 р. - 01.08.1988 р., 04.08.1988 р. - 03.11.1988 р., 22.11.1988 р. - 28.11.1990 р., 07.09.1991 р. - 27.02.1994 р., 24.02.1995 р. - 02.04.1997 р., 11.02.1998 р. - 31.12.1998 р. до підземного пільгового стажу за професіями згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 202 від 31.03.1994 р. та за списком №1 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.10.2025 р., з урахуванням висновків суду в даній справі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Пунктом 2 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною 3 статті 114 Закону № 1058-ІV визначено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.

Відповідно до ч. 5 ст. 114 Закону № 1058-IV, у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що під час розгляду заяв про призначення пенсії за віком пенсійний орган має враховувати, в тому числі, віднесення певних періодів роботи особи одночасно до різних пільгових списків та за результатом підрахування пільгового стажу пенсійний орган має визначити наявність або відсутність у особи права на більш пільгову пенсію за віком.

Перелік робіт та професій, зайнятість на яких протягом 25 років дає право на призначення пенсії незалежно від віку, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 р. № 202 «Про затвердження Списку робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов`язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років» (в подальшому - Постанова №202).

Розділом І Постанови № 202 законодавцем встановлений, зокрема, список робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку, а саме: I) підземні гірничі роботи в шахтах і на будівництві вугільних (сланцевих) шахт: усі робітники, зайняті протягом повного робочого дня на підземних роботах, керівники і спеціалісти підземних дільниць діючих і споруджуваних шахт для видобутку вугілля (сланцю).

Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, включає Розділ І «Гірничі роботи», п.п. 1.1а - усі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах.

Отже, для призначення особі пільгової пенсії за ч. 3 ст. 114 Закону № 1058-IV має бути встановлено, що вказана особа має стаж роботи за професіями (на роботах, посадах), перелік яких наведено в Постанові № 202, що під час зазначених робіт вказана особа була безпосередньої зайнята на цих роботах повний робочий день під землею та за наявності часу такої роботи не менше 25 років (крім працівників провідних професій, мінімальна кількість стажу яких на зазначених роботах складає 20 років).

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування..

Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1988 р. вбачається, що з 01.09.1984 р. - 21.06.1988 р. позивач навчався у Воркутинському гірничому технікумі за спеціальністю “Підземна розробка вугільних родовищ”; з 04.08.1988 р. - 03.11.1988 р. позивач працював прохідником підземним на Ордені Леніна об`єднанні “Воркутавугілля” шахта “Аяч-Яга”; з 22.11.1988 р. - 28.11.1990 р. служба в армії; з 04.09.1991 р. - 27.02.1994 р. позивач працював підземним гірником з ремонту гірничих виробок на Октябрське виробниче об`єднання з видобутку вугілля “Октябрвугілля” шахтоуправління “Харцизьке”; з 24.02.1995 р. - 02.04.1997 р. працював підземним гірничим майстром в Шахтобудівельному управлінні №3 треста “Краснодонвуглебуд”; з 11.02.1998 р. - 18.04.2000 р. працював начальником зміни, пов`язаними з підземними роботам з видобутку вугілля, гірницим майстром з повними робочим днем на підземних роботах на Шахта “Самсонівська-Західна” Виробничого об`єднання “Краснодонвугілля”.

Відповідачем не надано оцінки зазначеним періодам та не було включено їх до пільгового стажу. Між тим, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивача становить 27 років 03 місяці 20 днів (в тому числі додатково за 1 повний рік на підземних роботах). Стаж роботи на підземних роботах, який дає право на призначення пенсії незалежно від віку, відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058-ІV становить 01 рік 03 місяці 18 днів.

Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба та навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах.

Судовим розглядом встановлено, що позивач з 01.09.1984 р. до 21.06.1988 р. навчався в Воркутинському гірничому технікумі за спеціальністю “Підземна розробка вугільних родовищ”, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 від 21.06.1988 р.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1988 р. позивач з 04.08.1988 р. працював прохідником підземним на шахті “Аяч-Яга” ордена Леніна об`єднання “Воркутавугілля”, з якої 03.11.1988 р. звільнений для служби в Радянській армії.

З 01.01.2006 року умови зарахуванням до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової служби та навчання у професійно-технічному навчальному закладі встановлені положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" із змінами, внесеними до них Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби" від 02.06.2005 р. № 2636-IV.

На підставі Закону № 2636-IV Верховна Рада України постановила внести зміни до таких законів України: абз. 2 п. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнити двома реченнями такого змісту: "Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах"; ч. 1 ст. 2 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" доповнити абзацом другим такого змісту: "Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах".

Таким чином, Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби" передбачає розширення прав громадян при визначенні права на пенсію та проведення перерахунку раніше призначених пенсій у разі, якщо час навчання та час проходження військової служби не було враховано при призначенні пенсії.

Відтак, період навчання з 01.09.1984 р. до 21.06.1988 р. та служба в Радянській армії з 22.11.1988 р. - 28.11.1990 р. має бути зарахований до пільгового стажу, оскільки після навчання та служби позивач працював на посаді, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, з повним робочим днем.

Відповідач в апеляційній скарзі послався на підставу для не зарахування позивачу пільгового стажу на те, що з 01.01.2023 р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., тому вважає, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території рфср по 31.12.1991 р.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком пенсійного органу з наступних підстав.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

13.03.1992 р. підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан.

Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

При цьому в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до припинення участі як російської федерації, так і України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. москві, яка набрала законної сили 02.12.2022 р.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р.

Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1988 р. у період з 04.08.1988 р. по 03.11.1988 р., позивач працював на території колишній срср на посаді прохідника підземним на шахті “Аяч-Яга” ордена Леніна об`єднанні “Воркутавугілля”.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача у період з 04.08.1988 р. по 03.11.1988 р. на території російській федерації, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивачки на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.

Таким чином, припинення російської федерації в участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивачу спірного періоду роботи на території колишній срср, адже такий стаж ним набутий до припинення російської федерації в участі в Угоді, а позивач працював на території колишній срср в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 р. в справі №620/3530/22 зазначив, що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії, припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів; надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

Зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1988 р. встановлено, що вона не містить виправлень, а також містить необхідні реквізити наказів, на підставі яких здійснено відповідні записи, де працював позивач, відповідачем також у спірному рішенні не зазначалось. Записи трудової книжки позивача містять необхідні відомості щодо умов праці та характеру виконуваної роботи, яка належить до Списку 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зазначено атестації робочих місць.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць, зараховується до трудового стажу, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно відмовило у зарахувати до пільгового стажу позивача період навчання, проходження служби в армії та роботи його на території колишній срср.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.11.2025 р. №204650028325 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обгрунтованим та підлягає скасуванню.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головне управління пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 01.09.1984 р. - 01.08.1988 р., 04.08.1988 р. - 03.11.1988 р., 22.11.1988 р. - 28.11.1990 р., 07.09.1991 р. - 27.02.1994 р., 24.02.1995 р. - 02.04.1997 р., 11.02.1998 р. - 31.12.1998 р. до підземного пільгового стажу за професіями згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 202 від 31.03.1994 р. та за Списком №1, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.10.2025 р. з урахуванням висновків суду в даній справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 в справі № 520/30179/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін