Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №480/7297/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 р.Справа № 480/7297/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, повний текст складено 10.02.26 по справі № 480/7297/25

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до ОСОБА_1

про стягнення безпідставно набутих коштів

ВСТАНОВИВ

Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) заподіяну державі матеріальну шкоду у розмірі 1 322 грн 22 коп. (одна тисяча триста двадцять дві грн 22 коп.).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 та справу №480/7297/25 направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 порушив правила порядку використання виданих в тимчасове користування матеріальних засобів, а саме: килим польовий у кількості 1 шт. на суму 178 грн 67 коп.; котелок армійський – 1 шт. на суму 424 грн 67 коп.; рукавички тактичні – 1 комплект на суму 718 грн 88 коп. Загальна сума склала 1 322 грн 22 коп. Вказує, що порушення правил порядку використання виданих в тимчасове користування матеріальних засобів відбулось внаслідок дій відповідача, які мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. Тобто, зазначене майно є безпідставним збагаченням, що підлягає поверненню відповідно до ст.ст. 1212, 1215 ЦК України. Стверджує, що після самовільного залишення 10.02.2025 місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) вищезазначене майно повернуто не було, а законні підстави для його подальшого зберігання у позивача відсутні. Зауважує, що фактичне збереження майна, що належить державі в особі Військової частини НОМЕР_1 , за відсутності правових підстав, свідчить про безпідставне набуття.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені заздалегідь та належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 24.12.2024 №1742-ОС зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зараховано наказом Голови Державної прикордонної служби України від 01.11.2024 №1976-ОС у розпорядження начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.12.2024.

Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 24.12.2024 №1742-ОС призначено солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - оператора (БПАК) групи управління відділення вогневої підтримки першого відділу прикордонної служби (тип С) (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ).

Відповідно до рапорту коменданта третьої прикордонної комендатури швидкого реагування підполковника ОСОБА_2 від 18.02.2025 №22.3/15153/25-Вн, яким останній доповів, що 10.02.2025, під час перевірки особового складу першого відділу прикордонної служби (тип С) було встановлено факт самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу інспектором прикордонної служби 2 категорії - оператором (БПАК) групи управління відділення вогневої підтримки першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування старшим солдатом ОСОБА_1 .

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про призначення службового розслідування» від 20.02.2025 №906-АГ, з метою з`ясування причин та обставин, викладених в рапорті коменданта третьої прикордонної комендатури швидкого реагування підполковника ОСОБА_2 від 18.02.2025 №22.3/15153/25-Вн, щодо факту самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим солдатом ОСОБА_1 , призначено службове розслідування.

Згідно рапорту коменданта третьої прикордонної комендатури швидкого реагування підполковника ОСОБА_2 від 22.02.2025 №22.3/16209/25-Вн, встановлено відсутність виданого майна в тимчасове користування старшому солдату ОСОБА_1 , а саме: килим польовий ізоляційний - 1 шт., котелок армійський - 1 шт., та рукавички тактичні - 1 комплект.

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про продовження терміну проведення службового розслідування» від 03.03.2025 №1164-АГ, з метою забезпечення повного та об`єктивного проведення службового розслідування продовжено до 05.03.2025 терміни проведення службового розслідування.

Відповідно до висновку службового розслідування №04.4/304/25-СР та наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про результати службового розслідування» від 11.03.2025 №644-ОД, факт залишення 10.02.2025 місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим солдатом ОСОБА_1 являється підтвердженим.

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 19.02.2025 №206 виключено з усіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора прикордонної служби 2 категорії - оператора (БПАК) групи управління відділення вогневої підтримки першого відділу прикордонної служби (тип С) (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ).

Відповідно до відомості від 24.02.2025 №62-25 визначено залишкову вартість військового майна на утримання коштів за втрачене майно старшим солдатом ОСОБА_1 24.02.2025, а саме: рукавички тактичні у кількості 1 шт. на суму 718 грн 88 коп. та килим спальний каремат у кількості 1 шт. на суму 167 грн 67 коп.

Згідно відомості від 01.03.2025 №183 визначено залишкову вартість військового майна для відшкодування військовослужбовцем старшим солдатом ОСОБА_1 , а саме: котелок армійський у кількості 1 шт. на суму 425 грн 67 коп.

Відповідно до книги обліку матеріальних засобів, виданих у тимчасове користування 1 ВПС З ПКПШ, перелік майна, виданого в тимчасове користування старшому солдату ОСОБА_1 , складає: рукавички тактичні у кількості 1 шт. та килим спальний каремат у кількості 1 шт.

Відповідно до акта комісійної перевірки майна, виданого в тимчасове користування від 27.02.2025, у зв`язку з самовільним залишенням військової частини старшим солдатом ОСОБА_1 , виникла необхідність перевірки матеріальних цінностей, виданих у тимчасове користування військовослужбовцю.

Як зазначає позивач, до місця проходження служби старший солдат ОСОБА_1 не повернувся, матеріальну шкоду, завдану державі в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), своїми неправомірними (протиправними) діями, що полягають у самовільному залишенні місця тимчасової дислокації підрозділу, не відшкодував.

Вважаючи, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) заподіяної державі матеріальної шкоди у розмірі 1 322 грн 22 коп., позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази притягнення відповідача до матеріальної відповідальності та докази, які б підтверджували відмову відповідача добровільно відшкодувати завдану матеріальну шкоду, тому вимоги позову про стягнення з відповідача на користь держави в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_1 ) заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 1 322 грн 22 коп. є передчасними та не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232).

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами 3-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі по тексту – Статут ВС ЗСУ), затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (ч.4 розділу «Вступ» Статуту ВС ЗСУ).

У силу приписів статей 26, 27 розділу «Відповідальність військовослужбовців» Статуту ВС ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування регламентуються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі по тексту – Дисциплінарний Статут).

Суд констатує, що дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється і на військовослужбовців Держприкордонслужби.

Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Частиною 1 ст.45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.

Приписами статей 83, 84 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

У силу приписів статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та процедуру проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), а також військовозобов`язаних під час проходження ними навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження ними підготовки та зборів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (підготовки, зборів), оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішень, а також повноваження посадових осіб під час проведення службового розслідування визначаються Порядком проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 08.11.2021 №815 (далі по тексту – Порядок №815).

Службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам (далі - шкода), проводиться з дотриманням Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та цього Порядку (п.п. 1, 2 розділу І Порядку №815).

Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку №815 службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Інші посадові особи можуть звертатися з клопотанням за підпорядкованістю про призначення службового розслідування.

Згідно з п.п. 1-4 розділу IV Порядку №815 службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення.

У разі потреби за мотивованим рапортом особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови комісії строк службового розслідування може бути продовжено начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив таке розслідування, або старшим начальником (командиром), але не більш як на один місяць, про що видається письмовий наказ.

Строк проведення службового розслідування не включає часу перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або часу відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Продовження строку проведення службового розслідування здійснюється посадовою особою, яка призначила службове розслідування, про що видається письмовий наказ.

Службове розслідування починається з дня, визначеного в наказі про призначення службового розслідування. Днем закінчення службового розслідування є день затвердження висновку службового розслідування начальником (командиром), який призначив службове розслідування.

Згідно з п.п. 1, 2 розділу VІ Порядку №815 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування.

У висновку службового розслідування зазначаються: посада, звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи (осіб), яка(і) проводила(и) службове розслідування; підстави для проведення службового розслідування; установлені під час службового розслідування обставини, за яких військовослужбовцем (військовослужбовцями) учинено правопорушення, які стали підставою для призначення службового розслідування; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), персональні дані (дата та місце народження, освіта, період військової служби, період перебування на займаній посаді, наявність або відсутність у неї незнятих дисциплінарних стягнень), характеристика особи, яка вчинила правопорушення, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли його вчиненню; наявність причинного зв`язку між неправомірними діяннями військовослужбовця та їх наслідками; умови, що передували вчиненню правопорушення або спонукали до його вчинення; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; завдана шкода та її розмір; наявність вини військовослужбовця (військовослужбовців), обставин, що її пом`якшують чи обтяжують, а також ставлення військовослужбовця (військовослужбовців) до вчиненого; відомості про залучення фахівців та дані про них (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), посада), надані ними висновки; відомості, що підтверджують чи спростовують інформацію, яка стала підставою для призначення службового розслідування; пропозиції щодо застосування до військовослужбовця (військовослужбовців) дисциплінарного стягнення, притягнення до матеріальної відповідальності, ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень (за наявності), обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, а також відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів та про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

До висновку службового розслідування додаються пояснення, акти, довідки, характеристики, копії службових карток та інші матеріали, що стосуються службового розслідування.

Відповідно до п.1, абз. 3 п.3, абз. 1 п.4, розділу VІІ Порядку №815 визначено, що за результатами розгляду висновку та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, начальник (командир) органу Держприкордонслужби затверджує висновок службового розслідування та приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

У разі доведення вини військовослужбовця в завданні шкоди державі начальник (командир) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, а якщо шкода завдана кількома військовослужбовцями,- суми, що підлягає стягненню окремо з кожного військовослужбовця, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Якщо під час проведення службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення, учинене військовослужбовцем, містить ознаки кримінального правопорушення, начальник (командир) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ (далі по тексту – Закон №160-ІХ).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №160-ІХ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).

Визначення термінів, які вживаються у Законі №160-ІХ, приведено в частині першій статті 1 вказаного Закону, зокрема:

- матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

- пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

При цьому термін «військове майно», що застосовується в Законі №160-ІХ, вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (статті 1), а саме, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону №160-IX передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відтак, враховуючи наведене колегія суддів зауважує, що лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Порядок проведення службового розслідування визначено положеннями статті 8 Закону № 160-ІХ.

Так, посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку винної протиправної поведінки у зв`язку з неналежним виконанням чи невиконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.

Згідно з абз 1 ч.1 ст.10 Закону №160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (ст.12 Закону №160-ІХ).

За обставинами справи, згідно з наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону №906-АГ від 20.02.2025 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування щодо факту самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим солдатом ОСОБА_1 .

Підставою для призначення службового розслідування слугував рапорт начальника першого відділу прикордонної служби третьої прикордонної комендатури швидкого реагування капітана ОСОБА_3 , відповідно до якого встановлено факт самовільного залишення місця тимчасової дислокації ОСОБА_1 .

Тобто, призначене наказом начальником НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 20.02.2025 №906-АГ службове розслідування не стосувалося визначення матеріальної шкоди, завданої відповідачем державі, а стосувалось виключно встановлення факту самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим солдатом ОСОБА_1 .

Колегія суддів враховує, що відповідно до висновку службового розслідування №04.4/304/25-СР та наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про результати службового розслідування» від 11.03.2025 №644-ОД, факт залишення 10.02.2025 місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим солдатом ОСОБА_1 являється підтвердженим.

Наказано, зокрема:

- голові комісії у зв`язку із наявністю в діях старшого солдата ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, встановленим порядком забезпечити направлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, копії висновку та матеріалів службового розслідування для прийняття правового рішення;

- відділу юридичного забезпечення після відкриття кримінального провадження за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України відносно старшого солдата ОСОБА_1 підготувати документи для стягнення суми збитків, завданих Державі, у розмірі 1322,22 грн (одна тисяча триста двадцять дві гривні 22 коп.), відповідно до відомості визначення залишкової вартості військового майна речової служби на утримання коштів за втрачене майно старшим солдатом ОСОБА_1 №06.1.4/16758/25 від 25.02.2025 та відомості №183 від 01.03.2025 щодо визначення залишкової вартості військового майна продовольчої служби для відшкодування військовослужбовцем старшим солдатом ОСОБА_1 ;

- головному бухгалтеру – начальнику фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби): здійснити записи до «Книги обліку грошових стягнень і нарахувань НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону» про втрачене військове майно продовольчої та речової служби з урахуванням кратності у сумі 1322,22 грн (одна тисяча триста двадцять дві гривні 22 коп.).

З наведеного слідує, що наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про результати службового розслідування» від 11.03.2025 №644-ОД відповідача не було притягнуто до матеріальної відповідальності, а доручено відділу юридичного забезпечення після відкриття кримінального провадження за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України відносно старшого солдата ОСОБА_1 підготувати документи для стягнення суми збитків, завданих Державі, у розмірі 1322,22 грн.

При цьому, матеріали службового розслідування та зміст наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про результати службового розслідування» від 11.03.2025 №644-ОД свідчать про те, що позивачем не з`ясовувалися та не досліджувалися обставини заподіяння відповідачем майнової шкоди, наявність причинного зв`язку між поведінкою відповідача і настанням шкоди, вини відповідача у заподіянні шкоди, які згідно вимог Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», на положення якого посилається сам позивач у позовній заяві, є обов`язковими і необхідними умовами притягнення відповідача до матеріальної відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.02.2025 №206-ОС «Про особовий склад» виключено зі списків з усіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на підставі рапорту коменданта третьої прикордонної комендатури швидкого реагування підполковника ОСОБА_4 від 18.02.2025 №22.3/15153/25-Вн.

Зі змісту вищенаведених норм статті 12 Закону №160-ІХ вбачається, що у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відтак, судовий процес може бути використаний для вирішення питань щодо відшкодування завданої шкоди в таких випадках, якщо винна особа відмовляється співпрацювати у вирішенні цього питання добровільно.

Викладена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 18.01.2024 по справі №420/5695/23, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду справи.

У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що розмір майнової шкоди, яка заявлена до стягнення Військовою частиною НОМЕР_1 , підтверджується актом комісійної перевірки майна, виданого у тимчасове користування, однак жодних доказів ознайомлення відповідача із сумою такого відшкодування та відмови відповідача добровільно відшкодувати завдану матеріальну шкоду позивачем суду не надано.

За наведених обставин, оскільки в матеріалах справи відсутні докази притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, з урахуванням відсутності доказів, які б підтверджували відмову відповідача добровільно відшкодувати завдану матеріальну шкоду, з огляду на те, що відомостей про доведення відповідачу розміру спричиненої шкоди не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та передчасність вимог позивача про стягнення з відповідача на користь держави в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_1 ) заподіяної державі матеріальної шкоди у розмірі 1 322 грн 22 коп.

Посилання апеляційної скарги позивача на те, що вищезазначене майно є безпідставним збагаченням та підлягає поверненню відповідно до ст.ст. 1212, 1215 ЦК України, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, з урахуванням вищенаведених висновків суду щодо безпідставності та передчасності вимог позивача про стягнення з відповідача на користь держави заподіяної державі матеріальної шкоди.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 по справі № 480/7297/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий