Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №520/21923/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 р. Справа № 520/21923/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 13.02.26 по справі № 520/21923/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 02.09.2021 по 16.07.2024;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.09.2021 по 16.07.2024 в розмірі 325 821,93 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що при звільненні відповідач не провів з ним повний розрахунок грошового забезпечення. Про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду з відповідним позовом, за наслідками розгляду якого на виконання рішення суду відповідачем сплачено індексацію грошового забезпечення, проте не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони ДПС України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 02.09.2021 року по 16.07.2024 року.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.09.2021 по 16.07.2024 в розмірі 42 831 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що здійснення відповідних виплат ОСОБА_1 за зазначеним рішенням суду не входять до переліку грошових доходів громадян, визначених ч.2 ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), мають характер одноразової виплати на підставі рішень суду. Спірні відносини між сторонами виникли вже через сплив певного часу після звільнення, та виникли щодо виплат, які здійснювалися у період проходження позивачем військової служби 01.12.2015 по 07.02.2018, а не щодо виплат при звільнені позивача, які здійснювалися у вересні 2021 року, а тому виплати, здійснені на підставі рішення суду не може розцінюватись як невиплата з вини роботодавця належних працівнику сум в день його звільнення. Таким чином, з боку військової частини НОМЕР_1 не було допущено порушення вимог закону щодо виплати грошових коштів, належних ОСОБА_1 при його звільненні, та обов`язку нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку у військової частини НОМЕР_1 не виникло, а тому суд першої інстанції мав підстави для відмови у задоволенні позовних вимог позивача. На переконання відповідача, дії позивача ОСОБА_1 щодо подання позовної заяви із заявленими позовними вимогами (справа №520/22322/23) про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.02.2018, лише 06.08.2023 року, тобто після спливу 5 років 6 місяців з часу, коли право позивача щодо виплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі було порушене, та подальшим зверненням до суду із вказаним позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, свідчить про зловживання позивачем правом в інших формах.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В свою чергу, позивач також не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав свою апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в цій частині та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що у своєму рішенні не застосував належний принцип співмірності, що в свою чергу не відповідає висновкам Верховного Суду та принципу єдності судової практики.

Позивач зазначає, що застосовуючи принцип співмірності при визначені розміру середнього заробітку, Харківський окружний адміністративний суд мав би провести наступний розрахунок.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2024 за №09/Д-175/174, позивачу нараховано грошове забезпечення за два попередні місяця перед звільненням в сумі 24 813,96 грн (за липень – 13 495,30 грн та за серпень – 11 318,66 грн. Протягом цих двох місяців було 62 календарних дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 400,23 грн (24 813,96 грн/ 62 дн). 1. Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні склав 127 673,37 грн (400,23 грн х 319 дня). 2. Загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат 295 927,82 грн, що в свою чергу складається з: 1. грошове забезпечення фактично виплачене позивачу на день звільнення – 118 249,78 грн - за мінусом компенсації за піднайом житла; 2. індексація грошового забезпечення виплачена відповідно до рішення суду у справі № 520/22322/23 – 177 678,04 грн. 3. Частка коштів, яка була виплачена позивачу на виконання рішення суду від загального розміру належних позивачу при звільненні виплат склала 60% (177 678,04 грн / 295 927,82 грн). 4. Скоригована сума середнього заробітку з урахуванням частки не виплаченої заборгованості індексації грошового забезпечення в день звільнення 76 604,02 грн. (400,23 грн х 319 дня х 60%). Тобто за період з 02.09.2021 до 18.07.2022 включно (319 календарних дні) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 76 604,02 грн. За період з 19.07.2022 до 16.07.2024, відповідно до вимог чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку, тобто, до 19.01.2023 (182 дні). Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за вказаний період становить 72 841,86 грн (400,23 * 182). Таким чином, зважаючи на висновки, висловлені у зазначених постановах Верховного Суду, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 02.01.2021 по день фактичного розрахунку становить 149 445,88 грн (76 604,02 грн + 72 841,86 грн).

Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував усталену судову практику, та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідає критеріям законності і обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України. Вважає, що доводи апеляційної скарги позивача є необґрунтованими і безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає задоволенню, натомість апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, з 08.02.2018 по 02.09.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 283-ОС від 02.09.2021, позивача виключено зі списків частини та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 по справі № 520/22322/23 адміністративний позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 07.02.2018 без застосування січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшого проведення індексації.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) щодо виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 07.02.2018 без застосування січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшого проведення індексації.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 08.02.2018 по 28.02.2018 без застосування січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшого проведення індексації.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, з урахуванням проведених виплат.

Визнано протиправним ненарахування та невиплату Військовою частиною НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) індексації - різниці грошового забезпечення, що склалася у березні 2018 року, ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 02.09.2021.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення, що склалася у березні 2018 року, за період з 01.03.2018 по 02.09.2021 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, у загальній сумі 6336,50 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 по справі № 520/22322/23 скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення, що склалася у березні 2018 року, за період з 01.03.2018 по 02.09.2021 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, у загальній сумі 6336,50 грн.

Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення, що склалася у березні 2018 року, за період з 01.03.2018 по 02.09.2021, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, у загальній сумі 139 684 грн. 89 коп.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 по справі № 520/22322/23 залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2024, та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі № 520/22322/23, 16 липня 2024 року відповідачем нараховано та виплачено позивачу перерахунок індексації грошового забезпечення у сумі 177678,04 грн., що не спростовує позивач.

17.07.2024 представник позивача звернулась до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.

Листом від 25.07.2024 за №09/Д-175/174, Військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені та повідомила, що підстави відсутні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 02.09.2021 по 16.07.2024.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.09.2021 по 16.07.2024 в розмірі 42 831 гривні.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами справи, ОСОБА_1 по 02.09.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено в належному розмірі індексацію грошового забезпечення.

Так, 16.07.2024 року на виконання судового рішення суду у справі №520/22322/23, відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 177 678,04 грн, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 02.09.2021 по 16.07.2024та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.09.2021 по 16.07.2024 в розмірі 42 831 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 03.09.2021 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 16.07.2024 обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту – Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 02.09.2021, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є серпень та липень 2021 року.

Зі змісту архівної відомості №1 за період з січня 2021 по грудень 2021 щодо ОСОБА_1 встановлено, що грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає (без врахування одноразових додаткових винагород та компенсації за піднайом житла): за липень - 13 495,33 грн., за серпень - 11 318,66 грн., загальна сума грошового забезпечення позивача за останні два місяці проходження служби становить 24 813,99 грн.

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 400,23 грн. ( 24813,99 грн/62 дні).

Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача з 02.09.2021 звільнено з військової служби, проте останній з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 02.09.2021 в належному розмірі звернувся до суду лише серпні 2023 (справа №520/22322/23), тобто майже через 2 роки з моменту звільнення позивача зі служби.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату індексації грошового забезпечення в належному розмірі, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Як зазначено вище, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки позивача звільнено зі служби 02.09.2021, з адміністративним позовом до суду у справі №520/22322/23 він звернувся у серпні 2023 року, а остаточний розрахунок грошового забезпечення із позивачем проведено 16.07.2024, тому необхідно розрахувати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України не більше як за шість місяців, що відповідає періоду 183 календарних дні.

Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, відповідно до архівної відомості №1 за мінусом компенсації за піднайом житла склав 118 249,78 грн (а.с.17).

З урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 02.09.2021, виплаченої позивачу на виконання рішення суду у справі №520/22322/23 (177 678,04 грн), загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, складає 295 927,82 грн (100%), з яких індексація грошового забезпечення – 177 678,04 грн (60,04%).

Отже, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 73 242,09 грн (183 календарних дні х 400,23 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 60,04 %, становить 43 974,55 грн.

Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 43 974,55 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з дати звільнення позивача, але не більш як за шість місяців затримки розрахунку при звільненні.

Наведене свідчить, що здійснені судом першої інстанції обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають наведеним висновкам Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення справи.

За цим, доводи апеляційної скарги позивача є частково обгрунтованими.

Аргументи апеляційної скарги відповідача про те, що здійснення відповідних виплат ОСОБА_1 за зазначеним рішенням суду не входять до переліку грошових доходів громадян, визначених ч. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ, мають характер одноразової виплати на підставі рішень суду, а також, те, що спірні відносини між сторонами виникли вже через сплив певного часу після звільнення, та виникли щодо виплат, які здійснювалися у період проходження позивачем військової служби 01.12.2015 по 07.02.2018, а не щодо виплат при звільнені позивача, які здійснювалися у вересні 2021 року, а тому виплати, здійснені на підставі рішення суду не може розцінюватись як невиплата з вини роботодавця належних працівнику сум в день його звільнення, колегія суддів вважає помилковими, оскільки судове рішення лише підтверджує вже існуюче право позивача на індексацію грошового забезпечення, яка є щомісячним доходом, а факт її невиплати на момент звільнення позивача, незалежно від періоду нарахування, свідчить про порушення відповідачем обов`язку щодо повного розрахунку при звільненні і є прямою підставою для застосування до відповідача санкцій передбачених ст. 117 КЗпП. Крім того, ст. 116 КЗпП не обмежує перелік належних до виплати сум лише тими, що виникли у місяці звільнення, а охоплює всю заборгованість перед працівником.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відповідача задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 року по справі № 520/21923/24 частково прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 03.09.2021 року по 16.07.2024 року та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.09.2021 по 16.07.2024 в розмірі 43 974,55 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 по справі № 520/21923/24 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 02.09.2021 року по 16.07.2024 року та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.09.2021 по 16.07.2024 в розмірі 42831 грн.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони ДПС України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 03.09.2021 року по 16.07.2024 року.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03.09.2021 по 16.07.2024 в розмірі 43 974,55 (сорок три тисячі дев`ятсот сімдесят чотири) гривні 55 копійок.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 у справі №520/21923/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло