Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №361/7032/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/7032/25

Провадження № 2-о/361/154/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.04.26

27 квітня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі - Михальової М.В.,

представника заявника Носовицього Г.А.,

заінтересованої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Броварського міськрайонного суду цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , у інтересах якого дає адвокат Носовицький Григорій Анатолійович, заінтересована особа ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного утримання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходиться вищевказана цивільна справа. В обґрунтування вимог представником заявника зазначено, що 03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , прізвище дружини змінено на ОСОБА_5 внаслідок шлюбу - був зареєстрований шлюб у Броварському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що зроблений актовий запис №1026.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився ОСОБА_6 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_7 . Крім того, в родині заявника мешкає дитина від першого шлюбу його дружини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько якого ОСОБА_9 - помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Представник заявника просить суд встановити факт, що ОСОБА_2 самостійно утримує зазначених неповнолітніх дітей, забезпечує їх належний розвиток, харчування, одяг, навчання, медичне обслуговування та інші життєві потреби. Встановлення вказаного факту йому необхідно для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки вважає, що є батьком трьох дітей, яких він утримує.

Присутній у судовому засіданні представник заявника Носовицький Г.А. підтримав зміст заяви, наполягав на її задоволенні.

Присутня у судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_1 підтримала зміст заяви, не заперечувала проти її задоволення.

Суд, заслухавши пояснення представника заявника та заінтересованої особи, дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлені наступні обставини справи: 03 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 був зареєстрований шлюб у Броварському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що зроблений актовий запис №1026.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився ОСОБА_6 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_7 . Крім того, в родині заявника мешкає дитина від першого шлюбу його дружини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько якого ОСОБА_9 - помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується актом №29 Броварської міської ради обстеження житлово-побутових умов для надання пільг на жилого-комунальні послуги від 19.02.2018р.

Вирішуючи по суті заяву ОСОБА_2 суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Як визначено частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Підставою для встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, обсяг прав матері дитини обмежується або припиняється.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

У вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати так і батько.

Проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини, а визначення місця проживання дитини з батьком не звільняє матір від її обов`язку виховувати та утримувати дитину.

За невиконання, чи неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягненні до відповідальності.

Згідно ст. 12 Закону України « Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Заявником не надано доказів того, що в питанні виховання чи утримання неповнолітньої доньки мати умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з виховання дитини, навпаки, у судовому засіданні ОСОБА_3 зазначала, що родина мешкає разом із дітьми за однією адресою, вона також працює та, разом з чоловіком, здійснює виховання та піклування дітьми.

Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).

Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Отже, відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання заявником ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв`язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у цивільній справі за № 201/5972/22 від 11.09.2024р. - оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Доказів того, що ОСОБА_3 позбавлена батьківських прав відносно своїх неповнолітніх дітей, що вона не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин, суду не надано.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4-13,76-89, 265-268, 315-319 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , у інтересах якого дає адвокат Носовицький Григорій Анатолійович, заінтересована особа ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного утримання дитини - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Писанець Н.В.