Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №290/1027/25 — Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/1027/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 квітня 2026 року селище Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Грінчук-Степанюк З.А., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника Романівської селищної ради Житомирської області Данилевич В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Романів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Романівська селищна рада Житомирської області, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року адвокат Крижанівський О.А. в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання позивачем своєю доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позов мотивований тим, що позивач проживав з відповідачем однією сім`єю, вони вели спільний побут та господарство з 2015 року. За час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_5 .

З 2021 року позивач з дочкою ОСОБА_5 не проживають з відповідачем з причин зловживання останньою алкогольними напоями та неналежним виконанням батьківських обов`язків.

ОСОБА_3 самостійно виховує дочку ОСОБА_5 , забезпечуючи всі її потреби: харчування, лікування, одяг, навчання та розвиток.

Необхідність встановлення даного факту представник позивача пов`язує із реалізацією права ОСОБА_3 на відстрочку від призову під час мобілізації.

Відповідач правом подати відзив не скористалася.

16 січня 2026 року від Романівської селищної ради Житомирської області надійшли пояснення, в яких зазначено, що відповідач проживає на території Пулинської територіальної громади, дочка ОСОБА_5 відвідує останнього в період канікул. В навчальні дні дитина проживає з батьками позивача оскільки є ученицею Старочуднівськогутянського ліцею Романівської селищної ради. Відповідно до розпорядження голови Романівської райдержадміністрації від 5 серпня 2019 року №135 місце проживання дитини ОСОБА_4 визначено з батьком ОСОБА_3 .

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав просив його задовольнити з підстав зазначених в ньому.

Відповідач позов визнала, повідомила, що вона дійсно не займається вихованням дитини, матеріально її не забезпечує. В минулому вона зловживала алкогольними напоями, пройшла курс лікування, стала на шлях виправлення. На даний час вона вагітна очікує народження дитини і в подальшому бажає займатись вихованням та забезпеченням малолітньої ОСОБА_4 .

Представник Романівської селищної ради Житомирської області при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Суд, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Згідно розпорядження голови Романівської районної державної адміністрації від 5 серпня 2019 року №135 визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_3 .

З довідки Старочуднівськогутянського ліцею Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №19 від 19 лютого 2026 року вбачається, що ОСОБА_4 була зарахована до першого класу на підставі заяви матері, на даний час навчається в 3 класі, проживає з бабусею ОСОБА_6 , яка постійно підтримує контакт з навчальним закладом.

Позивач має у власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 29 лютого 2022 року.

По вищевказаній адресі згідно довідки про склад сім`ї, виданої старостою Соболівського старостинського округу Романівської селищної ради житомирської області, зареєстровані: ОСОБА_3 , співмешканка ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_4 , дочка співмешканки ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_8 дала показання про те, що ОСОБА_3 на даний час на території старостинського округу не проживає, неповнолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом із рідними дідом та бабою, відвідує навчальний заклад, який розташований у старостинському окрузі. ОСОБА_3 забирає дитину на вихідні.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_9 дали показання про те, що вони є рідними дідом та бабою неповнолітньої ОСОБА_4 , займаються її вихованням та утриманням, проживає вона разом з ними, на вихідні позивач забирає дитину до себе та надає матеріальну допомогу на її утримання. Їх син ОСОБА_3 проживає в с. В`юнки Житомирської області разом із співмешканкою ОСОБА_10 . Відповідач не займається вихованням дитини та не надає їй матеріальної допомоги.

Неповнолітня дитина ОСОБА_4 пояснила, що проживає разом з дідом та бабою, батько забирає її на вихідні та надає матеріальну допомогу, мати участі в її вихованні не приймає, матеріально не забезпечує. ОСОБА_4 зауважила, що їй не вистачає уваги матері та вона б хотіла більше спілкуватись з нею.

Згідно довідки комунального некомерційного підприємства «Обласний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради від 17 жовтня 2025 року ОСОБА_2 перебувала на лікуванні в закладі з 19 червня 2025 року по 24 червня 2025 року з діагнозом психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності.

Згідно статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що дитина проживає разом з ним та він займається її вихованням, утриманням (відсутній акт обстеження умов проживання, довідка про те, що дитина навчається за місцем проживання відповідача, тощо) та того, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Згідно письмових пояснень Романівської селищної ради Житомирської області дитина проживає з дідом та бабою та відвідує за їх місце проживання школу, виключно у вихідні дні та на канікулах відбувається спілкування з батьком, який проживає на території Пулинської територіальної громади. Доказів офіційного працевлаштування та надання матеріалної допомоги дитини позивачем та його представником не надано.

Водночас ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомила, що усвідомила свою винну поведінку, стала на шлях виправлення, пройшла курс лікування та висловила бажання займатись вихованням дитини.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року в справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23) вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

Зважаючи на це, позов про визначення місця проживання неповнолітньої дитини у цій справі фактично пред`явлений військовозобов`язаним з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації.

Позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Суд не вбачає законних підстав для задоволення позову у зв`язку з визнанням позову відповідачем. Оскільки визнання позову ОСОБА_2 суперечить інтересам дитини та сім`ї.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Романівська селищна рада Житомирської області, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Тридцятиденний строк на оскарження даного судового рішення слід обчислювати з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено 27 квітня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М.М. Кірічук