Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №600/323/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/323/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сіжук О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині призову на військову службу під час мобілізації; визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.04.2025 №103, визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо зарахування позивача до списків особового складу; визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_6 від 23.07.2025 №209; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_6 звільнити позивача від проходження військової служби та виключити зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.04.2025 повертався з Республіки Болгарія до України, під час проходження прикордонного контролю без належних аргументів і пояснень був знятий з автобусного рейсу № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 . Після добровільного пред`явлення документів для підтвердження особи він був затриманий працівниками поліції та доставлений до Чернівецького обласного об`єднаного центру мобілізації, який розташований у АДРЕСА_1 , після чого 10.04.2025 був призваний на військову службу. Із вказаним позивач не погоджується, наголошуючи на те, що не перебував у статусі порушника правил військового обліку, не ухилявся від виконання військового обов`язку, не перебував у розшуку за кримінальними провадженнями, перебував на військовому обліку в іншому територіальному центрі комплектуванні та соціальної підтримки, мав статус внутрішньо переміщеної особи, а також є адвокатом — суб`єктом із конституційно гарантованим особливим правовим статусом. Вказував, що дії щодо примусового доставлення до Чернівецького обласного об`єднаного центру мобілізації, який розташований у місті Чернівці перешкодили здійсненню ним адвокатської діяльності та порушили пункт 12 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Позивач посилався на відсутність правових підстав для його виклику та подальшого призову, оскільки повістка під особистий підпис йому не вручалася, не надсилалося рекомендоване поштове відправлення з описом вкладення, не оформлювалося електронне звернення відповідно до Порядку №1487, не існувало мобілізаційного розпорядження. Разом з цим, позивач вважає, що подальші дії відповідачів, а саме: направлення на ВЛК, видання наказів, зарахування до списків особового складу є похідними від первинного, грубого та очевидного порушення закону.

За таких обставин просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Не погоджуючись із позовними вимогами, ІНФОРМАЦІЯ_8 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позивач не з`явився 12.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_9 за повісткою №1509847, сформованою за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та направленої засобами поштового зв`язку відповідно постанови Кабінету Міністрів України №560. 19.04.2025. Позивач був доставлений посадовими особами Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де стосовно нього було складено адміністративний протокол №1150. В подальшому, у зв`язку призовом особи на військову службу адміністративне провадження було закрито на підставі приписів пункту 10 статті 247 КУпАП. Вказує на те, що визнання незаконним призову не автоматично створює право на звільнення з військової служби. Така незаконність лише констатує порушення процесуальних або матеріальних вимог при призові, але не тягне юридичного наслідку звільнення з військової служби.

За таких обставин просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, відповідач посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду, обгрунтовуючи тим, що 10.04.2025 позивач був обізнаний про початок проходження військової служби та виконував обов`язки при ІНФОРМАЦІЯ_8 . На думку відповідача, позивач мав змогу підготувати матеріали позовної заяви чи звернутись за правовою допомогою, однак, звернувся до суду лише 26.01.2026.

ІНФОРМАЦІЯ_10 також подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним під час мобілізації, на нього розповсюджується законодавство про проходження військової служби та він повинен виконувати обов`язки військової служби. Вказує, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 не вчинялись жодні протиправні дії відносно позивача при прийнятті наказу №209 від 23.07.2025 про зарахування його до списків особового складу, оскільки законні підстави його видання зазначені в самому наказі. Це зокрема: витяг з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (по особовому складу) від 18.07.2025 №622-РС, витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 22.07.2025 № 208, припис від 22.07.2025 №88. Вважає, що діяв в межах своїх повноважень і не мав правових підстав відмовити у зарахуванні позивача до особового складу, оскільки на момент видання наказу про зарахування до особового складу позивач вже був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 та отримав усі передбачені чинним законодавством документи та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу. Відповідач звертав увагу на те, що позивач не позбавлений можливості у встановленому порядку звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_12 з рапортом про звільнення з військової служби на підставах, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З огляду на наведене, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, також звертав увагу суду на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 10.12.2019 та відомостей із застосунку «Резерв» позивач є військовозобов`язаним, взятим на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_13 .

09.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_8 видано ОСОБА_1 військовий квиток серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 є адвокатом, про що свідчить посвідчення адвоката України та свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1657 від 28.01.2009, видане на підставі рішення Харківської обласної КДКА №41 від 28.01.2009.

Відповідно до відомостей, зазначених у військовому квитку серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 09.04.2025 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 (із змінами) призвано у Збройні Сили України.

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 10.04.2025 №103 ОСОБА_1 з 10.04.2025 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 22.07.2025 №208 ОСОБА_1 з 22.07.2025 виключено зі списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки та всіх видів забезпечення.

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 23.07.2025 №209 ОСОБА_1 з 23.07.2025 зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 , на всі види забезпечення та на триразове харчування по загальновійськовій нормі.

Не погоджуючись із діями щодо призову на військову службу по мобілізації, на особливий період та наказами від 10.04.2025 №103 та від 23.07.2025 №209, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Стосовно тверджень відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Згідно з частиною третьою статті 5 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин и третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд зазначає, що військова служба позивача є різновидом служби публічної, а оскільки позовні вимоги щодо оскарження наказів відповідачів стосуються прийняття позивача на військову службу, то строк звернення з вимогою щодо оскарження наказу про призов законодавцем визначено в один місяць.

Проте, суд зазначає, що суворе застосування строків звернення до суду в умовах воєнного стану може обмежувати конституційне право військовослужбовців на доступ до правосуддя, що суперечить принципу справедливості, закріпленому у статті 2 КАС України.

Верховний Суд детально роз`яснив у пункті 57 постанови від 29.11.2024у у справі №120/359/24 щодо особливого статусу військовослужбовців, а саме, що проходження військової служби за мобілізацією може бути підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки останні, за певних обставин, можуть бути обмежені в доступі до правової допомоги.

Так, позивач, як військовослужбовець, перебуваючи за місцем служби у місті Дрогобич мав суттєві ускладнення отримувати правову допомогу або готувати документи для звернення до суду з дотриманням строків, передбачених законом. При тому, що служба у Збройних Силах України, особливо в умовах воєнного стану, передбачає повну концентрацію на виконанні військових завдань, що може впливати на строки звернення до суду.

Тому, виходячи з особливого статусу позивача, останній, виконуючи свій конституційний обов`язок, має право на захист від невиправданого обмеження доступу до правосуддя, гарантованого статтями 55, 124 та 129 Конституції України.

Щодо розгляду спору по суті суд зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно із статтею 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 року №389-VIII воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України №69/2022 “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.

Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Згідно з частиною дев`ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, зокрема, такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №2232-XII для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), які перебувають на військовому обліку призовників та яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.

Згідно статті 22 Закону №2232-XII граничний вік перебування на військовій службі встановлюється: 1) для військовослужбовців рядового, молодшого сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 45 років; 2) для військовослужбовців старшого сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 50 років; 3) для військовослужбовців вищого сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до 55 років; 4) для військовослужбовців молодшого офіцерського складу - до 45 років; 5) для військовослужбовців старшого офіцерського складу: майорів (капітанів 3 рангу), підполковників (капітанів 2 рангу) - до 50 років; полковників (капітанів 1 рангу) - до 55 років; 6) для військовослужбовців вищого офіцерського складу - до 60 років; 7) для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб: рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років; вищого офіцерського складу - до 65 років.

За приписами частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-XII (далі - №3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За змістом статті 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Цією ж статтею визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 3, частин першої, другої, п`ятої, восьмої, дев`ятої статті 4 Закону №3543-ХІІ мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації. Зміст мобілізації становить, зокрема: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється. Загальне керівництво у сфері мобілізаційної підготовки і мобілізації держави здійснюється Президентом України; організаційне керівництво мобілізаційною підготовкою і мобілізацією в Україні - Кабінетом Міністрів України; координація діяльності органів виконавчої влади з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації здійснюється Радою національної безпеки і оборони України.

Безпосереднє керівництво щодо реалізації заходів з мобілізаційної підготовки і мобілізації здійснюється в центральних органах виконавчої влади, інших державних органах їх керівниками, а в Збройних Силах України, інших військових формуваннях центральними органами управління відповідних військових формувань.

Організація безпосередньої реалізації заходів з мобілізаційної підготовки та мобілізації на відповідній території чи сприяння їх виконанню здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. У тому числі, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Згідно з пунктом 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Пунктами 2, 3 зазначеного Положення установлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Пунктами, 8, 9, 10, 11 цього ж Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; забезпечують захист цілісності бази Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних відповідно до Законів України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах, Про захист персональних даних та міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; взаємодіють з місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування та беруть участь у здійсненні контролю за підготовкою підприємств до виконання мобілізаційних завдань (замовлень) щодо задоволення в особливий період потреб Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецзв`язку, зокрема з питань оповіщення та збору військовозобов`язаних та резервістів, виділення необхідних споруд та об`єктів інфраструктури, утримання запасу матеріально-технічних ресурсів, постачання техніки на збірні пункти та до військових частин, розгортання спеціальних формувань, призначених для передачі до складу Збройних Сил та інших військових формувань під час мобілізації, виконання інших завдань згідно з мобілізаційними планами, тощо.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: координують та здійснюють контроль за діяльністю підпорядкованих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, контролюють дотримання ними вимог законодавства, виконання наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, наказів і директив Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил та інших органів військового управління; здійснюють формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин.

Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.

Судом встановлено, що на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 (із змінами) ОСОБА_1 призвано у Збройні Сили України.

Натомість, позивач категорично не погоджується із призовом, посилаючись на відсутність на це правових підстав, оскільки повістка під його особистий підпис не вручалась, не надсилалось рекомендоване поштове відправлення з описом вкладення, не оформлювалося електронне звернення відповідно до Порядку №1487, не існувало мобілізаційного розпорядження.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, зважаючи на системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства, якими регулюються порядок призову на військову службу під час мобілізації та проходження такої служби, суд звертає увагу позивача на те, що під час дії воєнного стану, якщо громадянин відповідає віковим критеріям, визнаний придатним і не має юридичних підстав для звільнення від призову, він підлягає мобілізації згідно з законом.

Суд наголошує на тому, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації тільки особи, які не досягли відповідного віку або ж досягли граничного віку, а також військовозобов`язані, які мають правовий статус осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-ХІІ, якою врегульовано підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які включають бронювання, стан здоров`я (тимчасова непридатність), сімейні обставини (догляд за особами з інвалідністю, виховання дітей), здобуття освіти та професійна діяльність.

Як встановлено судом, та не заперечувалось позивачем у заяві від 10.02.2026, у позивача станом на 09.04.2025 не було відстрочки від призову на військову службу.

Відтак, зважаючи на відсутність у позивача відстрочки від призову на військову службу чи діючої броні, досягнення мобілізаційного віку та перебування та обліку військовозобов`язаних, суд вважає, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 були законні підстави для вчинення дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Більше того, суд бере до уваги той факт, що ІНФОРМАЦІЯ_13 на поштову адресу позивача направлялась повістка №1509847, згідно якої останньому 12.12.2024 о 14:00 годину необхідно було з`явитись до територіального центру для уточнення даних.

Однак, як слідує із матеріалів справи, позивач в порушення статті 22 Закону №3543-ХІІ не виконав обов`язок з`явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

У зв`язку із цим, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів автоматично було сформовано інформацію щодо порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та направлено до Національної поліції звернення на доставку для складання адміністративного протоколу.

09.04.2025 стрільцем 1 взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 складено відносно ОСОБА_1 протокол №1150 про адміністративне правопорушення, яке постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.04.2025 №2735 закрито, у зв`язку із проходження позивачем військової служби.

Наведені вище матеріали спростовують доводи позивача щодо не складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Стосовно доводів позивача щодо неналежного та формального медичного огляду, за результатами якого видано довідку №2025-0409-1149-0327, відповідно до якої позивача визнано придатним до військової служби, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі №806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Також згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що придатний до військової служби у мирний час.

Пунктом 2.4.5 розділу І Положення №402 визначено, що ВЛК регіону має право: приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.

У разі незгоди з рішенням ВЛК регіону таке рішення може бути оскаржено до ЦВЛК.

Згідно пункту 2.3 розділу І Положення №402, на Центральну військово-лікарську комісію покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.

Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.

У даному випадку в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач скористався правом оскарження довідки ВЛК, відповідно до якої його визнано придатним до проходження військової служби, як і не надано доказів порушення процедури проведення медичного огляду.

Суд зауважує, що довідка ВЛК, відповідно до якої позивача визнано придатним до проходження військової служби не є предметом спору в даній справі.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_8 здійснюючи відносно позивача мобілізаційні заходи діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому прийняття як наслідок таких заходів оскаржуваного наказу від 10.04.2025 №103, яким ОСОБА_1 з 10.04.2025 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення є обов`язком територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Окрім цього, суд наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу від 10.04.2025 №103 позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, так як і відсутні докази порушення ІНФОРМАЦІЯ_8 мобілізаційних процедур під час винесення спірного наказу про призов на військову службу під час мобілізації від 10.04.2025 №103.

Жодних належних, письмових доказів на підтвердження указаного матеріали справи не містять. Незаконність дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 обгрутовано позивачем лише доводами, викладеними у позовній заяві.

Щодо посилань позивача на порушення пункту 12 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час примусового доставлення до Чернівецького обласного об`єднаного центру мобілізації, суд зазначає наступне.

Так, пункт 12 статті 23 наведеного закону визначає, що професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема: орган або посадові особи, які затримали адвоката або застосували до нього запобіжний захід, зобов`язані негайно повідомити про це відповідну раду адвокатів регіону.

Таким чином, у випадку адміністративного затримання адвоката чи затримання в порядку кримінального провадження правоохоронні органи зобов`язані діяти згідно зі статтею 23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та негайно повідомити Раду адвокатів відповідного регіону.

Разом з тим, неповідомлення Ради адвокатів є порушенням професійних гарантій адвоката, при цьому законність мобілізації насамперед визначається наявністю законних підстав для призову (перебування на обліку військовозобов`язаних, відсутність відстрочки, придатність за станом здоров`я тощо).

За загальним правилом, органи ТЦК та СП не зобов`язані автоматично повідомляти Раду адвокатів регіону про призов (мобілізацію) адвоката, оскільки призов на військову службу за законом не є затриманням або запобіжним заходом у межах кримінального чи адміністративного провадження.

Суд зазначає, що неповідомлення Ради адвокатів працівниками Чернівецького РУП про затримання позивача не свідчить про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації. При цьому правомірність дій працівників Чернівецького районного управління поліції в частині затримання позивача та доставлення його до Чернівецького обласного ОЦМ для складання протоколу про адміністративне правопорушення не є предметом спору у даній справі.

Доводи позивача стосовно порушення ІНФОРМАЦІЯ_8 мобілізаційних процедур не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у даних спірних відносинах ІНФОРМАЦІЯ_8 правомірно призвав ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та видав наказ від 10.04.2025 №103, яким з 10.04.2025 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.

Тобто ІНФОРМАЦІЯ_8 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, чинними на час їх виникнення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо зарахування позивача згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 23.07.2025 №209 до списків особового складу, враховуючи те, що інших варіантів дій у суб`єкта владних повноважень не було, окрім як зарахувати позивача.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивачем під час розгляду цієї справи не було доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що під час проведення мобілізаційних процедур та винесення спірних наказів відповідачі діяли не у відповідності до норм чинного законодавства.

Суд зауважує, що твердження позивача грунтуються виключно на письмових доводах, викладених у позовній заяві, що у розумінні статті 72 КАС України, не є тими засобами, якими встановлюються наведені у позовній заяві обставини.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання прийняти рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої та частини третьої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частина сьома статті 26 Закону №2232-XII визначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних сил України №40 від 31.01.2024 (на момент виникнення спірних правовідносин № 124 від 07.04.2017), визначено наступне:

Рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Позивачем не надано жодних доказів звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 з рапортом про звільнення з військової служби.

З огляду на наведене, на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи, суд зазначає, що на час розгляду справи не встановлено порушене право позивача на правомірну процедуру звільнення з військової служби, оскільки ним не було дотримано визначеної процедури, а саме не подано до свого безпосереднього командира рапорту про звільнення з усіма необхідними документами, що підтверджують підстави для звільнення.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_6 ).

Суддя Сіжук Ольга Володимирівна