Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №380/23110/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/23110/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України (далі також – ВЧ НОМЕР_2 , відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 про відмову у виплаті додаткової винагороди 1000000,00 грн. згідно постанови КМ України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду 1000000,00 грн. згідно постанови КМ України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач був призваний на військову службу 27.10.2020 на підставі ст. ст. 19. 20 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у Збройні Сили України та прийнятий на військову службу за контрактом. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №18 від 25.01.2022 позивача скеровано у відрядження до АДРЕСА_1 для виконання завдань по забезпеченню проведення ООС на підставі бойового розпорядження. В період з 24.02.2022 по 31.05.2022 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області Маріупольському районі м. Маріуполь. Згідно отриманого наказу від командування скласти зброю задля збереження життя, позивач виходив з Азовсталі в Маріуполі та потрапив в російський полон у складі військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань. В період з 20.05.2022 по 19.04.2025 позивач перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії рф проти України. 09.09.2025 позивач звернувся з письмовим рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про виплату одноразової грошової винагороди розміром 1000000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153. 02.10.2025 позивач отримав письмову відповідь на рапорт від командира військової частини НОМЕР_1 , в якій зазначено, що підстав для виплати додаткової винагороди 1 000 000.00 грн. по постанові КМ України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах. Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153 не вбачається. Позивач вважає, що ВЧ НОМЕР_1 безпідставно та незаконно відмовила йому у виплаті одноразової грошової допомоги, а тому звернувся до суду.

Ухвалою від 27.11.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

11.12.2025 від відповідача за вх. №98765 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача позовні вимоги заперечив, пояснивши, що у відповідності до вимог п. п. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України ««Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 (далі - Постанова № 153) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони (яке у відповідності до п. п. 2 п. 3 Постанови 153 є координатором експериментального проекту); Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби. Пунктом 4 Постанови № 153 встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64 , затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень. Крім того, рішенням Міністра оборони України № 5601/уд від 26.09.2025 було визначено перелік документів, що підтверджують участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати винагороди, передбаченої Постановою № 153 та форми довідок про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, для отримання виплати по Постанові № 153. З огляду на вищевказане, для того щоб військовослужбовець міг отримати виплату, передбачену Постановою № 153 необхідно декілька умов, а саме: 1. військовослужбовець мав у віці до 25 років укласти контракт на проходження військової служби під час дії воєнного стану, тобто, починаючи з 24.02.2022; 2. контракт укладається з військовою частиною, що входить до Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби; 3. період участі в бойових діях має бути підтверджений довідкою, форма якої затверджено рішенням Міністра оборони України № 5601/уд від 26.09.2025 року. З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач не відповідає жодному вищевказаному критерію. Позивачем до позовної заяви було додано копію контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній спеціальній службі транспорту, з якого вбачається, що він був укладений ще до введення воєнного стану в Україні, а саме, почав діяти з 27.10.2020. З аналізу Постанови № 153 вбачається, що виплата у розмірі 1000000 грн. належить тим особам, що у віці до 25 років уклали контракт або були прийняті на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64 від 24.02.2022. Відповідно до положень п. 1 Порядку реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних силах, Національній гвардії та державній прикордонній службі під час воєнного стану, затвердженого Постановою № 153, цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов. Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Військову службу позивач проходив у військовій частині НОМЕР_1 , що входить в структуру Державної спеціальної служби транспорту (що слідує з контракту про проходження служби та інших документів, доданих позивачем до позовної заяви). Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту, будівництва нових та/або відновлення пошкоджених об`єктів єдиної транспортної системи України в інтересах оборони держави, об`єктів і споруд загальновійськового та спеціального призначення, а також об`єктів нерухомості та інфраструктури у сфері управління Міністерства оборони України. Військові частини, що входять в структуру Державної спеціальної служби транспорту (куди входить і військова частина НОМЕР_1 ), не є бойовими військовими частинами, не входять в структуру Збройних сил, Національної гвардії чи Державної прикордонної служби, і згідно наданих повноважень можуть виконувати тільки спеціальні завдання, основний перелік яких передбачено ст. 1 Закону України «Про державну спеціальну службу транспорту». Таким чином, у позивача немає права на отримання винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки він уклав контракт до 24.02.2022; контракт укладений з військовою частиною, що входить в структуру Державної спеціальної служби транспорту і не є бойовою; позивачем не надано належних та допустимих доказів участі в бойових діях, за які передбачена виплата додаткової винагороди по Постанові № 153.

15.12.2025 від позивача за вх. №99407 надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача пояснив, що для того, щоб військовослужбовець міг отримати виплату, передбачену Постановою №153 необхідно декілька умов, а саме: військовослужбовець мав у віці до 25 років укласти контракт на проходження військової служби під час дії воєнного стану, тобто починаючи з 24.02.2022. Однак, такої вимоги не вказано ні в Постанові №153, ні в Окремому дорученні Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025; контракт укладається з військовою частиною, що входить до Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби. Однак, в вище зазначеному Окремому дорученні Міністр оборони вказав, «з метою реалізації Постанови прошу (вимагаю): Головнокомандувачу Збройних Сил України, командиру військової частини НОМЕР_3 та Голові Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту зобов`язати підпорядкованих командирів військових частин (установ): провести низку заходів та організації щодо виплати винагороди згідно з Постановою №153. Так, військова частина НОМЕР_1 входить в безпосереднє підпорядкування Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту та Міністру оборони України, а тому посилання, що контракт укладається з військовою частиною, що входить до ЗСУ є безпідставні, оскільки ОСОБА_1 був у відрядженні з 25.01.2022 для виконання завдань по забезпеченню Операції об`єднаних сил (ООС) до Маріупольського району Донецької області; період участі в бойових діях має бути підтверджений довідкою, форму якої затверджено рішення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025. У вище зазначеному Окремому дорученні Міністра оборони України в п. 1 п.п. «в» - організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці або до яких вони відряджались для виконання бойових (спеціальних) завдань, щодо: ... - в п`ятиденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається (Додаток 1). Згідно додатку 1 дана довідка по змісту аналогічна довідці, яка надана форми 6. Крім того, це обов`язок відповідача надати таку довідку, а не позивача. Також в довідці форми 6 зазначено, що ОСОБА_1 дійсно в період з 24.02.2022 по 31.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в Донецькій області Маріупольському районі м. Маріуполь. Аналогічна інформація зазначена у військовому квитку ОСОБА_1 в розділі 20. Відомості про державні нагороди, участь у боях, бойових діях. А в довідці №34/К- 686д від 30.04.2025, видані Службою безпеки України, ОСОБА_1 дійсно з 20.05.2022 по 19.04.2025 перебував в місцях несвободи, внаслідок збройної агресії проти України. Крім того, згідно абз. 2 п. 4 постанови КМ України від 11.02.2025 №153 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ№387 від 01.04.2025, №942 від 30.07.2025, зазначено, установити, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 мли. гривень; військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі. Представник позивача вважає, що є достатні докази для задоволення позовних вимог.

19.12.2025 від відповідача за вх. №101047 надійшли заперечення, в яких представник відповідача зазначив, що відповідно до вимог п. 4 Постанови № 153 встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 2102-IX , проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень. Тобто, для отримання виплати особа у віці до 25 років повинна була укласти контракт під час воєнного стану. Воєнний стан в Україні діє з 24.02.2022, тому і контракт мав бути укладений з 24.02.2022, а не в будь який час. Щодо твердження позивача, що в окремому дорученні Міністра оборони № 5601/уд від 26.09.2025 серед інших і Голові адміністрації Державної спеціальної служби транспорту надано вказівку вжити заходів для виплати винагороди згідно Постанови № 153 і що це само по собі підтверджує, що Державна спеціальна служба транспорту є учасником експериментального проекту, то представник зазначив, що це стосується виключно військовослужбовців, які були переведенні в Державну спеціальну службу транспорту з складу Збройних сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби, які у віці до 25 років під час воєнного стану уклали контракт, брали участь у бойових діях, що підпадають під виплату, та не отримали її за попереднім місце військової служби. Це слідує з окремого доручення Міністра оборони (арк. 3 п.п. «в»). Щодо форми довідки на підтвердження участі у бойових діях, за які передбачена винагорода по Постанові № 153, то представник відповідача звернув увагу на те, що військова частина видає довідку форми 1, яка встановлена окремим дорученням Міністра оборони № 5601/уд військовослужбовцям, якщо вони відповідають всім критеріям та брали участь у бойових діях певний період. Військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 не виконують бойових завдань, оскільки військова частина НОМЕР_1 є підрозділом забезпечення, що слідує із завдань, які покладені на Державну спеціальну службу транспорту Законом. Всі завдання, що виконуються військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 є спеціальними завданнями. Військовою частиною було видано позивачу довідку форми 6, яку додано ним до позову. Згідно довідки форми 6 він з 24.02.2022 по 31.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а не участь у бойових діях. Ця довідка не підтверджує факт участі у бойових діях, за які Постановою № 153 і передбачена виплата. Підсумовуючи все вищевказане вбачається, що у позивача немає права на отримання винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки він уклав контракт до 24.02.2022; контракт укладений з військовою частиною, що входить в структуру Державної спеціальної служби транспорту і не є бойовою; позивачем не надано належних та допустимих доказів участі в бойових діях, за які передбачена виплата додаткової винагороди по Постанові № 153. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

27.10.2020 ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби в Державній спеціальній службі транспорту на посаді рядового складу, терміном на 3 роки.

На момент укладення контракту позивачу виповнилося 19 років.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №18 від 25.01.2022 позивача скеровано у відрядження до АДРЕСА_1 для виконання завдань по забезпеченню проведення ООС на підставі бойового розпорядження.

В період з 24.02.2022 по 31.05.2022 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області Маріупольському районі м. Маріуполь, що підтверджується довідкою від 25.09.2025 №17/82.

Згідно отриманого наказу від командування скласти зброю задля збереження життя, позивач виходив з Азовсталі в Маріуполі та потрапив в російський полон у складі військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань.

В період з 20.05.2022 по 19.04.2025 позивач перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що стверджується довідкою від 30.04.2025.

Згідно Указу Президента України від 30.05.2025 №357/2025 позивача нагороджено орденом «За мужність» 3 ступеня.

09.09.2025 позивач звернувся з письмовим рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про виплату одноразової грошової винагороди розміром 1000000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

02.10.2025 позивач отримав письмову відповідь на рапорт від командира військової частини НОМЕР_1 , в якій зазначено, що підстав для виплати додаткової винагороди 1000000,00 грн. по постанові КМ України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153 не вбачається.

В подальшому, 14.10.2025 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №293, ОСОБА_1 , старшого солдата військової служби за контрактом, звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за п.п. «л» (у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (копія витягу з наказу додається).

Вважаючи, що військова частина НОМЕР_1 безпідставно та незаконно відмовила позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, з метою захисту своїх прав останній звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжений (триває до цього часу).

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Постанова №153, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пізніше у вказану Постанову №153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни: постановою КМУ №387 від 01.04.2025, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»); постановою КМУ №942 від 30.07.2025, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»).

Абзацом 2 п. 2 Постанови №153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Згідно з п. 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до п. 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Відповідно до абз. 4 п. 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, абз. абз. 2 та 4 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153, як в редакції постанови №387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції постанови №942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11.02.2025): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24.02.2022, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64;

4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11.02.2025);

(абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11.02.2025) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Наведеними вище нормами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем з числа громадян України права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Так на виплату винагороди у розмірі 1 млн. гривень можуть претендувати громадяни України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил, які на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025): не досягли віку 25 років і були прийняті/призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно або за тих самих умов менше шести місяців сукупно та отримали під час захисту Вітчизни захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва), чи перебували та звільнені з полону (за винятком тих, які добровільно здалися в полон).

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153» вказані умови для отримання винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах розповсюджуються також на військовослужбовців, які не досягли віку 25 років і були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу/або проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант/ або проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно.

Обов`язковою умовою для виплати винагороди є також та обставина, що вказані військовослужбовці не притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Судом встановлено, що 27.10.2020 ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби в Державній спеціальній службі транспорту на посаді рядового складу, терміном на 3 роки.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №18 від 25.01.2022 позивача скеровано у відрядження до АДРЕСА_1 для виконання завдань по забезпеченню проведення ООС на підставі бойового розпорядження.

В період з 24.02.2022 по 31.05.2022 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області Маріупольському районі м. Маріуполь, що підтверджується довідкою від 25.09.2025 №17/82.

Згідно отриманого наказу від командування скласти зброю задля збереження життя, позивач виходив з Азовсталі в Маріуполі та потрапив в російський полон у складі військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в період з 20.05.2022 по 19.04.2025 року позивач перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що стверджується довідкою від 30.04.2025.

14.10.2025 згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №293 ОСОБА_1 , старшого солдата військової служби за контрактом, звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за п.п. «л» (у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Таким чином, позивач був призваний на військову службу у віці до 25 років та на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) проходив військову службу.

Відтак, суд зауважує, що позивач, як військовий, який з 20.05.2022 по 19.04.2025 перебував в полоні має право на отримання винагороди у розмірі 1 млн. грн.

Матеріали справи не містять доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач сам здався в полон.

Протилежного суду не надано та відповідачем не спростовано.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно менше шести місяців; перебував та звільнений з полону; 4) приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення; 5) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись до відповідача із рапортом від 09.09.2025 щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. грн, передбаченої постановою №153, дотримався п`яти обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач відповідає умовам, визначеним Постановою №153 для отримання одноразової грошової винагороди, а непогодження відповідачем рапорту від 09.09.2025 з підстав того, що відповідно до постанови №153 контракт має бути укладений під час дії військового стану суд вважає протиправним.

Зокрема, суд вважає, що беручи на себе зобов`язання щодо виплати винагороди відповідно до Постанови №153, держава прагнула підтримати тих, хто обрав контрактну службу у віці до 25 років та виконував бойові завдання за підвищеного ризику та навантаження в умовах воєнного стану.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись 09.09.2025 до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про виплату грошової допомоги в розмірі 1 млн. грн, позивач дотримався п`яти обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

У зв`язку з чим, відмова ВЧ НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 млн. грн, передбаченої п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 є протиправною.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату мені, ОСОБА_1 , додаткову грошову винагороду 1000000,00 грн. згідно постанови КМ України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На переконання суду, відповідач не навів жодних обставин та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність у нього права на виплату одноразової грошової винагороди у в розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови №153.

При цьому, суд зазначає, що тлумачення абз. 4 п. 4 Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), або укладення контракту до набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025), буде дискримінаційним відносно осіб, які перебували в полоні, або які отримали захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п. п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява №10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абз. 7 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним.

Таке поводження за змістом п. 2 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює захист від дискримінації при користуванні правами, визнаними у Конвенції. Відповідно до практики Суду принцип заборони дискримінації носить «фундаментальний» характер та покладений в основу Конвенції разом з верховенством права, цінностями толерантності та суспільного миру («S.A.S. проти Франції» (S.A.S. v. France) [ВП], 2014, § 149; «Стрейн та інші проти Румунії» (Strгin and Others v. Romania), 2005, § 59).

Крім того, такий захист доповнюється ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції, яка загалом забороняє дискримінацію при користуванні будь-яким правом, передбаченим законом.

Заборона дискримінації застосовується до тих додаткових прав, які підпадають під загальний обсяг застосування будь-якої статті Конвенції, щодо яких Держава добровільно вирішила забезпечувати захист («Фабіан проти Угорщини» (Fabian v. Hungary) [ВП], 2017, §112; «Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §88; «Іззетін Доган та інші проти Туреччини» (Ezzettin Doрan and Others v. Turkey) [ВП], 2016, §158; «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2010, §63; «Є.Б. проти Франції» (E.B. v. France) [ВП], 2008, § 48; «Х та інші проти Австрії» (X and Others v. Austria) [ВП], 2013, § 135; «Дженовезе проти Мальти» (Genovese v. Malta) 2011, §32; «Бікман та інші проти Бельгії» (Beeckman and Others v. Belgium) (ухв.), 2018, §19).

Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на будь-яке передбачене законом право, а й навіть ширше (Союз церков Слово життя та інші проти Хорватії (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; «Сампаніс та інші проти Греції» (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу («Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства» (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; «Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми («Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації («Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76).

Відтак, посилання відповідача на те, що контракт позивача був укладений до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 або не був підписаний безпосередньо під час дії воєнного стану, є юридично неспроможним, оскільки Gостанова №153 прямо поширює свою дію на осіб, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років та продовжували проходити службу, що повністю відповідає правовому статусу позивача.

Разом з тим, суд зауважує, що позивач в період дії контракту (з 20.05.2022 по 19.04.2025) перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

За таких обставин відмова відповідача у погодженні рапорту позивача від 09.09.2025 є протиправною, необґрунтованою та такою, що порушує принципи законності, рівності та соціальної справедливості, а також суперечить меті прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 153, яка спрямована на належне визнання заслуг, мотивацію та соціальний захист військовослужбовців, що стали на захист незалежності та територіальної цілісності України.

Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову №153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

З урахуванням викладеного, на підставі аналізу положень чинного законодавства України, яким врегульовані спірні правовідносини, та обставин у справі, з огляду на повноваження, визначені ч. 2 ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн відповідно до пункту 4 Постанови №153 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн відповідно до п. 4 Постанови №153.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 про відмову у виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 1000000,00 гривень згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_2 ) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) додаткової грошової винагороди в розмірі 1000000,00 гривень згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 24.04.2026.

Суддя Потабенко В.А.